Іврит та ідиш. Дві єврейські мови, яким з середини ХІХ століття довелося відстоювати своє право на існування. Одна – древня мова Біблії, яку називали «лошн койдеш», тобто «свята мова», хоча її використовували і для написання художньої та педагогічної літератури, філософських трактатів. Інша – народна розмовна (вулична, жаргон) мова європейських євреїв. Але серед молодої єврейської інтелігенції знайшлися й такі, які хотіли писати для народу на його мові, на ідиші. Довгий час більшість єврейських письменників та поетів писали обома мовами, і тільки декілька літературних поколінь поспіль шляхи ідишу та івриту остаточно розійшлися.

Старт літератури на ідиш був дуже бурхливим. Письменники використовували досвід і середньовічної літератури, і літературу європейську, переважно німецьку, російську, польську, в яких єврейські письменники завжди почували себе «як вдома», і фольклор. Унікальність єврейського літературного досвіду в тому, що єврейські письменники зверталися до ідишу не просто тому, що це була їх рідна мова, для них це завжди був свідомий вибір. Більшість письменників і поетів пробували свої сили спочатку написанню творів іншими мовами, часто на івриті, і тільки з часом вибирали ідиш. Так було з Шолом-Алейхемом, Перецем Маркішем, Львом Квітко, Давидом Гофштейном, Іциком Мангером та ін. Усі вони зробили неоціненний внесок у розвиток світової літератури, і їх твори є найціннішими сторінками єврейської літератури.

Єврейська література невід’ємна від історії свого народу, його складного шляху. Сьогодні вона розглядається через призму подій та імен, минулого, віддаючи належне її своєрідному колориту та неписаній віковій мудрості.

Але, дуже шкода, що існують білі плями, що долі та літературні спадщини деяких митців досі не стали об’єктами всебічного наукового осмислення. Втрачається щось значно більше, аніж пам’ять про людину. Кане в небуття частка минулого, історії, культури.

Період між двома світовими війнами – найяскравіший в існуванні літератури єврейського народу. Серед постатей, що заслуговують на особливу увагу, помітне місце посідає автор яскравих творів – поет Ошер Маркович Шварцман, який прожив коротке життя, але залишив глибокий слід в єврейській літературі. У свій час відомий, але сьогодні несправедливо забутий поет і загалом творчо обдарована особистість Ошер Шварцман хоча і був євреєм за походженням, писав російською, українською мовами, а також на мові ідиш.

Невеличкий його творчий доробок – шість десятків поезій залишив він нам у спадок. Але й те, що нам відомо сьогодні, явило нам творця цікавого, своєрідного, який не вкладається у звичні уявлення. Видання його творів –бібліографічна рідкість.

Ім'я та поезію Ошера Шварцмана дуже важко відокремити від того міфу, який був створений у радянські часи. Про нього мало що відомо, тому що архів поета практично не зберігся. Але офіційною радянською критикою він був оголошений засновником єврейської радянської літератури, але, мабуть, не за співзвучність його модерністської поезії комуністичній ідеології, а тому, що, вступивши добровольцем до Червоної армії, у 1919 році загинув в бою на Рівненщині. «Він загинув і явно не встиг оспівати все те, що було потрібно радянському офіціозу, проте й не зміг заперечити використання свого імені в цілях, про які не мав ані найменшого уявлення» (Леонід Кацис).

Ошер Шварцман народився у селі Вільня, що на Житомирщині 19 жовтня 1889 року. Дитинство поета проходило серед лісів і полів на березі річки Тетерів. Його батько Меєр Шварцман – дрібний службовець лісництва. Його заробітку ледве хватало, щоб прогодувати сім’ю, і тому діти, як тільки підростали, роз‘їжджались по світу. А тут ще й хазяїн весь час погрожував звільненням, що батько виростив, непутящого старшого сина Давида, який поїхав працювати у Київ та зійшовся з революціонерами. Серед друзів маленького Ошера були діти смолокурів, лісорубів – разом вони пасли коней, ловили рибу. Маленький Ошер вже тоді знав про тяжке селянське життя. Про все це він згодом скаже у своїх віршах.

Батько майбутнього поета був пов’язаний з хасидською династією Тверських, цадиків-каббалістів, що жили у містечку Коростишів, куди у 1893 році переїхала родина Шварцманів, а згодом – у Новинськ на Житомирщині. Відвідуючи хедер з чотирьох років, Ошер отримав традиційну єврейську освіту – він знав Тору і Талмуд, отримав знання у світській літературі на івриті та ідиші. Хасиди мали на нього особливий вплив: мудрість їх вчення полягала у пригніченні у людини зла та прагнення доброти. Також Ошер вивчав російську, та українську мови, захопився літературою, починає писати власні вірші, і навіть, навчав грамоті сільських дітей. Улюбленими поетами були Олександр Пушкін, Михайло Лермонтов, Тарас Шевченко, Генріх Гейне, Еміль Верхарн, Хаїм-Нахман Бялик. Його надихали Мойхер-Сфорім Менделе і Шолом-Алейхем. І вже тоді заговорили про поетичний талант Ошера Шварцмана.

Досягнувши віку 15 років, він подався до свого брата Давида, який на той час, відбув ув’язнення у Лук’янівській в’язниці і знову повернувся до Києва. Там він допомагав брату розповсюджувати літературу, вчився, багато читав, писав вірші, в яких оспівував людину праці, її тяжку долю і злиденне життя. Перші юнацькі проби пера Ошера Шварцмана українською мовою, писав і російською. І вже потім, під впливом двоюрідного брата Давида Гофштейна, який згодом теж став класиком єврейської літератури, юний поет створює перші єврейські вірші. Він відчуває, що висловити себе може тільки єврейською мовою ідиш. Перейшовши на рідну мову, Ошер піднявся на принципово нову висоту, але зв’язків з українською літературою не поривав до кінця життя.

Єврейська літературна критика у подальшому не раз говорила про помітний вплив української поезії та фольклору на творчість Ошера Шварцмана. Так, наприклад, критик Шахно Енштейн писав: «Соковита, життєрадісна, свободолюбива українська поезія справила великий вплив на творчість Шварцмана». Поет глибоко задумується над своїм творчим покликанням, багато працює над кожним віршем. З під його пера з’являються такі поезії, як «Коли сонце сходить» (1908-1909), «Моя кохана пахне так» (1909), «На український мотив», «Йди до мене» (1909-1910), «Косар» (1908), «Корчма» (1909), «Промінь сонця хвилю цілував дотемна» (1909), «Ти красивий і гордий» та інші.

Ошер Шварцман у Бердичеві

З деяких джерел, а саме з антології єврейської поезії на сайті «Лехаїм» стало відомо, що недовгий час Ошер Шварцман жив у Бердичеві. Архів поета не зберігся і у підтвердження факту перебування поета у місті свідчать спогади Фріда Марковича Кациса, який у домашньому архіві знаходить фотографію свого діда – Мортко Мошковича Кациса, де він зображений разом з Ошером Шварцманом. Цінність свідчення та знімка у тому, що до недавнього часу існувало тільки одне фото поета, яке переходило з видання у видання. Фотографія зроблена 25 червня 1909 року. У Бердичеві Шварцман викладав іврит та навчався на вечірніх курсах при комерційному училищі, пише вірші українською мовою. Невдовзі він повертається у Київ, де зближується з молодими єврейськими поетами. 

Школа на ідиш на Деміївці

Згадку про школу на Деміївці (http://clsgbibldemeevskajakr.blogspot.com/2016/08/) можна знайти у біографічних статтях «Російської єврейської енціклопедії»: «Броварник», «Добин Ш.», «Левітан М.» та ін. У книзі Йєшує Любомирського (1885-1977) «На життєвих шляхах» видавництва «Радянський письменник» на ідиш у 1976 році, у розділі спогадів, присвячених Ошеру Шварцману, автор писав: «1911 рік. Одна з київських околиць відома під назвою – Деміївка. Там у той час існувала таємна школа для єврейських дітей, де всі предмети викладалися на ідиш. Я в цій школі викладав ідиш та історію єврейського народу. Тамошній пристав знав про існування школи, але прикидався, що нічого на відає. Причина виявилася банальною: значний хабар перетворив його на сліпого, глухого й німого. В тій самій Деміївці час від часу проходили нелегальні літературні зустрічі юних ідишистів. Головним серед них був Борех Шварцман, в ті роки студент Київського комерційного інституту». Також Йєшує Любомирський згадував, що вечори відвідували Давид Бергельсон, Мойсей Рафальський та Ошер Шварцман. На старій, вицвілій фотографії видно групу молоді студентського віку і дівчаток-школярок. Хлопців немає, їх місце у хедері. Ось ще одна, крім мови ідиш, особливість: школу на Деміївці відвідували тільки дівчата. Є припущення, що школа існувала тільки під час канікул, а більшість вчителів були студентами.

У подальшому майже все життя Ошера Шварцмана було пов’язане з перебуванням в армії. Після мобілізації у 1911 році, він потрапляє у кінноту, стає рядовим драгунського полку. Він був людиною доброї і щирої вдачі, умів допомогти у біді, прийти на допомогу з доброю порадою. «Коли судилося воювати, то воюй хоробро» – навчав він солдат, сам стаючи завжди прикладом для них. Був поранений. За хоробрість та відвагу під час Першої світової війни був нагороджений двома Георгіївськими хрестами та званням унтер-офіцера. Незважаючи на суворість військового життя, Ошер продовжує писати не лише про жахіття війни, мужність та героїзм людей, але й ліричні вірші, в яких оспівує природу, світлу красоту людських почуттів. Поезії, які були написані під час фронтового затишшя, явили нам творця цікавого, своєрідного, який не вкладається у звичні уявлення, справжнього майстра слова.

Йди до мене…

Я тобою марю,

Розмовляю серцем я з тобою.

Упади на руки із-за хмари

Зіркою небесною ясною.

Хай дійде молитва аж до бога,

Може тугу він мою почує,

І у вечір тихої тривоги

Бог мені кохану подарує.

О, ніколи, ні, я не забуду

Мить, коли тебе уперш побачив.

Йди до мене, влий мені у груди

Гомін весен, полум’я юначе.

                                    (1910-1911)

«Чарівність природи, пісенність поліського краю, краса людських взаємин, світлий образ коханої – все це знаходило в ньому радісний, бентежний відгомін, переливалось у негучне, але щире і глибоко людяне слово» (Г. Дем’янчук. Повне болем серце).

Єврейський літературний критик Арон Вергеліс так писав про значення його лірики: «До Шварцмана в старій єврейській поезії картини природи дихали похмурими настроями, небо було вкрите навалою хмар, туга гнітила безвихіддю. В Ошера Шварцмана пейзаж радує достатком світла й кольорів. Поет чутливо вловлює й запахи передвесіння, й сплески хвиль, і дзюркіт джерельний. Він натхненно говорить про вишневі сади, обмиті дощами, про тумани біло-молочні, голубінь неба. Залюбленість Шварцмана в природу світилась неусвідомленим передчуття нового життя».

У 1913 Давид Бергельсон вперше друкує його вірш «Єврейський світ» у журналі, що виходив у Вільні. Збереглося дещо з його поетичних спроб, зокрема вірш «Геть за городом в ярочку…», написаний українською мовою, адже життя серед українських селян щедро збагатило його фольклором.

Геть за городом, в ярочку,

Хата глиняна стоїть,

А в тій хаті у куточку

На соломі дитя спить

Де ж та мати забарилась,

Чи дитини відреклась,

Чи до корчми заблудилась

Та й так з горя упилась.

Ні, не в корчмі безталання –

На роботі грошей жде.

Ждала, ждала, чує, кажуть –

Нехай завтра ще прийде.

1917 рік – рік поривань, надій і творчого піднесення для Ошера Шварцмана. Поет пише значно більше, ніж за попередній час. Бої, поранення, фронтові будні… Але жодного слова не сказав він, щоб прославити війну, як це робили численні ура-патріоти того часу. І в листах і у віршах він пише про солдатські будні. Ось рядки з його листів: «Дивно, але людині властиво звикати до умов. Так уже начебто і повинно бути: німці у касках, як звірі, окопи, дротяні загородження, вогонь батарей… Чотири чорні солідні гармати з пащами, вищиреними в бік ворога… безумовно, цінніші від нас, а ми, як маленькі вовченята, супроводжуємо гармати на позицію…».

«Знаєш, трапляється іноді – проїжджаю лісочком, і так хороше стає на серці. Заполоняють мрії, від самого серця просяться якісь незвичні слова, і мені здається, що я вдома…» – писав поет.

Ошер Шварцман багато працює у полковому комітеті, куди його обрали товариші по зброї. З армії він повертається до Києва, приймає активну участь у літературному житті міста, зближується з письменниками, які писали на ідиш – А. Кушніровим, Д. Бергельсоном і Д. Гофштейном. Працює у бундівській газеті «Фолкс-цайтунг», для якої пише вірші на ідиш та робить переклади з польської. Кращі його вірші після 1917 року: «Молодість» (1917), «Юність» (1917), «Мотиви війни» (1917), «Бачення» (1918), «Повстання» (1918), «Благословенна будь рука»…

О юність!

Сонячність твоя –

Мов перша пісня солов’я.

Прозора, чиста, як роса,

Вона – мов радісна сльоза,

Мов квіт буя…

Ти – сік берези навесні

З кусочками кори на дні.

Поглянь, як сяє він!

То ж хай кипить

Цей чистий плин,

І я прошу лишень один,

Один, однісінький-один,

Іще ковток один!

Озвались піснею ліси,

А за рікою – голоси,

І сонце радісно сія,

І в світі – я…

Палай, вогонь бажань моїх!

Що вище їх!

                                    (1917)

Він вже набув чимало мистецького й життєвого досвіду, й здавалося б ніщо не стане поету на заваді. Та скоро його райдужні мрії тануть під ударами жорстокої дійсності, яка знову змусила його взятися за зброю. Наприкінці 1918 року під час громадянської війни Ошер Шварцман був свідком, як банди усіх мастей грабували та громили єврейські містечка. І він, єврейський поет, добровільно вступає в одну з бойових частин Червоної Армії, приймає участь у повстанні проти гетьмана, потім – проти Симона Петлюри, воює проти банди Зеленого, прагнучи якнайскоріше звільнити «шляхи-дороги, перекриті страхом», так він висловився в одному з віршів, які продовжував писати не дивлячись ні на що.

12 березня 1919 року поет залишає своїй дружині записку: «Адель, дорога моя! Передай йому (поету Давиду Гофштейну, двоюрідному брату О. Шварцмана) мої твори, він вже дасть їм раду. Адже ж, ти знаєш, у таких речах я покладаюсь на нього, як на самого себе».

Давида Гофштейна також вважають одним із засновників єврейської радянської поезії. 16 вересня 1948 року він був заарештований і 12 серпня 1952 рокурозстріляний у числі провідних діячів Єврейського антифашистського комітету. «Найбільша моя провина у тому, що, коли Червона Армія прийшла в Київ, я не наслідував приклад мого двоюрідно брата Ошера Шварцмана, що пішов на фронт, залишився в Києві, віддаючись літературним мріям, і замість того, щоб воювати зі зброєю в руках проти петлюрівців, став носитися з дитячими садами, школами і сиротами, що залишилися після петлюрівських погромів» – говорив він на судовому процесі проти Єврейського антифашистського комітету у своє виправдання.

У квітні 1919 року Ошер Шварцман їде на польський фронт. Він очолює взвод кінної розвідки знаменитого першого Богунського полку 44-ї дивізії. Деякий час Богунським полком командував Микола Щорс.

В серпні 1919 року Ошер Шварцман, під час розвідки, загинув у бою з поляками біля залізничної станції Полиці недалеко від міста Сарни. Поховали його у братній могилі біля селища Рафалівка Володимирецького району. Довгий час місце поховання воїнів-богунців та їх командира не було відомо громадськості. Лише у жовтні 1948 року його знайшов Дмитро Косарик – український письменник, автор творів про Олександра Пушкіна, Тараса Шевченка, Ольги Кобилянської, Давида Гурамішвілі… І саме у тому ж році на місці поховання побувала експедиція Академії наук УРСР та діячі єврейської культури.

Зараз вже неможливо з’ясувати, яким чином український письменник виявив поховання Ошера Шварцмана та його бойових товаришів, з часу загибелі яких пройшли тоді вже майже три десятки років. Тим більш, що для радянських євреїв настали дуже непрості часи: ліквідація Єврейського Антифашистського комітету, повний розгром єврейської культури, боротьба з «космополітами». Скоріш за все «відкриття» могили відбулося не без участі видатного українського поета Павла Тичини, який був у той час депутатом Верховної Ради СРСР і мав величезну вагу в письменницькому середовищі. Павло Тичина був шанувальником та першим перекладачем віршів Ошера Шварцмана, з цією метою він вивчив ідиш. Його переклади віршів Ошера Шварцмана увійшли у збірку, яка вийшла в Україні ще у 1939 році. І це було видатним явищем.

ЄВРЕЙСЬКОМУ НАРОДОВІ (серпень,1942)
Народ єврейський! Славний! Не втішать
тебе я хочу. Кожен хай тут слуха:
в цей час, коли синам твоїм вмирать
прийшлося від фашистського обуха, -
хочу силу, силу оспівать
безсмертну, вічну силу твого духа!

Вона родилась ще давно, - тоді,
як був ти не розсіяним і цілим.
Буяли в тобі соки молоді!
І розкривавсь цвітастий шлях, як килим...
Та ось підкрався ворог - і в біді
ти голубом забився сизокрилим.

Ах, голуб, голуб!.. Образ він душі
твоєї був колись... Але як стався
той злам, коли і ниву й спориші
тобі стоптали й ти не покорявся
врагу, а кинув поклик «сокруши!» -
то образ голуба на сокола змінявся.

О, скільки раз в середньовіччі ти
скорятись не хотів ні королеві,
ні герцогам! Й було не страшно йти,
коли звучали голоси сталеві:
і Ібн-Габірола з темноти,
і Езри, й Іуди - мужнього Галеві!

А в дев‘ятнадцятий суворий вік -
ой, скільки від царів ти настраждався!
«Єврей? - сміялись: - це ж не чоловік
і не людина». І в колючках слався
твій шлях, - і шлях, здавалось, вже заник...
Аж тут Шолом-Алейхем засміявся!..

Цей сміх, мов нерозгризений оріх,
все на царів котивсь, котивсь... Лиш згодом,
як розкотився він по стежках всіх
далеко й опинився між народом, -
царі тривогу вдарили. Та тих
не вбить, в яких життя кипить підсподом...

Життя усіх нас красно розцвіло
лише в безсмертнім Жовтні. Вічно слався
свободи час, коли тирана зло
повержено! Й єврей тоді назвався
бійцем. За волю скільки їх лягло! -
між них і Ошер Шварцман красувався...

Красується ж і зараз він. Слова
його нам: «Югенд, югенд» - так потрібні!
О молодість! Ти молодість нова
єврейського народу! Непохибні
шляхи твої тепер. Душа жива
за правду дзвонить людям в дзвони срібні!..

Але ж на Заході! - твої брати
і сестри в кігтях звіра-людоїда
ще тяжко мучаться. О, де знайти
тих слів, щоб висловить: яка огида
проймає нас до нього! Не гніти,
проклятий! Правда встане вогневида!

Вона поборе! Правда вже встає!
І там, де греки, серби і хорвати,
виковується гнів. Вже виграє
сурма до помсти. Доки ж, доки ждати?
Чи мо‘ хай душогуб усіх уб‘є? -
Повстанцям час до битви вирушати.

Й повстанці йдуть, в стратегії своїй
то появляються, то в ліс зникають...
Кипи, наш гнів, грозою пломеній
за дике гетто у Європі! Знають
хай німчики, що є відплата: - Стій!
по всьому світу грози наростають...

І ми - від переблиски блискавиць,
під грім тих гроз народів - тяжкість грузу
з євреїв скинемо. Доволі ниць
лежати їм! Доволі мук і глузу
дурного Гітлера! Залізна міць
підніметься з Радянського Союзу!

Ми чуєм із Європи плач: Рахіль
за дітьми за своїми тужить, - мати
вбивається... Ах, сльози ці і біль
в віках обвинуваченням звучати
проти німоти будуть! Їй як сіль
в очах єврей. Ну, що на це сказати?

Народ єврейський! Славний! Не втішать
тебе я хочу. Кожен хай тут слуха:
в цей час, коли синам твоїм вмирать
прийшлося від фашистського обуха,
я хочу силу, силу оспівать,
безсмертну, вічну силу твого духа.
                                               Павло Тичина

Літературна спадщина поета досить різноманітна і відома, хіба що, деяким поціновувачам поезії. Сьогодні вона дає можливість літературній критиці для роздумів та досліджень. 

«Зусиллями радянських єврейських критиків і літературознавців навколо імені Ошера Шварцмана був створений ореол «першого радянського єврейського поета», хоча в лірико-символістичній творчості поета визначенню «революційність» відповідають лише два вірша, що збереглися: «Ін уфштанд» (Повстання) і «Ді шварце мутер-нахт» (Мати темна ніч), причому в другому з них використовуються образи Каббали. Насичена складною єврейською релігійною символікою, оригінальна і самобутня за змістом поезія Шварцмана являє в собі мотиви і впливи Гейне, Шевченка, російських символістів і особливо Хаїма-Нахмана Бялика» – писав про Ошера Шварцмана Леонід Школьник – редактор та засновник інтернет-ресурсу NEWSWE у 2011 році.

Цікавими є роздуми Леоніда Кациса у статті про Ошера Шварцмана: «Коли йдеться про постаті типу Ошера Шварцмана, хочеться уникнути небезпеки змінити попередні плюси на сьогоднішні мінуси. Тобто узяти та сказати, що нічого радянського, революційного та комуністичного в творчості поета не було. Проте у випадку зі Шварцманом це, схоже, саме так, хоча все було не так просто – втім, як завжди.

Ні походження поета, чий батько був пов’язаний з хасидським двором цадиків Тверських, ні його пізнання в Торі і Талмуді, ні спілкування з Х.-Н. Бяликом не повинні були привести Шварцмана в стан революціонерів. Проте не можна забувати, що починав він писати українською мовою, примикав до групи добре згодом відомих радянських ідишських письменників А. Кушнірова, Д. Бергельсона і Д. Гофштейна; служив в російській армії, де удостоївся двох Георгієвських хрестів. Остання обставина, до речі, нагадує про два хрести тієї ж першої світової війни Миколи Гумільова. І у поєднанні з героїчною загибеллю у бою – навіть без участі ангажованої радянської критики – усе це цілком укладалося в новий образ сильного, мужнього і героїчного єврея, який так добре відповідав тій ідеї нової людини, про яку мріяли будівельники світлого майбутнього» (Леонід Кацис).

Творчості Шварцмана присвячені дослідження Шахно Епштейна «Ошер Шварцман. Монографія» (ідиш, Харків, 1929) та нарис Гірша Ременика «Ошер Шварцман ун ді ідиш діхтунг» («Ошер Шварцман і єврейська поезія», журнал «Штерн», 1939, № 10), в яких викладена міфологізована радянська версія оцінки його творчості. Пронизливі рядки присвячував Ошеру Шварцману видатний єврейський поет Іцик Мангер.

Поетичну спадщину Ошера Шварцмана складають близько 60 віршів, і всі їх можна віднести до світової поетичної скарбниці. Більшість з них були опублікованими у першому посмертному виданні «Але лідер» («Всі вірші», Київ, 1923) і в подальших виданнях: «Лідер ун брив» («Вірші та листи», Київ, 1935), «Але лідер» («Усі вірші», Київ, 1938, укладач Д. Гофштейн), «Але лідер» (Москва, 1944), «Але лідер ун брив» («Усі вірші та листи», Москва, 1961). Збірки віршів Ошера Шварцмана виходили також українською мовою – «Поезії» (Київ, 1938 та 1965) і російською «Поезии» (Москва, 1960, з передмовою Арона Вергеліса).

Крім Павла Тичини, вірші поета досліджували та перекладали Максим Рильський, Іван Гончаренко, Аркадій Штейнберг, Павло Усенко, Абрам Кацнельсон, Микола Терещенко, Валерій Слуцький та багато ін.

В останні роки в Україні видавництво «Дух і літера» Національного університету «Києво-Могилянська академія» та Центр досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства розпочали проект – видавництво серії книг під назвою «Бібліотека юдаїки». Вона має на меті відкрити для читача маловідомі чи забуті сторінки єврейської культури, історії, філософії. Поезії Ошера Шварцмана увійшли у збірки «Високе дерево. Переклади з ідишу Валерїї Богуславської» та «Антологія єврейської поезії. Українські переклади з ідишу».

У радянські часи майже три покоління євреїв не мали доступу ані до книг, ані до знань із історії та культури свого народу. Перші кроки відновлення спільноти – це зібрання людей, які цікавилися єврейською історією та культурою. Згодом постали релігійні громади, національні школи, студентські асоціації, бібліотеки тощо. Сьогодні чимало єврейських громад у різних містах України беруть собі ім’я Ошера Шварцмана – як символ патріотизму, життєлюбства й оптимізму в найважчих життєвих ситуаціях. У 1989 році товариство єврейської культури Рівного було названо ім’ям поета.

«Про Ошера Шварцмана заступник голови обласного товариства єврейської культури Г. Г. Велікін вперше почув ще у 60-х роках. Тоді ж поринув у пошуки, однак жодної збірки у книгарнях не виявив: єврейська культура переживала тяжкий період, який розпочався відразу після війни. Ряд письменників тоді було розстріляно, багатьох мічено тавром неблагонадійності. Процеси асиміляції, виродження народу підігрівалися й пізніше. І лише вітер перебудови вселив надію на духовне і культурне відрождення. Так, у Ровно, попри всі труднощі, створено товариство єврейської культури, діють курси по вивченню єврейської мови, вживаються заходи по відродженню народних звичаїв» (О. Городній «Поет повертається до нас», 1989).

У жовтні 1989 року у Будинку літераторів у Києві відбувся вечір присвячений 70-річчю від дня загибелі Ошера Шварцмана, який був організований Спілкою письменників України та редакцією журналу «Советіш Геймланд». Після цього відбулася поїздка до місця поховання поета у селище Рафалівка Володимирецького району Рівненської області.

З 1948 року стало доброю традицією серед населення селища Рафалівка відзначати славну пам'ять Ошера Шварцмана, тому що доля поета є частиною історії рідного краю. У місцевій школі оформлено музей пам’яті Ошера Шварцмана з портретом поета, подарованим Спілкою письменників. Були зібрані статті про поета, надруковані в районній та обласних газетах, інші матеріали.

Рафалівко, Рафалівко ти місто чи село

Яка ти є, Рафалівко, поблизу річки Стир?

До тебе в гості їду я схилять своє чоло

Там, де упав богунівець – поет і богатир.

                                    (М. Талалаєвський)

Командир відібрав одинадцять бійців,

Як і він, відчайдушних, сміливих:

В нас завдання важке: взнати план біляків.

І розвідать їх сили.

Вони їхали мовчки у тиші нічній –

Вірні друзі по долі, по зброї.

Раптом – засідка ворожа.

Спалахує бій: Не здаються герої!

Та рідіють ряди: впало шість, потім п’ять:

В командира вже кров по обличчі…

За свободу і щастя не страшно вмирать

– Якщо треба, то й двічі…

Жаль, що пісню свою лише розпочав

– Не зміцніли, як слід її крила,

– Ледве чутно поет–командир прошептав,

Коли смерть відступила.

А як падав на вогкий поліський пісок;

Що його обагрив кров’ю серця.

Ще останній зробив у житті своїм крок

– Перший крок у безсмертя…

                                    (Петро Красюк)

Завдяки зусиллям Республіканського товариства єврейської культури у грудні 1989 року у Шевченківському районі столиці на базі районної бібліотеки була створена перша в Україні і перша у СРСР спеціалізована бібліотека єврейської літератури ім. Ошера Шварцмана. У її фондах – книжки, періодичні видання на івриті та ідиш, багато видань рідкісних та унікальних. На логотипі бібліотеки на фоні книжкових полиць художник Генріх Хабінський відобразив портрет Ошера Шварцмана. Це ж ім’я мовою ідиш написане на книжці, що тримає перед собою поет.

«Нам, сьогоднішнім, що живуть у ХХІ столітті, залишається одне – вслід за Іциком Мангером замислитися про гірку і горду долю нашої багатостраждальної національної культури, що дала світові (не лише єврейському) високі зразки справжньої поезії, прози, театрального мистецтва. Яскравим представником цієї культури був Ошер Шварцман, єврейський поет-воїн». (Леонід Школьник)

Книги та статті у періодичних виданнях

Шварцман О. Поезії : [вірші та листи] / О. Шварцман / переклад з єврейської. – Київ : Рад. письменник, 1965. – 147 с.

Дем’янчук Г. Шабля нам як прапор / Г. Дем’янчук // Червоний прапор. – 1967. – 12 лип. – С. 4.

Городній О. Дума про червоного Ошера / О. Городній // Червоний прапор. – 1977. – 17 серп. – С. 4.

Городній О. Поет повертається до нас / О. Городній // Ленінська зоря. – 1989. – 26 жовт. – С. 2.

Дорогою геноциду // Володимирецький вісник. – 2003. – 11 жовт.

Шварцман Ошер Меєрович // Зміна. – 1986. – 4 груд. – С. 4.

Пащук І. Червоний Ошер / І. Пащук // Зміна. – 1979. – 18 жовт. – С. 4.

27 Дем’янчук Г. Повне болем серце / Г. Дем’янчук // Червоний прапор. – 1989. – 18 жовт. – С. 4.

Булько В. Ошер Шварцман – поет і громадянин / В. Булько // Літературна Україна. – 1989. – 21 груд. – С. 3.

Усенко П. Ошер Шварцман (1889–1919) / П. Усенко // Шварцман О. Поезії. – Київ : Рад. письменник, 1965. – С. 3–20.

Інтернет-ресурси про Ошера Шварцмана 

Ошер Шварцман [Електронний ресурс] // 44-я Киевская Краснознаменная горно-стрелковая дивизия : сайт – Режим доступу: ttp://www.istor-44gsd.ru/Html/person_SCH.html – Назва з екрана. 

Ошер Шварцман [Електронний ресурс] // Єврейський меморіал : сайт. – Режим доступу: http://jewish-memorial.narod.ru/SHvarzman_Osher.htm. – Назва з екрана. 

Ошер Шварцман [Електронний ресурс] // Мы здесь : сайт. – Режим доступу: http://www.newswe.com/index.php?go=Pages&in=view&id=4142. – Назва з екрана. 

Чи потрібен їдиш радянським євреям? (з фондів Відділу фонду юдаїки НБУВ) [Електронний ресурс] // Національна бібліотека ім. В. І. Вернадського : сайт. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/node/3332. – Назва з екрана. 

Кацис Л. О. Шварцман [Електронний ресурс] / Л. Кацис // Лехаим : сайт. – Режим доступу: https://lechaim.ru/ARHIV/170/slovo.htm. – Назва з екрана. 

Тичина П. Єврейському народові : вірш [Електронний ресурс] /П. Тичина // Livejournal : сайт. – Режим доступу: https://ua-il.livejournal.com/171256.html. – Назва з екрана. 

Вейцман З. Кульбиты судьбы Ошера Шварцмана [Електронний ресурс] // Еврейский обозреватель : сайт. – Режим доступа: https://jew-observer.com/stranicy-istorii/kulbity-sudby-oshera-shvarcmana/. – Название с экрана. 

Гетманский Э. Советская литература на идиш [Електронний ресурс] // Заметки по еврейской истории : история, традиция, культура : сайт. – Режим доступа: http://z.berkovich-zametki.com/2017-nomer11-12-getmansky/. – Название с экрана.

Рецензія на серію «Бібліотека юдаїки» [Електронний ресурс] // Друг читача : сайт. – Режим доступу: https://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/49365/. – Назва з екрана. 

Стасюк О. Ошер Шварцман –основоположник нової єврейської поезії ХХ століття [Електронний ресурс] / О. Стасюк. – Режим доступу: http://navigator.rv.ua/wp-content/uploads/2019/03/MAN-SHvartsman.pdf. – Назва з екрана.

Лихт Р. Семейные свитки : [про долю родини Давида Гофштейна] [Електронний ресурс] / Р. Лихт, Ришон ле-Цион // Мы здесь : сайт. – Режим доступа: http://www.newswe.com/index.php?go=Pages&in=view&id=1291. – Название с экрана.   

Shpitsn Berg : пісня на слова О. Шварцмана [Електронний ресурс] // YouTube : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=xdXeCt3Mjjc/ – Назва з екрана.

Олена Кудіна