Біографія Пантелеймона Куліша

Пантелеймон Олександрович Куліш (1819 – 1897) (псевдоніми Панько Казюка, Козак Белебень, Данило Юс, Хуторянин) – один  з лідерів українського національного відродження середини 19 ст., письменник, філософ, етнограф, мовознавець, автор першої фонетичної абетки для української мови, яка лежить в основі сучасного українського правопису. Походив із старовинного старшинського козацького роду. Навчався у Новгород-Сіверській гімназії, Київському університеті Св. Володимира (1837–1841). У 1842 р. працював викладачем у Луцькому дворянському училищі, а згодом – архітектором під керівництвом М. Максимовича у Київській археографічній комісії. У 1845 р. П. Куліш переїздить до Петербурга, де викладає в Університеті російську мову іноземним студентам. У Петербурзі Пантелеймон Олександрович одружився з письменницею Ганною Барвінок (Олександра Білозерська).

За зв’язки з Кирило-Мефодіївським братством Куліш був заарештований та засланий до Тули (1847). У 1850 р. отримав дозвіл на повернення до Петербурга, де через декілька років заснував видавництво і публікував твори минулих та сучасних українських письменників, власні твори: «Записки о Южной Руси» у 2-х т., український буквар та читанку «Граматка» (1857), перший історичний роман українською мовою «Чорна Рада» (1859) та почав випускати альманах «Хата».

П. Куліш неодноразово бував за кордоном, мандрував Європою, де вивчав тодішні здобутки цивілізації – духовної оази національної самобутності. Згодом він намагався висвітлити все побачене у своїх творах. Але Валуєвським циркуляром (1863) самодержавство обмежило друкування праць українською мовою. Не дивлячись на заборону, П. Куліш продовжує свою літературну діяльність, активно виїздить за кордон. У цей час були опубліковані його відомі твори: «История воссоединения Руси» у 3-х т. (1874), «Отпадение Малороссии от Польши» у 3-х т. (1888). Поступово П. О. Куліш відійшов від активної громадської діяльності, оселився у своєму хуторі Мотронівка Чернігівської губернії, де багато перекладав твори відомих закордонних письменників та поетів: В. Шекспіра, Й.-В. Гете, Дж. Байрона, Ф. Шиллера, Г. Гейне, В. Скотта, Ч. Діккенса, Ф.-Р. Шато-Бріяна, Ж.-Ж. Руссо та інших. Офіційна російська історіографія прихильно сприймала його пізні монументальні історичні праці, але він не міг пробачити самодержавству заборони українського слова і, втомившись від боротьби, засудив себе на добровільне хутірське самітництво. При цьому, на кожному зламі власного ідейно-творчого шляху П. Куліш залишався вірним собі та своїм переконанням. Помер П. О. Куліш 14 лютого 1897 р. на хуторі Мотронівка, де і похований.

Світогляд і творчість Пантелеймона Куліша

Історія будь-якої країни – це імена і події. Одним із найбільш знакових імен, що репрезентують історію України, є Пантелеймон Олександрович Куліш. Це людина-подвижник, енциклопедист, ключова постать українського національного відродження у ХІХ–ХХ століттях. А саме життя його за наповненням мало майже шекспірівський розмах – письменник, поет, драматург, історик, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, публіцист, редактор, видавець.

Дмитро Чижевський підкреслював, що «внутрішню цілість і цілісність Куліша становила ідея України. Головним атрибутом ідеї України  П. Куліша є «серце», «історія», «культура», «народна мова». Куліш усе своє життя шукав шлях до очищення України від усього, що є для неї зовнішнім, чужим, ворожим. За причетність до Кирило-Мефодіївського братства був ув’язнений і відправлений у трирічне заслання. Його знаменитий твір «Чорна рада» започаткував українську історичну романістику. За співробітництва вченого-фізика Івана Пулюя та письменника Івана Нечуя-Левицького Пантелеймон Куліш здійснив перший повний переклад всіх книг Біблії українською мовою. Він, за висловом Івана Франка, «перворядна зірка в українському письменстві».

Знаменно, що під час загальнокультурного підйому в Україні 1920-х років саме творчість і постать Куліша привертала чи не найбільшу увагу чільних представників того – потім розстріляного – відродження України. Інтуїтивно вони відчували, що саме Куліш є центральною проблемою у становленні української ідентичності, у національному русі ХІХ століття, і що власне ця проблемність робить його і цей рух таким цікавим. М. Хвильовий зазначав: «Що ж до науки, до політики й культури в широкому розумінні слова, то тут більшого за Куліша я не бачу. Здається, тільки він один маячить світлою плямою з темного минулого. Тільки його можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилась до типу західного інтелігента».

З огляду на історично-літературну творчість П. Куліша – уродженця Воронезької губернії Росії, який став відомим українським істориком, письменником, виникає питання: чи не мали вплив, або поштовх на творчість М. Костомарова історичні романи П. Куліша – і в першу чергу його «Чорна рада»? Адже історик у 1881 р. друкує «Черниговку» (быль второй половины ХVII века); у тому ж році народну легенду «Сорок лет». А ще до того часу, в 1860 р., у друкарні П. О. Куліша виходить у світ його народна казка «Загадка» в «Украинских сценах (из 1649 г.)», де він описує Данила, який у 1649 – 1650 рр. очолював повстанську війну на Поділлі й Волині проти шляхти.

П. Куліш як науковець зробив ще й неоціненний внесок у галузі фольклористики, під впливом життєвих обставин сформувавшись сам як шанувальник народної творчості, створивши власну школу і методологію запису фольклору, видавши фольклорно-етнографічний збірник «Записки о Южной Руси», де чи не вперше подано зафіксовані народні твори.

У 1930–80-х  ім’я  П. Куліша було затавровано як буржуазного націоналіста, а творчість вилучено з наукового процесу. Видання творів письменника й осмислення його творчості дослідниками українського зарубіжжя свідчить, що вони шукали відповіді на багато питань, які були заборонені в радянській Україні. Іван Пулюй написав присвяту великому українцю: «Ти гетьман України, могучий не мечем кривавого насилля, а булавою правди, світла і науки».

Пантелемон Куліш і Рівненщина

Біографія Пантелеймона Олександровича Куліша пов’язана з різними місцями України, де він жив, працював, творив. І хоча з Рівним його поєднує лиш кінець 1845 року, коли він викладав  у Рівненській чоловічій гімназії, проте до сьогодні  збереглись спогади сучасників та особисте листування датоване 1845 роком. Саме з Рівного П. Куліш переїздить до Петербурзького  університету за сприянням ректора цього навчального закладу П. Плетньова, який розпізнав у  ньому задатки майстра слова та допоміг  зблизитись з російськими літераторами.

Пантелеймон Олександрович працював учителем історії у Рівному недовго – з 6 жовтня 1845 року  до 5 січня 1846 року. Залишивши наше місто, він уже ніколи сюди не повертався. Проте його прізвище зустрічається й в пізніших гімназійних документах. У циркулярі Попечителя Київського Учбового Округу від 22 вересня 1847 року говориться про заборону творів Шевченка, Костомарова та Куліша. Це було пов’язано з арештами та слідством над членами Кирило-Мефодіївського товариства. А пізніше в «Історичному та статистичному описі гімназії», складеному 1863 року за наказом Департаменту Народної Освіти, в розділі про вчителів – видатних осіб в літературі – вписані прізвища М. Костомарова та П. Куліша. Про цей короткий проміжок часу перебування у нашому місті майже не залишилось відомостей, окрім листів та згадки сучасників про рівнянку, якій симпатизував П. Куліш...

Отже, у 1845 році редактор журналу «Современник» Петро Плетньов, який водночас був ректором Санкт-Петербурзького університету, запросив П. Куліша до столиці. Проте, щоб отримати там роботу з пристойною зарплатнею, Куліш на деякий час, був зарахований учителем історії Рівненської гімназії, а вже звідти переведений на посаду старшого вчителя 5-ї гімназії у Санкт-Петербурзі.

Виїхав він із Києва до Рівного 5 жовтня 1845 року, про що напередодні в листі до Ізмаїла Срезневського повідомляв: «Я выезжаю из Киева завтра». Перший відомий лист письменника із зазначенням нашого міста, датується вже 6 жовтня. У ньому П. Куліш дякував Михайлові Юзефовичу за це призначення; сповіщав, що директор місцевої гімназії Петро Осипович Аврамов прийняв його «(по) начальнически, впрочем внимательно». Однак уже в цьому першому листі із Рівного зазначав: «Правду Вы говорили, что не пройдет месяца, как я возопию к Вам о переводе меня в Киев! Здесь мне такая тоска, что я почти болен. Если только представится какая-нибудь возможность, ради Бога, переведите меня в Киев! Я готов даже читать словесность, хотя словесность гораздо труднее читать в гимназии, чем историю». Ще до приїзду П. Куліша у Рівне були можливими (документально не підтверджено) його рівненські зв’язки із М. Костомаровим, який зазначав у своїй  «Автобиографии»: «…я отправился к Кулишу, котрый занимал тогда должность смотрителя уездного училища на Подоле. Когда мы заговорили о собрании песен, Кулиш вынул огромный ворох бумаг: то было его собрание народних песен». Під враженням від цього спілкування М. Костомаров писав 23 жовтня 1844 року вже з Рівного Ізмаїлу Срезневському та Амвросію Метлинському: «Познакомился я с Кулишем и нашел в нём человека образованного, даровитого и глубоко знающего Украину». Також у гімназії викладав словесність земляк П. Куліша, уродженець містечка Вороніж Чернігівської губернії П. О. Чуйкевич, з яким Куліш упродовж багатьох років підтримував зв’язки. Ще на студентській лаві Петро Чуйкевич написав воістину правдиву і ґрунтовну працю «Що вимагається від ліричного поета сучасного?» У ній він високо оцінив народну українську творчість. Саме ці погляди зближували земляка П. Куліша з товариством кирило-мефодіївців.   

Короткочасним було перебування Пантелеймона Куліша у Рівному. А які виношувалися далекоглядні плани в його уяві! «У меня очень много работы, но я рад, – писав він Михайлу Юзефовичу, – что принятая мною на себя обязанность заставит меня наконец изучить историю в полном объёме». І письменник саме тоді, на Волині, дещо встиг зробити. Чи не тут почув легенди «Хмельницкий над Случью», «Легенда о Богдане Хмельницком» і ввів їх до першого тому «Записок о Южной Руси»? А у другому томі цієї праці ми знаходимо розповідь сучасника-поляка, пана Симона Закревського, про Гайдамаччину на Волині й Поділлі. Ось, зокрема, ці рядки: «Находился я при дворе князей Любомирских более десяти лет, но не в качестве приятеля дома. Шумно и весело жили тогда в Ровном. Домашних толпа, гостей каждый день битком набито: пиры, музыка, танцы, открытые столы, кубки за кубками, осушаемые при громе мортир и ручного оружия; горящие вензеля и фейерверки. Княгиня, урождённая Поцеева (Pociegowna), принесла мужу богатое приданое».

Одну з своїх праць «Значеніе Преп. Іова», що публікована в «Газете Гатцука», він присвятив відомому волинському святому Йову Желізу. Праця над перекладом Біблії ще раз опосередковано поєднала ім’я П. Куліша з Волинню та приміщенням Рівненської чоловічої гімназії. Справа в тім, що у квітні 1919 року доля привела сюди й Івана Огієнка, який також із часом удостоївся честі доносити Святе письмо своїм землякам рідною мовою.

Перебування П. Куліша та І. Огієнка у Рівному, їхня перекладацька праця повертає нас до першого подібного перекладу, який був здійснений на Рівненщині далекого 1561 року і сьогодні відомий як Пересопницьке Євангеліє.

Встиг П. Куліш в нашому місті і закохатись. Це, напевне, була його перша любов, про яку літературознавець В. Петров (1894 – 1969) у творі «Романи Куліша» не згадує. Уперше ж занотував про це в досі не опублікованих «Заметках к биографии Кулиша» від 9 січня 1886 року М. М. Білозерський (1833 – 1896): «Кулиш одно время был учителем в г. Ровно Волынской (губернии). Бабушка О. Ф. Вишетин помнит его очень молодым, красивым человеком, ухаживавшим за девицею... Фамилия старухи-польки из Ровно, знавшей Кулиша там в бытность его учителем гимназии и ухаживавшего за одной панночкой – Венера Слабкевич».

Рівненська гімназія стала своєрідним трампліном у подальшому професійному зростанні, адже саме з Рівного Пантелеймон Олександрович переїздить до столичного університету за сприяння ректора цього навчального закладу П. Плетньова.

У 1845 році в петербурзькому часописі «Современник» надруковані перші розділи його історичного роману «Чорна рада, хроніка 1663 року» в російському перекладі, а в дитячому журналі «Звёздочка» – «Повесть об украинском народе».

Поселившись у столиці імперії, П. Куліш не покидав наміру видати українські народні пісні, які так сколихнули, зачарували М. Костомарова в Рівному. Це чітко простежується з листа письменника від 10 січня 1846 року до Ізмаїла Срезневського: «Едучи в Петербург, я думал прежде всего заняться здесь внесением в сборник песен Костомарова... Напишите вы введение к историч(еским) и обрядным песням и передайте Кастомарову для дополнения или возражения; пусть он не марая вашей рукописи, напишет нам, включив туда всё, в чём с Вами согласен; а потом передаст мне».

Незадовго до свого арешту у 1847 році Пантелеймон Куліш відвідав і м. Острог, де відзначив сумну долю пам’яток нашого історичного міста. «Время, дождь и ветры крошат здания с необыкновенным вкусом». Ряд сюжетів і біографічних зарисовок, присвячених добі князів Острозьких (не завжди об’єктивних), можна зустріти на сторінках історичних та історіософських праць видатного мислителя.

У відродженій Острозькій академії досліджується спадщина великого українця: у 2007 році вийшла друком ґрунтовна монографія Жанни Янковської «Фольклористична діяльність Пантелеймона Куліша». Не раз до цієї постаті звертався у своїх книгах і публікаціях в періодиці професор Петро Кралюк. Він нагадав пророчі слова Пантелеймона Куліша понад півторастолітньої давності: «…польське повстання єсть ніщо, як порівняти його з повстанням літературної України. Там… відпала б, може, під лихий час, невеличка провінція від Імперії; а тут мужицька мова, ставши літературною, розколе Імперію на самій серцевині».

Через 5 років, після від'їзду з Рівного, Пантелеймон Олександрович створив першу фонетичну абетку для української мови, в якій, зокрема не було церковнослов'янських ѣ та ы, зате з'явилась літера g (на позначення ґ). Абетка П. Куліша, трохи змінена, використовується нами і зараз. Російська імперія в 1876 році заборонила «кулішівку», а Галичина з 1890 року запровадила її в своїх школах (в дещо зміненому вигляді). Напевно тому говірка наших сусідів-галичан трохи відмінна від нашої.

До сьогодні Куліш залишається повністю непрочитаним, а значить не пізнаним. Його різноплановий, багатобарвний та колоритний спадок в повному обсязі лише очікує на свій прихід до читача та осягнення протиріч його творчої душі. Наміри науковців про 50-томне видання Кулішевих творів залишаються і тепер не реалізовані. Найвагомішим є його доробок на ниві українського слова, що дало можливість високо оцінити літературну творчість цієї непересічної особистості.

Ми дякуємо Пантелеймону Олександровичу Кулішу – «одержимцю духа», «апостолу української ментальності». Пам’ятаймо слова, що будучи присвячені йому, ємко характеризують Кулішеву спадщину: «Україна – ось що в епіцентрі постійної і незаперечної любові поета». Тому закінчити хочеться словами, що представляють його найперше як літератора: «Пантелеймон Куліш належить до ряду найвизначніших українських письменників. Правда, не однією своєю думкою, не одним незвичайним поглядом, не одним гострим словом («гарячий» Куліш звали його в товаристві) болюче вражав він не раз українське громадянство, – все-таки небуденний його літературний талант, ширина ідейних кругозорів, багатство питань, які його цікавили й захоплювали, і слідом за тим різнорідність його творчої письменницької діяльності, – все це дає йому право зайняти одне з найбільш почесних місць в історії українського письменства».

На пошанування пам’яті  Пантелеймона Куліша його ім’ям названо одну з найгарніших вулиць Рівного.

Рівняни – Лауреати літературно-мистецької премії Пантелеймона Куліша

З 1 листопада 2014 року засновником Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша стала Міжнародна літературно-мистецька Академія України, котра об’єднує 155 відомих письменників, перекладачів, науковців, журналістів та громадських діячів із 55-ти країн світу. У 2020 році вперше цю високу відзнаку отримала наша землячка, докторка філологічних наук, доцентка кафедри української мови і літератури Національного університету «Острозька академія» літературознавець, поетка, літературний критик Оксана Пухонська – за новаторські праці про сучасну українську літературу та культуру пам’яті, зокрема монографію «Літературний вимір пам’яті».

***

Для пошуку додаткових даних про життєвий шлях П. Куліша та його місце в культурному просторі України, а також пошуку інших видань, радимо скористатися електронними ресурсами бібліотеки, традиційними картковими каталогами, документним фондом  Рівненської обласної універсальної наукової бібліотеки.

Твори П. Куліша

Куліш П. Повне зібрання творів. Т. 1. Листи, 1841–1850 / Пантелеймон Куліш. – Київ : Критика, 2005. – 645 с.

Куліш, П. Твори : в 2 т. Т. 1. Поезія / Пантелеймон Куліш. – Київ : Дніпро, 1989. – 654 с.

Куліш П. Твори : в 2 т. / Пантелеймон Куліш ; НАН України ; редкол.: І. О. Дзеверін та ін. – Київ : Наук. думка, 1994. – (Бібліотека української літератури. Українська нова література).

Т. 1 : Прозові твори. Поетичні твори. Переспіви та переклади. – 752 с.

Т. 2 : Поеми. Драматичні твори. – 766 с.

Куліш П. Вибрані твори / Пантелеймон Куліш. – Київ : Дніпро, 1969. – 355 с.

Куліш П. Повість про український народ ; Моє життя (Жизнь Куліша) ; Хутірська філософія і віддалена од світу поезія / Пантелеймон Куліш. – Київ : Укр. Світ, 2005. – 382 с.

Куліш П. Поезії / Пантелеймон Куліш. – Київ : Рад. письменник, 1970. – 394 с.

Куліш П. Чорна рада : роман, оповідання, вірші / Пантелеймон Куліш. – Харків : Фоліо, 2006. – 286 с.

Куліш П. Чорна рада : хроніка 1663 р. : роман / Пантелеймон Куліш.

Публікації про життя і діяльність Пантелеймона Куліша

Булига О. Знавець та виразник українського духу / О. Булига // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею. Вип. VІІ. – Рівне : Волин. обереги, 2009. – С. 7-10.

Булига О. Найбільший скарб / О. Булига // Слово Просвіти. –  2009. – № 31. – С. 11.

Вертій  О. Пантелеймон Куліш і народна творчість / О.Вертій. – Тернопіль : Підруч. і посіб., 1998. – 120 с.

Гончарук П. Апостол української ментальності (до 190-річчя від дня народження П. О. Куліша) / П. Гончарук, О. Путро // Київська старовина. – 2008. – № 3. – С.3-20.

Домбровська Л. Життєвий і творчий шлях Пантелеймона Куліша (1819 – 1897) : [до 195-річчя з дня народж.] / Л. Домбровська // Вісник Книжкової палати. – 2014. – № 6. – С. 36-41.

Жулинський  М. Пантелеймон Куліш (1819 – 1897): будитель національної самосвідомості / М. Жулинський // Українська література : творці і твори : учням, абітурієнтам, студентам, учителям. – Київ, 2011. – С. 142-173.

Жулинський М. «Розуміти високе значення людини» : культурництво Пантелеймона Куліша як відповідь на виклик епохи / М. Жулинський // Нація. Культура. Література : нац.-культур. міфи та ідейно-естет. пошуки укр. літ. – Київ, 2010. – С. 323-327.

Жулинський М. У праці каторжній, в трагічній самоті / М. Жулинський // Куліш П. Твори в двох томах. – Т. 1. – Київ, 1989. – С. 13.

Жур П. Літо перше / П. Жур. – Київ, 1979. – С. 56.

Іванко А. Людина, яка наблизилась до типу західного інтелігента (П. О. Куліш) / А. Іванко // Історія та правознавство. – 2011. – № 11. – С. 9-13.

Кожушко Н. Рівненські гімназійні колеги П. О. Куліша / Н.  Кожушко // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею. Вип. VІІ. – Рівне : Волин. обереги, 2009. – С.14-20.

Кононенко М. Частина більша за ціле : [про Пантелеймона Куліша] / М. Кононенко // Постаті : посіб.-довід. / НДІ українознавства, МОН України. – Київ, 2005. – С. 197-207.

Костомаров Н. Исторические произведения. Автобиография / Н. Костомаров – Київ, 1989. – С.465.

Кралюк П. М. Чорна рада / П. М. Кралюк. – Харків : Фоліо, 2018. – 201 с. – (Великий наук. проект).

Кузьменко Н. Просвітницько-педагогічна діяльність П. Куліша в історико-педагогічних студіях сучасних науковців / Н. Кузьменко // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Педагогіка. – 2017. – Вип. 2. – С. 45-48.

Любецька Н. Пантелеймон Куліш і національна ідея / Н. Любецька // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею. Вип. VІІ. – Рівне : Волин. обереги, 2009. – С.11-13.

Нахлік Є. Пантелеймон Куліш : до 170-річчя від дня народження / Є. Нахлік. – Київ : [б. в.], 1989. – 48 с.

Нахлік Є. Подружнє життя і позашлюбні романи Пантелеймона Куліша : докум.-біогр. студія / Є. Нахлік. – Київ : Укр. письменник, 2006. – 351 с.

Нахлік Є. Пантелеймон Куліш : особистість, письменник, мислитель : наук. моногр. : у 2 т. / Євген Нахлік ; НАН України, Львів. від-ня ін-ту літ. ім. Т. Г. Шевченка ; Міжнар. фонд Пантелеймона Куліша. – Київ : Укр. письменник, 2007. – (Літературознавчі студії).

Т. 1 : Життя Пантелеймона Куліша : наук. біогр. – 463 с.

Т. 2 : Світогляд і творчість Пантелеймона Куліша. – 462 с.

Наукові записки. Вип. 7. (190 років від дня народження Пантелеймона Куліша присвячується) / голов. ред. О. С. Булига ; Рівнен. обл. краєзнав. музей. – Рівне : О. Зень, 2009. – 196 с.

Олійник М. Одержимець духу /  М. Олійник // Куліш П. Чорна рада. – Київ, 1990. – С. 5-10.

Пантелеймон Куліш: письменник, філософ, громадянин : до 190-річчя від дня народж. П. О. Куліша / авт. проекту А. В. Толстоухов. – Київ : Фонд сприяння розвитку мистецтв України, 2009. – 536 с.

Побірченко Н. Життя і постать Пантелеймона Куліша у листуванні, спогадах сучасників та шанувальників : [у 3 т.]. Т. 1. Пантелеймон Куліш : спогади, листування / Н. Побірченко. – [Умань] : Жовтий О. О., [2010]. – 388 с.

Сарбей В. Пантелеймон Куліш в епістолярній спадщині Ганни Барвінок (Куліш) / В. Сарбей // Київська старовина. – 1994. – № 6. – С.7-11.

Терлецький В. Рівненські відгуки про діяльність і життя Пантелеймона Куліша та Миколи Костомарова / В. Терлецький // Наукові записки Рівненського обласного краєзнавчого музею. Вип. VІІ. – Рівне : Волин. обереги, 2009. – С. 21-25.

Терлецький В. Розіллюсь по ріднім краю : (П. Куліш у взаєминах із земляками) / В. Терлецький . – Суми, 2006. – С. 19.

Янковська  Ж.  Фольклористична діяльність Пантелеймона Куліша : монографія / Ж. Янковська. – Острог : Острозька академія, 2007. – 182 с.

Інтернет-ресурси

Булига О. Пам’яті Пантелеймона Куліша [Електронний ресурс] / О. Булига // PROSTIR.MUSEUM : сайт. – Режим доступу: http://prostir.museum/ua/post/28513.  – Назва з екрана. 

До 200‑річчя від дня народження Пантелеймона Олександровича Куліша (1819–1897), українського письменника, перекладача, фольклориста [Електронний ресурс] // Національна бібліотека України ім. Ярослава Мудрого: сайт. –  Режим доступу: https://nlu.org.ua/vustavki.php?id=851. – Назва з екрана. 

Куліш Пантелеймон Олександрович [Електронний ресурс] // Вікіпедія – вільна енциклопедія : сайт. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Куліш_Пантелеймон_Олександрович. – Назва з екрана. 

Наукові записки. Випуск VII. – Рівне: Олег Зень, 2009. – 196 с., 83 іл. [Електронний ресурс] // Рівненський обласний краєзнавчий музей: сайт. – Режим доступу: https://drive.google.com/file/d/1mSjnE-UBUn1grSzs_Mzr-RprNEqaEqj7/view. – Назва з екрана.

Пантелеймон Куліш  [Електронний ресурс] //Україна. Історія Великого народу : сайт. – Режим доступу: http://www.litopys.com.ua/places/viznachn-postat/panteleymon-kul-sh/. – Назва з екрана. 

Пантелеймон Куліш на Волині [Електронний ресурс] // Уoutube : сайт. – Режим доступу:  https://www.youtube.com/watch?v=LWjZep6oWPQ. – Назва з екрана. 

Пантелеймон Куліш: ідеї, проекти та письмо  [Електронний ресурс] // Уoutube : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=UO3sn7wRShc. – Назва з екрана. 

Пантелеймон Куліш. Українська література в іменах  [Електронний ресурс] // Уoutube : сайт.  – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=HQ1NtBNFWr8.  – Назва з екрана. 

Заборонений Пантелеймон Куліш [Електронний ресурс] // Уoutube : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=xQO7Y-opA1U&vl=ru. – Назва з екрана. 

Олена Сисюк