Віртуальні виставки

Мелодії душі Людмили Гурової
19.07 2021 | Постаті | Прочитано: 473


«В музиці – моє життя», – говорить Людмила Данилівна Гурова, чудове сопрано якої тішило відвідувачів Рівненської обласної філармонії понад сорок років. Чарівний голос співачки розкрився в українській пісні, її спів надовго западав у душу тому хто хоч раз чув його. Багато десятиліть її голос звучав свіжо і щиро в концертних залах великих міст і маленьких містечок всього Радянського Союзу. Вона з високою майстерністю виконувала народні пісні, арії та романси, від класики Бароко до сучасної музики.

Біографія співачки складалася дивовижно. Народилася 2 серпня 1941 року на Кавказі, у столиці Північної Осетії – місті, що тричі змінювало свою назву: Владикавказ – Орджонікідзе – Владикавказ. Дитинство і шкільні роки Людмили пройшли на Далекому Сході: Владивосток, Хабаровськ, Ніколаєвськ-на-Амурі – ці російські міста по черзі приймали роботящу родину теслі, в якій прийомною донькою стала маленька Люда.

Чудове сопрано унаслідувала від батька. Старша сестра розповідала, що в нього був гарний голос. Сама ж Людмила Гурова не пам’ятає ні тата, ні мами. Вони повмирали, коли дівчинці було лише три роки. На виховання дівчаток взяла тітка. І її саму, і її чоловіка співачка називає своїми другими батьками.

Сама Людмила Данилівна про своїх батьків розповідає:

«Своїх маму і тата пам’ятаю ледь-ледь. Адже я була в сім’ї передостанньою, дев’ятою дитиною, то була ще надто маленька, коли при народженні десятої дитини – хлопчика, мого братика, мама в пологах померла. Її поклали в домовину разом з мертвонародженим немовлям.

Що то була за драма! У мене збереглось єдине фото, де мама і тато разом: вона в домовині, а він сидить над нею зі мною маленькою на руках, а поруч стоїть моя найстарша сестра Марійка. З десяти дітей нас залишилося всього двоє, то всі відомості про мою сім’ю я почерпнула від сестри.

А почалась історія сім’ї Гурових у 1930 році в селі на Північному Кавказі. Так ось: мою маму Фросю, домашнє прізвище якої було Панченко, посватали за хлопця Прокопа. Вона плакала, йти за нього не хотіла, та батьки змусили. Сидить вона, вся заплакана, за весільним столом, повісила голову і чекає дива, яке б її визволило з цього небажаного шлюбу з нелюбом.

І диво сталося. Чоловіки підвипили, вийшли подиміти. Інші танцюють до упаду. Мама ж, доки всі танцюють, підійшла до вікна.

А там на запряжених санях Данило Гуров, якого Фрося кохала. Відкрив він вікно навстіж, мама вискочила з вікна на призьбу в одному вінчальному платті та вельоні. Данило її вхопив на руки, посадив у сани, накрив кожухом і мерщій тікати від весілля. Поки Прокіп і його рідня схаменулись, доганяти було нікого – за втікачами тільки сніг покурів. Та й що там було доганяти, коли в селі всі знали, що Данило і Фрося кохають одне одного. Більшість рідні їм співчувала і була задоволена таким перебігом подій. Незадоволеним залишився тільки Прокіп.

Звичайно, вони поїхали з села геть. Зупинились у Владикавказі. А коли вже влітку 1941 року народилась я, то жили ми тоді в селищі Біслань у Північній Осетії. Пізніше про це селище довідався весь світ, тільки назвали його в інформаційних повідомленнях трохи інакше, ніж ми називали його тоді, коли там жили до війни, – Беслан. У цьому районному містечку відбувся один з найкривавіших терактів: у школі під час святкування першого дзвоника взяли в заложники і вбили 490 дітей та вчителів.

Та в нашу пору жити там було ціла тобі ідилія. Батько був керуючим на якомусь підприємстві. Від його роботи нам дали двоповерховий дерев’яний будинок.

Маму не пам’ятаю чітко. Запам’ятався тільки її голос, як вона нас кликала обідати. Тато їй відповідав незмінно ласкаво: «Ідемо-йдемо, люба Фросенько». А мама його називала Данилком.

Не диво, що тато не зміг довго прожити без своєї Фросеньки – він пішов у вічність невдовзі після неї, а нас, сиріт, взяла до себе й виховала татова сестра. Від великої люблячої сім’ї залишились тільки два осколки – Маша і я.

 

Від кохання народжуються гарні талановиті діти. Я стала заслуженою артисткою України не випадково, а тому, що перейняла талант до співу від тата. Він дуже гарно співав, мав чудовий тенор. На різних урочистих оказіях його просили заспівати.

Старша сестра ходила за ним усюди, як хвостик, і собі підспівувала. Коли її раптом не було поруч, то люди, бувало, запитували: «А де ж твоя Маруся?» Сестра співала також гарно – дуже ніжно і щиро. Бувало, я так заслухаюсь її співу, що аж рот відкрию. А вона сміялась наді мною і піддразнювала: «Не відкривай рот, а співай бери, як тато».

Але я почала співати вже тоді, як пішла до школи – десь класу з третього. Мені такі співочі люди здавались тоді особливими. Мабуть, спів назрівав у мені поступово, поки прорвало. Отак відгукнулись у мені татові гени.

Тепер я тішусь продовженням великої історії кохання моїх тата і мами. Моя донька Ярослава – така ж красуня, як її бабуся Фросенька, а її син, мій онук Борис – такий же розумник, як його прадід Данило. Він нині закінчує кораблебудівний інститут у Санкт-Петербурзі. Чекаємо, що він скоро одружиться і подарує мені правнуків, а доньці – онуків. Життя триває, бо воно вічне».

Людмила Данилівна часто згадує Хабаровський край, де пройшло дитинство, куди її, маленьку сироту, привезла тітка. Серед мальовничої природи цього краю, в поселенні нанайців промайнули безхмарні дні... Тут її оточували національна пісня і танці, давні традиції. І маленька Люда через призму культури цього народу тягнулася до музики, до пісні. У школі брала активну участь у співочому гуртку і мала великий пісенний репертуар.

Коли ж прийшов час вибору професії, вирішила: «Буду співачкою». Та заперечили батьки, сказали вчитись на повара. Проте дівчина пішла наперекір: завдяки своїм винятковим вокальним даним легко вступила до Хабаровського музичного училища. А через рік, дізнавшись, що Новосибірська консерваторія оголосила набір студентів на підготовче відділення, подалася до центру сибірської науки. Почувши сильний, гарний голос абітурієнтки, приймальна комісія зарахувала Людмилу Гурову відразу на другий курс Новосибірського музичного училища.

«Пам’ятаю, як вперше вийшла на сцену, – згадує Людмила Гурова. – Це був академконцерт перед усім училищем. Велика зала, сцена, багато глядачів. Я, чесно кажучи, злякалася. Хоча завжди любила виступати. А цього разу губи не слухалися мене. Простоявши хвилин сім на сцені і так і не випустивши ні пари з вуст, зайшла за куліси. Не знаю, що тоді сталося, але більше такого зі мною не повторювалося».

На вокальному відділенні Новосибірського музичного училища навчалася у чудових педагогів, солістів опери Седи Ваникян та Гоара Гаспаряна.

Тут відкривається для неї широкий простір музики. Вона відвідує вистави оперної студії консерваторії та оперного театру, філармонічні концерти за участю провідних співаків, бере уроки вокалу у відомої співачки, народної артистки, солістки оперного театру Н. А. Мяснікової. Усе це формувало Людмилу Гурову як співачку і як людину.

Любила співати українські пісні, їй полюбилася також українська мова; її мама – українка, а батько осетин. Українська пісня і слово стали їй близькими і рідними, тому її вабило в Україну.

Нерозтрачені молоді сили, запальна її натура кликали дівчину вперед. Відчувала, що училище – не межа, на якій має зупинитися, знала, що повна енергії, зможе зробити значно більше. І вже після першого курсу музучилища Людмила вирішила вступати до консерваторії. Самі лише слова консерваторія, філармонія, каже жінка, хвилювали уяву, паморочили голову. Зібравши речі, вона вирушила до Новосибірської консерваторії, де мріяла вступити на вокальне відділення. Її прослухали, сказали, що має гарний голос, але молода, мовляв, дуже, йди закінчуй училище, а потім приходь до нас. Так і зробила, проте до консерваторії більше не вступала. Відразу після училища потрапила в ансамбль донських козаків, з якими об’їздила весь колишній СРСР. Потім працювала у Вінницький філармонії. І вже після цього життєвий шлях завів до Рівного.

«Після закінчення училища … співала у Ростовському ансамблі донських козаків. Багато подорожувала, побувала з гастролями у багатьох містах Радянського Союзу. Одного разу нас запросили виступити у Хмельницькому. Коли дізналася, що виступатимемо зовсім поруч із легендарним містом партизанської слави, не могла не скористатися нагодою побувати в Рівному. Коли пройшла зеленими чистенькими вулицями, побачила його красу – просто закохалася, це було 1968 року… Саме тут розпочалося моє знайомство з українським фольклором, з українською піснею, народною творчістю, – говорить Людмила Гурова. – Я із задоволенням виконувала українські пісні. А коли ще ближче познайомилася з творами Миколи Лисенка, почула виконання українських романсів, арій у виконанні заслуженого артиста України Олександра Варнави, то закохалася в українську музику, остаточно утвердилася в рішенні нікуди більше не їхати».

І ось восени 1968 року розпочався її шлях як співачки Ровенської філармонії.

Людмилу одразу ж полонили українська співуча мова, національний пісенний репертуар. Співачка мала величезний список творів вітчизняних, українських та зарубіжних композиторів, а також творів народного мистецтва. Для Людмили Гурової дороге все, що вона співає, її репертуар весь час поповнюється новими творами. Показовий у цьому відношенні репертуар другого відділення її звітного концерту, в якому разом з камерним оркестром філармонії під керуванням заслуженого діяча мистецтв УРСР Богдана Депо Л. Гурова створила образи зворушливої Чіо-Чіо-Сан (монолог героїні з однойменної опери Д. Пуччіні), безконечно люблячої Лізи з опери П. Чайковського «Пікова дама», ніжно-ліричної Наталки. У цьому ж відділенні легко, витончено звучав її голос в «Поцілунку» Л. Ардіті, романсі «День ли царит» П. Чайковського, «Вальсі Арсени» з оперети І. Штрауса «Циганський барон».

Людмила стала першою виконавицею вокальних творів Г. Хоткевича, пов’язаних з іменем ліричної героїні п’єси староіндійського письменника V століття Калідаси «Шякунталя», «Мотив» і «Лист» Шякунталі у виконанні А. Гурової з успіхом прозвучали в Харкові – на батьківщині Гната Хоткевича, у Львівському муздрамтеатрі ім. Марії Заньковецької на вечорі пам’яті Г. Хоткевича, в передачі «Композитор Гнат Хоткевич» Львівського телебачення і по Ровенському обласному радіо...

Вокальна майстерність Людмили Гурової була відзначена III премією на конкурсі вокалістів і читців ім. М. Лисенка, що був влаштований Українським театральним товариством у Львові в 1984 році.

Вона брала участь у програмах, присвячених Лесі Українці, Тарасу Шевченку, Івану Франку, Миколі Лисенку і ін. Грала роль Уляни у виставі Г. Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці».

З 1984 року разом із заслуженим артистом України Ярославом Кульчинським та концертмейстером Наталією Савчук-Кульчинською створила вісім дуетів. Але найбільше надбання у її творчості це понад 300 вистав безсмертного «Запорожця за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Дует Одарки й Карася з незмінним партнером Миколою Бештою дарував справжню насолоду слухачам. Кожний концерт супроводжувала піаністка Ірина Віталіївна Козачук.

Постійні концерти, виступи, щоденні репетиції не стомлювали повну енергії жінку. А скільки разів бувало, що сценою їй служили цехи, ферми, тракторні бригади!

«Для творчої людини віку не існує», – казала вона. І як підтвердження цього – у 50 років вступила на режисерський факультет Рівненського інституту культури. У 1996 році закінчила вуз за спеціальністю «режисер-педагог, керівник театрального колективу», клас викладача Т. Магадової. Разом із своєю донькою Ярославою пізнавала мистецтво режисури.

Ця спеціальність значно допомагала співачці. Адже, як каже пані Людмила, кожна пісня, кожен твір для неї – це маленька вокальна п’єса, де співак має бути також і актором, повинен уміти увійти в образ ліричного героя.

Найбільше обожнювала Людмила Гурова співати під акомпанемент камерного, а ще краще – симфонічного оркестру. Тоді, як каже співачка, з’являється особливе натхнення, бажання бути ще кращою, відчувається більша відповідальність, тому із потаємних скриньок душі дістає всі свої можливості, розкриваючи перед публікою силу свого таланту. Найкраща нагорода за це – квіти вдячних слухачів, і ще й досі Людмила Гурова вдячна, що доля пов’язала її життя з музикою, щоб змогла вона нести людям красу і щирість співу.

Тож, не дивно, що свій бенефіс, який відбувся у квітні 2002 року з нагоди 40-річного ювілею творчості Людмила Данилівна назвала «Любов, тільки Любов!».

Співачка вибрала для бенефісу зі свого репертуару переважно ліричні пісні, романси, оперні твори, в яких тема любові є провідною. Прозвучали твори Асадова, Глінки, Майбороди, Чайковського, Ешпая, Тухманова, Варламова та інших улюблених композиторів артистки.

Колеги бенефіціантки згадували на цьому вечорі епізоди з її життєвого й творчого шляху і дивувались тій невсипущій енергії, постійній готовності їхати та йти туди, де в цю хвилину виникла потреба почути її голос, тому завзяттю і творчому горінню, з якими працює Людмила Гурова. За ті роки, які вона пропрацювала у філармонії, здається, вже не залишилось в області жодної сцени, де б не лунав її голос. Щоб підтримати солістку на сцені і в залі, на бенефіс прийшов практично весь творчий склад філармонії.

У 2006 році Людмила Гурова отримала почесне звання «Заслужений артист України». У 2007 виборола премію «Жінка року» у номінації «жінки – працівники культури, творчих професій». У 2019 році Людмила Данилівна отримала стипендію від керівництва області серед інших 10 провідних діячів, ветеранів і пенсіонерів культури та мистецтва.

«В музиці – моє життя», – говорить Людмила Данилівна. І справді, життя співачки стало постійним утвердженням краси і добра, які вона несе людям.

(За матеріалами Н. Супрун, М. Данилюк, Л.

Мошняги, В. Захарової, Б. Столярчука)

 

Публікації про Людмилу Данилівну Гурову

Брежицький М. Рівненська філармонія святкуватиме 75-річчя / М. Брежицький // Льонокомбінат. – 2015. – 27 листоп. – С. 13.

Журавель В. Рівненській філармонії – 75 / В. Журавель // Вільне слово. – 2015. – 17 груд. – С. 16.

Заслужена артистка України Людмила Гурова (сопрано) // Рівненська обласна філармонія – 70 років / худож. кер. С. Кульчинський. – Рівне, 2010. – С. 23.

Захарова В. Життя як пісня [вокалістки Рівненської обласної філармонії, заслуженої артистки України Л. Гурової] / В. Захарова // Рівне-Ракурс. – 2007. – 15 берез. – С. 5.

Кириллова Л. Вдохновенная, звонкая лира [солістка-вокалістка Рівненської обласної філармонії, заслужена артистка України Л. Гурова] / Л. Кириллова // VIP (Very important person). – 2007. – 23 берез. – С. 8-9.

Концертний сезон (2011-2013) : лют.–черв. : програма : до 25-річчя залу камерної та орг. Музики. – Рівне, 2012. – С. 7.

Людмила Гурова // Шляхи гармонійного натхнення. 75 років Рівненській обласній філармонії. Мистецький літопис / Упоряд.: С. Ф. Мельничук, Б. Й. Столярчук. – Рівне : О. Зень, 2015. – С. 241-248.

Мошняга Л. Сорок років любові [у Рівному відбувся бенефіс співачки, ветерана рівненської сцени, засл. артистки України Людмили Гурової з нагоди 40-річного ювілею творчості] / Л. Мошняга // Сім днів. – 2011. – 27 жовт. – С. 15.

Споденюк Г. З музикою по життю [в Рівнен. обл. універс. бібліотеці відбулася зустріч з ювілярами – заслуженими артистами України Людмилою Гуровою та Ярославом Кульчинським] / Г. Споденюк // Вісті Рівненщини. – 2016. – 23 верес. – С. 9.

Супрун Н. У музиці моє життя / Н. Супрун // Червоний прапор. – 1989. – 26 лют.

Столярчук Б. Життя у пісні / Б. Столярчук // Мелодії душі. – Рівне. – 1993. – С. 47-48.

Столярчук Б. Гурова Людмила Данилівна / Б. Столярчук // Митці Рівненщини. Енциклопедичний довідник. – Рівне : О. Зень, 2011. – С. 76.

Столярчук Б. Життя у пісні / Б. Столярчук // Енергетика слова. – Рівне, 2012. – С. 236-237.

Столярчук Б. Гурова Людмила Данилівна / Б. Столярчук // Столярчук Б. Твори. – Т. 4. – С. 162.

Столярчук Б. Життя у пісні / Б. Столярчук // Столярчук Б. Твори. – Т. 2. – С. 272-273.

 

Інтернет-ресурси

Гурова Людмила Данилівна [Електронний ресурс] // Рівняни. Сайт для успішних людей : сайт. – Режим доступу: https://my.rv.ua/dossier-details/gurova-lyudmila-danilivna/ (дата звернення: 19.07.2021). – Назва з екрана.

Тато викрав маму з весілля [Електронний ресурс] // 7 днів : сайт. – Режим доступу: https://7d.rv.ua/news/2016-03-10/tato-vykrav-mamu-z-vesillya (дата звернення: 19.07.2021). – Назва з екрана.

Бенефіс заслуженої артистки України Людмили Гурової [Електронний ресурс] // Афіша розваг : сайт. – Режим доступу: https://afisha.rovno.ua/events/benefis-zasluzheno-artistki-ukra-ni-lyudmili-gurovo (дата звернення: 19.07.2021). – Назва з екрана.

14 талановитих митців Рівненщини отримали гранти та стипендії [Електронний ресурс] // Новости Ровно : сайт. – Режим доступу: http://topnews.rv.ua/society/2019/03/21/115459-amp.html (дата звернення: 19.07.2021). – Назва з екрана.


Анжела Хамедюк




усі виставки »

Велике читання.
Рівненщина читає

Велике читання.
Рівненщина читає

Книги від Українського
інституту книги

Книги від Українського інституту книги

Електронні каталоги

Електронні каталоги

Рівне та рівняни у фотографіях

Рівне та рівняни у фотографіях

3D-тур бібліотекою

Подорож бібліотекою

Революція Гідності. Війна

Революція Гідності. Війна

Освітній навігатор

Освітній навігатор

Аудіобібліотека

Аудіобібліотека

Віртуальні виставки

Віртуальні виставки

Видання бібліотеки

Видання бібліотеки

Електронна доставка документів

Електронна доставка документів

Конкурс "Краща книга Рівненщини"

Конкурс "Краща книга Рівненщини"

Цифрові колекції

Цифрові колекції