Чарують зір, до себе душу манять

У сяйві сонця золотисті бані.

У вічних куполах і у хрестах

Нам істина відкрилася проста:

Собори на Соборній у красі величній

Щомиті кличуть думати про вічне.

Кожен мешканець Рівного, області або гості нашого краю, проходячи центральною вулицею, завжди звертають увагу на величну споруду обласного центру – православний Свято-Воскресенський храм, при цьому відчуваючи духовну велич та очищення душі. Так склалося, що Рівне не має в достатній кількості історичних пам’ятників, які б привертали увагу туристів та надавали місту свого неповторного історично-архітектурного шарму. Більшість будівель, які сьогодні могли б стати основою «старого міста», зруйновані часом та недолугим господарюванням очільників міста. Найбільш історична архітектура Рівного постраждала під час Другої світової війни. За свою понад сторічну історію Свято-Воскресенський собор пережив і руйнацію, і закриття, був за крок від знесення, але він вистояв…  Старовинна культова споруда збереглася до наших днів і тепер не лише служить релігійній громаді, а й є окрасою нашого міста. В цьому році виконується 125 років від дня освячення новозбудованої у 1895 році рівненської святині.  

Рішення про початок будівництва нового храму було ухвалено в 1890 році. Звести його вирішили на історичному місці у центрі Рівного, де в 1580 році стояла невеличка дерев’яна церква Воскресіння Христового, заснована Марією Несвицькою-Рівненською. Але вона згоріла під час чергового татаро-монгольського нашестя.

«Появу нового храму спричинила пожежа. Приблизно там, де нині пожежна частина на вулиці Полуботка, в 1731 році було зведено дерев’яну православну Свято-Воскресенську церкву. Однак влітку 1881 року під час масової пожежі, що охопила центр Рівного, церква згоріла. Спочатку через необережне поводження з вогнем зайнялася дерев’яна будівля міської пошти, розташованої поруч з церквою. Полум’я швидко перекинулося на навколишні житлові будинки, поліцейську дільницю, торгові ряди розташованого поруч ринку. Так місто залишилося без головного храму. На місці знищеної церкви рівняни встановили великий дерев’яний хрест, до якого ще навіть у радянські часи (до реконструкції продовольчого ринку) покладали свіжі квіти. А на богослужіння православні рівняни ходили до Свято-Успенської (Омелянівської) церкви та церкви Святого Стефана на Грабнику. Однак невеличкі храми не вміщали усіх мирян. Тому містяни звернулися до влади Рівного та начальника краю графа Ігнатьєва з проханням виділити кошти і земельну ділянку для будівництва нового православного храму». (Калько С. Непроста доля рівненського храму. Маловідомі факти з історії Свято-Воскресенського собору)

У приватній колекції рівненського колекціонера Олега Марківа зберігається раритетна акварель Дмитра Михайловича Струкова, російського археолога, викладача малювання, художника-реставратора Московської оружейної палати, із зображенням соборної церкви – попередниці Свято-Воскресенського собору, яка згоріла під час пожежі в Рівному в 1881 році. Написана вона у 1866 році. Про існування цієї церкви-попередниці було відомо, її описи містилися в різних історичних джерелах, і, нарешті, знайдено її зображення. Це було справжнім відкриттям.

«У 1859 році його (Струкова) запросили на роботу до Збройової палати Московського Кремля для копіювання музейних пам’яток… У 1866 році Дмитро Струков на запрошення історика і таємного імператорського радника Помпея Батюшкова вирушив у експедицію західними губерніями Російської імперії. Метою експедиції була підготовка альбому «Памятники русской старины в Западных губерниях, издаваемые с высочайшего соизволения П. Н. Батюшковым»… Під час експедиції Дмитро Струков замальовував аквареллю пам’ятки культури й архітектури, церкви, храми. Саме завдяки його малюнкам нині можна побачити, як виглядали об’єкти, яких уже давно немає. Альбом з 8-ми випусків було видано в Санкт-Петербурзі в період з 1868 по 1885 роки. Перші чотири випуски альбому, видані в 1868-1869 роках, присвячено Волині. Одну з акварелей Дмитро Струков виконав у Рівному, підписавши її: «г. Ровно. Соборная ветхая церковь». Це було зображення старовинного головного на той час православного рівненського храму – Соборної церкви в ім’я Воскресіння Христового. За дослідженнями Теодоровича, її зведено в 1781 році й розташовувалася вона в районі сучасного ринкового кварталу. Під час масштабної пожежі 1881 року дерев’яна церква згоріла, а вцілілу кам’яну дзвіницю розібрали. Малюнок не увійшов до альбому літографій Батюшкова, тому тривалий час залишався практично невідомим». (С. Калько) 

У фондах краєзнавчого музею в Луцьку зберігається унікальна метрика цього храму, розпочата у 1712 році – це найдавніша волинська метрична книга, яка збереглася до наших днів. 

Будівництво собору розпочалося у 1890 році коштом царської казни – 86 тисяч рублів, володаря краю князя Любомирського і релігійної громади міста. За архівними документами архітектором-проектантом храму був російський архітектор Дейнека (або Дейнеко). Принаймні, про це повідомляли «Волинскіє єпархіальниє вєдомості», описуючи освячення храму. На закладення будівництва майбутнього храму 30 серпня 1890 року прибув імператор Олександр ІІІ разом з членами своєї сім’ї.

«На закладення будівництва нового храму місто очікувало приїзду імператора Олександра III з членами сім’ї, який повинен був бути 25 серпня 1890 року на Волині на військових маневрах двох округів – Варшавського та Київського. Після трьох днів маневрів Олександр III разом зі своєю свитою виїхав до Тараканівського форту (Дубенський р-н).

Після маневрів усі поїхали в Рівне через Дубно, де побували в місцевому соборі, в якому знаходилась ікона Божої Матері, подарована в ХVI столітті князем Костянтином Острозьким.

На станції Рівного Олександра III, його дружину Марію Федорівну, Цесаревича, Великого князя Миколу Олександровича, Велику княжну Ксенію Олександрівну та інших осіб зустрічали влада міста, краю, представники Волинської губернії та володар Рівного князь Любомирський. Після зустрічі величні особи попрямували до Реального училища, яке підготували під їх резиденцію. На першому поверсі знаходилась невеличка церква Преображення Господнього, а з балкону другого поверху можна було бачити замок князів Любомирських.

30 серпня 1890 року на день Ангела Олександра III почалося богослужіння, яке проводив преосвященний Модест, єпископ Волинський та Житомирський. Після закінчення богослужіння почалося закладення нового храму та освячення місця вівтаря та престолу нової церкви, куди Олександр III поклав срібні та золоті монети, потім поклав на вапняний розчин першу цеглу у фундамент майбутнього храму. Такі цегли були покладені царицею, Цесаревичем і Великою княжною. Після закінчення церемонії величні особи відбули у свою резиденцію.

2 вересня 1890 року в церкві Реального училища міста відбулося богослужіння. На літургію, крім хору вихованців училища, були запрошені учні з Острога, учениці Острозького жіночого графа Блудова училища, яке проіснувало до 1923 року (після декількох реформувань на його базі зі здобуттям незалежності України в 1996 році було відкрито «Острозьку академію»). Після цього відбувся огляд військ Київського та Варшавського округів і царські особи та їх свита відбули з Рівного…». (Калашник М. Свято-Воскресенський кафедральний собор)

Будівництво храму тривало 5 років. «Після пишних закладин приступили до будівництва, яке планували завершити за чотири роки. Однак у поспіху не врахували, що місцевість болотиста, тому за наполяганням військового інженера Заславського вирішили укріпити фундамент дубовими палями. Упродовж року 1200 таких паль вбивали в ґрунт, витративши на це 10 тисяч рублів із виділених з казни на будівництво 86-ти тисяч. Хоча до будівництва залучалися й кошти благодійників, і пожертви мирян, але основну суму все ж таки взяла на себе царська Росія, бо була зацікавлена в поширенні православ’я на Волині. Однак будівництво просувалося не надто швидкими темпами. Окрім того, що підрядники порушували строки постачання будматеріалів, довкола будівництва ще й розгорівся скандал. Містом точилися чутки, що буцімто генпідрядник Іса Яполутер привласнив частину коштів, виділених на будову. Підозри посилювалися тим, що поруч із собором майже одночасно з будівництвом з’явився двоповерховий особняк Іси Яполутера. Утім, чіткої відповіді щодо казнокрадства підрядника історія нам поки що не дала». (С. Калько)

Цей будинок зберігся до наших днів. З 1936 по 1939 рік у ньому розміщувався музей господарства Волині. Під час війни приміщення постраждало, тож   у 1946 році проведено капітальний ремонт будинку. Після завершення робіт на першому поверсі була розташована дитяча бібліотека і станція юних натуралістів, на другому – приміщення Палацу піонерів.

З 1992 року у ньому розміщується Рівненське єпархіальне Управління УПЦ Київського патріархату.

У будинку також розмістилася Рівненська Духовна Семінарія, яка веде свою сучасну історію з початку 90-х років ХХ століття, коли Українська Православна Церква Київського Патріархату потребувала нових духовно освічених священнослужителів. У 1994 при Рівненському єпархіальному управлінні було організовано шестимісячні пастирські курси, які згодом реорганізовано в Рівненське Духовне Училище, а потім – в Рівненську Духовну Семінарію. Семінарія готує бакалаврів богослов’я і має учбовий храм, два гуртожитки та чудову бібліотеку. В цьому ж приміщення діє дитяча недiльна школа.

Свято-Воскресенський собор був побудований у неоросійському стилі. На плані він має хрестоподібну побудову: середній, найбільший, купол та чотири маленьких, низеньких, по кутах.

«Воскресенський собор – хрестовокупольний, чотиристовпний, триапсидний з позакомарним покриттям. В західній частині собору влаштовані хори. Споруда збудована з цегли, з великою кількістю рустів та декору на фасадах. Собор складної об’ємної композиції завершений п’ятьма верхами. Верхи складаються з шоломовидної форми куполів та завершень у вигляді маківок, які спираються на гранчасті в плані барабани. Над об’ємом притвору розташована дзвіниця, яка являє собою ажурну цегляну надбудову арочної форми з завершенням у вигляді маківки.

З правої сторони від головного входу влаштовані закриті сходи до підземного храму. Вхід до підземного храму влаштований і в вівтарній частині храму. Входи в собор розташовані з західного, північного та південного боків. Це багато декоровані перспективні портали. До входів ведуть широкі парадні сходи, викладені з каменю-пісковика». (М. Калашник)

Із заходу над головним входом надбудована дзвіниця у вигляді міцної арки з невеличким куполом. Але через певні огріхи під час побудови та акустичні прорахунки надбудована над головним входом арочна дзвіниця не виконувала свого завдання — дзвони погано було чути зі східного боку собору. Тому на церковному подвір’ї, ліворуч від головного входу, було споруджено невеличку дзвіницю на чотирьох дерев’яних стовпах. Її вигляд дисонував із стилістикою новозведеного храму і простояла вона недовго.

У 1932-1933 роках на пожертви вдови генерала Гонопка будівельна контора Казиміра Шеліги біля Свято-Воскресенського собору з боку головної вулиці міста будує дзвіницю з головним арочним входом на церковне подвір’я з іконною, свічковою та квітковою лавками.

«Цікава передісторія появи нової дзвіниці. Нова будова з’явилась у нашому місті з ініціативи бездітного подружжя Гонопків (за іншою версією – Конопків). Багаті рівняни, Теофілакт і Домнікія Гонопки, що проживали по вулиці Литовській, пожертвували на будівництво нової споруди всі свої заощадження – 40 тисяч злотих. У майбутньому тут повинна була знаходитись їх сімейна гробниця». (Смолінська О., Ричков П. Дзвінниця Воскресенського собору в Рівному: до історії спорудження і руйнації)

Ім’я автора проєкту дзвіниці досі невідоме. Але історики припускають, що ним міг бути тогочасний міський інженер-архітектор Я. Ричгурський-Савіч. Принаймні, його підпис стояв на архівних дозвільних документах. Дзвіниця була дуже гарною і одночасно слугувала вхідною брамою на подвір’я собору, яке в ті часи було обгороджене парканом. Її висота разом з хрестом становила майже 26 метрів. Дзвіниця мала п’ять бронзових дзвонів – один великий і чотири менших.

Спочатку новий храм на честь імператора називали Олександрівським. Потім йому повернули першу назву – Свято-Воскресенський собор.

У соборі було влаштовано три приділи: головний – на честь Воскресіння Христового, боковий – Олександроневський та підвальний – на честь Архистратига Михайла. У нижній Свято-Михайлівській церкві богослужіння відбувалися в зимовий період. У 1912 році собор отримав подарунки від Патріарха Ієрусалимського – церковні реліквії та кілька дорогоцінних ікон.

«Інтер’єр новозведеного храму вражав красою. На оздоблення за особистим клопотанням начальника краю графа Ігнатьєва було виділено з казни додаткові кошти. Ось як про це писали «Волинскіє єпархіальниє вєдомості»:

«Благодаря заботливости о благолепии храма Начальника края графа Игнатьева, отпущена была из казны сумма и на этот предмет в городе Москве покуплены для Собора бронзовые позолоченные изделия, а именно: паникадило, запрестольный крест, хоругви, семисвечник и подсвечники, а также серебрянные позолоченные сосуды у купца Хлебникова: потир и дискос с прибором, ковчег, Евангелие и таким образом храм обставлен благолепно. Иконостасная работа производилась в мастерской Александра Ивановича Мурашко в Киеве. Главный иконостас трехярусный, весь вызолоченный: все местныя иконы изображены на золотом фоне с чеканкою. В боковых приделах иконостасы тоже вызолочены. Все иконы скопированы с икон лучших художников. Погост вокруг храма на пространстве больше 480 квадратных сажен, вымощен камнем, обнесен железною решеткою и сделан прочно и красиво». (Освящение Соборного храма в г.Ровно Волынской губернии // Волынские епархиальные ведомости. – Кременец, 1895. – № 30. – с. 975-976).

Освячення Свято-Воскресенського собору відбулося 8 жовтня на шостий рік після закладення храму 30 серпня 1890 року.

«Освячення новозбудованого соборного Свято-Воскресенського храму, яке через негоду та неготовність внутрішнього убранства переносили кілька разів, нарешті відбулося 20 жовтня (8 жовтня за старим стилем) 1895 року. Організатори прагнули перевершити пишну церемонію закладення собору.

Ще напередодні урочистостей, у суботу, 19 жовтня, до Рівного стали прибувати охочі подивитися на церемонію, заповнивши усі готелі й приватні будинки. Прибуло духовенство з Почаєва, Кременця, Житомира. Службу правив архієпископ Волинський і Житомирський Модест. І ось 20 жовтня 1895 року о 16-й годині над містом після 14-річного мовчання полинув благовіст, що закликав до вечірні. До новозведеного храму вирушили прихожани. Служки принесли воскові свічки, що залишилися від згорілої церкви. О 17-й годині прибув із Дубна намісник Почаївської Лаври архимандрит Філарет. Новий Свято-Воскресенський храм не уміщав усіх прибулих, люд заполонив усі прилеглі вулиці. Під дзвони єпископ Модест увійшов до церкви. «Волинскіє єпархіалниє вєдомості», які здійснювали, так би мовити, інформаційний супровід закладення, побудови і освячення собору, писали:

«… На хорах пел правый хор – воспитанники Реального училища, а на левом, на крилосе – ученики приходского училища и псаломщики. Его Высокопреосвященство, встреченный духовенством, вошел в храм и помолившись пред св. иконами и благословивши народ, взошел на приготовленный амвон и после облачения началось освящение св. престола… После освящения престола … совершен был крестный ход со св. мощами вокруг храма. В то время заранее прибывшие войска Путивльского полка устроили парад и военная музыка играла «Коль славен Господь в Сионе».

Наступного після освячення храму дня духовенство, влада міста і гості відвідали банкет у залі реального училища, на який завітали власник міста князь Любомирський та представники католицької громади. «После обеда настоятелем собора были розданы фотографические карточки собора и иконостаса – сперва высокопоставленным лицам, а после и другим гостям», – писали «Вєдомості». (С. Калько)

У 1897 році при Свято-Воскресенському соборі було організовано Олександро-Миколаївське православне братство.

«Шестого декабря совершилось в г. Ровно торжество открытия при Соборно-Воскресенской церкви Александро-Николаевского братства, учреждаемого в память закладки Соборного храма 30 августа 1890 года Их Императорскими Величествами, Государем Императором Александром Александровичем, Государынею Императрицею Мариею Федоровной, Наследником Цесаревичем и Великим Князем Николаем Александровичем и Великою Княжною Ксениею Александровною.

В 1890 году около Ровно были большие военные маневры и Государь Император, ныне в Бозе почивший Александр ІІІ-й, с Августейшим Семейством избрал г. Ровно своею временной резиденцией. Это обстоятельство подняло дух и иживило сердца православных прихожан. Многие из них пожелали увековечить это событие учреждением при Соборе Братства и теперь желание их осуществилось». (Открытие в г. Ровно православного Александро-Николаевского братства // Волынские епархиальные ведомости. – Кременец, 1898. – № 3. – С. 100-104).

Історія собору має ще багато таємниць, які потребують підтверджень або спростувань. Старожили Рівного розповідали, що зі східного боку собору, там, де колись стояла колона Божої Матері, розташовувався невеликий цвинтар, на якому, начебто, були могили настоятелів собору і монахів, могила штабс-капітана царської армії, який загинув під час Брусиловського прориву в 1916 році і, навіть, був похоронений хтось з родини Олександра ІІІ. Також є згадки про могили червоноармійців, які загинули в 1920 році в боях з білополяками. Розповідають старожили й про те, що під час окупації німці також ховали на соборному цвинтарі своїх вояків. Із приходом у Рівне радянської влади у 1944 році кладовище було зруйноване. Але жодного документального підтвердження, окрім розповідей старожилів, про поховання біля Свято-Воскресенського собору поки що віднайти не вдалося і усі ці припущення ще потребують ретельного дослідження. За розповідями, кладовище тягнулося від церкви до підземного переходу «Злата-Плази».

Чимало поневірянь випало на долю головного православного храму міста. У 1921 році польська влада закрила його. І лише в 1931-у богослужіння були дозволені знову. Почаївський художник Вольський зробив нові розписи, які нагадували лаврські. Наново було вкрито позолотою іконостас. 5 квітня 1931 року Свято-Воскресенський собор знову освятили. З благословіння Блаженнійшого Митрополита Варшавського і всієї Польщі Дионісія чин освячення звершив Преосвященний єпископ Симон. Тоді ж було засновано й освячено братство та сестрицтво «Захист Віри та Церкви».

Під час німецької окупації в соборі тривали богослужіння. За наказом німецької влади службу правили почергово – тиждень українською мовою, тиждень російською (старослов’янською). Окупанти полюбляли фотографуватися на фоні величного собору, тому нині в різноманітних архівах можна віднайти цікаві фото із зображенням собору воєнних часів.

Якщо польська та німецька влада хоч якимось чином рахувалася з релігійними почуттями та потребами українського населення, то радянська влада припиняла діяльність церковних громад та руйнувала храми. Найстрашніша доля оминула храм, але важкі часи він таки пережив. У 1952 році у Великодню ніч було розібрано пам’ятник, який простояв 202 роки – скульптуру Божої Матері, як знак вдячності рівнян за врятування їх від чуми 1770 року, та холери – 1856 року.

«Демонтовану статую вивезли в невідомому напрямку. Місцеве керівництво навіть хотіло спихнути усе на невідомих хуліганів, мовляв, це вони зруйнували статую, а влада вже змушена була розчистити місце. Старожили міста розповідали, що буцімто бачили залишки статуї на господарчому дворі міського парку імені Шевченка. Чи правда це, невідомо, але така версія, схоже, має право на життя. Бо чомусь радянська влада неодноразово звозила на господарчий двір парку різноманітні старовинні речі та їх фрагменти. Про це розповідав, зокрема, один із післявоєнних директорів парку Віктор Ткачук». (С. Калько)

Далі було заборонено дзвонити: церковні дзвони «порушували» громадський спокій у місті. Потім була резолюція ХХІ з’їзду КПУ на звітну доповідь ЦК КПУ (12.02.60), в якій говорилося про виховання трудящих у дусі матеріалістичного світогляду і боротьбу проти релігійних пережитків і забобонів. «Це була пряма вказівка радянським і партійним органам посилити антирелігійну боротьбу. В села виїжджають лектори, які заганяли селян, щоб вони слухали антирелігійні теревені партійців. Влада чинила всілякі перешкоди для юнаків, котрі вирішували життя своє присвятити душпастирству, вступаючи в духовні академії та семінарії (до речі, їх поступово закривали), у школах пропагували дітям антирелігійні вигадки, для селян читали лекції на антирелігійні теми». (Бухало Г. «Віддайте собор»)

Наступний крок – союзний та республіканський уряди почали здійснювати облік релігійних об’єднань, молитовних будинків, їх майна з метою визначити шляхи подальшого обмеження впливу церкви на політичне та духовне життя країни. І в результаті цього обліку в 60-ті роки лише на Рівненщині було закрито майже 120 храмів. Їх перетворювали на склади, спортзали, деякі просто руйнували.

На початку 1960-х років влада вирішила собор і належні йому приміщення знести, як такі, що заважали реконструкції центру міста. З храму, навіть було зірвано хрести. «Були пропозиції підірвати його вибухівкою. Але ж поруч – житлові будинки! І вирішили діяти мирним шляхом. До операції зі знищення собору залучили архітекторів. І головний архітектор міста звертається з листом до міськвиконкому, в якому читаємо: «Согласно утверждённого проэкта детальной планировки район церкви по улице Ленинской подлежит застройке пятиэтажными жилыми домами с магазинами и другими встроенными помещениями. Исходя из вышеуказаного, прошу рассмотреть вопрос о закрытии церкви и сноса ряда церковных зданий под многоэтажное жилищное строительство, а именно: 64-квартирного дома с двумя магазинами на первом этаже со стороны Сквера матери и ребенка и такого же дома со стороны ул. Ленинской. Это дает возможность выравнять линию ул. Ленинской в этом месте и застроить ее красивыми зданиями с дешевым квадратным метром жилья». (Г. Бухало)

Однак у керівників міста все ж таки вистачило глузду не зносити храм. Натомість вони вчинили вже традиційно: у 1962 році релігійну громаду Рівного було знято з реєстрації, собор – закрито, у нижній частині храму влаштували склад місцевого універмагу, а у верхній – вирішено відкрити музей історії релігії та атеїзму. Прекрасний іконостас, виготовлений у Київській майстерні О. І. Мурашка зруйнували. Церковні речі, старовинні книги формально були передані Успенській церкві Рівного, грошові кошти, виручені від реалізації майна і цінностей собору були зараховані у прибуток бюджету, згідно з інструкцією Міністерства фінансів від 07.07.1961 року, а коштовності опинилися у Москві, де вони знаходяться й досі. Восени 1964 року за рішенням радянської влади було знесено дзвіницю разом з капличкою та огорожею соборного подвір’я.

«Як пригадують старожили, представникам релігійної громади навіть не дали можливості забрати з каплиці церковне начиння. Усе просто викидали на вулицю і палили. Не лише прихожани храму, а й просто звичайні рівняни, дивлячись на «осиротілий» собор, плакали і пошепки кляли владу. А ще розповідають, буцімто зі знятих бронзових дзвонів згодом вилили бронзового Леніна. Зокрема про це розповідав незмінний «ньюзмейкер» історій з минулого нашого міста Володимир Мануїлович Кулій. Навряд чи є десь документальне підтвердження цим чуткам, проте… Як відомо, пам’ятник Леніну було встановлено на новоствореній площі Леніна (тепер майдан Незалежності) у 1967 році.». (С. Калько)

У1978 році собор був переданий Рівненському краєзнавчому музею. Партійне керівництво області поставило перед працівниками музею завдання – замалювати настінні розписи почаївського художника Вольського, який у 1931 році реставрував храм. Але співробітники музею вирішили забілити стіни вапном та не забивати в них цвяхи у надії, що коли-небудь настануть часи й розписи будуть відновлені. У приміщенні Свято-Воскресенського собору була таки відкрита експозиція музею наукового атеїзму. Досягнення космічної науки – один із центральних розділів цього музею. З Москви були завезені дороговартісні макети першого штучного супутника Землі, космічного корабля «Восток», пересувного автоматичного апарату «Луноход», міжпланетної автоматичної станції «Венера-4»… Але незважаючи на цікаві експонати, люди в музей атеїзму не йшли і екскурсії проводилися майже примусово.

У 1988 р. у зв’язку з 1000-літтям хрещення Русі розгортається процес повернення культових споруд та майна церковним громадам та відкриття закритих владою храмів. Це мало безпосереднє відношення й до відкриття Рівненського Свято-Воскресенського собору. Але спочатку був тиск на владу релігійних громад, голодування на паперті жінок… Вони «вимагали від радянської влади одного: щоб вона повернула їхній же собор. Адже він був дійсно їхнім: його будували їхні батьки, діди, будували за свої кошти, за кошти сотень, якщо не тисяч жителів сусідніх з Рівним сіл, хуторів, містечок. Крім того, ще 7 грудня 1945 року, за наполяганням віруючих, Рівненський міськвиконком своїм рішенням передав собор рівнянам у «… бессрочное, бесплатное пользование, находящийся по ул. Сталина (нині Соборна), 41 г. Ровно Свято-Воскресенский собор». (Бухало Г. Віддайте собор)

У 1989 році експозиція музею була розформована і Воскресенський собор відновив свою релігійну діяльність. Але до цього – проведено реконструкцію собору після тривалого закриття і вирішено питання про виділення приміщення для єпархіального управління. Куполи знову перекрили золотом. Завдяки тому, що стіни просто забілили вапном, стало можливим відновити і реставрувати розписи. Іконостас було виготовлено заново – за нього взялися молоді рівненські художники Степан Балагура, Василь Візор, Олег Дунін, Володимир М’якота, які в надзвичайно короткі терміни виконали цю роботу. Відновили надвірні ікони, виготовили кивоти та ікони з часточками святих мощів: святителя Макарія, митрополита Київського, святої великомучениці Варвари, святого великомученика Пантелеймона. Вважають, що вони мають благодатну силу. У квітні 1990 року шляхом виділення зі складу Волинської єпархії, яка була заснована у 992 році, була створена Рівненська єпархія.

Насущні питання, пов’язані з історією, діяльністю, церковним життям собору неодноразово висвітлювалися на сторінках церковного періодичного видання «Духовна нива», історико-богословського щорічного журналу Рівненської Духовної семінарії Української Православної Церкви Київського Патріархату «Андріївський вісник», «Рівненська єпархія».

Нині Свято-Воскресенський собор – це колиска православ'я в місті та одночасно зразок церковного єднання, який ніколи не залишається осторонь проблем міста та держави, глибоко відчуває проблеми людей.  З 1992 року цей храм є Кафедральним собором для Української Православної Церкви (Київського Патріархату), яка проводить богослужіння у верхньому, головному храмі на честь Світлого Христового Воскресіння. У нижньому храмі на честь Архистратига Михаїла проводять богослужіння прихильники Української Православної Церкви Московського Патріархату.

Собор є одним з найкращих духовно-просвітницьких центрів. Сюди привозять мощі святих для поклоніння. Тут функціонує недільна школа для дітей, бібліотека і аматорський камерний хор «Молитва», проводяться різні конференції і презентації духовної літератури. Окрасою собору є два хори – архієрейський і кліросний.

Архієрейський хор «Воскресіння» під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України, доцента Рівненського гуманітарного університету Олександра Тарасенка, було засновано з благословіння Високопреосвященнійшого Варфоломія, митрополита Рівненського і Острозького у 1991 році. Він є Лауреатом багатьох Міжнародних, Всеукраїнських конкурсів та учасник багатьох фестивалів в Україні та за кордоном і вже 29 років супроводжує богослужіння своїм чудовим та мелодійним співом. На богослужіннях вражає присутність великої кількості дорослих з дітьми та молоді, адже саме це є ознакою того, що кафедральний храм Воскресіння Христового постійно збільшується.

Література про Свято-Воскресенський собор

Куліш-Лукашевич І. В. Пам'ять непідвладна часу : присвяч. 120-ій річниці освячення Рівнен. православ. Свято-Воскресен. собору / І. В. Куліш-Лукашевич. – Рівне : О. Зень, 2015. – 100 с.

Освящение соборного храма в городе Ровно Волынской губернии : («Волынские епархиальные ведомости», 1895 г., № 30) // Войтович В. М. Пересопниця. Рівненський край : історія та культура / В. М. Войтович. – Рівне : В. Войтович, 2011. – С. 267-270.

Калашник М. Історія Свято-Воскресенського собору [в Рівному] /М. Калашник //Войтович В. М. Пересопниця. Рівненський край : історія та культура / В. М. Войтович. – Рівне : В. Войтович, 2011. – С. 270-273.

Смолінська О. Дзвіниця Воскресенського собору в Рівному: до історії спорудження і руйнації / О. Смолінська, П. Ричков // Архітектурна спадщина Волині : зб. наук. праць НУВГП ; за ред. П. А. Ричкова. – Рівне : ДМ, 2012. – Вип 3. – С. 223-229.

Смолінська О. До історії спорудження та руйнації дзвіниці Свято-Воскресенського собору у Рівному /О. Смолінська // Матеріали студентської наукової конференції. – Рівне : НУВГП, 2006. – Вип 1. – С. 135-136.

Сирота І. Рівнезнавство : мала ілюстрована енциклопедія / І. Сирота. – Рівне : Віртуальне місто Рівне, 2008. – С. 91-93.

Харват О. Рівне, яке було… : фотоальбом / О. Харват. – Рівне : У фарватері істин, 2018. – С. 14, 20-23.

Харват О. Я люблю своє місто : альбом / О. Харват. – Рівне, 2008. – С. 62.

Харват О. Рівне. На межі тисячоліть : альбом / О. Харват. – Рівне, 2008. – С. 20-24.

Рычков П. А. Дорогами южной Ровенщины: от Корца до Пляшевой / П. А. Рычков. – Москва : Искусство, 1989. – С. 55-56.

Несенюк М. Рідне місто. Те, що пам’ятаю / М. Несенюк. – Рівне, 2009. – С. 45-50.

Рівне на рубежі тисячоліть : [альбом]. – Рівне, 1999. – С. 38-39.

Прищепа О. Вулицями Рівного: погляд у минуле / О. Прищепа. – Рівне, 2006. – С. 53-54.

Войтович В. Храм: пам’ятки церковної архітектури міста Рівного та його околиць : [альбом] / В. Войтович. – Рівне, 1995. – С. 47.

Літопис Волині : наук.-попул. зб. волинознавства / голов. ред. М. Подворняк. – Вінніпег, 1988. – № 15. – С. 89-91.

Рівне в мистецтві художників 18-21 століття: живопис, графіка : альбом / авт. проекту О. Харват, текст В. Луц. – Київ, 2015. – С. 51, 75,82, 83.

Ровно : фотоальбом / упоряд. В. Школьний. – Київ : Мистецтво, 1983.

Життєвий шлях священника Володимира Медведя. – Рівне, 2003. – С. 20.

Свято-Воскресенський собор : [буклет до 110-річчя від дня освячення собору]. – Рівне, 2005.

Добрий пастир / упоряд.: С. П. Думенко, С. М. Чокалюк. – К., 2007. – 319 с.

Про життя та пастирську діяльність митрополита Рівненського і Острозького Даниїла (Чокалюка).

Рожко В. Українське православне церковне мистецтво Волині (ІХ-ХХ ст.) / В. Рожко. – Луцьк, 2006. – С. 287-289. 

* * * 

Лущан Р. Різдвяна шопка у Рівному: святкова фотозона чи забута традиція? / Р. Лущан, А. Непомняща // Льонокомбінат. – 2017. – 20 січ. – С. 9.

Піяр Т. Хору «Молитва» – 25 / Т. Піяр // Духовна нива. – 2017. – № 9/верес. – С. 4.

Архієрейському хору «Молитва» Свято-Воскресенського собору виповнилося 25 років

Шевчук. С. Хор «Молитва»: творячи високу культуру сакрального співу / С. Шевчук // Льонокомбінат. – 2017. – 15 груд. – С. 9.

Про хор «Молитва» Свято-Воскресенського кафедрального собору УПЦ КП, який відсвяткував 25-ту річницю.

Тарасенко О. 15 років Архієрейському хору «Воскресіння» Свято-Воскресенського Кафедрального собору м. Рівне / О. Тарасенко // Рівненська єпархія. – 2006. – С. 102-103.

Голубєв В. Ракета у православному храмі / В. Голубєв, О. Данилюк // ОГО. – 2014. – 21 серп. – С. 8-9.

Коваль Т. Хотів лікувати тіла, а став зцілювати долі / Т. Коваль // Провінційна газета. – 2005. – 6 жовт. – С. 6.

Марков А. Як собор знову став собором /А. Марков // Сім днів. – 2013. – 22 серп. – С. 12-13.

Шахрай О. З висоти літ /О. Шахрай // Вісті Рівненщини. – 2015. – 4 листоп. – С. 4.

Сарницький М. Хто поверне у Рівне дзвіницю? / М. Сарницький //Рівне вечірнє. – 2016. – 11 лют. – С. 8.

До Рівного вдруге прибула чудотворна Плащаниця // Сім днів. – 2015. – 5 листоп. – С. 1, 3.

Про хресну ходу миру «Україна під Покровом Богородиці», де до нижнього храму Свято-Воскресенського собору прибула чудотворна Плащаниця Божої Матері.

Михалевич. І. Ювілей Свято-Воскресенського собору / І. Михалевич // Волинь. – 2015. – 6 листоп. – С. 2.

Савич К. У плащаниці [Пресвятої Богородиці] просять здоров’я / К. Савич // Рівненська газета. – 2012. – 8 листоп. – С. 1, 20.

До Рівного привезли православну святиню – плащаницю Пресвятої Богородиці. Її образ встановили у нижньому храмі Свято-Воскресенського собору.

Свято-Воскресенському собору – 120 років // Рівне вечірнє. – 2015. – 3 листоп. – С. 3.

Цимбалюк Є. У Рівному відзначили 120-річчя собору / Є. Цимбалюк // Вільне слово. – 2015. – 5 листоп. – С. 5.

Про святкування 120-ї річниці Свято-Воскресенського кафедрального собору.

Каркіч О. Кривава Пасха 1943 року / О. Каркіч ; записала М. Фурс // Сім днів. – 2012. – 19 квіт. – С. 11.

Корінний рівнянин Олександр Каркіч розповів, як у 1943 році після Великоднього богослужіння у Свято-Воскресенському соборі німці погнали рівнян дивитися на розстріляних людей.

Рівненському Свято-Воскресенському собору – 115 років // Духовна нива. – 2010. – № 11/листоп. – С. 3.

Непомняща А. Історію Свято-Воскресенського собору увічнили у книзі / А. Непомняща // Льонокомбінат. – 2015. – 11 верес. – С. 13.

У межах проєкту «Згадаймо разом» 9 вересня у Рівненському обласному краєзнавчому музеї відбулася презентація нової книги Ірини Куліш-Лукашевич «Пам'ять не підвладна часу», присвяченої 120-річчю освячення Свято-Воскресенського собору в Рівному.

Тищенко О. І відчинились двері храму : [110 р. функціонування Свято-Воскресенського собору в Рівному] / О. Тищенко // VIP (Very important person). – 2005. – 14 жовт. – С. 4-5.

Калько С. З бронзових дзвонів – бронзовий Ілліч? / С. Калько // Рівне вечірнє. – 2018. – 12 квіт. – С.15.

Свято-Воскресенському собору – 120 років // Рівне вечірнє. – 2015. – 3 листоп. – С. 3.

Михалевич І. Ювілей Свято-Воскресенського собору / І. Михалевич // Волинь. – 2015. – 6 лист. – С. 2.

Свято-Воскресенський кафедральний собор відзначив 120-річчя // Льонокомбінат. – 2015. – 6 листоп. – С.14.

Бухало Г. Віддайте собор! : Трагічні сторінки історії рівненського Свято-Воскресенського собору / Г. Бухало //Сім днів. – 2001. – 21 верес.

Власов С. Храм в плену : [о волоките с открытием кафедрального Свято-Воскресенського собора в Ровно] / С. Власов // Неделя. – 1989. – № 2. – С. 9.

Вікентій, ієродиякон. Свято-Воскресенському собору міста Рівного – 100 років // Волинь. – 1995. – 15 верес.

Калашник М. Історія Свято-Воскресенського собору у Рівному / М. Калашник // Рівненський репортер – 2010. – 31 берез. – С.12.

Шереметинська І. С. Дзвони, але, напевне, не ті / І. С. Шереметинська // Вісті Рівненщини. – 1995. – 1 груд.

Станкевич Т. Свято-Воскресенський собор святкує 115-річчя освячення престолу / Т. Станкевич // Волинь. – 2010. – 21 жовт. – С. 2.

Стоколос Н. В ім’я Воскресіння : до історії Свято-Воскресенського собору міста Рівне / Н. Стоколос // Сім днів. – 1995. – 3-10 жовт.

Чижевська З. Вічна дорога до храму / З. Чижевська // Вісті Рівненщини. – 1995. – 20 верес.

Шахматова Л. В ім’я Воскресіння / Л. Шахматова // Сім днів. – 1995. – 17-24 жовт.

Інтернет-ресурси 

Калько С. Рівненський собор, який збудував імператор, хотіли знести заради «дешевого житла» [Електронний ресурс] / С. Калько // ВСЕ : сайт чесних новин – Режим доступу: http://old.vse.rv.ua/istoriya/1441537994-rivnenskiy-sobor-yakiy-zbuduvav-imperator-hotili-znesti-zaradi-deshevogo-zhitla (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Калашник М. Свято-Воскресенський кафедральний собор [Електронний ресурс] / М. Калашник // Українська Православна Церква (Православна Церква України) Рівненська єпархія : сайт. – Режим доступу: http://rivne-cerkva.rv.ua/sobory/sobor-voskresinnia.html (дата зверненя 03.09.20). – Назва з екрана.

Калько С. Непроста доля рівненського храму. Маловідомі факти з історії Свято-Воскресенського собору [Електронний ресурс] / С. Калько // РівнеРетроРитм : сайт. – Режим доступу: http://retrorivne.com.ua/neprosta-dolja-rivnenskogo-hramu-malovidomi-fakti-z-istorii-svjato-voskresenskogo-soboru/ (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Воскресенський собор [Електронний ресурс] // Іgotoworld.com : сайт. – Режим доступу: https://ua.igotoworld.com/ua/poi_object/2299_resurrection-church.htm (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.   

Алконова Л. Свято-Воскресенський кафедральний собор у Рівному: історія і сучасність [Електронний ресурс] / Л. Алконова // Рівненська духовна семінарія : сайт. – Режим доступу: http://seminaria.rv.ua/2015/11/02/svyato-voskresenskij-kafedralnij-sobor-u-rivnomu-istoriya-i-suchasnist/ (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.  

Калько С. Як цар у Рівному собор закладав [Електронний ресурс] /С. Калько // RISU : сайт. – Режим доступу: https://risu.ua/yak-car-u-rivnomu-sobor-zakladav_n92894 (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана. 

Свято-Воскресенський кафедральний собор [Електронний ресурс] // Інформаційний потік Рівне : сайт. – Режим доступу: https://www.infopotik.com.ua/sviato-voskresens-kyy-kafedral-nyy-s/ (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Рівне православне: символ заступництва, храм без цвяхів та втрачена дзвіниця [Електронний ресурс] // Рівне І : сайт. – Режим доступу: https://rivne1.tv/news/107263-rivne-pravoslavne-simvol-zastupnitstva-khram-bez-tsvyakhiv-ta-vtrachena-dzvinitsya (дата звернення 03.098.20). – Назва з екрана.

Опублікували старі фото Свято-Воскресенського собору в Рівному [Електронний ресурс] // Район Рівне : сайт. – Режим доступу: https://rivne.rayon.in.ua/news/284198-opublikuvali-stari-foto-sviato-voskresenskogo-soboru-v-rivnomu (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Свято-Воскресенський Собор м. Рівне [Електронний ресурс] // RestPlace: відпочивай в Україні : сайт. – Режим доступу: http://restplace.com.ua/uk/religion/svyato-voskresenskiy-sobor-m-rivne.html  (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Духовні обереги Рівного : інформаційно-краєзнавчий путівник [Електронний ресурс] // calameo : сайт. – Режим доступу: https://ru.calameo.com/books/0040388879ae75ee7ea47 (Дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Історія Рівного [Електронний ресурс] // Рівненська міська рада : сайт. – Режим доступу : http://rivnerada.gov.ua/portal/view-content/2428 (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Пожежа, два закриття, музей атеїзму та склад – доля Свято-Воскресенського собору Рівного [Електронний ресурс] // Радіотрек : сайт. – Режим доступу: https://radiotrek.rv.ua/news/111_219819.html (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Калько С. З бронзових дзвонів бронзовий Ілліч? [Електронний ресурс] / С. Калько // РІSU : сайт. – Режим доступу: https://risu.ua/z-bronzovih-dzvoniv-bronzoviy-illich_n96425 (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Смолінська О. Дзвіниця Воскресенського собору в Рівному: до історії спорудження і руйнації [Електронний ресурс] / О. Смолінська, П. Ричков // Чтиво : електронна бібліотека. – Режим доступу: https://shron1.chtyvo.org.ua/ (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Калько С. Зелені «легені» старого міста. Пам’яті зниклих рівненських парків і скверів [Електронний ресурс] / С. Калько // Фотографії старого Львова : сайт. – Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/zeleni-legeni-starogo-mista-pam-yati-znyklyh-rivnenskyh-parkiv-i-skveriv/ (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Калько С. На акварелі – храм Рівного, якого досі наші сучасники не бачили [Електронний ресурс] / С. Калько // Рівне вечірнє : сайт. – Режим доступу: https://rivnepost.rv.ua/news/na-akvareli-khram-rivnoho-yakoho-dosi-nashi-suchasniki-ne-bachili (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Калько С. Унікальні фото і малюнки давнього Рівного з колекції Олега Марківа [Електронний ресурс] / С. Калько // Фотографії старого Львова : сайт. – Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/unikal-ni-foto-i-maliunky-davn-oho-rivnoho-z-kolektsii-oleha-markiva/ (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Калько С. Легенда про рівненську Мадонну [Електронний ресурс] / С. Калько // Фотографії старого Львова : сайт. – Режим доступу : https://photo-lviv.in.ua/lehenda-pro-rivnens-ku-madonnu/ (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Бухало О. Свято-Воскресенський собор Рівного [Електронний ресурс] / О. Бухало // Уoutube : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=K8OzWx9IZAg (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

120 років Воскресенському собору [Електронний ресурс] // Уoutube : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=2lv4E2Oodw8 (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Сакральні споруди Рівного. Свято-Воскресенський кафедральний собор [Електронний ресурс] // Уoutube : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=2ywTkUkQqgE (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Академічний аматорський хор «Молитва» Свято-Воскресенського собору міста Рівне [Електронний ресурс] // Уoutube : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=OnOa9nNaKMs (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Пославська І. Рівне-релігійне: найдавніші храми та собори [Електронний ресурс] / І. Пославська // Уoutube : сайт. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=j8ieLoqd_Zk (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Бухало О. Так було. Рівненська дзвіниця [Електронний ресурс] / О. Бухало // Уoutube : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=sxgDw0MnpA8 (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Бухало О. Так було. Рівне у 19 столітті [Електронний ресурс] / О. Бухало // Уoutube : сайт – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=RDO3AuoAXAs (дата звернення 03.09.20). – Назва з екрана.

Олена Кудіна