«Там був отаман Оскілко такий.

То з історії Оскілко був.

Дуже цікава людина була,

культурна, вольова людина».

Степан Скрипник

Володимир Пантелеймонович Оскілко – політичний і військовий діяч, генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки, командувач Північної групи Армії Української Народної Республіки. Про його життя і діяльність відомо небагато. Невідома навіть точна дата дня його народження. Суперечливі дані і щодо місця народження отамана: більшість істориків та краєзнавців називають село Городок Рівненського району, а у спогадах Олександра Ломаки, який майже половину свого життя присвятив дослідженню біографії Володимира Оскілка, вказується інше село: «Народився Володимир Оскілка в день Рівноапостольного великого князя Володимира 28 (16) липня 1892 року у селі Хотин на Рівненщині у сім’ї відставного солдата».⁽¹⁾

Початкову освіту здобув у Городку у двокласному парафіяльному народному училищі, далі навчався у Рівненській чоловічій гімназії. Закінчив вчительську семінарію. Працював народним учителем у селі Золоте поблизу Дубровиці. Деякі джерела вказують на те, що Оскілко мав військову освіту – закінчив Житомирське військове піхотне училище.

У 1914 році він був мобілізований у російську царську армію. Під час Першої світової війни отримав офіцерський чин. Служив на Західному фронті, за бойові заслуги був нагороджений Георгіївським хрестом. Після лютневих подій 1917 року був губернським комісаром російського Тимчасового уряду у Тулі. Тут познайомився та одружився з Клавдією Костянтинівною, і наприкінці 1917 року повернувся з нею на Волинь.

В Україні 25-річний Володимир Оскілко долучився до організації українського війська, здобувши неабияку популярність серед солдат. У грудні 1917 року він був призначений Центральною Радою командиром новоствореної Волинської дивізії, яка брала участь у боях проти Денікіна та більшовицького повстання на київському заводі «Арсенал» у 1918 році. Після захоплення Києва більшовиками українські війська, серед яких був і Оскілко, змушені були залишити місто. На початку 1918 року Оскілко був комісаром Української Центральної Ради у Рівненському повіті.

За часів гетьманату Павла Скоропадського він – начальник охорони важливого Коростенського залізничного вузла. Проте вже в листопаді 1918 року Оскілко організовує антигетьманське повстання на Волині.

«Завдяки своєму начальникові командувачу гетьманськими залізничними військами генералу Олександру Осецькому Оскілко опинився в таборі Директорії. Народній революції він служив не менш сумлінно і завзято ніж Гетьманщині. В. Оскілко став командувачем повстанськими загонами, з яких організував Північну армію УНР».⁽²⁾ У цей час його військова кар’єра почала стрімко рости. Він здобув собі славу видатного військового та українського націоналіста. Головний отаман та голова Директорії Симон Петлюра призначив Володимира Оскілка генерал-хорунжим і командувачем Північної групи військ Директорії, чисельністю близько 40 тис. бійців. Оскілко вмів тримати своє військо у чудовому бойовому порядку. «Як генерал армії УНР В. Оскілко був «на своєму місці». Вояки Північної групи військ вигідно відрізнялись від солдатів більшості інших українських підрозділів умінням воювати і долати труднощі військового лихоліття. Їхній командир, непримиренний до мародерства і казнокрадства, пильно стежив за тим, щоб його військо не потрапило під ворожий політичний вплив».⁽²⁾ Ці війська досить успішно діяли на Волині та Поліссі, стримуючи наступ більшовиків. Їх наступальні операції теж були досить ефективними. У березні 1919 року вони звільнили ряд населених пунктів: Сарни, Дубровицю, Коростень, Житомир та ін.

«У спогадах свідків тих подій Володимир Оскілко – молодий чоловік, вище середнього зросту, стрункий, темно-русий, з правильним інтелігентним обличчям. Він володів великою ерудицією та ініціативою, мав гучний командирський голос і любив співати. При читанні і писанні користувався пенсне, що ще більше підкреслювало в двадцять з лишком його поважність. Його талант і сила волі допомогли згуртувати підлеглих. Стає зрозумілим, чому саме на Північно-західному фронті не було дезертирів і перебіжчиків».⁽¹⁾ Під час відвідин Першого Галицького Стрілецького полку, якому було присвоєно ім’я Оскілка, Симон Петлюра назвав командувача Північним фронтом «соколом України».

У квітні 1919 р. після розгрому більшовиками військ Директорії на Правобережжі та захоплення Києва Симон Петлюра прибув у Рівне, визначивши це місто тимчасовою столицею УНР. Через деякий час сюди перебралися і члени уряду. 12 квітня 1919 року у Рівному було сформовано новий уряд, який очолив соціал-демократ Борис Мартос. Це створило неабияку напругу між Симоном Петлюрою, урядом Мартоса, з одного боку, та Володимиром Оскілком і членами його партії соціалістів-самостійників – з іншого. Оскілко вважав, що в державний апарат та керівництво армією проникли більшовицькі агенти. Відносини між Симоном Петлюрою та Володимиром Оскілком почали псуватися: генерал-хорунжий відмовлявся виконувати накази Головного Отамана і підкорятися центральному командуванню. Петлюру Оскілко вважав людиною непослідовною, яка, до того ж потрапила під вплив «генералів-зрадників». Оскілко та його соратники з числа соціалістів-самостійників та соціалістів-федералістів намагалися вручити Петлюрі меморандум про негайну відставку уряду, але Петлюра, що перебував у Здолбунові, розірвав меморандум та усунув Оскілка від командування військом.

29 квітня 1919 року у Рівному Володимир Оскілко здійснив спробу державного перевороту. Було заарештовано Бориса Мартоса і майже половину міністрів, що перебували у місті. «Вранці 29 квітня на парканах рівненських вулиць з’явилися відозви до війська і населення за підписом «головнокомандуючого всіма озброєними силами Наддніпрянської України» отамана Оскілка. На дев’яту годину ранку Рівне вже під контролем заколотників. Вони ж захопили казну УНР у приблизно три мільйони українських карбованців. Близько 11 години ранку газета «Воля» надрукувала кілька звернень отамана Оскілка до українського народу, в яких він сповіщав про скинення «влади зрадників», обіцяв селянам віддати землю у приватну власність і завести на українській землі тверду владу, порядок і спокій».⁽³⁾

Але заарештувати Головного Отамана Симона Петлюру, який на той час перебував у Здолбунові, їм не вдалося. Симон Петлюра вчасно зорієнтувався в небезпеці та організував заходи для придушення цього виступу. Над Рівним з літака розкидали звернення до козаків та старшин, в яких називали Оскілка зрадником, а вночі Рівне атакували частини Січових Стрільців, підтримані бронепоїздом. З0 квітня заколот було ліквідовано. «Витоки бунтівних настроїв отамана варто шукати у загальній ситуації, що склалася для України на кінець квітня 1919 року. На той час під ударами більшовиків армія УНР втратила більшу частину України. У В. Оскілка сформувався власний погляд: владу в держапараті та армії УНР захопили більшовицькі агенти, чия підривна діяльність призвела до таких наслідків».⁽²⁾ Вже 1 травня у Рівному за розпорядженням звільненого з-під арешту уряду Бориса Мартоса провели Першотравневу демонстрацію. У № 7 часопису «Дзвін» було надруковано: «Хай в цей урочистий день свята трудящих, поряд з національним прапором У.Н.Р. розвивається червоний прапор – символ єднання робочого люду цілого світу». Цей заклик виголошений українським урядом лівосоціалістичного спрямування, звучить в унісон із заклинаннями російських більшовиків».⁽⁴⁾

«Виступ Оскілка дослідники розглядають у кількох – часом цілком протилежних – площинах. Одні, як, скажімо, у збірнику «Шлях до катастрофи» – рішуче засуджують протиправні, антидержавні дії заколотників і самого В. Оскілка, вбачаючи в них акт державної зради, спрямований на усунення С. Петлюри від керівництва УНР і війська, що підірвало би боєздатність армії. Інші подають Оскілка як борця проти корумпованої верхівки республіки та проти Петлюри, який, на їхню думку, був неспроможний кваліфіковано проводити військове будівництво та організувати управління діючою армією».⁽⁵⁾ «Соціал-демократ І. Мазепа намагається виставити В. Оскілка авантюристом і злочинцем, як і всю УПСС. Насправді ж це віддані Україні люди, які в критичний момент не бачили іншого шляху як замирення з поляками і в союзі з Польщею рушити проти радянських військ. До речі, невдовзі саме так і вчинив С. Петлюра».⁽⁶⁾

Володимир Оскілко з однодумцями змушені були тікати з Рівного. Деякий час він переховувався у навколишніх селах, а 12 травня 1919 року здався польській владі, яка відправила його у табір для інтернованих та військовополонених у Польщі. Тут Оскілко очолював українську громаду, а через деякий час переїхав до Відня.

У 1923 році він повернувся в Україну. У Рівному Оскілко почав видавати газету «Дзвін» (орган Української народної партії). Газета виходила щотижня накладом у п’ять тисяч примірників. Крім того, Володимир Оскілко очолив Український селянський кооперативний банк, займався літературною працею. У 1924 році вийшла книга його спогадів «Між двома світами».

19 червня 1926 року Оскілко повернувся з Рівного, де готував до випуску черговий номер газети «Дзвін», у Городок. Тут вони жили з дружиною та донькою у кімнаті на другому поверсі будинку семикласної школи. Близько 23 години Володимир Оскілко був убитий пострілом через вікно у своїй квартирі. Убивці вдалося втекти.

З кримінальної справи з розслідування вбивства Оскілка

Будинок школи, в якому мешкав Оскілко з сім’єю ( з кн. В. Остапука «Здолбунів»)

Вікно квартири на другому поверсі, крізь яке було застрелено В. Оскілка (з кн. Є. Шморгуна «Громове дерево»)

Кімната, де було застрелено В. Оскілка (з кн. Є. Шморгуна «Громове дерево»)

Некролог у часописі «Дзвін» (з кн. В. Остапука «Здолбунів»)

Городоцька церква, в якій відспівували В. Оскілка (з кн. Є. Шморгуна «Громове дерево»)

Поховали його у селі Хотин. Свідки згадують, що похорон був багатолюдний, жалобна процесія розтягнулася більш ніж на півкілометра. Після загибелі чоловіка Клавдія Костянтинівна з донькою Наталею переїхала у село Хотин, де працювала вчителькою. Після закінчення війни сім’я, втікаючи від радянських репресій, виїхала у місто Тулу (Росія). Клавдія Оскілко там і похована, а Наталія Володимирівна Бережнюк (Оскілко) з чоловіком і донькою Оксаною повернулися в Україну і жили в Донецьку. 

Сімֹ’я Оскілка: Клавдія Костянтинівна Оскілко, донька Наталія Володимирівна та внучка Оксана (з кн. Є. Шморгуна «Громове дерево»)

Є декілька версій того, хто вбив Оскілка. Польські слідчі дійшли висновку, що вбивство скоїв більшовицький агент. А Генерал Армії УНР і діяч ОУН Микола Капустянський писав: «Оскілко… за свою «хрунiвську працю» на Волині був покараний на смерть членами Української Військової Організації».⁽⁶⁾ Члени цієї організації вважали, що Оскілко «лояльно співпрацював» з польською владою та доносив на українських націоналістів-підпільників. Таких людей тоді називали «хрунями». У деякий публікаціях висловлюється думка про те, що Оскілко вів пропаганду серед українського населення Волині на користь Польщі. «За новою інформацією, віднайденою українськими істориками, одним із організаторів вбивства В. Оскілка був Зиновій Григорович Луньов (Мінц), уродженець Кременчука, що на Полтавщині, єврей за національністю, який у період 1922–1923 рр. служив у прикордонних відділках ДПУ – у Шепетівці, Ізяславі, Новоград-Волинську, Коростені. У 1926–1928 рр. працював у Іноземному відділку контррозвідувального відділу ДПУ УСРР. Був заарештований у вересні 1937 р. (на той час працював у апараті НКВС УРСР) та засуджений 16 грудня 1937 р. до 5 р. позбавлення волі, подальша його доля залишається невідома. 12 липня 1957 р. реабілітований. Про причетність Луньова (Мінца) до вбивства Оскілка красномовно свідчить запис у його нагородному листі: «Будучи вповноваженим контррозвідувального відділу ДПУ УСРР, успішно провів ліквідацію значного петлюрівського отамана Оскілка». Таким чином, віднайдені факти підтвердили інформацію, якої дотримувалася польська поліція і українська еміграційна спільнота у міжвоєнний період». ⁽⁷⁾

За часів радянської влади пам’ять про Володимира Оскілка намагалися знищити, декілька раз зрізали хрест на його могилі. У 1992 році з Донбасу приїхала дочка Оскілка Наталія Володимирівна Бережнюк. Вона ініціювала встановлення пам’ятника на могилі свого батька. На надгробку під тризубом напис: «Володимир Оскілко. 1892–19.VI.1926. Громадський та військовий діяч, Командуючий Північно-Західним фронтом Дійової армії Української Народної Республіки. Бажав для знедолених волі, для скривджених – кращої долі і рівної правди для всіх».

Пам’ятник В. Оскілку у с. Хотинь (з мережі Інтернет)

Іван Білоус – комендант відділу Українських Січових Стрільців, згадуючи про Володимира Оскілка писав: «Як би не було, але моєму серцю залишиться назавжди тепла згадка про Оскілка. Революційні і визвольні події 1917–1921 років були багаті на різнорідні і незвичайні події. Вони робили з людей при успіхах – героїв, а при невдачах називали їх зрадниками. Історія хотіла, щоб між ними знайшлося також ім’я отамана Оскілка».⁽⁸⁾

Постать Володимира Оскілка неоднозначна та суперечлива. Для одних він – герой, а інші вважають його заколотником та зрадником. «Трагічна доля … Володимира Оскілка спричинена, як писав В’ячеслав Липинський, «найстрашнішою язвою нашого національного організму» – національним розладом, політичною дезорієнтацією українських партій, заздрістю і взаємною неприязню державних діячів, а головне, безвідповідальною політикою українських соціал-демократів і соціал-революціонерів, спрямованою на порозуміння з московськими і українськими більшовиками (соціалістами)».⁽⁹⁾

А правда, мабуть, полягала у тому, що в України було надто багато ворогів, українцям постійно доводилося балансувати, обираючи тимчасових союзників. Нашу країну намагалися захопити і білогвардійці, і більшовики, і поляки, використовуючи при цьому будь-які методи: як відкриту боротьбу, так і агентурну роботу. А Володимиру Оскілку, як і багатьом іншим, долею судилося опинитися між цих сил.

Портрет В. Оскілка (Художник Артур Орленов)

Посилання:

1.     Ломако О. Володимир Оскілко: невідоме з відомого / О. Ломако // Ого [Рівне]. – 2003. – 24 лип. – C. 9.

2.     Остапук В. П. Здолбунів : наук.-краєзн. дослідж. Ч. 1 : Від перших поселенців до Української революції 1917–1921 років / В. П. Остапук. – Луцьк, 2019. – С. 177.

3.     Остапук В. П. Здолбунів : наук.-краєзн. дослідж. Ч. 1 : Від перших поселенців до Української революції 1917–1921 років / В. П. Остапук. – Луцьк, 2019. – С. 175.

4.     Остапук В. П. Здолбунів : наук.-краєзн. дослідж. Ч. 1 : Від перших поселенців до Української революції 1917–1921 років / В. П. Остапук. – Луцьк, 2019. – С. 180.

5.     Литвин С. Симон Петлюра у боротьбі за самостійну Україну / С. Литвин. – Київ, 2018. – С. 239.

6.     Остапук В. П. Здолбунів : наук.-краєзн. дослідж. Ч. 1 : Від перших поселенців до Української революції 1917–1921 років / В. П. Остапук. – Луцьк, 2019. – С. 178.

7.     Давидюк Р. Політичні вбивства як інструмент боротьби радянських спецслужб з уенерівською еміграцією [Електронний ресурс] / Р. Давидюк // EUROPA ORIENTALIS. Studia z dziejów Europy Wschodniej i Państw Bałtyckich. – 2017. – № 8. – С. 109–110. – Режим доступу: https://apcz.umk.pl/EO/article/download/EO.2017.008/15079/41556

8.     Тищенко О. О. Здолбунів на Волині : іст. вернісаж / О. О. Тищенко, Ю. І. Кірєєв. – Рівне, 2007. – С. 72.

9.     Жулинський М. Спадкоємці / М. Жулинський. – Дрогобич, 2020. – С. 28.

Праця В. Оскілка

Оскілко В. Між двома світами. Ч. 1 / В. Оскілко // Погорина. – 2020. – № 32. – С. 166–202.

Література про В. Оскілка

Гон М. Становлення і розвиток національних держав: єврейські партії Східної Галичини та українське питання (1918–1929 рр.) : монографія / М. Гон, О. Постельжук. – Рівне : О. Зень, 2017. – 254 с.

Про вбивство В. Оскілка. – С. 174.

Давидюк Р. З поляками за Україну : Наддніпрянська еміграція в суспільно-політичному житті міжвоєнної Волині : монограф. вид. / Р. Давидюк. – Рівне : ДМ, 2014. – 174 с.

Про В. Оскілка. – С. 4, 32, 39, 40, 41, 42, 44, 46, 51, 55, 60, 113, 120.

Давидюк Р. П. Українська політична еміграція в Польщі: склад, структура, громадсько-політичні практики на території Волинського воєводства : монографія / Р. П. Давидюк ; Рівнен. держ. гуманітар. ун-т. – Рівне : Дятлик М. С., 2016. – 704 с.

Про В. Оскілка. – С. 31, 50, 55, 77, 85, 90, 106, 126, 130, 136, 164–169, 172, 277–278, 290, 294–295, 300–303, 309, 326–327, 422, 461–462, 493, 510, 547, 551.

Жив’юк А. Олександра Новицька-Шевело і її спогади / А. Жив’юк, Р. Давидюк // Nowacka A. Smak akacji = Смак акації : obrazki z Kazachstanu / A. Nowacka. – Рівне : Овід, 2021. – С. 186–189.

Згадується В. Оскілко та його ад’ютант П. Шевело.

Жулинський М. Лист-роздум про роман-дослідження Євгена Шморгуна «Громове дерево» / М. Жулинський // Жулинський М. Спадкоємці / М. Жулинський. – Дрогобич : Коло, 2020. – С. 14–31 ; Те саме // Вісті Рівненщини. – 2019. – 25 жовт. – С. 12 ; Продовж. // Там само. – 1 листоп. – С. 12.

Рецензія літературознавця М. Жулинського на роман-дослідження Є. Шморгуна «Громове дерево», в якому подано хроніку воєнних операцій під командуванням Володимира Оскілка в 1919 р. на Рівненщині.

Литвин С. Симон Петлюра у боротьбі за самостійну Україну / С. Литвин. – Київ : Смолоскип, 2018. – 680 с.

Про В. Оскілка. – С. 165, 201, 228, 239, 240, 244, 276, 278.

Мазепа І. П. Рівненська доба. (Квітень – травень 1919 р.) // Україна в огні й бурі революції, 1917–1921. Центральна Рада. Гетьманщина. Директорія. Кам’янецька доба / І. П. Мазепа. – Дніпропетровськ : Сiч, 2001. – С. 196–264.

Про переговори щодо утворення нового уряду, державну нараду в Рівному, Здолбунові та заколот В. Оскілка.

Митрофаненко Ю. Українська отаманщина 1918–1919 років / Ю. Митрофаненко. – Вид. 3-тє, випр. і допов. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2016. – 240 с.

Про В. Оскілка. – С. 114, 124, 125, 126, 134–140, 164, 179, 188, 192, 204, 208.

Наш край: історія Волині від найдавніших часів до другої половини ХХ століття : навч. посіб. / за ред. В. Марчука ; Нац. ун-т «Остроз. акад.». – Острог : Остроз. акад., 2021. – 342 с.

Про В. Оскілка. – С. 249.

Оскілко Володимир // Енциклопедія українознавства : словник. ч. Т. 5 / голов. ред. В. Кубійович. – Львів, 1996. – С. 1893.

Остапук В. П. Здолбунів : наук.-краєзн. дослідж. Ч. 1 : Від перших поселенців до Української революції 1917–1921 років / В. П. Остапук. – Луцьк : Волиньполіграф, 2019. – 240 с.

Про В. Оскілка – С.167, 168, 170–180.

Остапук В. Здолбунівський період Директорії УНР // Остапук В. Здолбунівщина – земля Волинська : (наук.-краєзн. дослідж.). Ч. 3 : Велика війна (1914–1918) ; Українська революція (1917–1921) / В. Остапук. – Рівне : Овід, 2018. – С. 154–185.

Здолбунів весною 1919 року став місцем постою Директорії, Головою якої був С. Петлюра і штабу Дієвої армії УНР. У Рівному розмістився штаб Північної армії отамана В. Оскілка.

Осташко Т. С. Оскілко Володимир Пантелеймонович / Т. С. Осташко // Енциклопедія історії України. Т. 7 : Мл – О. – Київ : Наук. думка, 2010. – С. 651–652.

Пащук І. Г. Рівне. 1283–2003 : іст.-краєзн. хроніка / І. Г. Пащук. – Рівне : Овід, 2006. – 180 с.

Про В. Оскілка – С. 60.

Петлюра С. Статті. Листи. Документи. Т. 4 / С. Петлюра. – Київ : Сергійчук М. І., 2006. – 704 с.

Телеграма С. Петлюри командувачам фронтами в т. ч. і В. Оскілку. – С. 246–247.

Петлюра С. Статті. Листи. Документи. Т. 5 / С. Петлюра. – Київ : Сергійчук М. І., 2016. – 632 с.

Надруковано Наказ Головного Отамана С. Петлюри, полковника В. Оскілка про необхідність боротьби з мародерством; телеграма С. Петлюри бойовим підрозділам армії в т. ч. і отаману В. Оскілку з вимогою припинити безладдя і грабежі; Накази С. Петлюри щодо державного заколоту В. Оскілка. – С. 358, 367, 381, 382.

Поліщук Я. О. Рівне: мандрівка крізь віки : нариси історії міста / Я. О. Поліщук. – Вид. 2-ге, допов. і перероб. – Рівне : Волин. обереги, 2009. – 300 с.

Про В. Оскілка. – С. 148, 149.

Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 2 : Від середини XVII століття до 1923 року / Н. Полонська-Василенко. – Київ : Либідь, 1995. – 608 с.

Про В. Оскілка. – С. 523.

Постельжук О. Інституціоналізація та діяльність українських угодовських партій та організацій у Західній Україні в 1919–1939 рр. : монографія / О. Постельжук. – Рівне : О. Зень, 2016. – 257 с.

Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. Т. 7 : Вихід і з кризи / М. Стахів. – Нью-Йорк, [б. р. в]. – 431 с.

Про В. Оскілка та спробу перевороту, вчиненого ним 29 квітня 1919 р. в Рівному. – С. 35, 36, 38, 39, 65–119.

Столярець М. Отаман Оскілко // Слово про Городок : спогади краєзнавця / М. Столярець. – Рівне : Азалія, 2002. – С. 12–13.

Тищенко О. О. У полум’ї революцій // Здолбунів на Волині : іст. вернісаж / О. О. Тищенко, Ю. І. Кірєєв. – Рівне : О. Зень, 2007. – С. 59–78.

Про В. Оскілка та події 1919 р. в Рівному та Здолбунові, згадує їх учасник Іван Білоус. – С. 65–72.

Шморгун Є. І. Громове дерево : роман-дослідж. : до 100-річчя УНР / Є. І. Шморгун. – Рівне : Волин. обереги, 2019. – 220 с.

Яблонський В. А. Нескорена Волинь : монографія / В. А. Яблонський, О. В. Яблонська. – Київ : Укр. пріоритет, 2017. – 336 с.

Про В. Оскілка. – С. 74, 75.

Яськевич Р. Оскілко Володимир Пантелеймонович // З глибини віків : нариси з історії сіл Шпанів, Олексин, Хотин, Зозів [Рівнен. р-ну Рівнен. обл.] / Р. С. Яськевич. – Рівне : ДМ, 2012. – С. 94–96.

* * * 

Бейдик О. Увіковічнення пам’яті про діячів Української революції 1917–1921 рр. пов’язаних з Волинню / О. Бейдик, А. Лавренюк, М. Островська // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею : матеріали наук. конф. «Волинь в Українській революції 1917–1921 рр.» / Рівнен. обл. краєзн. музей, Рівнен. обл. орг. нац. спілки краєзнавців України ; упоряд.: О. Булига, А. Жив’юк. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – Вип. XV. – С. 138–143.

Згадується В. Оскілко, як один із діячів Української революції 1917–1921 рр. пов’язаних з Волинню та увіковічення його пам’яті в с. Хотин Рівненського району.

Васильєва І. Пам’ятні місця Української революції на Рівненщині / І. Васильєва // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею : матеріали наук. конф. «Волинь в Українській революції 1917–1921 рр.» / Рівнен. обл. краєзн. музей, Рівнен. обл. орг. нац. спілки краєзнавців України ; упоряд.: О. Булига, А. Жив’юк. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – Вип. XV. – С. 144–148.

Згадується про В. Оскілка та встановлення пам’ятника на його могилі в с. Хотин Рівненського району у 1992 р.

Давидюк Р. Володимир Оскілко як виразник уенерівської еміграції на Волині / Р. Давидюк // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії : зб. присвяч. 75-й річниці Рівнен. держ. гуманітар. ун-ту / Рівнен. держ. гуманітар. ун-т ; голов. ред. Р. М. Постоловський. – Рівне : О. Зень, 2015. – С. 33–36.

Досліджується громадсько-політична діяльність Володимира Оскілка, зокрема створення в Рівному Українського громадського комітету допомоги емігрантам в Польщі та приклади його сприяння емігрантам.

Дем’янчук Г. Рівне – осідок уряду УНР / Г. Дем’янчук // Волинські дзвони : краєзнав. альм. – Рiвне : Лiста, 1995. – Вип. 1. – C. 4.

Про те, як у квітні 1919 р. у Рівному, тодішній тимчасовій столиці Української Народної Республіки, 27-річний генерал-хорунжий Володимир Оскілко спробував усунути Симона Петлюру від керівництва Армією УНР.

Комаринська З. Володимир Оскілко: життя у боротьбі / З. Комаринська // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею : матеріали наук. конф. «Волинь в Українській революції 1917–1921 рр.» / Рівнен. обл. краєзн. музей, Рівнен. обл. орг. нац. спілки краєзнавців України ; упоряд.: О. Булига, А. Жив’юк. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – Вип. XV. – С. 124–126.

Кузьмик О. Державотворчі процеси на Волині : державний переворот 1919 р. : причини і наслідки / О. Кузьмик // Актуальні питання культурології : альм. наук. т-ва «Афіна» кафедри культурології / Рівнен. держ. гуманіт. ун-т; ред. В. Г. Виткалов. – Рівне : РДГУ, 2012. – Вип. 12. – C. 100–104.

Про Симона Петлюру та Володимира Оскілка, чиї життєві шляхи перетнулися на території Волині в період національно-визвольної революції, зокрема навесні 1919 р.

Кузьмик О. М. УНР періоду Директорії : спроба державного перевороту в Рівному В. Оскілком / О. М. Кузьмик // Актуальні питання культурології : альм. наук. т-ва «Афіна» каф. культурології та музеєзнавства / Рівнен. держ. гуманіт. ун-т ; наук. ред. і упоряд. В. Г. Виткалов. – Рівне : РДГУ, 2013. – Вип. 13. – C. 49–51.

Марчук І. Уряд Бориса Мартоса в Рівному / І. Марчук, Н. Марчук // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею : матеріали наук. конф. «Волинь в Українській революції 1917–1921 рр.» / Рівнен. обл. краєзн. музей, Рівнен. обл. орг. нац. спілки краєзнавців України ; упоряд.: О. Булига, А. Жив’юк. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – Вип. XV. – С. 87–89.

Про опозиційну діяльність В. Оскілка щодо уряду С. Петлюри навесні 1919 року та переворот, здійснений ним 29 квітня у Рівному.

Федоришин М. Отаман Володимир Оскілко: до питання встановлення пам’ятника у селі Хотин у 1992 р. / М. Федоришин // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею : матеріали наук. конф. «Волинь в Українській революції 1917–1921 рр.» / Рівнен. обл. краєзн. музей, Рівнен. обл. орг. нац. спілки краєзнавців України ; упоряд.: О. Булига, А. Жив’юк. – Рівне : Дятлик М. С., 2017. – Вип. XV. – С. 148–150.

* * *

Бухало Г. Генерал з Городка : виповнилось 105 років з дня народження В. Оскілка / Г. Бухало // Вісті Рівненщини. – 1997. – 18 лип. – С. 3.

Горак В. Боротьба двох отаманів : Володимир Оскілко проти Симона Петлюри / В. Горак // День. – 2006. – № 16. – С. 7 ; Те саме // День : сайт. – Режим доступу: https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/borotba-dvoh-otamaniv (дата звернення: 5.07.2022). – Назва з екрана.

Данильчук Г. Історичний Городок у спогадах Наталії Завірюхи / Г. Данильчук // Слово і час [Рівне]. – 2019. – 21 берез. – С. 4.

Згадується В. Оскілко та його сім’я.

Дем’янчук Б. Життя і смерть лідера УНР / Б. Дем’янчук // Рівне вечірнє. – 2006. – 22 черв. – С. 8.

Дем’янчук Г. Чому рівняни не проголосували за Оскілка? / Г. Дем’янчук // Вісті Рівненщини. – 1999. – 21 лип. – С. 3.

Жулинський М. Лист-роздум про роман-дослідження Євгена Шморгуна «Громове дерево» / М. Жулинський // Вісті Рівненщини. – 2019. – 5 жовт. – С. 12 ; Продовж. // Там само. – 1 листоп. – С. 12.

Рецензія літературознавця Миколи Жулинського на роман-дослідження Євгена Шморгуна «Громове дерево», в якому подано хроніку воєнних операцій під командуванням Володимира Оскілка в 1919 році на Рівненщині.

Ломако О. Володимир Оскілко: невідоме з відомого : цього року минає 111 р. від дня народж. та 77 р. від загибелі видат. укр. діяча В. Оскілка, прах якого покоїться на Рівненщині / О. Ломако // Ого [Рівне]. – 2003. –24 лип. – C. 9.

Ломако О. Людина-легенда / О. Ломако // Сім днів [Рівне]. – 2003. – 1 серп. – С. 3.

Про В. Оскілка.

Млин Є. Як генерал Оскілко вчинив державний переворот, а державну казну деякий час переховував у лісі під Хорупанем / Є. Млин // Гомін [Млинів]. – 2009. – 13 серп. – C. 15.

Про те, як у квітні 1919 р. у Рівному 27-річний генерал-хорунжий Володимир Оскілко спробував усунути Симона Петлюру від керівництва Армією УНР.

Мосійчук М. Ентузіасти кооперативного руху / М. Мосійчук // Рівнен. кооператор. – 2007. – 8 черв. – С. 3.

Про участь В. П. Оскілка у розбудові споживчої кооперації Рівненщини.

Нагорна О. Встановлено меморіальні дошки видатним землякам / О. Нагорна // Вісті Рівненщини. – 2021. – 25 черв. – С. 5.

Про вшанування пам’яті генерал-хорунжого Армії УНР Володимира Оскілка в с. Городок Рівненського району.

Пащук І. Незабутні автографи : до краєзн.-літ. сторінок / І. Пащук // Слово і час [Рівне]. – 2004. – 4 черв. – С. 7.

Згадується В. Оскілко.

Пицька О. Останній акорд Володимира Оскілка / О. Пицька // Сім днів [Рівне]. – 2019. – 2 трав. – С. 2.

Ставський В. Рівне двічі мало статус столиці України / В. Ставський // Волинь – нова [Луцьк]. – 2019. – 24 січ. – С. 12.

Про спробу усунення Симона Петлюри від керівництва армією УНР, здійснену генерал-хорунжим В. Оскілком у квітні 1919 р. у Рівному.

Цимбалюк Є. Рівне тричі проголошували столицею / Є. Цимбалюк // Голос України. – 2015. – 10 жовт. – С. 9.

Цимбалюк Є. Як у Рівному генерал Оскілко вчинив державний переворот / Є. Цимбалюк // Вільне слово [Рівне]. – 2010. – 2 груд. – С. 11.

Про спробу генерала-хорунжого Володимира Оскілка усунути Симона Петлюру від керівництва армією УНР у квітні 1919 р.

Цимбалюк Є. Як у Рівному генерал Оскілко вчинив державний переворот / Є. Цимбалюк, О. Юркова // Голос України. – 2010. – 23 черв. – С. 21 ; Те саме // Голос України : сайт. – Режим доступу: http://www.golos.com.ua/article/135575

(дата звернення: 5.07.2022). – Назва з екрана.

Черкаська Г. Трагедія Володимира Оскілка / Г. Черкаська // Вісті Рівненщини. – 2018. – 31 серп. – С. 13.

Шморгун Є. Громове дерево: до чергової річниці УНР : роман-дослідження / Є. Шморгун // Дзвін. – 2019. – № 1. – С. 123–167.

Події Української революції 1917–1921 рр. на Рівненщині : наук.-допом. бібліогр. покажч. / уклад. Л. А. Степанюк ; наук. ред.: О. Л. Промська, А. А. Жив’юк ; ред. З. М. Тирак ; відп. за вип. В. П. Ярощук. – Рівне : О. Зень, 2019. – 130 с.

Про В. Оскілка – № 136, 143, 299, 310, 313, 316, 359, 381–383, 563–577, 695.

Інтернет-ресурси 

Єрошевич П. Водевіль Оскілка з Петлюрою [Електронний ресурс] / П. Єрошевич // Історична правда : сайт. – Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/05/6/154046/ (дата звернення: 2.07.2022). – Назва з екрана.

Давидюк Р. Політичні вбивства як інструмент боротьби радянських спецслужб з уенерівською еміграцією [Електронний ресурс] / Р. Давидюк // EUROPA ORIENTALIS. Studia z dziejów Europy Wschodniej i Państw Bałtyckich. – 2017. – № 8. – С. 107–110. – Режим доступу: https://apcz.umk.pl/EO/article/download/EO.2017.008/15079/41556 (дата звернення: 07.07.2022). – Назва з екрана.

Про вбивство В. Оскілка.

Кралюк П. Як непрофесіоналізм і популізм зруйнували Українську державу під час визвольних змагань – спогади Володимира Оскілка [Електронний ресурс] / П. Кралюк // 7 днів : сайт. – Режим доступу: https://7dniv.rv.ua/suspilstvo/yak-neprofesionalizm-i-populizm-zruynuvaly-ukrainsku-derzhavu-pid-chas-vyzvolnykh-zmahan-spohady-volodymyra-oskilko/ (дата звернення: 5.07.2022). – Назва з екрана.

Марчук І. У Рівному відзначили 130-річчя від дня народження Володимира Оскілка. Хто він в історії УНР [Електронний ресурс] / І. Марчук // Суспільне мовлення : сайт. – Режим доступу: https://suspilne.media/250162-u-rivnomu-vidznacili-130-ricca-vid-dna-narodzenna-volodimira-oskilka-hto-vin-v-istorii-unr/ (дата звернення: 2.07.2022). – Назва з екрана.

Марчук О. Біля Рівного вшанували пам’ять «конкурента Петлюри» – отамана Оскілка [Електронний ресурс] / О. Марчук // Суспільне мовлення : сайт. – Режим доступу: https://suspilne.media/42126-bila-rivnogo-vlastuvali-pamat-konkurenta-petluri-otamana-oskilka/ (дата звернення: 2.07.2022). – Назва з екрана.

Мельник І. Переворот отамана Оскілка [Електронний ресурс] / І. Мельник // ZBRUC : сайт. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/21750 (дата звернення: 2.07.2022). – Назва з екрана.

На Рівненщині відзначили генерал-хорунжого Армії УНР Володимира Оскілка [Електронний ресурс] // Рівненська обласна рада : сайт. – Режим доступу: https://ror.gov.ua/novyny/na-rivnenshini-vidznachili-general-horunzhogo-armiyi-unr-vol-1655211579 (дата звернення: 5.07.2022). – Назва з екрана.

Про зустріч, присвячену вшануванню пам’яті В. Оскілка, яка відбулася у відділі краєзнавства Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки 14 червня 2022 р.

Оскілко Володимир Пантелеймонович [Електронний ресурс] // Вікіпедія – вільна енциклопедія : сайт. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Оскілко_Володимир_Пантелеймонович (дата звернення: 2.07.2022). – Назва з екрана.

Прийшли на могилу генерала УНР [Електронний ресурс] / Укр. т-во охорони пам’яток історії та культури Рівнен. обл. // Свобода : сайт. – Режим доступу: http://svoboda-news.com/svwp/Прийшли-на-могилу-генерала-УНР/ (дата звернення: 2.07.2022). – Назва з екрана.

Про те, як у Хотині біля Рівного 19 червня 2020 р. вшанували пам’ять генерал-хорунжого Армії Української Народної Республіки Володимира Оскілка.

Ткачук Р. Генерал-хорунжий Володимир Оскілко: патріот чи заколотник? [Електронний ресурс] / Р. Ткачук // АрміяInform : сайт. – Режим доступу: https://armyinform.com.ua/2020/06/19/general-horunzhyj-volodymyr-oskilko-patriot-chy-zakolotnyk/ (дата звернення: 2.07.2022). – Назва з екрана.

Тетяна Матушевська