«Кому вирішувати, хто більше потрібен світу?

Єврей, циган чи білошкірий кат...

Хто право дав зводити людей в могилу?»

(з поезії невідомого автора)

Пам’ять про трагічні уроки історії – Голокост єврейського народу часів Другої світової війни – невід’ємна складова формування системи цінностей, толерантності й прийняття іншої ідентичності у сучасному суспільстві.  Голокост з давньогрецької перекладається як «всеспалення». Це систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.

«До сьогодні людству важко усвідомити, як сталося так, що в середині «освіченого» ХХ століття, на одному з найрозвиненіших континентів світу, в Європі, люди вбивали людей тільки за їхню національну приналежність, більше ні за що, тільки тому, що в тебе були батьки євреї, чи дідусь, чи бабуся, чи взагалі хтось колись із твоєї родини належав до цього давнього народу?! Нонсенс! Але ж цей нонсенс відбувся в європейській історії… Убивство єврейського населення різних країн Європи, яке здійснювала нацистська, гітлерівська Німеччина з допомогою представників інших окупованих країн у роки Другої світової війни, отримало назву Голокост. За добу влади нацизму і в період війни у 27 країнах європейського континенту було немилосердно замордовано в різні жорстокі нелюдські способи шість мільйонів європейських євреїв, серед них майже півтора мільйона євреїв України. Ці люди трагічно передчасно пішли з життя неприродним шляхом тільки за те, що вони були євреями, більше ні за що…» (А. Подольський. Пам’ять, яка вона? Роздуми про культуру пам’яті в Україні на прикладі ставлення до історії Голокосту)

Аналіз трагедії Голокосту свідчить, що його передумови та механізми сформувалися у 30-ті роки  ХХ століття.

З приходом у 1933 році до влади нацистів расизм в Німеччині отримав державну підтримку. Концепція расової гігієни передбачала розділення людей на представників «вищої раси» та нижчих елементів. Головним об’єктом переслідування стали євреї, які були позбавлені громадянських прав, можливості працювати на державній службі, мати приватну практику та власний бізнес, брати шлюб з німцями/німкенями та здобувати освіту в державних навчальних закладах. Власність євреїв конфісковувалася, офіційна пропаганда розпалювала серед німців почуття упередженості та ненависті до них. З особливою жорстокістю всі ці огидні явища проявилися під час Другої світової війни. Рухомі расистською ідеологією, яка вважала євреїв «паразитами», які заслуговують тільки на знищення, нацисти здійснили геноцид в безпрецедентних масштабах. Вони планували знищити всіх євреїв в Європі: хворих і здорових, багатих і бідних, релігійних ортодоксів і звернених в християнство, старих і молодих і навіть немовлят.

На сьогодні офіційно визнано, що понад 6 мільйонів євреїв було вбито протягом Голокосту, з них від 2,2 до 2,5 мільйони на території колишнього Радянського Союзу, значною мірою в Україні. Масове винищення євреїв стало другим після Голодомору геноцидом, вчиненим на українській землі.  Місця найбільших масових страт євреїв в Україні: Бабин Яр (Київ) – більше 100000, Богданівка Одеської області – понад 40000, Дрогобицький Яр (Харків) – близько 20000, Кам’янець-Подільський – 23600, Дальник Одеської області – близько 18000, урочище Сосонки біля Рівного – понад 17500 жертв.

Війна прийшла до Рівного в середині вересня 1939 р. у вигляді великого потоку біженців, оскільки євреї тікали від німецького вторгнення в Польщу. Свідок Єшаяху Шінделькройт згадував: «Раптово Рівне наповнилось біженцями з Лодзю, Варшави, Любліна та інших місць. З кожним днем місто ставало все більш переповненим, і не всім вдавалося знайти дах над головою. Була нестача їжі, тому що магазини спорожніли і постачання не відновлювалося. Головні радіостанції були вже знищені або захоплені німцями. Залишилось лише декілька маленьких радіостанцій, які передавали мало новин, і важко було сказати, яка ситуація в реальності. Страх поширювався всюди, і Рівне почало нагадувати місто в облозі. Ніхто не знав, що принесуть наступні години». (Джеффрі Бердз. Голокост у Рівному: масове вбивство в Сосонках, листопад 1941 р.).

У червні 1941 року почалося бомбардування міста. Люди побачили перших вбитих та поранених. Місто було сильно зруйноване, особливо в центрі, навколо комунальних бань на вулиці Шкільній.

«Сучасні дослідники оперують різними даними щодо кількості євреїв у Рівному наприкінці 1930-х років. Відповідно, суттєво коливається й показник їх відсотка від загалу рівнян: від 62 % до 82 %. Незважаючи на це, можемо з упевненістю стверджувати: напередодні початку Другої світової війни більшість мешканців Рівного, як і в попереднє десятиліття складали євреї». (М. Гон. Обриси зниклого міста)

Безжальні бомбардування змусили багатьох єврейських та неєврейських біженців намагатися евакуюватися на схід. Вони зібрали свої речі і залишили місто, прямуючи до старого російсько-польського кордону. Але поширилися чутки, стверджуючи що росіяни, щоб уникнути паніки, заборонили перетинати кордон і біженці зупинилися. Першим, хто досяг Корця, вдалося врятувати своє життя, але тим, хто вирушив до Острога не пощастило: більшість з них загинули від німецького бомбардування. Близько 3000 рівненських євреїв – 10 % від усіх євреїв регіону – вдалося евакуюватись до приходу німців. Якоїсь планової евакуації у місті не було. І взагалі, у цій ситуації врятувалися переважно тільки ті, хто зумів таки виїхати з міста або пройшов війну на фронті.

Зранку 28 червня 1941 року в місті з’явилися перші ворожі мотоциклісти, а вже у липні нацисти окупували майже всю територію нашого краю.

У серпні 1941 року Адольф Гітлер визначив адміністративний поділ окупованих українських земель. Більшість територій, у тому числі й Рівненщина, ввійшли до рейхскомісаріату «Україна», центром якого з 28 червня 1941 по 2 лютого 1944 роки стало місто Рівне. Рейхскомісаром «України» Гітлер призначив гауляйтера Східної Пруссії Еріха Коха. У роки нацистської окупації його ім’я знав кожен дорослий чи підліток.

Протягом серпня-вересня на окупованій території облаштувалася німецька цивільна адміністрація: обласні, окружні, міські управи, поліцейські, фінансові та інші органи.

У перші місяці війни німці намагалися ніби обережно поводитися з українським населенням. Вони погоджувались на існування деяких підпорядкованих їм українських органів. Так, у Рівному, в липні 1941 року була створена міська управа на чолі з Полікарпом Бульбою. Головним завданням міської управи було забезпечення мешканців продуктами харчування, помешканнями, прибирання будівель зруйнованих внаслідок бомбардувань міста та боїв за нього. 

Невдовзі після окупації Рівного, в місті проведено реєстрацію населення. Вона засвідчила, що євреї, як і раніше, були найчисельнішою з-поміж спільнот, що станом на літо 1941 року проживали в ньому. 

На окремий облік було узято євреїв, які володіли різними спеціальностями і ремеслами. Переписом, обліком, реєстрацією працездатних і забезпеченням виконання примусових робіт опікувався створений про людське око юденрат – єврейський орган самоврядування, який очолив колишній викладач місцевої гімназії Михайло Бергман. Однак реальна функція цього органу зводилася до виконання вказівок німецької влади.

«Місцеві допоміжні органи управління, які створювалися націонал-соціалістами, нацистами, окупантами, теж певною мірою долучилися до «остаточного розв’язання єврейського питання» в різних умовах до різного, так би мовити, ступеню. Тобто це могла бути, наприклад, участь в реєстрації євреїв, у тому, щоб їх порахувати, у тому, щоб допомогти використати їхню підневільну працю, у тому, щоб їх пограбувати і врешті-решт, щоб допомогти організувати власне саме знищення. І це відбувалося в усьому просторі, який був окупований нацистами, і, на жаль, таке відбувалося і в Україні теж.

Місцеві структури як структури управління, наприклад, міські управи, районні управи, так і силові органи, допоміжні місцеві органи, які створювалися нацистами, наприклад місцева допоміжна поліція, теж була задіяна в цих заходах, які полягали в тому, щоб місцева поліція охороняла зібраних євреїв, конвоювала їх до місця страти. Ну а в деяких випадках, це вже не так часто було, але й таке траплялося, брали безпосередню участь у вбивствах». (Щур М. Пам’яті про Голокост в Україні заважає «конкуренція геноцидів»).

Майже негайно окупаційною владою вводяться антиєврейські закони. Через вісім днів після приходу німців усім євреям віком від 11 років було наказано носити на лівій руці білу пов’язку з жовтою єврейською зіркою Давида. Через місяць пов’язки замінили на круглі жовті нашивки, діаметром близько восьми сантиметрів, які мали носити на лівій руці всі євреї віком від 14 років. «Це візуальне виділення євреїв з-поміж інших мешканців міста – важливий компонент так званого остаточного розв’язання єврейського питання». (М. Гон. Обриси зниклого міста)

У грудні 1941 року в Рівному навіть створено комісію по перевірці національності. Спеціальні відзнаки носила і єврейська поліція – кепку з жовтою стрічкою та нашивкою «Єврейська служба порядку». Євреям було заборонено залишати місця свого помешкання, було обмежено у видачі продуктів харчування за харчовими картками, заборонено одружуватись з неєвреями. Протягом всього часу нацистської окупації у Рівному відбувався грабіж єврейського населення. З початку окупації на них були накладені контрибуції, які проводилися кількаразово. Крім грошей, жертв примушували безкоштовно здавати одяг, хутра, теплі речі для німецької армії, кольорові метали, цінні речі. 

Дискримінація економічного життя зводилася до заборони участі в торговельно-купівельних операціях. Внаслідок цього вони опинилися під загрозою голодної смерті або великих штрафів. У серпні 1941 року за указом гебітскомісара Рівненської округи Вернера Беєра, в Рівному євреям заборонено купувати будь-що на торгах. Євреї стали єдиною групою, що сплачувала за приналежність до національності – «жидівський податок». Робітники звільнялися з підприємств. Все єврейське майно переходило у власність держави. Також використовувалася безкоштовна праця євреїв. У розпорядженні Рівненської окружної управи від 10 липня 1941 року йшлося про те, що «до праці на публічних роботах вживати жидів без винагороди забезпечивши їх виживленням». Тобто євреї працювали за їжу. Найбільше їхню працю використовували на відбудові та ремонті житлових об’єктів після бомбардувань Рівного, на будівництві доріг тощо. Важкі роботи поєднувалися з моральним приниження та фізичними насиллям, що нерідко ставало причиною каліцтва та смерті.

Дискримінація в трудовій сфері поєднувалася з релігійною, адже євреї повинні були працювати у святкові для них дні. Від 14 серпня 1941 року всі єврейські підприємства повинні були працювати у суботу. В квітні 1942 р. за розпорядженням німецького бургомістра в Рівному на примусових роботах євреї працювали кожної суботи, неділі та понеділка. Культова наруга виявлялася в тому, що в Рівненській Великій синагозі складали майно розстріляних євреїв, пакували його та вивозили до Німеччини. Згодом в ній євреї змушені були розпалювати вогнище священними для них єврейськими молитовниками, щоб не замерзнути взимку на роботі. Майже всі синагоги були розібрані або знищені. (З 22 синагог в Рівному повністю було знищено або розібрано 17, а 5 залишилося в напіврозібраному стані).

Німецька окупаційна влада докладала всіх зусиль, щоб вбити клин між місцевим цивільним населенням та євреями. У стандартних наказах, які вивішувалися на захоплених територіях, писалось: «Якщо хто-небудь дасть притулок єврею або залишить його на ніч, так само як і членів його родини, він буде негайно розстріляний». Були введені жорсткі покарання за підтримку або зв’язки з євреями, водночас окупаційна влада пропонувала значну винагороду неєврейському населенню за допомогу поліції у відслідковуванні євреїв, які переховуються.

Свідки зазначають, що з найперших днів німецької окупації на Сході повсюди раптово з’явились листівки та плакати, які закликали до народної війни за звільнення від «тиранії сталінізму» та «єврейського більшовизму». Священник Михайло Носаль згадував, що по всій Волині «люди читали ці плакати, пошепки обговорювали їх і роздивлялись це «літературне» сміття з недовірою». Все це робилося для того, щоб легітимізувати німецьку агресію як «звільнення від єврейського більшовизму» і взагалі «остаточно вирішити єврейське питання», як вони сухо називали повне їх знищення.

Знищення євреїв, які залишилися в Рівному, відбувалось у три етапи.

На початку окупації пройшли перші акції проти єврейського населення.  Перша масова хвиля знищення була проведена окупантами вже в липні-серпні 1941 року. 8 липня 1941 року арештовано 130 євреїв, яких вночі утримували у дворі державного банку, а наступного ранку 9 липня розстріляли. 12 липня 1941 року біля цегляного заводу близько 2 км від міста було розстріляно ще 100 євреїв, а в серпні 1941 року – розстріляно ще кілька сотень. Таким чином, загалом влітку 1941 року було вбито близько 500-600 євреїв. Голова юденрата Михайло Бергман та кілька членів правління після цих розстрілів влітку 1941 року покінчили життя самогубством, щоб не виконувати вимоги окупаційних властей і розуміючи свою маріонеткову роль.

Але за деякими даними було знищено до 3-х тисяч євреїв міста в період самосуду і погромів «самоочищення». Одною з характерних ознак першого етапу розстрілів було те, що він носив масовий, але не загальний характер. В першу чергу знищували молодь, чоловіків середнього віку. Вбивали тих, хто потенційно міг чинити опір окупантам.

Другий етап знищення єврейського населення припадає на 6-7 листопада 1941 року. У ці дні відбулася одна з найстрашніших трагедій – масова страта євреїв в урочищі Сосонки неподалік Рівного. За різними джерелами було знищено від 17,5 до 21 тисячі євреїв. 

Акція по знищенню євреїв у Рівному була ретельно спланована. «Наприкінці жовтня 1941 року міська служба праці передала юденрату кілька тисяч бланків посвідчень, які належало вручити потрібним для міста фахівцям, тобто євреям, які мали відповідні спеціальності. Дуже швидко люди зрозуміли, що цей документ може стати їхнім порятунком від свавілля окупантів й готові були платити за нього дуже дорого. Відтак, придбати посвідчення могли хіба що заможні євреї, які не мали фахових знань і умінь, але мали гроші чи коштовності. Натомість справжні фахівці, але бідніші, отримували ці папірці з труднощами. Нерідко в приміщенні юденрату за посвідчення доходило до бійки. Євреї намагалися придбати його за будь-яку ціну. Про це зокрема згадує у своїх спогадах, які лягли в основу книги «Втеча від долі», мешканка Рівного Варвара Барац. Видала книгу її донька Марія Ріцер в Ізраїлі. Дуже скоро власники тих посвідчень усвідомили їх справжню неоціненну значимість». (Калько С. Дорога смерті Рівне – Сосонки)

Також було «створено спеціальні оперативні групи («эйзацгруппен») СС. Ці підрозділи фактично були командами професійних убивць, які керувалися спеціальними інструкціями з прописаним регламентом технічної сторони розстрілів – від форми й глибини ям до порядку конвоювання до місця страти. Цинізм убивць доходив до того, що інструкції містили навіть пояснення, які повинні були давати людям, яких вели на страту, і які до останніх хвилин не знали, що їх очікує. Приреченим пропонували запастися теплими речами і двотижневим запасом їжі. Спочатку страту рівненських євреїв запланували на ранок 2 листопада, але не встигли викопати ями. Майже 50 радянських військовополонених пригнали в Сосонки напередодні 6 листопада і змусили копати величезні рови буцімто для подальшого облаштування складів боєприпасів. У тих ровах знайшли останній спочинок і копачі». (С. Калько. Дорога смерті Рівне - Сосонки)

«Напередодні екзекуції, 5 листопада 1941 року, в Рівному оприлюднено наказ гебітскомісара Беєра про те, що особи єврейської національності, які не мають посвідчень з місць роботи, повинні з’явитися зі своїми родинами 6 листопада, до 6-ї години ранку на Костельний майдан на Грабнику поруч із вулицею Ліса Кулі (нині цю місцину забудовано, це неподалік школи № 10). При собі належало мати особисті документи і найцінніші речі вагою не більше 8-и кілограмів. Звідти усіх буцімто мали відправляти до таборів. У місті мали право залишатися лише власники посвідчень, виданих службою праці, але їм під загрозою смерті заборонили виходити на вулицю 6 і 7 листопада. Американський дослідник Джеффрі Бердз у своїй книзі «Голокост у Рівному: масове вбивство у Сосонках, листопад 1941 року» (вийшла в 2017 році у видавництві «Волинські обереги») наводить зокрема такі спогади свідка трагедії Абрама Кіршнера: «…Якщо голова родини мав робоче посвідчення, то йому дозволялося залишити з собою дружину і двох дітей. А третя дитина мала з’явитися на місце збору. Деякі йшли разом зі своїми дітьми навіть якщо мали робочі посвідчення».

Куди насправді поведуть людей, знали тільки члени юденрату і наближені до них. Але через страх перед німцями вони приховували це від населення. Щоправда, Джеффрі Бердз у своїй книзі «Голокост у Рівному» зазначає, що буцімто про підготовку масового знищення євреїв знали рівненські підпільники і навіть попереджали їх про це, пропонуючи вчинити спротив чи втікати, але їм ніхто не повірив».( Світлана Калько. Дорога смерті Рівне-Сосонки)

«Керівник радянських партизан у Рівному Терентій Новак писав, що його таємний агент Іван Луць прийшов до рівненського єврейського кварталу прямо перед акцією листопада 1941 р. і проінформував двох знайомих студентів, Лібермана і Мальву Гольдберг, про заплановану ліквідацію євреїв Рівного. Новак сподівався спровокувати повстання в єврейському кварталі. Проте (згідно Новака) старійшини відмовилися закликати до заворушень: «Чому ви вносите такий страх у наші нещасні серця? Наш народ розгнівав Господа нашого Бога, і він надіслав Гітлера як кару за наші гріхи. Не слід боротися проти волі Бога. Ми маємо терпіти, мовчки переносити усі тортури, якими б суворими вони не були». Молода єврейська жінка Мальва Гольдберг, яка чула сумне попередження Луця, пообіцяла поширити новину про загрозу масового вбивства. Наступної ночі Новак сам пішов до єврейського кварталу і зустрівся з Гольдберг, яка ридала в його обіймах, жаліючись, що ніхто не погоджується протистояти виклику – тому що вони мають віру в Бога, тому що занадто бояться або тому що просто не вірять повідомленню молодої жінки про загрозу, яка наближається» (Джеффрі Бердз. Голокост у Рівному: масове вбивство в Сосонках, листопад 1941 р.)

«…Ранок 6-го листопада зустрів холодом, мокрим снігом і пронизливим вітром. Так наче саме небо оплакувало нещасних, котрі ще не знали, що вони приречені до страти. Через заборону на вулицях нікого, окрім євреїв, не було. Вони простували на Грабник з усіх куточків Рівного – з мішечками, вузликами, торбинками, з немовлятами на руках, з немічними родичами у візочках. З лікарень на ношах несли важкохворих.

Площу, на якій зібралися тисячі людей, о 10-й годині оточили німецькі вояки і місцеві поліцаї. Присутнім наказали скласти особисті речі на купу. Нещасні покірно виконали наказ, вважаючи це черговим грабунком, до якого вже звикли. Потому усім наказали шикуватися у колону й рушати. В оточенні конвою людей повели через передмістя Грабник, село Видумку (нині район автовокзалу, вулиць Бандери, Відінської, Грушевського, Київської), далі Київським шляхом до урочища Сосонки. Серед приречених були цілі родини, діти й старі, відомі рівненські лікарі, юристи, музиканти, успішні підприємці… Вони йшли під мокрим снігом назустріч своїй смерті, ще не здогадуючись про це. Утім, чимало хто з них знайшов її ще по дорозі до місця страти. За спогадами очевидців, дорога від Грабника до Сосонок була всіяна трупами. Тих, хто йшов повільно, не міг рухатися, чи відходив у поле по нужді, конвоїри розстрілювали.

А тим часом окупанти і поліцаї нишпорили по місту в пошуках тих, хто міг заховатися. Декому, хто не мав трудових посвідчень, це таки вдалося при допомозі співчутливих рівнян. Люди несли свої торби, ковдри та білизну, вони мали запасний одяг для дітей і все, що вважали необхідним. Дехто намагався заховатись у потаємних місцях, у той час як інші запитували у друзів, що робити. Люди були повністю дезорієнтованими.

Приблизно о третій годині пополудні 6-го листопада до Рівного докотилися перші страшні чутки про «переселення» євреїв. Мешканці Видумки розповідали, що з урочища Сосонки доноситься гучна стрілянина. А деякі сміливці наважилися потайки пробратися до лісового масиву, щоб подивитися, що там відбувається. Побачене змушувало ціпеніти від жаху.

… Коли колона дісталася Сосонок, і людей партіями почали виводити з натовпу й підводити до заздалегідь викопаних ям, вони зрозуміли, що жити їм залишилося лічені хвилини. Дехто благав помилування, жінки – голосили, діти, не розуміючи, що відбувається, й собі почали плакати, інші мовчали в заціпенінні. Були й такі, що намагалися втікати, хоча місцевість було оточено суцільним ланцюгом охорони. Утікачів наздоганяли кулі. Вбитих чи поранених тягнули назад до рову на устрашіння іншим. На краю ями жертв змушували роздягатися й голими йти по колодах, перекинутих через яму аж доки під автоматними чи кулеметними чергами вони не падали донизу. Нелюди задля розваги урізноманітнювали способи вбивства. Одних примушували підходити до ями й тоді стріляли в потилицю. Інших ставили перед ямою на коліна, або примушували бігти, і коли людина наближалася до ями, стріляли. Декотрі самі падали до ями, прикидаючись мертвими, а потім вночі з-під груди неживих тіл вибиралися і діставалися міста чи села. А дехто так і гинув, не змігши вибратися. Таких, хто врятувався, було небагато. Але саме вони після війни свідчили про звіряче знищення тисяч людей. Такі свідчення наводяться зокрема в заключному акті Ровенської облпрокуратури «Про злодіяння німецько-фашистських загарбників на території м. Ровно під час тимчасової окупації в 1941-1944рр.» від 4 грудня 1944 року ».( Світлана Калько. Дорога смерті Рівне-Сосонки)

«Жертв розстрілу в Сосонках нашвидкуруч засипали землею. Згідно з задумом убивць, ніхто не мав знати того, що сталося в цьому місці – колись мальовничому лісі, куди рівненських школярів водили на цілоденні прогулянки вчителі… Щороку бували в Сосонках й євреї. Саме в цьому лісі юдеї відзначали Лаг Б’Оймер – одне зі свят, котре супроводжується палінням багаття. «В минулому, – розповідала Х. Мусман про життя рівненських євреїв, – все місто, старі й малі, хто пішки, хто користуючись послугами візників вибиралися в цей день у Сосонки й там влаштовувалися пікніки та ігри. Німці, вірогідно, були непогано поінформовані про життя євреїв міста Рівне, якщо обрали саме це місце для проведення страти».

Після розстрілів у Сосонках – місці, яке в рівнян різних віросповідань асоціювалося з радістю, розрадою, ця місцина мала назавжди замовкнути, забути злочин, що відбувся в листопаді 1941 року». (Максим Гон. Rowne: обриси зниклого міста)

Після проведення цієї страшної акції у Сосонках, в Рівному залишилося понад 5 тисяч євреїв. Але  їх доля також була вирішена. У грудні 1941 року було створене гетто з числа не розстріляних євреїв. В Державному архіві Рівненської області було виявлено документ, в якому зазначена точна кількість людей в гетто станом на 8 травня 1942 року – 5200 осіб, з них старших 14 років – 3 тисячі. У гетто була створена своя міліція, єврейська управа.

«Як відомо, гетто в Рівному існувало з грудня 1941-го до середини липня 1942-го року. Його створення було складовою нацистської політики масового вбивства євреїв під час Другої світової війни. Територія, на якій примусово утримували євреїв, обмежувалася залізничною колією від мосту в бік Волі, кількома вуличками, що прилягали до сучасної вулиці Дорошенка і сягала теперішньої вулиці Білої…». (Світлана Калько. Рівненське гетто. Вікно в небуття).

Формально в гетто повинні були перебувати всі євреї. Однак ще в травні 1942 року деякі проживали поза межами – в окремих випадках робилися винятки євреям-спеціалістам та членам юденратів. У Рівному з дозволом та без нього поза межами гетто проживало близько 25 євреїв. Характерною рисою гетто була перенаселеність та важкий санітарний стан».

«Рівненське гетто стало вимушеним притулком 5200 чоловік. Вони усвідомлювали, що їхнє життя залежить від потреби окупантів у них як робочий силі (як виявилося згодом, і це не гарантувало порятунку). Тому всі, хто міг працювати, шукали собі заняття. Одні робили в майстернях, які утворилися у гетто (кравецькі, швейні, в’язання светрів, панчішні тощо), інші ходили на роботу в «арійську» частину міста. Окупанти послідовно експлуатували працю тих рівненських євреїв, що залишилися живими…

Життя в гетто було нестерпним. Нестача житла призводила до того, що в одному помешканні часто-густо проживали незнайомі люди. Дошкуляла нестача харчів. Пайка хліба стала основною складовою харчування. Ситуація ускладнювалася тим, що, згідно з розпорядженням гебітскомісара Рівного від 16 серпня 1941 року, євреям заборонялося купувати будь-що на ринку.

Однак матеріальні негаразди відходили на другий план. Першочерговим було завдання вижити, адже всі бранці гетто знали про розстріляних у Сосонках. Та й життя в окупованому місті нагадувало саме про себе: зневага, знущання, переслідування з боку нацистів, безслідне зникнення людей…» (М. Гон.)

«Гетто проіснувало не довго. Про страхітливу криваву акцію з його ліквідації засвідчив німецький інженер Герман Граббе, який в 1942 році був директором українського філіалу однієї німецької будівельної фірми в Здолбунові.

Він згадував: «13 липня близько 22 години українські поліцаї під керівництвом есесівців оточили Рівненське гетто, встановили навколо нього прожектори. Розділившись на невеликі групи, поліцейські та есесівці вривались в будинки, ударами прикладів вибивали двері, якщо їх не відкривали достатньо швидко, чи кидали у вікна гранати... Лунали крики жінок, що кликали дітей, і крики дітей, що загубили батьків, але це мало хвилювало есесівців, які били нещасних і гнали їх бігом у бік вокзалу, де чекав товарний поїзд. Людей заштовхували у вагони. Над усім цим стояв несамовитий плач, плач жінок і дітей, чулись звуки ударів і пострілів». Їх привезли двома ешелонами і погнали на місце страти, яке знаходилося неподалік Костополя. Це дивовижно красиве місце серед розкішного лісу і тільки пам’ятник тим безвинним жертвам – свідчення трагедії, яка тут сталася.

Так було знищено не тільки Рівненське гетто, такої ж долі зазнали і гетто у Березному,  Висоцьку,  Вербі, Деражному, Дубно, Здолбунові, Корці, Костополі, Млинові, Острозі, Сарнах тощо.

Всього в Рівненській області в 1941-1942 роках було вбито понад 107 тисяч євреїв». (Людмила Леонова. Урочище Сосонки: 77 років від дня трагедії)

Усі ці події були другою найбільшою акцією масового вбивства рівненських євреїв після розстрілу в Сосонках. Таким чином рейхскомісар Еріх Кох на кінець липня 1942 року проголосив місто Judenrein – «очищеним від євреїв». Нацистська політика геноциду призвела до зникнення «Інших», що назавжди змінило соціокультурне обличчя Рівного.

Після ліквідації євреїв німецькою та українською поліцією проводилися пошуки євреїв, яким вдалося врятуватися. Але також є свідчення цих же німців, що багатьом євреям вдалося врятуватися і допомагали їм українці. Щоб вберегти єврейських дітей, представники інших національностей видавали їх за власних.

Сьогодні люди мають знати та пам’ятати про переломні та трагічні моменти у нашій історії, адже тільки усвідомлюючи минуле, можна розраховувати на мир та єдність у майбутньому.

9 грудня 1948 року, напередодні прийняття загальної Декларації прав людини, Генеральна асамблея ООН у Парижі ухвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Вперше міжнародний договір визнавав геноцид «огидним лихом», визначав власне поняття цього злочину і того, як світова спільнота повинна попереджати і реагувати на його прояви.

«Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…» – про це говориться у Резолюції Генеральної асамблеї ООН № 60/7, яка була прийнята 1 листопада 2005 року, співавторами якої виступили 100 держав. Саме цим документом визначено 27 січня як Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Україна на державному рівні приєдналася до відзначення цієї міжнародної дати у 2012 році. Дата 27 січня обрана не випадково: саме цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенціма. 

У 1998 році на основі Декларації Стокгольмського міжнародного форуму по Голокостубула створена міжурядова організація «Міжнародний альянс пам’яті жертв Голокосту». Згідно з цією декларацією, цілями організації є об'єднання зусиль та координація між політичними лідерами в процесі утворення, збереження пам'яті, проведення дослідження по тематиці Голокосту. 

14 травня 2021 року Україна вперше на державному рівні вшанувала пам’ять тих людей, які, ризикуючи життям, рятували євреїв в роки Другої світової війни. Відповідну постанову про відзначення цієї дати ухвалила на початку року Верховна Рада. 

Але після закінчення Другої світової війни та у радянський період влада намагалася приховати правду про ці страшні події та місця масових єврейських захоронень. Заборонялося ставити пам’ятники жертвам Голокосту – про них лише писали на стелах, що то «мирні громадяни», вбиті «фашистсько-німецькими загарбниками». Для небагатьох, кому вдалося вижити, вшанування пам’яті вбитих членів родини або друзів було можливо лише у вузькому колі. Також радянська влада не заохочувала рятівників євреїв розповідати про свій подвиг, бо замовчувала Голокост і вшановувала лише тих, хто чинив збройний опір, організований радянським режимом.

На знак вдячності у 1953 році інститут пам’яті Голокосту «Яд-Вашем» у Єрусалимі та єврейський народ ініціювали почесне звання для рятівників людей – Праведник народів світу. Це звання – найвища нагорода держави Ізраїль, яку надають не євреям, які з ризиком для власного життя допомагали євреям пережити Голокост. Протягом останніх 25 років надзвичайні та повноважні посли Держави Ізраїль в Україні вручили українцям 2634 такі нагороди.

«Майже 350 євреїв були врятовані завдяки винятковій мужності «праведників». Вони вберегли від смерті переслідуваних, ризикуючи власним життям. Відомо, що в області нараховувалося 250 праведників України та світу. «Переховувалися євреї в селах та хуторах на півночі області. Лісова місцевість надавала потенційні переваги для цього. Мотивація та форми допомоги євреям були різноманітними. Для порятунку євреїв місцеві жителі проникали в гетто, переховували їх у себе та родичів, надавали підроблені документи, гроші, продукти харчування тощо», – розповів кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету Роман Михальчук. (Людяність у часи Голокосту: серед жителів Рівненщини – 250 «праведників»).

Усі місця, де відбувалось насильство, сьогодні мають особливе значення для наступних поколінь. «За свідченнями судово-медичної експертизи, яку було проведено за дорученням Надзвичайної державної комісії з розслідування злочинів німецьких окупантів невдовзі після звільнення нашого міста, «у м. Рівне і його околицях виявлено понад 100 тисяч розстріляних і закатованих німцями мирних радянських громадян і військовополонених, з них:

а) в м. Рівне, на Білій вулиці, біля дров’яного складу – 49 тисяч;
б) в м. Рівне, на вул. Білій, на городі – 32,5 тисячі;
в) в с. Сосонки – 17,5 тисячі;
г) в кар’єрах біля с. Видумка – 3 тисячі;
д) на території тюрми м. Рівне – 500…». (Людмила Леонова. Вбивство, поставлене на потік)

«Перший скромний пам’ятник на місці розстрілу з’явився одразу по визволенню міста в 1944 році. Дещо підкоригували його, встановивши зверху зірку Давида, уже після Перемоги, в 1945 р. Потому про трагедію 6-го листопада 1941 року радянська влада воліла мовчати. Лише в травні 1966-го за наполяганням єврейської громади Ровенський міськвиконком вирішив поряд з місцем розстрілу (400 метрів на північ від братської могили, на узбіччі дороги Київ-Львів) встановити пам’ятний знак заввишки 1,5 метра з написом: «Тут буде споруджено пам’ятник радянським громадянам, які загинули від рук фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.». У 1967 році стелу встановили. У листопаді 1970-го місце розстрілу – урочище Сосонки – як пам’ятку історії було взято під державну охорону й передано на баланс міськкомунгоспу Рівного.

У 1983-85 роках на місці масового поховання споруджено меморіал, який існує в незмінному вигляді й досі. У 2008 році науковці й історики спільно з комунальними службами проводили геофізичні дослідження з встановлення меж поховання. Гігантська братська могила охоплює 20 тисяч метрів квадратних, і просто нашпигована людськими останками. У роки війни Сосонки було урочищем за три кілометри від Рівного. Тепер це фактично вулиця Київська. В’їзд до меморіалу – навпроти підприємства «Укрбурштин», одразу за автосалоном. Угору до меморіалу веде вузька дорога, перекрита шлагбаумом». (С. Калько. Дорога смерті Рівне-Сосонки)

Ранні післявоєнні пам’ятники були занедбані і більшість з них була зруйнована у випадкових актах антисемітизму. Практично одразу після страти євреїв у Сосонках почалася наруга над могилами убієнних. Старожили Рівного розповідають, що були люди, які не гребували всього через кілька днів після розстрілу копирсатися в землі в пошуках коштовностей. Такі ж свідчення можна зустріти й у різних відкритих нині архівних документах з протоколами допитів німців-учасників розстрілів.

Після набуття Україною суверенності в 1991 році події Голокосту, як і багато інших сюжетів нашої національної історії, перестали бути забороненими. Від початку 1990-х років з’явилася можливість «мирних громадян – жертв фашизму» називати за національною приналежністю. Але поява пам’ятників жертвам Голокосту, пам’ятних знаків, вихід друком спеціальних публікацій, проведення конференцій та семінарів з єврейської історії України було результатом громадських, а не державних ініціатив. Причина одна – не було розуміння того, що це частина загальної історії України, частина власної історії, а існувало стереотипне переконання або упередження, що це «їхня» єврейська історія й трагедія, нехай «вони» і думають про те, як зберегти свою пам'ять.

У 1990-х роках за ініціативою товариства єврейської культури та при підтримці міськвиконкому на місці розстрілу було розпочато створення величного меморіалу за проектом головного художника міськвідділу архітектури М. В. Островерха. При вході до місця масового розстрілу громадян єврейської національності встановлений пам'ятний знак у вигляді Менори.

Вже в наш час на землі, що поруч із меморіалом, наміряються щось будувати, що викликає неоднозначну реакцію громадськості. Був випадок коли рівненські депутати мало не погодили будівництво готелю упритул до страшного місця. Цьогоріч управління Національної поліції в Рівненській області, у якого в постійному користуванні перебуває майже 10 гектарів землі поряд із меморіалом, намірилося будувати там котеджі та учбово-тренувальну базу.

Голова єврейської громади Рівного Геннадій Фраєрман зазначав, що «навколо меморіалу, площа якого становить 20 тисяч квадратних метрів, має бути санітарна зона. Якщо забудовник обгородить урочище по межах санітарної зони, єврейська громада не заперечуватиме проти будівництва». Також було висловлено прохання врахувати громадську думку істориків, краєзнавців та думку світової Єврейської спільноти, рідні та близькі яких стали жертвами розстрілу та нелюдського «поховання» у цій місцині. Але однією з головних причин, чому єврейська громада погоджується на будівництво – це збереження Меморіалу від вандалів. Утім, варто чи ні загалом щось будувати по сусідству з таким місцем, окреме питання, яке постійно обговорюється у пресі та на громадських форумах.   

Сумно також, що велика синагога – найкрасивіша споруда Рівного на вулиці Шкільній, яка під час війни була перетворена на сортувальний склад конфіскованого єврейського майна, спотворена. Зараз у ній знаходиться модний фітнес і торговельний центр «Олімп».

Тепер, коли Голокост відходить у минуле, нинішнє покоління має продовжити естафету пам'яті і відстоювати гідність людини. Але, як демонструє практика, сучасна українська молодь та деякі рівняни мають досить слабке уявлення про те, що таке Голокост і що цей злочин безпосередньо пов’язаний з історією нашого міста. Великі надії у цьому питанні покладаються на заклади освіти, вищі навчальні заклади, заклади культури, важливим видається досвід наших зарубіжних партнерів по збереженню пам’яті жертв Голокосту, неоціненна допомога міжнародних громадських організацій, місцевої та єврейської громади міста.                   

У 2020 році на розі вулиць Дорошенка-Соборної році відкрито меморіальну композицію присвячену пам’яті євреїв, знищених у рівненському гетто під час німецької окупації. «На цьому місці знаходився в’їзд у гетто – місце примусового утримання євреїв м. Рівне в час його окупації нацистською Німеччиною. Впродовж грудня 1941-середини липня 1942 рр. У ньому поневірялося понад 5 тис. Людей (з по-між них 1300 – дітей). Нацисти вивезли їх потягом до м. Костопіль, де безжалісно розстріляли. Рівняни пам’ятають».  Дошку з таким написом прикріплено до напівзруйнованої стіни з вікном, що символізують понівечені долі тисяч рівненських євреїв, яких перемололи жорна Голокосту. Відтепер ця сумна композиція нагадуватиме рівнянам і гостям міста про далекі трагічні події в історії нашого міста.

Ініціювали встановлення меморіальної композиції члени громадської організації «Центр студій політики пам'яті та публічної історії «Мнемоніка» за партнерської підтримки єврейської общини міста Дюссельдорф, що в Німеччині. Представник цієї общини німецький історик Матіас Ріхтер під час виступу перед рівнянами зазначив: «Це не було місце, де євреї жили. Це було місце, де євреї страждали і гинули». (С. Калько. Рівненське гетто. Вікно в небуття)

Це громадське об'єднання було створено 28 січня 2016 року з ініціативи рівненських істориків – Максима Гона, Петра Долганова та Наталії Івчик. Сьогодні «Центр «Мнемоніка», що активно діє в Рівному, реалізує проект «Створення інструментів боротьби з антисемітизмом та ксенофобією» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні, займається пошуком свідків, встановленням прізвищ загиблих та їх рятівників, а ще – відродженням пам’яті про полікультурне Рівне та ін. Щорічними стали конференції «Політика вшанування пам’яті жертв геноциду», де в академічному середовищі обговорюється проблема включення етнічних меншин до української національної пам’яті, адже традиційні етнічні меншини – це частина української політичної нації, вони заслуговують на належне відображення у підручниках історії. 

У здобутку ГО «Мнемоніка» – встановлення у Рівному «каменів спотикання». Завдяки цій ініціативі Рівне стало другим містом в Україні, де закладено такі альтернативні монументи. «У кожній країні Європи, де нацисти вбивали людей, знаки мають стати символом трагічних подій, щоб люди не забували про це й остерігалися поширення неонацизму. Коли я розпочинав цей проект, зрозумів, що є багато людей, чиїх імен навіть не пам'ятають їхні земляки. Прагну відродити з небуття ці імена», – розповідає німецький скульптор і архітектор, автор ідеї Гюнтер Демніг. За задумом, місцеві активісти самі пропонують імена знакових людей, котрими мало б пишатися їхнє місто, але яких знищили нещадні жорна нацизму. Серед таких людей імена настоятеля Свято-Воскресенського собору Володимира Мисечка, «Праведника народів світу» Якова Сухенка, поетеси Зузанни Ґінчанки,  учителя рівненської єврейської школи «Тарбут» Якова Крулика та його дочки Рахелі. Латунні «камені спотикання» виділяються серед бруківки міста, особливо в сонячний день. «Ми звикли, що пам'ятники спрямовані уверх, а ці пам'ятники занурені в землю і змушують нас схилитися, щоб згадати про людей, які колись ходили цими ж вулицями», – каже Максим Гон. (В. Одарченко. «Камені спотикання»: імена п’яти жертв нацизму віднині вкарбовані в бруківку Рівного)

У січні 2021 року громадською організацією «Центр студій політики пам'яті та публічної історії «Мнемоніка» в рамках реалізації проєкту «Протидія антисемітизму та ксенофобії через популяризацію поліетнічного регіону», який підтримано Фондом сприяння демократії Посольства США в Україні, презентовано віртуальний «Музей однієї вулиці» та документальний фільм «Повстання приречених». Віртуальний «Музей однієї вулиці» розповідає про поліетнічне Рівне 30-х років та зникнення польського і єврейського населення внаслідок злочинів тоталітарних режимів та про окремі споруди вулиці Симона Петлюри.  Документальний фільм «Повстання приречених» – це оповідь про повстання євреїв тучинського гетто в час Голокосту, яке стало першим повстанням бранців гетто на теренах України. (Марія Мартинюк. У Рівному презентували «Музей однієї вулиці»).

Також про жахіття єврейського гетто в Рівному і занапащені під час Другої світової війни долі рівненських євреїв розповідає короткометражний документальний фільм  «Приречені: історія рівненського гетто», знятий активістами цієї ж громадської організації.  Фільм побудовано на матеріалах архівів, спогадах очевидців, вміщує документальні світлини, інтерв’ю, коментарі. Як зазначив директор «Центру «Мнемоніка», Максим Гон: «Цей фільм – некролог. Фільм про тих, хто опинився в гетто і загинув тільки тому, що був євреєм. Сподіваємося, цей фільм ліквідує лакуну в колективній пам’яті рівнян». (Історія рівненських євреїв: у Рівному показали документальну короткометражку).

Але сьогодні наше покоління не повинне лише акцентувати увагу на страхіттях Голокосту. Ми не можемо його відчути всім єством, як ті, хто вижив у страшні лихоліття. Ми повинні винести уроки. Уроки життя в тоталітарній системі, щоб не повторити їх у майбутньому. І, звичайно, пам’ятати, не бути байдужими та віддавати шану… Відомий ізраїльський історик Єгуда Бауер писав: «…ми мусимо пам’ятати Голокост заради того, щоб наші діти ніколи не ставали жертвами, катами чи байдужими спостерігачами…». (Анатолій Подольський. Пам’ять, яка вона?).

Література

Барац В. Сосонки – Рівненський Бабин Яр / В. Барац // Ціною власного життя. – Рівне : Держ. ред.-вид. п-во, 1995. – С. 87-90.

Чорна книга : про злочинне повсюдне знищення євреїв німецько-фашистськими загарбниками в тимчасово окупованих районах Радянського Союзу та таборах знищення в Польщі під час війни 1941-1945 років / уклад. за ред. : В. Гроссмана, І. Еренбурга ; пер. з рос. М. Лаюка. – Київ : Дух і Літера, 2020. – 520 с.

Гон М. Rowne: обриси зниклого міста / М. Гон. – Вид. 2-ге. – Рівне : Волин. обереги, 2019. – 160 с.

Книга скорботи України : Рівненська область : у 3 т. Т. 1. – Рівне : Рівнен. друк., 2002. – 470 с.

Феллер М. Пошуки, спогади, роздуми єврея, який пам'ятає своїх дідів, про українсько-єврейські взаємини, особливо про нелюдське і людяне в них / М. Феллер. – Дрогобич : Вiдродження, 1998. – 376 c.

Тененбаум А. Д. Єврейський народ у Великій Вітчизняній війні / А. Д. Тененбаум. – Рiвне, 1995. – 16 с.

Сергійчук В. Уся правда про єврейські погроми мовою невідомих документів і матеріалів / В. Сергійчук ; Ін-т дослідж. модер. історії України. – Київ : Козаки, 1996. – 122 c.

Бердз Д. Голокост у Рівному: масове вбивство в Сосонках, листопад 1941 р. / Д. Бердз ; пер. з англ. Д. Аладька. – Рівне : Волин. обереги, 2017. – 168 с.

Видумка: до 470-річчя з часу 1-ої писемної згадки : рек. список літ. / Централіз. бібл. система м. Ріне ; уклад. Л. Грищук ; відп. за вип. В. О. Гупалюк. – Рівне, 2018. – 4 с.

З історії села Видумка (нині район м. Рівне), походження назви села та масовий розстріл в'язнів рівненської тюрми поблизу села у 1941 році. Біля сімнадцяти з половиною тисяч євреїв було розстріляно в урочищі Сосонки.

Мусман Х. Місто моє розстріляне / Х. Мусман. – Рівне : Волин. обереги, 2019. – 132 с.

Книга присвячена життю міста Рівне в роки коли воно входило до складу Польщі, згодом – СРСР, на початковому етапі його окупації нацистською Німеччиною та розстрілу євреїв в урочищі Сосонки.

Бердс Д. Голокост в Рівному: бійня в урочищі Сосонки, листопад 1941 : (уривки) / Д. Бердс ; переклала з англ. Л. Толстуха // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею : зб. наук. праць / КЗ «Рівнен. обл. краєзн. музей» РОР. – Рівне : ДМ, 2016. – Вип. ХІV : Матеріали наук. конф. присвяч. 120-річчю музейної справи на Рівненщині. – С. 208-212.

Єврейські гетто // Воєнне лихоліття на Поділлі (1941-1945 рр.). – Кам`янець-Подільський, 2007. – С.78-115.

Снайдер Т. Чорна земля. Голокост як історія і застереження / Т. Снайдер ; пер. з англ. П. Білак, О. Камишникова, Т. Родіонова. – Київ : Медуза, 2017. – 394 с.

Винничук Ю. Танго смерті : роман / Ю. Винничук. – Харків : Фоліо, 2013. – 379 с.

Беркгоф К. Жнива розпачу : Життя і смерть в Україні під нацистською владою / К. Беркгоф. – Київ : Критика, 2011. – 455 с.

Єврейському народові : матеріали наук. іст.-краєзнав. конф., присвяченої українсько-єврейським взаєминам на Дубенщині. – Дубно, 2006. – 153 с.

Ковба Ж. Людяність у безодні пекла : поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки «остаточного розв’язання єврейського питання». – Київ : Дух і літера, 2019. – 296 с.

Українське суспільство і пам’ять про Голокост : вибрані доповіді ІХ і Х круглих столів до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту. – Київ : КВІЦ, 2018. – 108 с.

Дімент М. Самотній вигнанець : щоденник про Свинюхи та гетто в Локачах / М. Дімент; за ред. Шмуєля Ягалома. – Київ, 2016. – 100 с.

Гауптман М. Забуті могили / М. Гауптман ; пер. з польської А. Шарого; Український центр вивчення Голокосту.– Київ : Фоліо, 2017. – 175 с.

Браун Л. Відлуння з Мізоча: зниклий штетл : листи, які довгий час були забутими, історії наших бабусі і дідуся, яку ми раніше не знали, і розповідь про сім’ю, яку вони втратили / Л. Браун. – Рівне, 2020. – 74 с.

Масові розстріли : Голокост від Балтійського до Чорного моря, 1941–1944 / Фонд «Меморіал убитим євреям Європи», Фонд «Топографія терору». – Київ, 2021. – С. 46-48.

Басараба В. Н. Блекота : роман / В. Н. Басараба. – Рівне : Волин. обереги, 2018. – 348 с.

* * *

Михальчук Р. Бердз Джеффрі. Голокост у Рівному : масове вбивство в Сосонках, листопад 1941 р. / Роман Михальчук // Голокост і сучасність : студії в Україні і світі : науковий часопис. – 2017. – № 1. –С.141-159.

Рец. на кн. Джефрі Бердз. Голокост у Рівному: масове вбивство в Сосонках, листопад 1941 р. / пер. з англ. Д. Аладька. – Рівне : Волин. обереги, 2017. – 168 с.

Брежицький М. 25 хвилин живої історії : рівнянам нагадали про трагедію в Сосонках / М. Брежицький // Льонокомбінат. – 2016. – 16 верес. – С. 13.

У Рівному відбулася презентація документального фільму «Ростріляне місто» про трагедію 1941 року в урочищі «Сосонки», де було розстріляно 17 тисяч євреїв. Автором картини є рівненський журналіст та історик Олексій Бухало.

Басараба В. За сніговою сльотою Сосонок / В. Басараба // Сім днів. – 2016. – 10 листоп. – С. 4.

Поданий уривок з нового роману рівненського поета Василя Басараби «Блекота», де розповідається про трагедію Сосонок у сприйнятті підлітка, трагедію, яка глибоко вразила юну душу і залишила свій слід на все життя.

Гон М. Сосонки – Бабин Яр Рівного / М. Гон // Рівне вечірнє. – 2016. – 11 серп. – С. 12.

У 1941 р. на околиці Рівного у Сосонках було розстріляно 17,5 тис. євреїв.

Зарічнюк В. У Рівному вшанували жертв Голокосту / В. Зарічнюк, Н. Малафей, Р. Лущан, А. Непомняща // Льонокомбінат. – 2016. – 11 листоп. – С. 8.

В урочищі Сосонки у Рівному відбулося офіційне вшанування пам'яті жертв Голокосту.

Леонова Л. Урочище Сосонки: 77 років від дня трагедії / Л. Леонова // Голос України. – 2018. – 7 листоп. – С. 12.

6-7 листопада 1941 р. в урочищі Сосонки неподалік Рівного сталася одна з найстрашніших трагедій – масова страта євреїв. За різними джерелами, в ті дні тут гітлерівцями було знищено від 17, 5 до 21 тисячі євреїв.

Марчук Л. За два дні розстріляли половину міста / Л. Марчук // Рівне Експрес. – 2016. – 10 листоп. – С. 1.

Про розстріл євреїв, що загинули під час Голокосту в урочищі Сосонки.

Михальчук Р. Людина, на якій закінчилися патрони / Р. Михальчук, С. Снісаренко, В. Герус // Сім днів. – 2017. – 2 листоп. – С. 12.

Про історію порятунку рівненської єврейки Марії Берзон від розстрілу в урочищі Сосонки у 1941 році.

Цимбалюк Є. Врятувалася тим, що на неї не вистачило патронів / Є. Цимбалюк // Голос України. – 2017. – 6 груд. – С. 16.

Спогади жительки Рівного Марії Лернер (Берзон) про розстріл євреїв у Сосонках у 1941 році.

Цимбалюк Є. Презентували «Розстріляне місто» / Є. Цимбалюк, Н. Музичук // Вільне слово. – 2016. – 29 верес. – С. 11.

У Рівному презентували документальний фільм «Розстріляне місто». Його зняли місцеві митці Олексій Бухало і Максим Гон, приурочивши пам’яті розстріляних нацистами євреїв в урочищі Сосонки 7-8 листопада 1941 р.

Цимбалюк Є. У Рівненському «Бабиному яру» Марія Берзон врятувалася тим, що на неї не вистачило патронів / Є. Цимбалюк // Гомін. – 2017. – 7 груд. – С. 12.

Про історію порятунку рівненської єврейки Марії Берзон від розстрілу в урочищі Сосонки у 1941 році.

Про вшанування пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни : Постанова Верховної Ради України від 2 лют. 2021 р. № 1178-IX // Голос України. – 2021. – 10 лют. – С. 3.

Гавришко М. Згвалтування у сховках: сексуальне насильство під час Голокосту в Україні / М. Гавришко // Голокост і сучасність. Студії в Україні і світі : науковий часопис. – 2019. – № 1. – С. 10-30.

Гнатюк О. Репресована пам’ять про голокост: повість «Еті» та її авторка на тлі доби / О. Гнатюк // Літературна Україна. – 2018. – № 4. – С. 1, 5, 13.

Ведькал Т. Зображення трагедії Другої світової війни в європейській поезії / Т. Ведькал // Зарубіжна література в школах України (Київ). – 2021. – № 5. – С. 30-32.

Сидорчук М. Старожили досі пам’ятають, як у Сосонках стогнала земля / М. Сидорчук // Сім днів. – 2016. – № 46. – С. 2.

Мошняга Л. Єврейські могили просять спокою / Л. Мошняга, Н. Вовчик // Сім днів. – 2018. – № 16. – С. 1, 2.

Долганов П. Формування та імплементація меморіального законодавства України у сфері вшанування пам’яті жертв геноцидів і подолання їхніх наслідків / П. Долганов // Голокост і сучасність: студії в Україні і світі. – 2015. – № 1. –С. 9-49.

Гон М. Жінки в час Голокосту : долі, поведінка та гендерні (не)рівності / М. Гон, Н. Івчик // Голокост і сучасність: студії в Україні і світі. – 2016. – № 1. – С. 9-49.

Долганов П. Конференція «Політика вшанування пам’яті жертв геноцидів та масових убивств» (Рівне, 19–20 травня 2016 р.) / П. Долганов // Голокост і сучасність: студії в Україні і світі. – 2016. – № 1. – С. 129-139.

Данильчук В. До проблеми порятунку євреїв Рівненського регіону під час Другої світової війни на роботах у Німеччині та в статусі військовополонених / В. Данильчук // Голокост і сучасність: студії в Україні і світі. – 2014. – № 1. – С. 9-23.

Круглов А. Уничтожение евреев в г. Ровно в начале ноября 1941 года в свете немецких документов / А. Круглов // Голокост і сучасність. – № 1 (11). – 2012. – С. 108.

Інтернет-ресурси

Подольський А. Пам’ять, яка вона? (Роздуми про культуру пам’яті в Україні на прикладі ставлення до історії Голокосту) [Електронний ресурс] / А. Подольський //Historians : сайт. – Режим доступу:  http://www.historians.in.ua/index.php/en/istoriya-i-pamyat-vazhki-pitannya/427-anatolii-podolskyi-pamiat-iaka-vona-rozdumy-pro-kulturu-pamiati-v-ukraini-na-prykladi-stavlennia-do-istorii-holokostu (дата звернення: 29.07.21). – Назва з екрана.

Бердз Д. Голокост у Рівному: масове вбивство в Сосонках, листопад 1941 року [Електронний ресурс] / Д. Бердз // Rosalux.org.ua : сайт. – Режим доступу: https://rosalux.org.ua/images/Бердз-Джефрі_Голокост-у-Рівному.pdf (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.

Гон М. У Рівному відбулася 2-га літня школа «Як міста (не)пам’ятають» [Електронний ресурс] / М. Гон // Україна модерна: міжнародний інтелектуальний часопис : сайт. – Режим доступу: https://uamoderna.com/event/summer-school-rivne (дата звернення 20.07.21). – Назва з екрана.

Мартинюк М. У Рівному презентували «Музей однієї вулиці» [Електронний ресурс] / М. Мартинюк // Район. Рівне : сайт. – Режим доступу: https://rivne.rayon.in.ua/news/341007-u-rivnomu-prezentuvali-muzei-odnieyi-vulitsi (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана. 

Людяність у часи Голокосту: серед жителів Рівненщини – 250 «праведників» [Електронний ресурс] // Острозька міська рада : сайт. – Режим доступу: https://www.ostroh.rv.ua/news/2018/8224 (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.

Документальний репортаж про підготовку до встановлення пам'ятного знаку [Електронний ресурс] // Мнемоніка : сайт. – Режим доступу: https://mnemonika.org.ua/memorial-zhertvam-ghetto (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.

Щур М. Пам’яті про Голокост в Україні заважає «конкуренція геноциді» [Електронний ресурс] / М. Щур // Радіо Свобода : сайт. – Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/29007997.html (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.

Долганов П. Приречені: історія рівненського гетто [Електронний ресурс] / П. Долганов // Четверта влада : сайт. – Режим доступу : https://4vlada.com/pryrecheni-istoriia-rivnenskogo-getto (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.

Історія рівненських євреїв: у Рівному показали документальну короткометражку [відео] [Електронний ресурс] // Все тобі зрозуміло : сайт. – Режим доступу: http://vse.rv.ua/article/istoria-rivnenskih-evreiv-u-rivnomu-pokazali-dokumentalnu-korotkometrazku-video.html (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.     

Олекшій Т. Дорога смерті «Рівне-Сосонки»: історія наймасовішого вбивства євреїв у Рівному (хроніка) [Електронний ресурс] / Т. Олекшій // Все тобі зрозуміло : сайт. – Режим доступу: http://vse.rv.ua/article/doroga-smerti-rivne-sosonki-istoria-najmasovisogo-vbivstva-evreiv-u-rivnomu-hronika.html (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.

Серед жителів Рівненщини – 250 праведників, які рятували євреїв у роки Голокосту [Електронний ресурс] // Укрінформ : сайт. – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/2390819-sered-ziteliv-rivnensini-250-pravednikiv-aki-ratuvali-evreiv-u-roki-golokostu.html (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.

Калько С. Дорога смерті Рівне-Сосонки [Електронний ресурс] / С. Калько // Фотографії старого Львова : сайт. – Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/doroha-smerti-rivne-sosonky/ (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.    

Одарченко В. Рівняни вшанували пам’ять земляків-євреїв, знищених в урочищі Сосонки [Електронний ресурс] / В. Одарченко // Радіо Свобода : сайт. – Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/28100909.html (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана. 

Леонова Л. З болем пам'ятаємо … Рівненщина в часи Другої світової війни [Електронний ресурс] / Л. Леонова, О. Червінська // Рівненська обласна державна адміністрація : сайт. – Режим доступу: https://www.rv.gov.ua/z-bolem-pamyatayemo-do-70-yi-richnici-okupaciyi-rivnenshchini-gitlerivskoyu-nimechchinoyu (Дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.

Дорога смерті Рівне-Сосонки: наймасовіше вбивство євреїв у Рівному [Електронний ресурс] // Горинь : сайт. – Режим доступу: https://horyn.info/news/doroga-smerti-rivne-sosonky-najmasovishe-vbyvstvo-yevreyiv-u-rivnomu/ (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.

На Рівненщині нацисти створили 35 гетто [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://rivnepost.rv.ua/news/na-rivnenshchini-natsisti-stvorili-35-hetto (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.  

Голокост у місті Рівне [Електронний ресурс] // Trans-history : сайт. – Режим доступу: https://trans-history.centropa.org/wp-content/uploads/2016/02/TransHistory2015_Materials_Lecture_Maksym_Hon_Holokost_u_m_Rivne-.pdf (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.

Филипчук О. Джеффрі Бердз. Голокост у Рівному: масове вбивство в Сосонках, листопад 1941 р. [Електронний ресурс] / О. Филипчук // Критика : сайт. – Режим доступу: https://krytyka.com/ua/reviews/holokost-u-rivnomu-masove-vbyvstvo-v-sosonkakh-lystopad-1941-r (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана. 

Михальчук Р. Примусова праця в рейху як порятунок (історія виживання рівненської єврейки Марії Берзон) [Електронний ресурс] / Р. Михальчук // Historians : сайт. – Режим доступу: http://www.historians.in.ua/index.php/en/avtorska-kolonka/2260-roman-mikhalchuk-primusova-pratsya-v-rajkhu-yak-poryatunok-istoriya-vizhivannya-rivnenskoji-evrejki-mariji-berzon (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.

Михальчук Р. Антисемітизм. Публікації легальної преси Рівненщини (1941-1944 рр.) [Електронний ресурс] / Р. Михальчук // Historians : сайт. – Режим доступу: http://www.historians.in.ua/index.php/en/publikatsiji/video/28-zabuti-zertvy-viyny/1092-roman-mykhalchuk-antysemityzm-publikatsii-lehalnoi-presy-rivnenshchyny-1941-1944-rr (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.

Гон М. Інструменталізація пам’яті: інший як «виклик» (на прикладі м. Рівне) [Електронний ресурс] / М. Гон, Н. Івчик // Ідеолог : сайт.– Режим доступу: https://www.ideopol.org/wp-content/uploads/2020/10/ENG.-1.12.-Gon-Ivchyk.pdf (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.  

Усач А. «Через страх перед німецькою владою». Ті, що не врятували [Електронний ресурс] / А. Усач // Zaxid. Net : сайт. – Режим доступу: https://zaxid.net/cherez_strah_pered_nimetskoyu_vladoyu_n1519518 (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.

Леонова Л. Урочище Сосонки: 77 років від дня трагедії [Електронний ресурс] / Л. Леонова // Голос України : сайт. – Режим доступу: http://www.golos.com.ua/article/309701 (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.    

Рівне під час Другої світової війни [Електронний ресурс] // Україна : сайт. – Режим доступу: http://www.litopys.com.ua/places/stor-ya-m-sta/r-vne-p-d-chas-drugo-sv-tovo-v-yni/ (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.

Леонова Л. Урочище Сосонки в Рівному: 77 років від дня трагедії [Електронний ресурс] / Л. Леонова // /RV.News : сайт. – Режим доступу: https://rvnews.rv.ua/post/view/1541449929-urochische-sosonki-v-rivnomu-77-rokiv-vid-dnya-tragedii (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.   

Технічний звіт «Визначення меж поховань на місці розстрілу мирного населення в період II Світової війни в урочищі Сосонки в м. Рівне геофізичними методами» [Електронний ресурс] // Ровно-Суренж : сайт. – Режим доступу: http://rivne-surenzh.com.ua/ru/research/arch/23 (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.

Леонова Л. Вбивство, поставлене на потік [Електронний ресурс] / Л. Леонова // Україна: суспільно-політичний журнал : сайт. – Режим доступу: http://ukrjournal.com/2011/11/02/вбивство-поставлене-на-потік/ (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.           

Людяність над безоднею пекла [Електронний ресурс] // Мнемоніка : сайт. – Режим доступу: https://mnemonika.org.ua/humanity-over-the-abyss (дата звернення). – Назва з екрана.    

Історія. WW II, Рівне 1939-1942. Частина 1, 2, 3 [Електронний ресурс] // Livejournal : сайт. – Режим доступу: https://ole-g-unnar.livejournal.com/46099.html (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.   

Голокост на Рівненщині: що говорять про це науковці [Електронний ресурс] // YouTube^ua : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=FRDdnky2h08&ab_channel=СуспільнеРівне (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.

Повстання приречених [Електронний ресурс] // YouTube^ua : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=Si_rD1QbNLg&ab_channel=NgoMnemonics (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.

Приречені: історія рівненського гетто [Електронний ресурс] // YouTube^ua : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=j0aM7U5O0DU&ab_channel=NgoMnemonics (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.

Музей однієї вулиці [Електронний ресурс] // YouTube^ua : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=HUSd-alZaOc&ab_channel=ТелекомпаніяМ-студіо  (дата звернення 29.07.21). – Назва з екрана.

Олена Кудіна