Він не уявляє себе поза Волинню. Хоч і живе на Рівненщині й у такій же мірі любить і цей край. З його ініціативи народилася кіностудія «Волинь» в Луцьку, а відтак – і «Горинь» у Рівному. Озираючись у пам'ять, згадує лише добро і друзів. Ця людина вміє повсякчас бути справжньою і завше творити, навіть тоді, коли доводиться заробляти на шматок насущного.

Якщо вважати, що кожна доля визначається в дитинстві, то у Василя Рябунця цей життєвий період далекий від ідилічно-безхмарного. Народився в Гощанському районі, ріс біля Степаня. Батько загинув в УПА, а маму за участь в українському національно-визвольному русі засуджено на чверть століття неволі.

Що було робити хворій бабусі? Прихистком для онука став Острог. Тут навчався у школі-інтернаті. А після закінчення семи класів подався в Рівне. Здавалося б, обставини мали формувати далеку від сентиментів особистість. А він обрав мистецтво, вступивши до Рівненського музичного училища.

«У житті мені щастило на добрих людей, – зізнається Василь Рябунець. – Отримавши музичну освіту, я мав роботу в Горохові. Викладав у місцевій музшколі (вчив грі на кларнеті). Дописував до районної газети. Потім Святослав Пирожко запропонував писати, співпрацювати з редакцією. Заприятелював із Леонідом Лагановським».

Пізніше він стане членом Спілки журналістів, але найближчим для душі виявиться кіно, відтак телебачення. Хоч розпочнеться все із фотографії. Точніше – з випадку. З нагоди двадцятип'ятиліття від дня народження товариство, не довго роздумуючи, подарувало Василеві фотоапарат. Найпершими знімками стали пейзажі. Волинська природа – дороговказ у завше незбагненний світ мистецтва. Його світлини не могли не помітити. Тому й, уже звикши до горохівчан, отримав запрошення з Луцька організувати й очолити у Волинському обласному науково-методичному будинку народної творчості відділ кіно і фото. Так спочатку з'явився фотоклуб «Промінь», який об'єднав Івана Головню, Павла Пастушенка, Тадея Сидорука, Владлена Дроботька. Але ж коли в Будинку народної творчості з'явилася кінокамера та й службові обов'язки визначалися посадою методиста з кіномистецтва, як не спробувати себе в ролі режисера, оператора, сценариста? То й через півроку після «Променя» постала в Луцьку кіностудія «Волинь» (її ініціатори спочатку збиралися на першому поверсі будинку народної творчості).

Перша стрічка народжувалася в Доросинях Рожищенського району (в місцевому колгоспі там головував Герой Соцпраці Володимир Вірний) завдяки триндему – Василеві Рябунцю, майбутньому визначному художникові, нині, на жаль, покійному Олександрові Валенті та журналістові потужного творчого обдаровання і сильної волі Володимирові Шабалі. Фільм назвали «Продовження легенди»: начеб у давнину прийшов у цю місцину Дорош Синій (таке прізвище в селі побутувало), серед казкової природи заснував Доросині.

«А «Слідами Мавки», другий фільм, створювали вже разом із незабутніми Костем Шишком, Павлом Пастушенком, згадуваним Олександром Валентою, – пригадує Василь Рябунець. – Ми вирішили звернутися до слова Лесі Українки. Перечитавши «Лісову пісню», поїхали до Скулина, в Нечимне. Разом з нами – й Олекса Ошуркевич, фольклорист, діалектолог, дослідник родини Косачів. Це була творча удача. Світ Лесі Українки згуртував особистостей».

У ті часи партійні владоможці зазвичай цитували свого вождя, що з усіх мистецтв найважливіше – кіно. Тому й аматорські студії почали народжуватися в районних центрах Волині. Не стала винятком і Стара Вижівка. Натхненниками місцевої кіностудії там були Іван Корсак, який працював у районній газеті, та Валерій Хильчук, який став керівником студії. «Я приїхав допомогти. Як приємно було працювати з цими людьми! – не приховує захоплення Василь Рябунець. – Знімали фільм про лісника – «Посвячений у таємниці Берендея» (сценарій Івана Корсака). Успіх несподіваний і надзвичайний. Фільм був удостоєний медалі. А кіностудія у Старій Вижівці отримала статус народної – раніше, ніж моя «Волинь»! У цьому містечку ми створили ще одну стрічку».

Творчих планів у волинському контексті було багато. Але доля їх по-своєму відкоригувала. Зважаючи на сімейні обставини, тридцять років тому переїздить до Рівного. А там після луцької «Волині» з'явилася на світ його «Горинь».

У Рівному Василь Рябунець зумів згуртувати довкола себе команду особистостей. Заприятелювавши з письменником Євгеном Шморгуном, багато мандрував. Після цих подорожей народжувалися фільми-сповіді, фільми-одкровення... Запропонував і свою версію «Круг містечка Берестечка». Не міг не освідчитися в любові й до неповторної краси «Рівненської Швейцарії» – так з'явилася натхненна «Легенда Соколиних гір». Загалом щороку вдавалося знімати не менше десяти стрічок.

Та соціально-економічна криза, що, зрештою, завершилася крахом колишньої наддержави, передовсім ударила по культурі, зокрема – по кінематографу (як професійному, так і самодіяльному): не було плівок, проявників... Але знову ж доля простягла зичливу руку: потрібно було створювати Рівненське телебачення. «Я став одним із тих, хто розпочав цю справу. Набутий досвід у кіно знадобився і в телебаченні», – згадує Василь Рябунець. До того ж, оскільки є головним режисером, з'явилося більше можливостей попрацювати над власними сценаріями, залучати цікавих операторів. Виникла ідея (і вже втілилася в життя) зняти цикл відеофільмів про княжі міста Рівненщини – Пересопницю (на Євангелії, переписаному там у прадавні часи, зараз присягають українські президенти), Дубно, Острог, Клевань...

Василь Рябунець залишився вірним своєму давньому оптимістичному кредо: «Весь час потрібно працювати, бо інакше втрачається інтерес до життя».

Він – єдиний представник художніх аматорів колишнього СРСР, творча праця якого 25 разів відзначалася престижними дипломами лауреата Всесоюзних конкурсів. При цьому, треба відзначити, що Василь Рябунець є й засновником Першого обласного фестивалю самодіяльного кіномистецтва на Волині (1972 р.), співзасновником міжреспубліканського (пізніше – міжнародного) фотофестивалю «Фотодебют» (70-ті) (єдиний фестиваль такого масштабу в країні), щорічного західноукраїнського кінофестивалю (1975 р.), що проходив у містах Луцьку, Володимирі-Волинському, Львові та Здолбунові та низки інших. Саме тоді й почали в молодій державі відроджувати фестивальний рух, численні промисли та ремесла, найбільш характерні західноукраїнським теренам.

Незабаром у м. Рівному відбувся Перший фестиваль аматорських кінофільмів, який, безперечно, привернув увагу до себе незвичністю обраних сюжетів, форм висловлення творчої думки, режисерськими знахідками тощо. А ще через деякий час рівненські кіномитці довели свою спроможність і потрібність державі, одержавши високі нагороди на достатньо престижних культурологічних заходах. Йдеться насамперед про Всеукраїнський фестиваль кіно- й відеофільмів аматорських та некомерційних студій, що проходив у м. Луцьку, де серед нагороджених – фільм кіностудії «Азалія» «Людина з планети Старість» Ю. Калюха.

Проте, поетичні, елегійно огорнуті кінофільми-замальовки В. Рябунця «Слідами Мавки», «Продовження легенди», «Щедрий вечір», «В обійсті старого самітника», «Легенди Соколиних гір», «На берегах древлянської ріки» та ін., створені ним ще наприкінці 70-80-х років, хоча й не брали участі у конкурсних програмах, утім, здається, не втрачають своєї популярності й актуальності і сьогодні та мають своє стале коло прихильників. Найбільше запам’яталися: «Пересопниця», «Світанок древнього Корця», «Твердиня над Іквою» та ін.

Як і кожен майстер, Василь Рябунець має декілька своїх версій стосовно вітчизняних літературних класиків. Телеглядачі мали змогу переглянути й його фільми про творчість Уласа Самчука («Улас Самчук повертається»), Лесю Українку («Одержима»), Володимира Короленка («Серед руїн»), Тараса Шевченка («Караюсь, мучусь, але не каюсь», «Ми не лукавили з тобою..», «Така, як ти, колись лілея...», «Волинськими дорогами Тараса»). Є в нього і яскраві замальовки про визначних людей Рівненщини, зокрема про народну майстриню, одну з визначних виробників «поліського серпанку» – Уляну Петрівну Кот («Берегиня»).

Творче натхнення допомагала підтримувати і родина. Дружина Орися – відома майстриня народної творчості. Її рушники, серветки, сорочки, одяг експонувалися на обласних, республіканських, всесоюзних виставках народної творчості, фестивалях мистецтв, отримували високі відзнаки. Дочка Іванна теж увібрала в душу мамине захоплення. Її серветки, вишивані рушники, силянки, гердани, жіночі прикраси з бісеру – справжні мистецькі витвори, які привертають увагу фахівців, зачаровують багатьох шанувальників народної творчості.

Місцеві кіностудії створювали достатньо оригінальні стрічки локального спрямування, знаходили найбільш вдалий ракурс висвітлення переважно краєзнавчої проблематики, брали участь у численних конкурсах і фестивалях, їх «творчі портрети» (окремих осіб чи місцевих художніх колективів) відрізнялися глибиною розкриття образу, точністю бачення проблеми, яскравістю тощо, а оригінальні мистецькі замальовки, з точки зору змісту, були бездоганними, адже йшлося про осіб, достатньо знайомих і режисеру, і оператору та сценаристу. Тому ці мистецькі нариси подавали, як правило, ту інформацію, на яку сподівалися глядачі і цим мали у них успіх.

Утім, не лише «творчими портретами» задовольнялися рівненські митці. Тема національно-визвольної боротьби українського народу також знайшла своє образне втілення в хронікально-документальних фільмах, зокрема Василя Рябунця: «Гурби», «Довга дорога до рідного краю» (про важку долю зв’язкового УПА Артема Дереша із с. Русивель Гощанського р-ну). Цікаві також телевізійні фільми Василя Рябунця, створені ним у співдружності з тележурналістами П. Мідріганом, Б. Трофімюк, Г. Шепель, Н. Васильєвою, О. Бухалом та ін. Зокрема, за сценарієм П. Мідрігана були створені фільми «Я прагнув волі Україні» (про керівника національно-визвольного руху періоду Великої вітчизняної війни – Тараса Бульбу-Боровця), гостро публіцистичну стрічку «Перевертні» (про спецзагони НКВС, що під виглядом бандерівців наводили жах на місцеве населення). А за сценарієм Богдани Трофимюк – фільми «Німа правда» (про голодомор 1933 року) і «Зламане крило душі» (про війну в Афганістані). Фільм «Німа правда» був удостоєний Гран-прі на XIII (2008 р.), а «Перевертні» – отримав Першу премію XIV (2009 р.) Всеукраїнського конкурсу телевізійних програм «Калинові острови».

Серед цього ряду осібно стоять фільми «Посвячений у таємниці зеленого світу» та «Нерозривне коло», в яких йдеться про відомого фітотерапевта Івана Михайловича Носаля та фільми-замальовки, зняті за його ж сценарієм, зокрема «Повернення».

Значний вплив на формування В. Рябунця як митця мали зустрічі з професіональними згодом режисерами українського кіно Ю. Іллєнком, Л. Осикою, М. Мащенком, Л. Виковим, І. Миколайчуком та іншими майстрами, з якими він спілкувався ще під час навчання в Київському інституті театрального мистецтва та в процесі роботи над своїми фільмами.

Історія справді почала писатися об’єктивом. І це знову ж таки вивело зазначений вид мистецтва на належний йому професійний рівень. Воно вже мало своїх глядачів, своїх симпатиків та опонентів. Обласний Центр народної творчості у міру можливостей надавав їм методичну допомогу, влаштовував семінари, «творчі лабораторії» на місцях, сприяючи таким чином розвитку цього виду мистецтва в краї. Авторські роботи неодноразово демонструвалися й на місцевому телебаченні. Та й періодична преса теж постійно про них пам’ятала.

Йому поталанило на будь-якому етапі своєї долі сприймати цей світ як Божу даність, жити любов'ю, а не наріканнями, жовчною зненавистю. Чи не тому і вдається повсякчасно залишатися самим собою?

А рецептом своєї духовної молодості ділиться відверто і з усіма, скориставшись рядками поета Віктора Лазарука, творчість якого назавше залишається життєдайним бальзамом: «Ми витрушуєм старість, мовби зілля із волока. Ми не віримо в чудо, проте свищуть раки, вертається молодість, папороть буйно цвіте».

За матеріалами С. Виткалова, В. Вербича, А. Дацкова

Публікації Василя Рябунця

Рябунець В. А в кіно весь світ / В. Рябунець // Вісті Рівненщини. – 1993. – 29 черв.

Рябунець В. В об’єктиві – Ровенщина : [про любительські кінострічки, присвячені області] / В. Рябунець // Культура і життя. – 1977. – 20 січ.

Рябунець В. Життєвий вибір : [Ю. Калюха – кінематограф. Очолює самодіяльну кіностудію «Азалія»] / В. Рябунець // Вільне слово. – 1995. – 10 черв.

Рябунець В. Лист : (новела) / В. Рябунець // Погорина. – 2012. – № 20/21. – С. 316-318.

Рябунець В. На екрані – Ровенщина : [про роботу самодіяльної народної кіностудії «Горинь»] / В. Рябунець // Зміна. – 1976. – 6 лип.

Рябунець В. На порозі вічності : [до 100-річчя Уласа Самчука] / В. Рябунець // Вісті Рівненщини. – 2005. – 16 лют. – С. 3.

Рябунець В. Останній бій [вояків УПА на Рівненщині у 1950 році] (худож.-документ. повість) / В. Рябунець // Волинь. – 2008. – 8 лют. – С. 7.

Рябунець В. Справжній кіношник / В. Рябунець ; спілкувався Ю. Береза // Вільне слово. – 2010. – 4 листоп. – С. 13.

Розмова з фотохудожником і режисером аматорського кіно з Рівного Василем Рябунцем.

Рябунець В. Творча нива [заслуженого працівника культури України, члена Нац. спілки журналістів] Анатолія Дацкова / В. Рябунець // Сім днів. – 2008. – 25 січ. – С. 6.

Рябунець В. У краю Олесі / В. Рябунець // Закохані дерева : зб. нарисів, худож. творів / під ред. М. П. Камінського. – Рівне, 2009. – С. 9-12.

Про перебування письменника О. Купріна на Поліссі, зокрема, в Кузьмівці Сарненського району. Опис середовища і природи письменник відображає у своїх творах.

Рябунець В. У краю Олесі В. Рябунець / В. Рябунець // Червоний прапор. – 1990. – 7 верес. – С. 3.

Публікації про життя і діяльність Василя Рябунця

Дацков А. Яринівський шлях / А. Дацков. – Рівне : Волин. обереги, 2010. – 152 с.

Про життєвий і творчий шлях заслуженого працівника культури України, відомого рівненського фотохудожника і режисера аматорського кіно Василя Рябунця.

Береза Ю. Справжній кіношник / Ю. Береза // Вільне слово. – 2013. – 26 лют. – С. 7.

Береза Ю. Новели відомого режисера / Ю. Береза // Вісті Рівненщини. – 2016. – 22 квіт. – С. 16.

Про книгу «Останній бій» рівненського кінорежисера Василя Рябунця, яка побачила світ у видавництві «Волинські обереги».

Виткалов С. Кіномистецтво і сучасне фото як культурний феномен // Виткалов С. Рівненщина: культурно-мистецький потенціал в парадигмах сучасності / С. Виткалов. – Рівне, 2012. – С. 238-250.

Виткалов С. В. Кіномистецтво та художнє фото сучасної Рівненщини : погляд на проблему крізь призму періодичної преси / С. В. Виткалов, О. В. Граб // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку : зб. наук. праць : наук. записки РДГУ. Вип. 14. – Рівне, 2008. – С. 74-75.

Виткалов С. Культурно-мистецька Україна в регіональних вимірах: митці, художні колективи та організатори культурно-мистецького життя краю : монографія / С. Виткалов. – Рівне, 2014. – С. 20, 21, 156, 157, 161.

Дацков А. Дорога до серця [про народ. самодіял. кіностудії «Горинь» та «Дубно»] / А. Дацков // Вільне слово. – 1993. – 16 жовт.

Дацков А. Кіношник Сидорович / А. Дацков // Погорина. – 2002. – Вип. 4. – С. 110-113.

Про кіномитця, режисера В. Рябунця, який родом з Гощанського району Рівненської області.

Іваненко А. Його поле : [про режисера нар. самодіяльної кіностудії «Горинь» при обл. наук.-метод. Центрі нар. творчості і культ.-освітньої роботи В. С. Рябунця]. – Червоний прапор. – 1988. – 6 лип.

Із кінокамерою під омофором благодаті // Вербич В. Під куполом спільного неба : есеї та діалоги / В. Вербич. – Луцьк : Твердиня, 2006. – С. 188-189.

Про головного редактора Рівненського обласного державного телебачення Василя Рябунця.

Рябунець Василь Сидорович // Рівне-720: від давнини до сучасності. Кн. 2. – Рівне : Волинські обереги, 2003. – С. 90.

Рябунець Василь Сидорович // Столярчук Б. Митці Рівненщини : енциклопед. довід. / Б. Столярчук. – Рівне, 2011. – С. 285.

Степаненко М. Фестиваль «Стара Волинь» : [про перший аматорський фестиваль кінофільмів] / В. Степаненко // Волинь. – 1993. – 5 листоп.

Форманчук О. «Останній бій» режисера / О. Форманчук // Рідний край. – 2016. – 15 жовт. – С. 15.

Про книжку «Останній бій» режисера кіно й телебачення, заслуженого працівника культури України, члена НСЖУ та уродженця с. Майкова Василя Рябунця.

Шморгун Є. Услід за легендою / Є. Шморгун // Вісті Рівненщини. – 2020. – 24 квіт. – С. 7.

Спогади письменника Євгена Шморгуна про «кіношника», очільника самодіяльної кіностудії Рівненського обласного будинку народної творчості Василя Сидоровича Рябунця.

Інтернет-джерела 

ТРК «Рівне 1» – переможець творчого конкурсу серед засобів масової інформації Рівненщини [Електронний ресурс] // ОГО : сайт. – Режим доступу: https://ogo.ua/articles/view/2015-06-03/63310.html (дата звернення: 17.07.2022). – Назва з екрана.

Гупало С. Слідами «Олесі» [Електронний ресурс] / С. Гупало // ZN.UA : сайт. – Режим доступу: https://zn.ua/ukr/SOCIUM/slidami_olesi.html (дата звернення: 17.07.2022). – Назва з екрана.

Негода М. Літописці свого простору : [у Вармінсько-Мазурському воєводстві Польщі пройшов фестиваль «Калинові мости» (2013 р.), на якому Гран-прі серед телевізійних програм отримав фільм Рівненської ОДТРК «Літописець свого простору» про життя і творчість письменника та громадського діяча Уласа Самчука (автор Олексій Бухало, режисер Василь Рябунець)] [Електронний ресурс] / М. Негода // Урядовий кур’єр : сайт. – Режим доступу: http://ukurier.gov.ua/uk/news/litopisci-svogo-prostoru/ (дата звернення: 17.07.2022). – Назва з екрана.

На берегах древлянської ріки. Режисер Василь Рябунець [Електронний ресурс] // Pinterest : сайт. – Режим доступу: https://www.pinterest.com/pin/223631937733704405/ (дата звернення: 17.07.2022). – Назва з екрана.

Німа правда. Свідчення, загублені в стерні (2008). Документальні фільми з історії України [Електронний ресурс] // klio.dp.ua : сайт. – Режим доступу: http://klio.dp.ua/Home/View/695 (дата звернення: 17.07.2022). – Назва з екрана.

Німа правда. Свідчення, загублені в стерні (частина 2/2) [Електронний ресурс] // YouTube : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=YgzBC0NN1sE&ab_channel=UkrainianHistVideo (дата звернення: 17.07.2022). – Назва з екрана.

Хто такі русалки? : [режисер Василь Рябунець, кіностудія «Горинь», кін. 80-х рр.] [Електронний ресурс] // YouTube : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=TyZ8xV-i810&ab_channel=VladDemchenko (дата звернення: 17.07.2022). – Назва з екрана.

Анжела Хамедюк