Віртуальні виставки

Загадковий співець таємничої Волині Олекса Стефанович (5.10.1899 – 4.01.1970)
26.09 2019 | Прочитано: 35


Можна зламати тіло, дух – ніколи.

О. Стефанович


Олекса Стефанович – визначний український поет, один із чільних представників «празької школи» в українській поезії.

Той, хто мав можливість познайомитися з творчістю поета, був від нього в захваті. Видатний український прозаїк XX ст. Улас Самчук, земляк і знайомець Стефановича, вважав, що творчий доробок письменника «увійде в історію літературної нашої мови як цілком виключний звук поетичної мови нашого народу», а польський поет Юзеф Лободовський твердив (і, певно, не безпідставно), що Стефановича в нас радо би «позичили» сусіди, «бо ні в Росії, ні в інших слов’ян такого поета немає».

Творчість Стефановича цікава не лише сама по собі. Її доля, а також доля її творця є зразком того, як таланти, зрощені на українській землі, хиріють, стають «пропащою силою». На жаль, приклад Стефановича далеко не перший і не останній.

Доля 

Про життя Олекси Стефановича відомо мало. Дуже мало! Це не дивно. Він жив самітником. У суспільному, політичному житті не «світився». Не належав і до активістів культурно-мистецьких рухів. Справжнім поетам це ні до чого. 

Навіть рік і місце його народження не визначені точно. У документах зазначено, що народився він у селі Милятин неподалік Острога 5 жовтня (за старим стилем) 1899 року. Проте в листі до Уласа Самчука поет зазначає іншу дату – 1900 рік. Можливо, це свідома вигадка. Стефанович хотів мати датою свого народження межовий рік, який поставив крапку на столітті дев’ятнадцятому і започаткував століття двадцяте. Також поет говорив Самчуку, що народився в селі Садки. Самчук же вважав, ніби це Садки неподалік Шумська (цю місцину він знав із дитинства). Однак сіл з такою назвою багато в Україні. Було село з подібною назвою і неподалік Милятина. І якщо про Милятин Стефанович ніде не згадує, то про Садки така згадка є у вірші з промовистою назвою «Спомин»: 

«Дорога рівна така, гладка... 

Мигнули Тесова хатки, 

Й не зоглядівся, коли Садки 

Свої розкинули садки». 

Варто враховувати, що в назві села Садки наголос робився на першому складі, а не на останньому. Щодо Тесова, то це село на півдорозі від Острога до Гощі. 

Можливо, Стефанович дійсно народився в Садках чи там жив. Існує думка, що в цьому селі він вчителював після закінчення семінарії. А можливо, це була ще одна фантазія поета. Садки ж уявлялися йому такою собі «землею обітованою» дитинства та юності. 

Важко сказати, чи було в Стефановича щасливе дитинство. Народився він у сім’ї, яку заможною не назвеш. Хоча й бідною – також. Це була типова волинська священницька сім’я. І по лінії батька, і по лінії матері предки поета були священниками. Його батько, Коронат Олексійович, закінчив духовне училище, а потім семінарію в Кременці. 1898 р. одружився на Олександрі Андріївні Літославській, дочці парафіяльного священника села Милятин, яка була на п’ять років старшою за нього. Схоже, це був шлюб за розрахунком, оскільки Коронат Олексійович отримав після одруження парафію свого тестя. 

Помер батько майбутнього поета рано, залишивши після себе десятилітнього сина і двох неповнолітніх дочок. Коронат Олексійович, судячи з усього, не дуже переймався «стяжанієм» багатств; більше того – залишив після себе борги. Однак ця людина не була байдужою до красного письменства. Опублікував він навіть кілька віршів російською мовою. 

Чому російською, а не мовою, якою розмовляли в його селі та якою згодом почав писати його син? Треба враховувати, що національна свідомість волинського православного духовенства в той час не була високою. Духовних отців цілеспрямовано русифікували, російська мова для них була мовою культури, «вищості». 

Вірші Короната Олексійовича, які він опублікував у газеті «Почаевский листок», шедеврами не назвеш. Однак не було це й примітивне графоманство, яке зустрічалося на сторінках вказаного видання. Відчувалося: автор мав поетичний талант. Інша річ, що він так і не розвинув його. 

Частку своєї інтелігентності батько безсумнівно передав синові. Зрештою, син зростав у родині, де в пошані була книжка, де панував містичний дух православної духовності. А це було немало для майбутнього поета. Принаймні він мав те, чого не мали його однолітки-волиняни, котрі потім, як і він, стали на шлях письменництва — Оксана Лятуринська, Улас Самчук. 

Після смерті батька Стефановичу, як і його матері та сестрам, жилося нелегко. Вони втратили годувальника. Особливих доходів та допомоги не мали. Та все ж дитячі епізоди в поезіях Стефановича надзвичайно світлі. Це спомини про святкування Різдва, Великодня, враження від краси волинської природи. Іноді ці спомини не позбавлені сильної юнацької сексуальності (вірш «В росах»). Хоча Стефанович умів її майстерно «ховати». 

Майбутній поет ішов протореним його предками шляхом. Спочатку закінчив духовне училище в Клевані, потім навчався у Волинській духовній семінарії у Житомирі. Далі мав би стати священником... Однак буревії війн, революцій, які припали на час його семінарського навчання, різко змінили життя Стефановича. 

Час громадянської війни, початок 20-х років – біла (чи темна?) пляма в біографії поета. Ми нічого не можемо сказати про нього. Хіба що говорять деякі рядки віршів. Нерідко в них звучать київські мотиви, відлуння спогадів про українські визвольні змагання тих часів. Є в нього вірші «Крути», «До «Базару», де з особливою силою відбиті трагічні сторінки нашої історії. Чи був Стефанович їхнім учасником, свідком – сказати важко. Все ж варто мати на увазі, що в середовищі житомирських семінаристів спостерігалися помітні проукраїнські настрої. 

Як зазначалося, після закінчення семінарії поет міг вчителювати в селі Садки. Проте це вчителювання тривало недовго. Стефанович вирішив емігрувати. Сталося це десь наприкінці 1921 чи в 1922 році. Що послужило причиною такого кроку? Поет не бачив для себе перспектив у «другій Речі Посполитій»? Чи, можливо, причиною цього стало нещасливе кохання? Адже в деяких віршах прочитується його відгомін. 

З еміграцією Стефановичу пощастило. Він опинився в Празі. Тоді чехи ставилися до українців набагато прихильніше, ніж сьогодні. Вони пам'ятали, що недавно були таким же поневоленим «народом без держави», як і українці. Зрештою, до складу Чехословацької республіки входили етнічні українські землі – Закарпаття, яке отримало певну автономію. Чехословацький уряд створив у країні широкі можливості для культурної, наукової діяльності української еміграції. Тут функціонували вищі українські школи, які частково фінансувалися з державних коштів. 

У Празі сформувалося потужне українське літературне середовище, що отримало умовну назву «празької школи». До неї належав і Стефанович. 

Саме на еміграції розвинувся талант поета. Не останню роль відіграла ностальгія за батьківщиною. Поет після 1922 р. так і не зміг повернутися на рідну землю. Але спомини про неї жили й «перетікали» у віршові рядки. 

У Празі Стефанович став слухачем філософського факультету Карлового університету (1922 – 1928 рр.), потім два роки відвідував літературно-мистецькі курси в Українському вільному університеті. Великих матеріальних статків не мав, жив більш ніж скромно. Перебивався випадковими заробітками. 

Поет прагнув стати університетським викладачем. У 1931 – 1932 рр. написав дисертацію «А. Метлинський як поет». Показовим є вибір теми дослідження. Певно, в поезії А. Метлинського Стефанович вбачав щось близьке, адже в обох є чимало сумних мотивів, відчуття трагічності буття. 

Проте з університетським викладанням у Стефановича не склалося. Працював домашнім учителем, доглядав дітей. Однак відносно спокійне міжвоєнне життя скоро скінчилося. Почалася Друга світова. У цей час Стефанович перебував у Празі, що була під німецькою окупацією. Коли ж сюди прийшли радянські «визволителі», поет подався до Західної Німеччині, що була під контролем західних союзників. 

Потім емігрував до Америки. Але і в цій заможній, багатій країні багачем не став. Більше того, саме в Америці на довгий час його поетична ліра замовкає. Поету довелося заробляти на життя, важко працюючи на фабриці. Останні роки хворий Стефанович провів у будинку для людей похилого віку в Олдені, де 4 січня 1970 р. помер. 

Українські емігранти, переважно волиняни, вирішили вшанувати поета. Вони зібрали гроші й поставили на могилі Стефановича в Баунд Бруку гранітний пам’ятник, а також посмертно видали збірку його творів. 

Доля літературної спадщини Стефановича була такою ж малощасливою, як і його життя. У міжвоєнний період вийшли дві збірки «Поезії» та «Stephanos І». Згадане посмертне діаспорне видання під назвою «Зібрані твори» побачило світ у Торонто 1975 р. У радянській Україні твори емігранта, та ще й антирадянщика, звісно, не видавалися. У часи незалежності в рівненському видавництві «Азалія» з’явилося скромне видання творів поета під назвою «Возлюби її до крови». Оце, власне, і все...

Україна й топос малої батьківщини

Стефановича, як і Лятуринську та Самчука, можна вважати співцями Волині. Через Волинь вони сприймали Велику Україну. Закономірно, їхня візія України дещо інакша, ніж «традиційних» українських авторів із Центру чи Сходу. У цих волинських авторів не часто знаходимо захоплення степом, «козацькою славою». Якщо це й зустрічається, то має дещо штучний характер. Проте в них є любов до волинських краєвидів, річок, лісів. Історична пам’ять письменників-волинян сягає набагато глибше козаччини. Вони звертаються до часів княжих, навіть язичницьких.

Волинськими мотивами просякнуто вірші Стефановича. Це спомини дитинства, оспівування Горині, Почаєва, гори Бони. Волинь постає стародавньою землею, чимось вона нагадує велетня, який спить, але цей велетень мусить прокинутись.

Однак і Стефанович, і інші згадані письменники-волиняни були соборниками. Волинь для них – лише частка (хай і найрідніша!) Великої України. Показовим є вірш Стефановича «Портрет». Це, власне, його портрет України, де своєрідно, але органічно переплелася Волинь і Подніпровська Україна:

І хризантеми й орхідеї

У зачарованій імлі,

Але найліпшими у неї –

Словополківські ковилі.

Вона ще квилила в Путивлі,

Вона обходила шатри –

Стріла і лук напоготівлі,

А в серці – стязі і вітри...

І, може... Жаско уявити...

Ні, не втішався печеніг,

Коли й схопив, несамовитий,

То не зборов, не переміг!..

Ось у зідханнях молитовних

У Пирогощії вона,

А ось Перунові жертовник

В гаю дубовому ладна.

Вночі Ярилові вгоджає,

Не відмовляючи ні в чім,

А вранці світить їй Почаїв

Золотоглавієм своїм.

Ще вчора в полум’я скакала,

Купальних спрагная чуд, –

Сьогодні йде собі помалу

На лаврських дзвонів перегуд.

Її Пречиста – така сама,

Як найдавніша із богинь.

Від неї темними лісами

Дихнула древняя Волинь.

Однак ідилічна Україна в «Портреті» – все-таки прикрашений образ. Насправді вона часто зображується Стефановичем у кривавих кольорах. Це вірші «Крути», «До «Базару», «До «Бродів» та інші. Україна постає роздертою між різними потугами. Шукає свій шлях – ось тільки чи знаходить його (вірш «Дорошенко»).

Похмуро, навіть безнадійно звучать слова вірша «Там дзвонять на вежах...»:

Вічно в облозі,

У борні, у тривозі, знемозі.

Серце криваве в степах

десь вітрами рида:

Ой біда, ой біда

Тій чайці-небозі...

На жаль, ці слова залишаються актуальними понині. 

Сакральне

Те, що Стефанович виховувався в священницькій сім’ї, не могло не відбитися на його творчості. Християнська релігійна символіка пронизує вірші поета. Однак він ніколи не збивається на примітив, поверхову апологетику, якою нерідко хибує в нас релігійна лірика.

Назвемо лише деякі релігійно-ліричні твори поета – «Коляда», «Хрест», «Юрій», «На Великдень», «Над Христом» тощо.

Християнська релігійність Стефановича не викликає сумнівів. Наприклад, у вірші «До св. Володимира» читаємо:

Похитнулися міри і виміри,

Скільки зверглося вір, богів, –

Тільки Він стоїть, Володимире,

Той, до кого ти нас привів.

Однак (це може видатися дивним) релігійність Стефановича виявляється своєрідним «двоєвір’ям», в якому християнські мотиви поєднуються – хай і не дуже мирно – з язичництвом. Це простежується в згаданому «Портреті». Є у Стефановича й чисто язичницькі вірші – «Сон Перуна», «Лісун», «Світанок».

Насправді, це «двоєвір’я» не таке й дивне. Волинь – один із небагатьох регіонів України, де навіть у XIX ст. продовжували зберігатися дохристиянські традиції. Відображенням цього є відома драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня». А громадсько-релігійний діяч Волині міжвоєнного періоду, борець за українізацію православної церкви Арсен Річинський, який так само, як і Стефанович, народився в священницькій родині і мав духовну освіту, у своїй книзі «Проблеми української релігійної свідомості» розглядав дохристиянські вірування як один із важливих елементів українського релігійного світобачення.

Водночас християнські вірування у віршах Стефановича виглядають не зовсім «канонічно» (наприклад, поезії «Різдвяна казка» або «На Великдень»). Маємо тут представлення своєрідного «народного християнства», де осмислюються й переосмислюються офіційні християнські погляди в народному українському дусі.

Іноді релігійність у Стефановича виходить, власне, за релігійні межі, набуваючи світського характеру. Тобто в його поезії відбувається сакралізація мирського, злиття сакрального й профанного. Це бачимо у вірші «Молитва (Чи на рідних полях...)», яка є поминанням полеглих за волю України, у вірші «Дивний образе таємний...», де образ Богоматері трансформується в образ вродливої дівчини. 

Інтимне

Про інтимне життя Стефановича нічого не знаємо. Адже поет жив самітником. Є у нього вірш «Пані Галі». Хто ця пані – не знаємо. Проте у творі звучить образа на дівчину, яку спокусили «гіпнотичні вуса» улана. Можливо, це й було нещасливе кохання поета.

Під час перебування в Празі, Західній Німеччині й Америці поет, схоже, не закохувався. Наприкінці життя він важко захворів. Нікого не хотів бачити, не приймав їжі. Однак знайшлася жінка на ім'я Надія Волинець, яка виходила його. Після цього він трохи ще пожив. Певно, це було останнє кохання поета.

Притлумлена сексуальність знайшла цікаві вияви в творчості Стефановича. Він дав кілька блискучих зразків еротичної поезії, де майстерно, органічно поєднані образи навколишньої природи, язичницькі мотиви й прихована агресивна сексуальність. Це вірші – «Не давала ще сонцеві ти», «Лісун», «Русалки». Чогось подібного в українській поезії годі шукати. І не лише в українській.

Правда, є в Стефановича твір, де образ жінки стає «спокійним», «богородицеподібним». Це згаданий вірш «Дивний образе таємний...», який варто процитувати:

Дивний образе таємний,

Що негадано-неждано

Із далека – із незнана

У кімнату цю принісся

І спинився на стіні,

Я прохаю нелукаво –

Од лукавого, од злого

Од недоброго усього

Ти присутністю своєю

Цю родину бережи,

А найбільше бережи ти

– Наймолитовніше прошу –

Тую дівчину хорошу,

У котрої на колінах

Задрімало дві коси.

Можливо, поет все таки мріяв про тихий домашній затишок, про дітей. Нездійсненні його мрії і знайшли відображення в дитячій поезії – віршах «Івасик-орлик», «Зайчики», «Замість колискової», «Різдвяна казка», «Ялинка» та інших. Це дійсно вартісні твори. Залишається лише пошкодувати, що вони не відомі нашим дітям. 

На закінчення

Стефанович – поет непростої долі. Водночас це – геніальний поет. Народ, який має такого автора, мусив би належним чином його пошанувати, а його твори мали б стояти на полицях бібліотек. На жаль, такого немає. Чи буде? Хотілось би вірити, що ТАК.

Кралюк П. Пропаща сила / П. Кралюк //

Волинь моя. Вип. 7. – Київ, 2010. – С. 156-163.


Хронологія життя й творчості Олекси Стефановича

5 жовтня 1899 – народився у селі Милятині Острозького повіту в родині священника. Батько – о. Коронат Стефанович. Мати – Олександра Стефанович (Літославська). Охрещений 8 листопада 1899 р. У даті й місці народження існують розбіжності, котрі можуть бути містифікаціями самого поета. Дату 5.10.1899 р. подає Б. Бойчук у «Зібраних творах» на підставі метричного запису й автобіографії О. Стефановича. У приватному листі до Б. Бойчука від 11.07.1966 р. поет, наголошуючи на небажаності публікації власних біографічних даних, наводив іншу дату свого народження (1900).

У. Самчук у промові на могилі О. Стефановича 1979 р. відзначав, що в приватних бесідах із ним поет називав місцем народження «с. Садки біля Шумська на Волині, де його батько мав парафію»

1914 – закінчив духовну школу, м. Клевань, Рівненщина.

1919 закінчив Волинську духовну семінарію, м. Житомир. Існує припущення, що під час свого перебування в Житомирі О. Стефанович брав участь у визвольних змаганнях, але докладних відомостей про цей період життя поета немає.

1920-1921 – вчителює в с. Садки.

1922 приїздить до Праги, де живе майже до кінця Другої світової війни.

1922-1928 – навчається (вільним слухачем) на філософському факультеті Карлового університету. Спеціалізується в галузі слов’янської філології і західноєвропейської літератури, додатково студіює філософію. В. Абжолтовська припускає, що О. Стефанович навчався за спеціальністю «порівняння слов’янських літератур». З приводу скрутного матеріального становища поета мемуаристка зазначає також, що він був позбавлений стипендії, бо «не склав якогось іспиту».

1926 складає випускні іспити з філософії та педагогіки; завершує навчання на філософському факультеті університету.

1927 виходить друком перша збірка О. Стефановича «Поезії. 1923-1926».

1928-1930 – відвідує літературно-мистецькі курси Українського вільного університету. Протягом усього періоду перебування в Празі бере участь у різноманітних культурно-мистецьких заходах української громади.

1929 єдиний раз за все життя О. Стефанович свідомо приєднується до творчого угруповання «Танк», організованого Ю. Липою (проіснувало всього рік).

1930 захистив докторську дисертацію на тему «А. Метлинський як поет».

1934 – ім’я О. Стефановича стало особливо популярним на теренах Західної України, коли його невелика поема «Крути» з’явилася у «Студенському Шляху» (Львів). Поему декламували на т. зв. «Крутянських академіях» у селах і містах.

1939? виходить друком друга збірка О. Стефановича «Stefanos І» (Прага: «Дніпрові пороги», без зазначення року). В. Абжолтовська подає інше датування поетичних збірок митця.

1939-1941 – працював домашнім учителем (власне, доглядачем) розумово відсталої дитини.

1942-1943 – за спогадами В. Абжолтовської та Г. Лащенко, протягом празького періоду О. Стефанович мав здебільшого випадкові підробітки: виконував разові доручення, допомагав у ресторані. Трапилася й нагода давати приватні уроки російської мови, яку Стефанович добре знав, але ця робота також не стала постійною.

1944 переїздить до Німеччини, м. Вальдзее. За свідченням В. Абжолтовської, О. Стефановича було вивезено на примусові роботи.

1944-1949 – перебуває в Німеччині. Після Вальдзее опиняється в українському таборі в Міттенвальді.

2-6 грудня 1945 – відвідує Прагу, аби побачитися із В. Абжолтовською перед від’їздом до США. Детальніших відомостей про цей епізод наразі немає.

1949 – виїздить до США, м. Баффало. В Америці працює чорноробом на фабриці ключів, згодом – нічним сторожем. У творчості О. Стефановича з моменту переїзду до США запановує п’ятнадцятирічна мовчанка.

1962 виходить на пенсію, але по тому ще деякий час працює вчителем української школи при парафії Пресв. Трійці і при СУМА. Живе самотньо, участі у справах місцевої української громади майже не бере. Протягом останніх років життя в поета, за деякими свідченнями, розвивається манія переслідування.

Травень 1969 – знайомі знаходять О. Стефановича непритомним біля ввімкнутої газової плити у власному помешканні й відправляють його до лікарні. Причиною інциденту медики вважають фізичне виснаження (за іншою версією – невеликий крововилив у мозок). Поет залишається в лікарні кілька тижнів. Звідти заходами представників місцевої української громади О. Стефановича переведено до притулку для літніх людей поблизу Баффало, де поет залишався до кінця життя.

1969 – виходить друком антологія «Координати», де вміщено раніше видані та деякі нові твори О. Стефановича.

4 січня 1970 – О. Стефанович помирає у притулку для літніх людей.

8 січня 1970 – похорон на цвинтарі Чіктоваґа.

7 березня 1970 – у церкві Пресв. Трійці відбулися панахида за спокій душі поета й поминки по ньому. На вшануванні його пам’яті виступали знайомі та учні О. Стефановича зі школи українознавства. Архів поета і приватну бібліотеку передано на збереження до Архіву УВАН у Нью-Йорку.

23 грудня 1970 – тіло О. Стефановича перепоховано на українському цвинтарі у м. Баунд-Брук.

1975 у видавництві «Євшан-Зілля» заходами Об’єднання українських письменників «Слово» і накладом Товариства волинян вийшли друком «Зібрані твори» О. Стефановича, упорядковані Б. Бойчуком, з переднім словом І. Фізера.

22 лютого 1975 – в аудиторії Православної Катедри у Торонто відбувся мистецький вечір пам’яті О. Стефановича з нагоди публікації «Зібраних творів». Серед присутніх були Б. Бойчук, Б. Гошовський, В. Бурґґардт та У. Самчук, який виступив зі спогадами про О. Стефановича.

7 листопада 1979 – на Цвинтарі-Пантеоні в м. Баунд-Брук освячено пам’ятник на могилі поета. Акт освячення здійснив митрополит Мстислав. На церемонії виступили письменники У. Самчук (в рукописі промови стоїть дата 7.10.1979) та О. Тарнавський.

З листопада 1991 – ім’я О. Стефановича було згадано разом з іншими видатними земляками-волинянами, що відійшли у вічність, під час загальної панахиди, котра відбулася у православному соборі Св. Покрови м. Вінніпег.

Рязанцева Т. Бранець вічності : Аспекти поетичної

творчості Олекси Стефановича / Т. Рязанцева. –

Київ : Києво-Могилянська академія, 2007. – С. 86-89.


Твори Олекси Стефановича

Стефанович О. Возлюби її до крови / О. Стефанович ; упоряд. Г. Дем’янчук. – Рівне : Азалія, 2003. – 140 с.

Літературна Рівненщина : антологія. Вип. 2 / упоряд. Л. Рибенко. – Рівне : Письменницька робітня «Оповідач», 2010. – 480 с.

Олекса Стефанович – С.418-421.

Українська література : хрестоматія для 11 кл. серед. навч. закладів / упоряд. Р. В. Мовчан, Ю. І. Ковалів. – Київ ; Ірпінь : Перун, 2001. – 578с.

Олекса Стефанович – С.52-53. 

Стефанович О. З «Волинських сонетів» / О. Стефанович // Волинь моя. Вип. 7. – Київ, 2010. – С. 167-168. 

Стефанович О. Поезії / О. Стефанович // Дніпро. – № 10. – С.81-87.

Хрестоматія. Письменники Рівненщини – дітям. – Рівне, 2005. – 400 с.

Твори Олекси Стефановича – С.44-58. 

Стефанович О. Поезії / О. Стефанович // Дивослово. – 2011. – № 6. – С. 61. 

Стефанович О. Крути / О. Стефанович // Дивослово. – 2013. – № 1. – 3-тя с. обкл.

 

Про Олексу Стефановича

* * *

Дем’янчук Г. Олекса Стефанович / Г. Дем’янчук. – Рівне : Волин. обереги, 1999. – 24 с.

Дем’янчук Г. Воскреслі для життя / Г. Дем’янчук. – Рівне : Оріана, 1998. – 119 с.

Про Олексу Стефановича – С. 38-45. 

Ільницький М. М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20-30 років. – Київ : Знання, 1992. – 48 с.

Про Олексу Стефановича – С.30-31. 

Історія української літератури ХХ століття : У 2 кн. Кн. 1 : (1910-1930-ті роки) / за ред. В. Г. Дончика. – Київ : Либідь, 1994. – 784 с.

Про Олексу Стефановича – С. 433-438.

Історія української літератури ХХ століття : У 2 кн. Кн. 1 : Перша половина ХХ ст. / за ред. В. Г. Дончика. – Київ : Либідь, 1998. – 464 с.

Про Олексу Стефановича – С.218-220. 

Кралюк П. Пропаща сила / П. Кралюк // Волинь моя. – К., 2010. – Вип. 7 – С. 156-168. 

Фізер І. Вступна стаття / І. Фізер // Волинь моя. – К., 2010. – Вип. 7 – С. 163-167.

Літературна Рівненщина : довідник. – Рівне : Азалія, 2003. – 100 с.

Про Олексу Стефановича – С.49.

Пащук І. Г. Літературно-краєзнавча енциклопедія Рівненщини / І. Г. Пащук. – Рівне : Волин. обереги, 2005. – 212 с.

Про Олексу Стефановича – С.172. 

Рязанцева Т. Бранець вічності : Аспекти поетичної творчості Олекси Стефановича / Т. Рязанцева. – Київ : Києво-Могилянська академія, 2007. – 106 с.

Рязанцева Т. Символіка кольорів у поезіях О. Стефановича / Т. Рязанцева // Урок української. – 2004. – № 7. – С. 29-31. 

Письменники Рівненщини – дітям : хрестоматія. – Рівне, 2005. – 400 с.

Про Олексу Стефановича – С. 43. 

* * *

Качуровський І. Про лірику Олекси Стефановича / І. Качуровський // Березіль. – 1995. – № 11-12. – С. 176-182. 

Кралюк П. Пропаща сила, або загадковий співець таємничої Волині / П. Кралюк // День. – 2009. – 11 верес. – С.8. 

Рязанцева Т. «Бути поетом…» : нарис життєпису Олекси Стефановича / Т. Рязанцева // Літ. Україна. – 2013. – 21 лют. – С. 1, 6.

Рязанцева Т. «Стильний, суцільний, послідовний…» : Олекса Стефанович – людина і поет / Т. Рязанцева // Дивослово. – 2011. – № 6. – С. 57-61.

 

Інтернет-ресурси 

Стефанович Олекса Коронатович [Електронний ресурс] // Вікіпедія – вільна енциклопедія : сайт. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/ Стефанович_Олекса_Коронатович. – Назва з екрана. 

Біографія Олекси Стефановича [Електронний ресурс] // OnlyArt : сайт. – Режим доступу: https://onlyart.org.ua/biographies-poets-and-writers/stefanovych-oleksa-biografiya/. – Назва з екрана. 

Вірші Олекси Стефановича [Електронний ресурс] // OnlyArt : сайт. – Режим доступу: https://onlyart.org.ua/ukrainian-poets/virshi-oleksy-stefanovycha/. – Назва з екрана. 

Стефанович Олекса Коронатович. Життєпис [Електронний ресурс] // Укр. Ліб.: сайт. – Режим доступу: https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=14354. – Назва з екрана. 

Творчість Олекси Стефановича (1899-1970) [Електронний ресурс] // Электронная библиотека Князева : сайт. – Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/synopsis/zht/21/012.htm. – Назва з екрана. 

Стефанович О. Творчість [Електронний ресурс] / О. Стефанович // Клуб Поезії : сайт. – Режим доступу: http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=134&type=tvorch. – Назва з екрана. 

Черкаська Г. Геніальний співець осені – Олекса Стефанович [Електронний ресурс] / Г. Черкаська // Ua Modna : сайт. – Режим доступу: https://uamodna.com/articles/genialjnyy-spivecj-oseni-oleksa-stefanovych/. – Назва з екрана. 

Сліпушко О. Олекса Стефанович. Поезія офіри і посвяти [Електронний ресурс] / О. Сліпушко // Angelfire : сайт. – Режим доступу: http://www.angelfire.com/tn/tysovska/stephanos.html. – Назва з екрана. 

Олекса Стефанович (1899 – 1970) [Електронний ресурс] // Літературне місто : сайт. – Режим доступу: http://litmisto.org.ua/?p=2250. – Назва з екрана. 

Олекса Стефанович [Електронний ресурс] // Література. Біографії : сайт. – Режим доступу: http://www.ukrcenter.com/Література/19654/Олекса-Стефанович/Біографія. – Назва з екрана. 

Скрипка Т. Доля : Олекса Стефанович [Електронний ресурс] / Т. Скрипка // Тамара Скрипка : персональний сайт. – Режим доступу: https://www.t-skrypka.name/Persons/OStefanovych.html. – Назва з екрана. 

Українська поезія на Ваших долонях. Олекса Стефанович // [Електронний ресурс] // УСЯ : сайт. – Режим доступу: http://allpoet.ru/ukr/author/24/0/index.php. – Назва з екрана. 

Рязанцева Т. «Стильний, суцільний, послідовний…» Олекса Стефанович – людина і поет [Електронний ресурс] / Т. Рязанцева // DYVOSLOVO : сайт. – Режим доступу: https://dyvoslovo.com.ua/wp-content/uploads/2016/02/14-0611.pdf. – Назва з екрана. 

Стефанович Олекса – Біографія [Електронний ресурс] // ukr-lit : сайт. – Режим доступу: https://ukr-lit.com/stefanovich-oleksa-biografiya/. – Назва з екрана. 

Фізер І. Був тільки поет [Електронний ресурс] / І. Фізер // Єдина Країна : сайт. – Режим доступу: http://gpu.com.ua/uk/content/buv-t%D1%96lki-poet. – Назва з екрана.

 

Лариса Василевська



Коментарі (0)



усі виставки »
#1 #2 #3 #4

Електронні каталоги

Електронні каталоги

3D-тур бібліотекою

Подорож бібліотекою

Рівненщина туристична

Рівненщина туристична

Освітній навігатор

Освітній навігатор

Аудіоподкасти

Аудіоподкасти

Віртуальні виставки

Віртуальні виставки

Видання бібліотеки

Видання бібліотеки

Електронна доставка документів

Електронна доставка документів

Конкурс "Краща книга Рівненщини"

Конкурс "Краща книга Рівненщини"

Цифрові колекції

Цифрові колекції