Віртуальні виставки

Події Української революції 1917–1921 рр. на Рівненщині
04.04 2017 | Прочитано: 187


«Тільки тим історія належить,

хто сьогодні бореться й живе».

В. Симоненко

 

«Народе України!

Твоєю силою, волею, словом

стала на землі українській вільна

Народна Республіка. Справдилась

колишня давня мрія батьків твоїх –

борців за вольності і права трудящих…»

З IV універсалу

Центральної Ради УНР

Події війни та революції

 

Напередодні війни з’явилися перші стійкі паростки українського національного відродження в нашому краї. Всупереч офіційним заборонам та переслідуванням, вони все ж пробивалися крізь товщу офіційної російської політики. Так, відомі спроби в окремих селах вшанувати пам’ять великого національного поета і пророка Тараса Шевченка. Власне, у березні 1914 року виповнювалося 100-річчя від дня його народження, і свідоміші українці прагнули широко відзначити цей ювілей. Та владні органи робили усе можливе, аби заборонити шевченківські заходи. Передусім це робилося через цивільну та духовну (релігійну) владу. В архівних фондах Житомира, тогочасного губернського центру, зберігається спеціальне розпорядження із цього приводу, надіслане кожній єпархії, кожному священику, кожній школі. Цей документ зобов’язує «заборонити всяке вшанування Т. Шевченка в церковних школах Волинської єпархії (а сільські школи були церковноприходськими і підлягали владі церкви - Я. П.) і урочисте відслуження панахиди та читання у школах про нього, оскільки Т. Шевченко – відвертий хулитель церкви, учитель розпусти, озлоблений ворог самодержавства, запеклий проповідник сепаратизму». Мабуть, це останнє (сепаратистами називали патріотів, які відстоювали ідеї незалежності України) найбільше дратувало представників влади, які бачили у краї загрозу поширення Шевченкового полум’яного слова.

Цікаве свідчення духовного пробудження волинського села наводив видатний історик Михайло Грушевський у нарисі з серії «Про українську мову і українську школу»: «Втішно прийняло українське громадянство звістку, що в селі Теслугові Дубенського повіту (на Волині) селяни на волосному сході постановили просити, щоб у їх волості замість теперішніх церковних шкіл одкрили школи з українською мовою, де б дітей учили по-українському. Потім і на повітовому з’їзді в Дубні се ж бажання своє чи прошення теслугівські селяни поновили.

Здається, не велика річ, і чого б тут тішитися з того українцям по цілій Україні та похваляти теслугівців? Бо ж відома річ, що тямущі селяни й по інших сторонах та селах розуміють, що наука українською мовою в сільській школі ішла б далеко легше і спорніше... Здебільшого селяни... однодушно кажуть, що треба їм української науки, ук­раїнської книжки, української школи». Грушевський надавав події в Теслугові великого значення, бо передбачав (і цілком справедливо, як засвідчили наступні роки), що це початок могутнього руху національно-культурного відродження. Інша річ, що цей рух розвивався у вкрай несприятливих для нього умовах: поліційний терор, імперіалістична бійня, революційні катаклізми.

У цей час пожвавилася культурно-просвітницька діяльність серед євреїв України. У Рівному вона виявилася в розширенні мережі початкової освіти, масовому залученню до школи єврейських дітей, у праці благочинних товариств для допомоги бідним тощо. Стали виходити нові періодичні єврейські видання у Петербурзі, Києві та інших містах, які передплачували рівненські євреї. Більш активною стала також торгівля єврейською книгою у приватних магазинчиках Рівного. Щоправда, ці паростки єврейського відродження нівелювала згубна царська політика, котра передбачала дискримінацію єврейського населення та допровадила до погромів, зокрема й на Волині.

Липень 1914 року приніс до нашого міста тривожні звістки про початок великої війни. Чутки про неї вже давно поширювалися у краї, який волею обставин став прикордонним. Але з початком війни рівняни наочно відчули її тягар. Спершу – мобілізація чоловічого населення, пізніше – погіршення побуту, бідування, біженці тощо. Спочатку ситуація на фронті вселяла оптимізм. Російські війська ішли наступальним маршем, за кілька місяців вони здобули сусідню із Волинню Галичину, навіть устигли створити там нове генерал-губернаторство. Газети навперебій повідомляли про успіхи переможних російських військ на фронті. І рівняни охоче їм вірили, їм хотілося жити надією, що війна не сягне краю і не охопить їх власні оселі; говорили, ніби «білий цар» спроможний завоювати усю Європу, увесь світ.

Рівне, хоч і вважалося тоді тиловим містом, постійно перебувало у стані напруженості, відчувало близький подих війни. Із зоною бойових дій місто мало безпосередній зв’язок. По-перше, поранених і покалічених солдатів привозили із фронту до рівненського шпиталю, де вони розповідали про жахіття війни. По-друге, на період війни у місті дислокуються великі підрозділи військ, розміщуються різноманітні служби – штабні, технічні, інтендантські тощо. У Рівному знаходився штаб Особливої армії Південно-Західного фронту, до якого нерідко приїздили офіцери з фронту. Розквартировані у місті військові теж своїм перебуванням нагадували про реалії близької війни.

Ситуація різко змінилася у квітні-червні 1915 року. Успішний наступ австро-німецьких військ змусив російську армію покинути завойовані землі. Фронт невдовзі опинився на Західній Волині. Це було прикрою несподіванкою навіть для російського командування. Не дивно, що серед мирних мешканців Рівного та навколишніх поселень такий стан справ посіяв паніку. Окремі сім’ї виїздили, інші готувалися до евакуації. Занепокоєно почувала себе, зокрема, багата єврейська буржуазія, яка боялася великих економічних збитків, вона спішно переїздила на схід – до Житомира та Києва. Паніка та відчай наростали в міру того, як погіршувався стан у місті, якому довелося зазнати всіх прикрих невигод прифронтової зони.

Через рік після початку війни наше місто відвідав відомий американський журналіст Джон Рід, який потайки діставався на фронт, щоб стати очевидцем подій. Рівненським враженням він присвятив один зі своїх нарисів, який пізніше увійшов до книги «Уздовж фронту» (1928). Американський журналіст мав поверхове знайомство з нашим містом (перебував тут лише близько дев’яти годин), але залишив досить колоритний його опис. Звернемося до його фрагментів. «Я ніколи не забуду Рівне – єврейське місто у смузі осілості, – писав Рід. – Воно було російським зі своєю безладною обширністю, широкими вулицями, наполовину вимощеними бруківкою, з вибоїнами на тротуарах, кривими дерев’яними будиночками, оздобленими різьбленою яскраво-зеленою обшивкою, і натовпами дрібного чиновництва в мундирах. Тут багато було візницьких прольоток на маленьких колесах, із важкою російською упряжжю, правили ними патлаті дегенерати, у зношених вельветових свитках і потворної форми куполоподібних капелюхах. Але все інше було єврейське... Вулиця була захаращена смердючими покидьками серед в’язких калюж, які розбризкувалися при кожному проїзді візків. Навкруги дзижчали хмари вгодованих мух». Безперечно, в такому описі маємо явно не компліментарне зображення міста. Однак гротескові образи Ріда не були вигаданими, а віддзеркалювали справді жахливий побут тогочасного міста, який, мабуть, здавався культурному іноземцеві особливо вражаючим.

Проїжджаючи Шосейною (нині Соборна) вулицею, американський мандрівник зауважив силу-силенну дрібних торгових закладів. Вони разом із крикливою рекламою товарів «утворювали вниз і вгору по вулиці якийсь божевільний ряд». Окрім того, весь цей ряд був живим: «Заяложені власники стояли біля закіптюжених дверей, і кожен з них кричав нам, щоб ми купували у нього, а не у його конкурента-шахрая по інший бік дороги. Дуже багато магазинів, дуже багато візників, перукарень, кравців, скупчених у цьому тісному світі...».

У театрі воєнних дій цього періоду Рівному довелося опинятися в центрі уваги. Так, у вересні 1915 року місто, а передусім його військовий гарнізон, становили головний форпост російського контрнаступу на волинському фронті. Під час цієї операції росіянам удалося не лише зупинити відступ на схід, який раніше чинився під тиском австрійської армії, а й зміцнити бойові позиції, повернувшись на лінію Луцьк–Броди. Щоправда, далося це дорогою ціною. Результатом запеклих боїв була велика кількість людських утрат, а також поранених. У Рівному тоді з’явилася окрема дільниця на православному цвинтарі, де було поховано 1800 вояків російської армії.

Війна продовжувалась, а настрої розчарування у ній все більше охоплювали як армію, так і громадськість. 1916 року велику поїздку прифронтовими районами здійснював імператор Микола II. Прибув він і в Рівне, де мав зустріч із дислокованими тут військами. Генерал О. Брусилов, який супроводжував імператора, згадував, що зустрічали його без сподіваного піднесення духу (а саме на це була розрахована поїздка царя), майже байдуже; вишикувані війська у Рівному «не виявляли ніякої радості».

Зазнавши на собі кількарічних важких випробувань, рівняни були украй стомлені війною, яка завдала місту багато лиха. Зростали настрої апатії. Люди хотіли миру будь-якою ціною. Розчарування царською політикою досягало критичної межі. Такі ж настрої охопили усю Росію, яка усвідомлювала необхідність радикального повороту в суспільному житті. Цим поворотом мала стати революція.

Березень 1917 року був для рівнян святом розкутого духу. Із Петербурга дійшла звістка про Лютневу революцію, зречення царем престолу, повалення самодержавного ладу. У місті цю новину сприйняли захоплено і насторожено водночас. Тривожила невідомість майбутнього. А проте першим завоюванням революції стала свобода слова. Це відчули і в Рівному, де найбільш активні політичні сили почали гуртуватися, поширювати листівки, звернення, відозви, в яких давали оцінку петербурзьким подіям та орієнтували на певну позицію щодо вироблення майбутнього політичного курсу держави. Виходять із підпілля осередки радикальних партій, зокрема соціал-демократичного спрямування.

У перші дні березня 1917 року в Рівному відбулася масова демонстрація: під революційними гаслами вулицями міста йшли робітники, учнівська молодь, службовці. Найактивніші заходилися творити нове життя власними руками. Так починаються вибори до перших Рад – у військових підрозділах, робітничих колективах. Офіційною владою на той час залишалася міська Дума та її виконавчий орган – управа, що здійснювали політику Тимчасового уряду. Головою управи (повітовим комісаром) був призначений російський дворянин Д. Андро, котрий раніше виконував функції «предводителя дворянства» у повіті. Однак прихильники революції не бажали коритися цій владі, яка нагадувала їм про старі порядки. Вже у квітні громада Рівного висловлює недовіру голові і домагається його відставки. У той же час на владу претендує утворена щойно (в червні) Рада робітничих та солдатських депутатів. Вона не була повноважним органом усього населення (зокрема, не виражала інтересів єврейської спільноти), а виявляла волю найбільш радикально налаштованих верств. Такими насамперед були солдати Рівненського гарнізону, загартовані в боях світової війни. Вони найчастіше виконували заводійську роль у роки революції. Варто наголосити, що серед солдатів та офіцерів цілком переважали росіяни, які інтереси місцевого населення сприймали відверто вороже або принаймні байдуже. Ці військові формування служили доброю підпорою для російської влади, імперської політики, - байдуже, чи старої царської, чи нової, буржуазно-ліберальної орієнтації.

Навесні 1917 року в Рівному склалася патова політична ситуація: формально існувало багатовладдя, але реально влади не було в жодного з претендентів. Повноваження від Тимчасового уряду, юридично чинної на той час влади в Росії, мав повітовий комісар Д. Андро, однак у квітні під тиском опозиційних сил він змушений був оголосити про свою відставку. Військову владу представляла Рада Особливої армії Південно-Західного фронту, однак вона не приймала самостійних рішень, а виконувала накази командування, а це означало, що військова влада, тимчасово деморалізована і розгублена, також не мала належного контролю за ситуацією в місті й регіоні. Натомість новим органом влади військових формувань стає Рада солдатських депутатів, яка намагається перебрати на себе повноваження не тільки у війську, але і в місті. Створюється за таким же взірцем Рада робітничих депутатів, однак і її претензії на владу в місті необгрунтовані, адже Рівне не було індустріальним центром із численною верствою робітників. Як уже згадувалося, в тогочасному місті переважали дрібні підприємства, а найбільший робітничий осередок існував при рівненському відділку залізниці. Водночас обирається Рада селянських депутатів Рівненського повіту, яка намагається закріпити свою владу над селами Рівненщини.

Паралельне існування кількох владних органів тільки ускладнило становище міста. У цьому переконалися як виборці, так і самі депутати різних рад. Тому у квітні-травні 1917 року ведуться переговори щодо об’єднання представницьких органів. Це було необхідною передумовою досягнення реальної влади у місті. Очевидно, у червні досягнуто домовленості про об’єднання двох рад і створення Ради робітничих та солдатських депутатів. Між іншим, цей орган прагнув влади у місті, але не визнавався гарнізонним керівництвом. Зберігся цікавий архівний документ, що його наводить краєзнавець О. Прищепа, – рапорт командувача Особливої армії штабові Південно-Західного фронту від 27 червня 1917 року: «У поселенні Сарни біля станції з цією ж назвою явочним порядком утворилася змішана Рада робітничих і солдатських депутатів. Поза районом Особливої армії в Рівному діє така ж змішана організація. Оскільки існування подібних змішаних Рад у районі армії поки що не передбачене, прошу вказівок, чи мають вони право на існування у вказаному районі».

Якщо серед цивільного населення Рівного бездіяльність влади та її невизначеність сприймалася спокійно чи навіть байдуже, то в середовищі військових це призвело до поширення лівих політичних настроїв, симпатій до платформи більшовизму. Губернська газета «Волынская речь» 16 липня 1917 року писала: «...Спокійний плин життя у Рівному недавно був порушений більшовицькою пропагандою. Хвиля ця, докотившись сюди із Петрограда, звила була в цьому прифронтовому місті міцне гніздо і загрожувала отруїти собою все місцеве життя. Сприятливий грунт для свого розвитку більшовизм знайшов у запасному кулеметному полку, розташованому в місті. Нескінченні мітинги більшовиків відбувалися скрізь, головним чином на станції, через яку проїжджає немало військових частин і маршових рот».

Протягом 1917-1918 років наше місто засвідчує досить своєрідний спектр політичних сил. Пояснити цю своєрідність можна складністю постановки у Рівному національного та соціально-класового питань. Повітове місто того часу являло собою багатоетнічне поселення із переважаючим впливом єврейського елементу. Старі владні структури прагнули зберегти консервативну російсько-бюрократичну систему. Намагалося вплинути на позицію міста зміцніле українство Рівненського повіту. Проте у військових формуваннях були представлені найрізноманітніші настрої – від консервативно-реакційних з боку вищих офіцерів до більшовицьких серед стомлених війною солдатів. Військові, звичайно, претендували на провідну роль в адміністрації міста, але для рівнян вони залишалися чужорідним елементом, викликали недовір’я або й ворожість.

У політичному житті міста складається реальна багатопартійність. Найвпливовішою протягом революційного періоду 1917-18 років була партія есерів (соціалістів-революціонерів), у якій чітко виділилися дві різні орієнтації – російська та українська. Поступово набирала популярності РСДРП (партія більшовиків), особливо в періоди її піднесення в Петрограді, наприклад, восени 1917 року. Діяли й інші партійні осередки – соціал-демократів (меншовиків), соціалістів-федералістів тощо. Єврейський рух репрезентували кілька організацій, зокрема дві впливові партії: соціал-демократичний Бунд та націоналістичний Поалей-Сіон.

Перша спроба організації влади Ради для Рівного виявилася невдалою, уже до літа Рада втратила реальну вагу. Виникла необхідність оновити цей орган. Скликали перевибори Ради, що відбулися вже у листопаді. У результаті цих виборів депутатами Ради стали 148 робітників та 165 солдатів. У Раді утворилися фракції за партійною ознакою, а очолив її лідер найвпливовішої, есерівської фракції – Яків Базарний. Він же представляв думку рівненської Ради робітничих та солдатських депутатів на 2-му Всеросійському з’їзді Рад. Там Я. Базарному вдалося виступити з промовою, у якій він гостро порушив головну проблему того часу: досягнення замирення, а згодом і стійкого миру. «Мені моя Рада доручила добиватися перемир’я на всіх фронтах і справедливого демократичного миру», – заявив депутат від Рівного. Виступ рівненського депутата збігався із настроями більшості робітничо-солдатських представників на з’їзді.

На події Жовтневого перевороту у Петрограді Рівне зреагувало із запізненням, і це зрозуміло з огляду на обмежену і необ’єктивну інформацію, яка просочувалася до далекої провінції тогочасної Росії. Ставлення до перевороту більшовиків було неоднозначним. Адже ця акція, прикриваючись благими гаслами, по суті, клала край владі демократично вибраних органів. Депутати-радикали схвалювали дії більшовицької партії, спокушаючись її обіцянками миру та революційного порядку. У той же час міська Дума залишалася на засадах конституційної діяльності і дала Жовтневому перевороту досить виважену оцінку: «Обговоривши події, міська Дума найрішучішим чином засуджує політичну авантюру більшовиків. Захоплення більшовиками влади за кілька днів до виборів в Установчі збори є зривом їх та захопленням меншістю прав усього народу».

 

Водночас доленосні події відбувалися не тільки в Петрограді, але й в Україні. Навесні розмах українського руху приголомшив росіян, які звикли зневажливо ставитися до українців та їхнього «сепаратизму». Так, петроградська маніфестація українців зібрала 25 березня понад 20 тисяч осіб, а 1 квітня аналогічна маніфестація в Києві – понад 100 тисяч чоловік. Почала діяльність обрана у березні Українська Центральна Рада. Українські діячі домагалися від Тимчасового уряду визнання автономії України. Восени 1917 року Центральна Рада продовжувала відстоювати парламентський, демократичний шлях політичної боротьби, її діяльність була симпатична поміркованим мешканцям Рівного у двох планах: ідеєю федерації вільних і рівних народів на базі старої Росії та визнанням прав національних меншин в Україні, що було, зокрема, актуальним для рівненських євреїв. III Універсал Центральної Ради декларував: «...Народам великоруському, єврейському, польському й іншим на Україні признаємо національно-персональну автономію для забезпечення їм права та свободи самоврядування в справах їх національного життя». Цей документ обіцяв також поділ земель та пошуки миру, що було дуже бажаною метою в революції для селян та солдатів. Однак недовіру викликали відносини Ради з Тимчасовим урядом, авторитет якого був остаточно підірваний, а також незрозуміла соціальна політика української влади.

У військових частинах Рівного боротьба розгорнулася поміж проросійськими настроями та симпатіями до Центральної Ради. Масове відродження українства, універсали Центральної Ради, відрадні звістки з Києва – усе це схиляло до ідей творення України патріотично настроєних вояків-українців. На осінь з їхнього числа створюється Українська гарнізонна армія в Рівному, що бралася втілювати в життя політику Центральної Ради. У гарнізоні засновується громадська українська організація «Просвіта», яка на той час уже багато зробила у справі національного відродження в Галичині та на Наддніпрянській Україні. Штаб Особливої армії Південно-Західного фронту, хоча формально підтримував Тимчасовий уряд, практично виявляв нейтралітет, усвідомлюючи слабкість своєї влади в революційний час. Водночас партія більшовиків докладала великих зусиль, щоб схилити солдатів Рівненського гарнізону на свій бік. Улітку 1917 року до нашого міста прибувають провідні агітатори комуністів – М. Подвойський, М. Криленко та інші. Оскільки великого успіху їм не вдалося досягнути, то взимку більшовики змінили тактику: вони вирішили «принести» революцію в Рівне разом із вірними їм військами. 16 грудня з сусіднього Луцька прибув більшовицький військовий ешелон у складі 14 вагонів. Це було вже суттєвою підмогою, тож наступний III Надзвичайний з’їзд делегатів армій Південно-Західного фронту, який відбувався у Рівному 29-31 грудня, проходив під більшовицькими гаслами. Українські сили були нечисленні і погано зорганізовані. Вони не чинили спротиву вторгненню більшовицького ешелону. Лише 31 грудня при підтримці військ УНР (січових стрільців) зважилися заарештувати більшовицьких агітаторів серед учасників з’їзду (40 чоловік). Але наступного ж дня більшовик В. Кіквідзе сформував у Дубно військовий загін, який прийшов визволяти арештованих. Отже, 1 січня 1918 року у місті знову з’явилися червоні прапори. З’їзд військовиків відновив роботу і обрав Васо Кіквідзе головою Військово-революційного комітету у Рівному.

Різноманітні з’їзди та мітинги стали в той час своєрідною модою, вони відбувалися досить часто й у нашому місті. Це, з одного боку, засвідчувало велику політичну активність, бажання людей вплинути своєю участю на політичну ситуацію в країні, але, з другого боку, виявляло хаотичні, некеровані політичні імпульси. Головною подією січня 1918 року став повітовий з’їзд Рад. Про непідготовленість та анархічність його можна судити вже з того, що цей з’їзд відбувався у Рівному протягом чотирьох (!) днів. Однак повітовий з’їзд не зміг замирити чи сконсолідувати представників протилежних політичних орієнтацій. Делегати дійшли думки, що необхідно найближчим часом скликати селянський з’їзд, щоб поставити наболілі питання землі і волі, адже Рівненський повіт мав переважну більшість сільського населення. Проте здійснити цього наміру не вдалося через окупаційний режим, який невдовзі запанував у краї.

1918 рік був в історії Рівного драматичним періодом німецько-австрійського панування. Центральна Рада тоді опинилася перед вибором російської або німецької інтервенції і уклала угоду із Німеччиною. Третього березня у Бресті-Литовському було підписано мирний договір. Проте стан залишився невизначеним. Із самого початку німецько-австрійської окупації у Рівному стало зрозуміло, що чужинецькі війська зовсім не збираються виконувати умови договору із Центральною Радою. Вони почували себе повноправними господарями: одразу ж установили жорстку дисципліну, систему перепусток та комендантську годину. Проте інтервенти незабаром відчули спротив своїй політиці сили.

Приховане невдоволення дедалі частіше ставало явним, зокрема восени. У липні застрайкували службовці залізниці, котрі не могли довше терпіти небаченого грабунку продовольства та інших багатств, які щодня вантажилися і вивозилися на залізничній станції Рівне. В окремих селах Волині відбулися повстання. Німці намагалися притлумити такі заворушення силою, але настрої невдоволення почали поширюватися і серед війська. Так, у німецьких підрозділах, дислокованих у Рівному, у вересні солдати виступали проти офіцерів, виявляли непослух та симпатії до революції в Росії. Це прискорювало крах гетьманщини та окупації.

У грудні до міста знову повернулася українська влада разом із військами Директорії, що вступили до Рівного. Головною її опорою були галичани, котрі служили у складі дислокованих тут військ. Хоча й цього разу влада виявилась нестійкою, проте вона зробила у краї значно більше, ніж у 1917-му. Насамперед українське урядування поширилося на селі, яке до тих пір було лише пасивним суб’єктом у політиці. Один із учасників тих подій згадував: «Українську владу Волинь відчула щойно після протигетьманського повстання, в якому населення Волині взяло масову участь восени 1918-го. УНР шаленим темпом налагоджувала адміністративний апарат по всіх повітах Волині. А по містах Волині з приватної ініціативи розпочалася гарячкова організаційна праця культурно-освітня і кооперативна. Як гриби після дощу, стали народжуватися по містах і селах «Просвіти» та кооперативи».

Саме на цю пору припадає відомий в історії «рівненський період» Української Народної Республіки. Він був нетривалим у часі, але яскравим і пам’ятним подіями, що тут відбулися.

Від початку 1919 року українська влада повсюдно встановилася на Волині. Прокидалися від політичного сну довколишні села, створювалися Ради. Селяни з довірою поставилися до рідної влади, але й нарікали на бездіяльність її, зволікання з поділом землі. Тим часом Директорія під тиском переважаючих червоних військ відступала з України. У квітні під її контролем залишалася лише Волинь, точніше – центральна частина Волині. Адже із заходу наступали поляки, зі сходу – більшовики. Директорія змушена була маневрувати, переїжджаючи з міста в місто. На початку квітня український уряд, загрожений небезпекою, покинув Кам’янець-Подільський і переїхав до Рівного.

 

Обставини того часу виявилися досить драматичними. Надії на допомогу Антанти, зокрема Франції, не справдилися. Війна без союзників, та ще й на два фронти, знесилила українську армію. Зростало невдоволення урядом С. Остапенка, консервативним і бездіяльним. Треба було, рятуючи справу української революції, зважуватися на рішучі зміни. Це розуміла політична верхівка держави, насамперед Голова Директорії Симон Петлюра, який на нараді у 3долбунові 1 квітня 1919 року виклав свій план реорганізації уряду, а власне, заміни його іншим, більш радикальним і лівим (соціалістичним).

«На якийсь час Рівне стало центром українського політичного життя. Всі евакуйовані центральні державні установи з Кам’янця переїхали сюди. З членів уряду переїхала невелика частина на чолі з заступником прем’єра І. Фещенком-Чопівським... Петлюра не рахувався із збанкрутілим уже урядом Остапенка, він доручив А. Лівицькому виконувати обов’язки міністра внутрішніх справ, а Б. Мартосові – міністра фінансів», – так писав у грунтовних спогадах про ту добу один із чільних діячів УНР Ісаак Мазепа. Слід додати, що Рівне тієї пори справді виглядало незвичайно жвавим і олюдненим містом. Тут замешкали сотні чиновників та службовців державного апарату, зупинились великі військові підрозділи, на залізничній станції стояли два бронепотяги.

Головний Отаман війська Директорії Симон Петлюра вперше приїхав до Рівного 25 березня. Проводячи тут наради та консультації, він виходив із необхідності консолідувати вкрай розпорошені українські сили перед небезпекою чергової інтервенції. «Фактично під владою Директорії залишалося лише кілька повітів на Волині». Петлюра скликав представників есерів, донедавна найсильнішої української партії, яка уже встигла поділитися на три фракції, – А. Степаненка, І. Лизанівського, В. Голубовича, а також соціал-демократів – І. Мазепу, І. Романченка. Ця розмова була підготовкою до більш широкої наради представників українських політичних сил.

5 квітня у невеличкому будиночку Здолбунівської початкової школи біля залізничної станції допізна не гасло світло. Тут проходила важлива політична нарада, яка за інших обставин могла б стати історичною. На нараду Директорія скликала представників українських політичних партій та членів Трудового Конгресу. Ішлося про майбутнє України. Головував Симон Петлюра. Він же виголосив яскраву і переконливу промову, головною думкою якої було: необхідно консолідувати всі творчі українські сили, виробити політичну лінію, яка мала б підтримку у масах. «Коли цього не зробимо, катастрофа неминуча», – такими словами завершив свій виступ Головний Отаман.

Наслідком цієї наради стало призначення нового уряду. Це сталося 11 квітня 1919 року у Рівному. Новий уряд очолив енергійний Б. Мартос. Уже 12 квітня на вулицях нашого міста поширювалася прокламація з текстом першої декларації нового уряду. У ній уряд разом із діячами Директорії твердо заявляв, що не закликатиме на Україну жодних чужих сил. Нагадувалося, що Україна потерпає від двох ворогів – поляків та московських комуністів. А в кінці заяви містився заклик до співпраці в ім’я вільної, незалежної України – до соціалістів, селян та робітників, які повстали по той бік фронту проти російського більшовизму. Уряд обіцяв політику миру, зміцнення народного ладу, організацію «робітничо-селянських трудових рад для контролю над діяльністю місцевих властей».

Цими днями налагоджувалася співпраця різних політичних сил. Проте бажаної загальної консолідації не було досягнуто. Проти неї відверто виступили праві сили, зокрема партія самостійників-соціалістів. Вони вимагали відставки Петлюри та заміни головнокомандування. До ролі нового військового диктатора готувався молодий та амбітний отаман Оскілко. Ішло до відвертої конфронтації. Праві сили звинувачували Петлюру та новий уряд у більшовизмі і відкрито бойкотували їхні дії. Виклично вів себе сам Оскілко, котрий ігнорував накази Головного Отамана та штабу (він був командувачем Північного фронту) і готував заколот.

Спробу державного перевороту було здійснено вночі на 29 квітня 1919 року. Очолив цю авантюру отаман Оскілко. Ще зранку він зник із Рівного, а вночі, за підтримки ошуканих вояків, заарештував майже половину міністрів та кількох воєначальників. Проте спроба перевороту була швидко викрита. Удень 29 квітня прихильники Оскілка розклеїли по місту його спекулятивну відозву до населення та військ, у якій заколотник заявляв, що з необхідності перебрав на себе владу головнокомандувача військ і усунув уряд. Того ж дня частина військових, яка, було, підтримала Оскілка, переконалась, що це безсоромна брехня, і покинула його. Наступного дня туман непевності розвіявся остаточно. Літак, що кружляв над містом, розкидав листівки із зверненням С. Петлюри. Останні одурені повстанці прозріли і покинули Оскілка. Невдасі-заколотнику залишалося тільки потаємно втекти.

Той факт, що заколот був швидко ліквідований, засвідчив певну згуртованість і дисциплінованість українського війська. «Цей випадок, – пише сучасний історик, – показав всіляким пройдисвітам, охочим до переворотів, що армія вірить С. Петлюрі, і така постава спинила багатьох від деструктивних спроб». Проте виступ Оскілка завдав серйозної шкоди як війську Директорії, так і авторитету тогочасної влади. «Повстання внесло в армію ще більшу дезорієнтацію. Оскілко встиг стягнути значні сили до Рівного і тим відкрив фронт більшовикам», – зауважує Н. Полонська-Василенко. Справді, це був кричущий приклад розвалу й анархії у війську, внаслідок чого Північний фронт на рівненському напрямку значно послабився. До речі, ніхто із заколотників так і не був покараний. Обійшлося тільки їх заявами про каяття. С. Петлюра, який узагалі не був схильний до деспотії та репресій, пояснював це тим, що свідомих українських сил надто мало і не можна в такий критичний час їх утрачати.

Сільське населення краю ставилося до української влади неоднозначно: одні її активно підтримували, інші ж сприймали насторожено. На селі вже звикли до частих змін влади у ці роки. Однак протягом кількох місяців навесні 1919 року вдалося дещо налагодити адміністративно-господарське життя Рівненського повіту. 27 квітня у Рівному відбулися засідання повітового з’їзду для організації трудових Рад. Часто у ці напружені квітневі дні бував у місті Голова Директорії та Головний Отаман її військ Симон Петлюра. Пам’ять славного борця за волю України нині гідно увічнено в місті. У центральній частині Рівного є пам’ятник Петлюрі, його ім’ям названо одну з вулиць середмістя, також уміщено меморіальну дошку на приміщенні Народного Дому, що знаходиться на тій же вулиці.

Але фронт неухильно наближався. 5 травня уряд та урядові служби Української Народної Республіки покинули Рівне, переїхали до Радивилова. Більшовицьке командування кинуло на рівненський фронт ударні сили. 22-23 травня точилися бої на підступах до міста. Опівдні 23 травня прибули офіцери штабу 19-ї дивізії українського війська із сумною звісткою: вночі під час натиску ворожих сил дивізія розпалася під Гощею – більша її частина разом із командуванням та штабом перейшла на бік ворога, а менша відходить у тил. Це викликало термінові спорядження до евакуації у Рівному, зокрема амуніції та зброї, зосереджених на станції. Для оборони станції прибуло кілька бронепотягів.

У другій половині дня 24 травня більшовицькі війська почали наступ на Рівне. Оборонці міста опинилися в надзвичайно скрутному становищі. Надійних військових підрозділів було обмаль, такими були хіба що загони УСС (січових стрільців); решту являли собою збірні команди, організовані щойно у Здолбунові з утікачів різних частин Північного фронту. Становище вкрай ускладнювалося через два чинники. По-перше, Червона армія наступала широким фронтом, не залишаючи можливостей для маневру. По-друге, того ж дня, 24 квітня, відкрили наступ і поляки: їх передові частини зайняли Клевань і також погрожували вдарити з тилу, перебуваючи поблизу Рівного. Через те червоні, подолавши погано організований опір, порівняно легко оволоділи містом. Це були частини дивізії під командуванням М. Щорса.

Більшовицька влада цього разу протривала у Рівному два з половиною місяці. Вона енергійно взялася реалізовувати свою політику. Насамперед було призначено революційні органи влади, якими стали ревкоми та комбіди. Рівненський повітовий ревком очолив мешканець міста комуніст Алмазов. Створено повітовий комітет партії. Ревком узявся зміцнювати комуністичну владу на селі: протягом кількох місяців створили 231 комітет незаможних селян (комбіди, комнезами), сім колективних господарств-комун, що одержали у власність 1400 десятин орних земель та колишні поміщицькі маєтки. Цією діяльністю керували члени більшовицької партії, яких у Рівному налічувалося 35.

Проте жорсткі заходи більшовиків, зокрема насильницькі дії та терор щодо непокірних, викликали у краї протести та заворушення. Військові загони забирали продукти сільського господарства, коней, домашню худобу. Багатших селян, священиків, міщан безборонно грабували, цинічно заявляючи про «куркульську контрреволюцію». У селах та містах Рівненщини виникають стихійні повстання проти безчинств нової влади (Кунів, Острог, Демидівка, Мирогоща та ін.). Одне із таких повстань охопило околицю Рівного – село Тинне. У місті, однак, влада утримувала чималу військову залогу та карні органи, тому подібні заворушення були неможливими.

Дошкуляла мешканцям Рівненського повіту насильницька мобілізація молоді у Червону армію, яка також проводилася жорстко, без огляду на обставини. Це й не дивно, бо представники влади мали інструкцію із губернії, яка вказувала: «Не соромитися жодних засобів аж до розстрілу куркулів, котрі підлягають мобілізації». У всякого, хто відмовлявся від мобілізації, конфіскували все майно та господарство.

Подібна політика, звичайно, не підтверджувала пропагандистського міфу більшовиків про захист інтересів трудівників. Тим більше, що на фоні військово-адміністративного будівництва лишалися гострими і невирішеними соціальні питання. Так, на 1 серпня у Рівному було зареєстровано 1270 безробітних. Подібна ситуація була і в інших поселеннях. Занепали селянські господарства. Сам Рівненський ревком визнавав недоліки відділу праці, який протягом кількох місяців не зміг налагодити скільки-небудь успішної діяльності.

У серпні Рівне опиняється у зоні польського впливу. 14 серпня після триденних боїв частини Червоної армії залишили місто. Польська окупація виявилася не менш злочинною, аніж інші. Один із документів того часу свідчить: «...Окупація Рівненського, Лубенського та інших повітів Волині пройшла майже спокійно. Після вступу у всі ці місцевості ворожих військ почалися масові розстріли як у містах, так і в селах. Населення міст і сіл, яке раніше ставилося недоброзичливо до радянської влади, тепер із нетерпінням чекає своїх рятівників. Селянство, котре сподівалося звільнитися від реквізиції, потрапило ще в гірше становище. Безсистемні грабіжницькі реквізиції йдуть повним ходом. Поляки користуються зі зручної нагоди для реквізиції і відвантажують усе забране в бік Варшави. Усіх селян, котрі брали участь в органах радянської влади, розстрілюють за першою вказівкою куркулів. Результатом усього цього стали масові повстання селян у недавно окупованих місцевостях. Усі повстання жорстоко придушувались. Багато сіл і присілків спалено дощенту. Не жаліли навіть хліба, його спалили». Це донесення більшовицького підпілля на окупованій Волині датоване груднем 1919 року. На той час репресивні заходи польської адміністрації, як видно, добряче далися взнаки мешканцям Рівного та повіту. Водночас протест місцевого населення був стихійним та неорганізованим, що давало змогу інтервентам швидко гасити спалахи напруження.

Уночі 19 грудня 1919 року у рівненському військовому шпиталі помер генерал Василь Тютюнник. Причиною загибелі молодого українського генерала була важка форма тифу. Траурна процесія, яка прямувала містом у напрямку Дубенського цвинтаря, нагадала рівнянам про визвольні змагання Української Народної Республіки. Адже покійний генерал В. Тютюнник був одним із найталановитіших воєначальників українського війська, командувачем армії. За визнанням учасника тих подій поета Євгена Маланюка, особа Тютюнника заслуговувала на «потужні легенди, які електризували б цілий ряд прийдешніх поколінь».

Поки Рівне залишається польським тиловим містом, в Україні точиться кривава війна. Аж наприкінці червня 1920 року місто знову опиняється в зоні бойових дій. У цей час радянські військові сили здійснюють активний прорив на польському фронті. Подолавши ріку Горинь, Перша кінна армія за підтримки 12-ї армії розгортає бої за Рівне. Ця операція почалася другого липня. Проте опір польського війська був сильним. Генерал Едвард Ридз-Сміґлий, командир 3-ї армії та начальник Південно-Східного і Центрального фронтів польської армії, запланував тут так званий «рівненський коридор»: скупчивши ударні частини, він прагнув блокувати наступ червоних і перехопити військову ініціативу. Польські жовніри в обороні були особливо відчайдушними: вони успішно відбивали напади і навіть контратакували, маючи менші військові сили (21000 багнетів проти 25000 з боку червоних).

Після важких боїв 5 липня червона кіннота входить у Рівне. Тим часом сутички продовжувалися в околицях міста. Поляки чинять спроби контратакувати. 9 липня їм це навіть вдається, але наступного дня Рівне знову було відвойоване. Подальші воєнні події точилися вже на захід від міста. Рівненська операція була досить значним успіхом кінної армії Семена Будьонного. Очевидно, польське командування не збиралося здавати місто і не встигло як слід підготуватися до відступу. Через те червоноармійці захопили великі трофеї: два бронепоїзди, два танки, радіостанцію, півтори тисячі коней, товарний ешелон із паротягом, дві гармати та багато іншого. Захоплено було також понад 1000 жовнірів у полон. У ході операції поляки втратили близько 700 чоловік убитими, великі втрати були і в Червоної армії.

Серед жертв боїв під Рівним був і командир червоної кінноти, знаний як Червоний Дундич. Біографія цієї людини незвичайна. Із походження Дундич був хорватом (справжнє ім’я – Чолич Милутин). Милутин залишився єдиним сином у сім’ї, втративши на війні чотирьох своїх братів. Однак романтика революції покликала його до Росії, де він вступив до Червоної армії. Дундич був винятково мужнім, сміливим і винахідливим вояком. Під час походів червоної кавалерії він переніс шістнадцять поранень, але залишався в лавах бійців. Хоробрий хорват був улюбленцем кіннотників Будьонного. Він загинув 8 липня 1920 року у бою з польською «залізною» дивізією під Олександрією. Втрату героя тяжко переживали його військові товариші.

Похорон Червоного Дундича відбувся з усіма належними військовими почестями. Над труною загиблого промовляли С. Будьонний та К. Ворошилов, інші військові командири та політпрацівники. Між тим, поривний Дундич не зазнав спокою навіть по смерті, бо його могилу кілька разів переносили. Так, за Польщі міський магістрат розпорядився перенести її на Грабницьке кладовище. Улітку 1940 року прах Дундича знову було перенесено у парк і споруджено тимчасовий пам’ятник на могилі. Після війни проект надмогильного пам’ятника створив видатний український скульптор Іван Кавалерідзе, проте він, на жаль, не був втілений у життя. На могилі Олеко Дундича у парку імені Тараса Шевченка спорудили традиційний пам’ятник із бюстом загиблого та викарбуваними словами про нього Климента Ворошилова.

У 1920 році радянська влада проіснувала в нашому місті два з половиною місяці. Звичайно, вона відновлювала ті заходи, які проводилися раніше, – вилучення продуктів, поділ земель. Знову готується мобілізація. Так, 17 серпня у Рівному було зареєстровано 211 військовозобов’язаних, а в попередньому місяці до армії було направлено 21 добровольця.

Більшовицька влада, проте, не поспішає вирішувати проблеми місцевого населення, надзвичайно зубожілого і виснаженого попередніми окупаціями та репресіями. Документи свідчать, що великої ваги в діяльності владних органів надавалося винищенню політичних опонентів та пропаганді. Знову розгортається терор і шпигуноманія. Ревкоми та представники спеціального репресивного підрозділу ЧК вишукують ворогів радянської влади, передусім тих, хто був учасником боротьби за Українську державу чи й просто симпатизував їй. Водночас більшовицька пропаганда з допомогою листівок, газет, брошур, агіток наполегливо переконує населення у своїй відданості інтересам робітників та селян. Наведемо зміст рапорту політвідділу 12-ї армії про проведення у місті суботника, який мав не стільки господарську (при повній руїні в місті!), скільки пропагандивну мету. «28 серпня у м. Рівному почалися «Дни единения тыла с фронтом». Першого дня проведено гарнізонний суботник з участю 16 комуністичних осередків, безпартійних, червоноармійців і громадян близько 1 тис. осіб. Робота з вантаження шпал, розчищення залізничного полотна, забрудненої водостічної канави завершена протягом трьох годин. Для 3 тис. глядачів, членів профспілки проведено 3 мітинги, спектаклі та кіно. Поставлено п’єсу «Останній день Паризької Комуни».

Незабаром польське військо розпочало великий похід проти більшовицької Росії. Змобілізувавши сили, поляки за підтримки інших держав планували завдати могутнього удару у відповідь на прорив армії Будьонного. Фронт війни знову наближався до Рівного. 11 вересня з міста відбули команди мобілізованих на фронт. А ще через кілька днів – 19 вересня – Рівне було зайняте польськими військами. Якщо на початку мешканці могли сподіватися, що й цього разу інша влада прийшла ненадовго, то згодом ці сподівання розвіялися. Успішний наступ польських військ змусив більшовицький уряд шукати миру, і 18 жовтня полякам було запропоноване перемир’я. Це був перший крок до підписання у березні 1921 року відомого Ризького миру, який юридично закріпив панування Польщі на території Волині, зокрема Рівненського повіту.

На цьому, власне, й завершується літопис подій революції та громадянської війни у нашому місті. Який висновок можна зробити, оцінюючи ці події сьогодні? Чіткої, визначеної позиції Рівне на тлі історичних подій не займало. Місто зазнало безперечного впливу війська гарнізону, яке в 1917 році розділилося на прихильників УНР та більшовицької влади. У періоди найвищого революційного піднесення тут відчувався і вплив українського села, що прагнуло демократичної, соціально справедливої влади. Активними іноді були виступи робітників, зокрема залізничників. Місцеве єврейське населення майже не виявляло політичної активності, легко пристосовуючись до будь-якої влади. Виняток становила хіба що єврейська біднота, яка добре сприймала агітацію Бунду та Поалей-Сіона. Зрештою, численні переходи міста з рук у руки, калейдоскопічна зміна урядів та режимів породжували апатію та байдужість до політики. І все ж пробуджена революцією масова активність позначилася не лише протягом 1917-1920 років, вона і в майбутньому проявилася в поставі мешканців міста та регіону.

Внаслідок кількарічних збройних змагань Рівне було зруйноване і занедбане. Міське господарство вкрай занепало. Загроза голоду не відступала, через що частина населення мігрувала на село. А найбільшою втратою було, либонь, те, що в цей тривожний період у боях та репресіях, а пізніше й у вигнанні місто втратило найсвідомішу, найактивнішу, найвідважнішу верству з числа своїх мешканців. Ці люди віддали своє життя революції, виступаючи по той чи інший бік політичних барикад.

Поліщук Я. О. Події війни та революції // Поліщук Я. О. Рівне. Мандрівка крізь віки : нариси історії міста / Я. О. Поліщук. - Вид 2-ге, доповн. – Рівне : Волин. обереги, 2009. – С. 132-157.

 

Українська революція 1917-1921 рр.

 

«Братня» навала. Війни Росії проти України XII-XXI ст. / Брехуненко В., Ковальчук В., Ковальчук М., Корнієнко В. – Київ, 2016. – 248 с.

Описано мотиви, визрівання та хронологію війн, перебіг військових дій, наслідки війн та їхній вплив на українську перспективу. Розділ «Війни з більшовицькою Росією за незалежність 1917-1921 рр.» – С.122-164.

 

Верстюк В. Українська Центральна Рада : навч. посіб. / В. Верстюк. – Київ : Заповiт, 1997. – 344 c.

 

Верт Н. Історія радянської держави, 1900-1991 / Н. Верт ; пер. з фр. – Рівне : Вертекс, 2001. – 480 с.

 

Грушевський М. С. Новий період історії України за роки від 1914 – до 1919 / М. С. Грушевський. – Київ : Либiдь, 1992. – 46 c.

 

Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть / М. Грушевський. – Київ : Знання, 1991. – 240 с.

 

Гуцуляк М. Перший Листопад 1918 року на Західних Землях України зі спогадами і життєписами членів комітету виконавців листопадового чину / М. Гуцуляк. – Київ : Либідь, 1993. – 408 c.

 

Доценко О. Зимовий похід (6.12.1919-6.5.1920) / О. Доценко. – Київ : Вид-во ім. О. Теліги, 2001. – 376 с.

 

Єфремов С. Публіцистика революційної доби (1917-1920 рр.). Т. 1 : 9 берез. 1917 р. – 28 квіт. 1918 р. / С. Єфремов ; упоряд.: В. Ф. Верстюк, Г. Б. Басара-Тиліщак, В. М. Бойко, В. В. Скальський. – Київ : Дух і літера, 2013. – 648 с.

 

Єфремов С. Публіцистика революційної доби (1917-1920 рр.). Т. 2 : 9 трав. 1918 – 30 трав. 1920 рр. / С. Єфремов ; упоряд.: В. Ф. Верстюк, Т. Б. Басара-Тиліщак, В. М. Бойко, В. В. Скальський. – Київ : Дух і літера, 2014. – 544 с.

 

Желінський П. Гіркі уроки Української Революції [1917-1921 років : до сторіччя Центральної Ради] / П. Желінський // Надслучанський вісник – 2017. – 7 берез. – С. 4, 5.

 

Історія України. Новітня доба : навч. посіб. / за ред. В. М. Литвина. – Київ : Академвидав, 2012. – 480 с.

Розділ «Українська національна революція 1917-1921 рр» – С. 84-167.

 

Історія українського війська з 383 ілюстраціями в тексті : в 2 ч. Ч. 1. – Київ : Україна, 1993. – 288 c.

 

Ковальчук М. Без переможців : повстан. рух в Україні проти білогвард. військ генерала А. Денікіна (черв. 1919 р. – лют. 1920 р.) / М. Ковальчук. – Київ : Стилос, 2012. – 352 с.

 

Литвин В. Ілюстрована історія України / В. Литвин, В. Смолій, М. Шпаковатий. – Київ : Альтернативи, 2001. – 352 с.: іл.

Українська революція 1917-1920 рр. – С. 146-161.

 

Магочій П.-Р. Ілюстрована історія України / П.-Р. Магочій ; пер. з англ. – Київ : Критика, 2012. – 447 с.

Західноукраїнські землі у 1918-1919 роках. – С. 273-280.

 

Мазепа І. П. Україна в огні й бурі революції, 1917-1921. Центральна Рада. Гетьманщина. Директорія. Кам'янецька доба / І. П. Мазепа. – Дніпропетровськ : Сiч, 2001. – 415 c.

 

Митрофаненко Ю. С. Українська отаманщина 1918-1919 років / Ю. С. Митрофаненко. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2016. – 240 с.

 

Мицик Ю. А. Історія України : з 1914 р. до наших днів / Ю. А. Мицик. – Київ : Академія, 2003. – 230 с.

 

Мірошниченко Ю. Р. Русь-Україна. Становлення державності. Т. 2 / Ю. Р. Мірошниченко, С. Л. Удовік. – Київ : Ваклер, 2011. – 772 с.

Розділ «ХХ століття. Революція і громадянська війна в Україні» – С.162-302.

 

Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань, 1917-1918 рр. / Р. Млиновецький. – 2-ге вид. – Львів : Каменяр, 1994. – 571 c.

 

Нариси воєнно-політичної історії України : навч. посіб. / Нац. ун-т «Остроз. акад.» ; авт. В. Атаманенко, М. Близняк, Д. Вєдєнєєв та ін. – Острог : Остроз. акад., 2014. – 396 с.

 

Огієнко І., (митрополит Іларіон). Рятування України / І. Огієнко ; упоряд. М. Тимошик. – Київ : Наша культура і наука, 2005. – 465 с.

 

Остафійчук В. Ф. Історія України: сучасне бачення / В. Ф. Остафійчук. – Київ : Знання-Прес, 2007. – 424 с.

Визвольно-революційна боротьба в Україні (1917-1920 рр.) – С. 203-240.

 

Петрів В. Військово-історичні праці. Листи / В. Петрів. – Київ : Укр. вид. спілка, 2004. – 628 с.

 

Полонська-Василенко Н. Історія України : в 2 т. Т. 2 : Від середини 17 століття до 1923 року / Н. Полонська-Василенко. – Київ : Либiдь, 1992. – 608 с.

 

Сергієнко П. П. Соборна Україна : від ідеї до життя / П. П. Сергієнко. – Київ : Знання України, 1993. – 64 с.

 

Солдатенко В. Ф. Україна в революційну добу : іст. есе-хроніки : у 4 т. / В. Ф. Солдатенко. – Харків : Прапор. – 2008.

Т. 1: Рік 1917. – 2008. – 560 с.

 

Солдатенко В. Ф. Українська революція : іст. нарис / В. Ф. Солдатенко. – Київ : Либiдь, 1999. – 976 c. 

 

Тинченко Я. Новітні запорожці : війська Центр. Ради, берез. 1917 – квіт. 1918 рр. / Я. Тинченко ; худож. Б. Піргач. – Київ : Темпора, 2010. – 112 с.

 

У полум’ї революції та громадянської війни // Україна : для дітей серед. шк. віку : енциклопедія / авт.-упоряд.: В. М. Скляренко, Т. В. Іовлева, В. В. Мирошнікова, М. О. Панкова. – Харків, 2006. – С. 48-56.

 

Україна: антологія пам’яток державотворення, X-XX ст. : у 10 т. Том 7 / І. Дзюба, В. Литвинов, Р. Мовчан. – Київ : Основи, 2008. – 704 с.

 

Україна : повна енцикл. / авт.-упоряд.: В. М. Скляренко, Т. В. Іовлева, В. В. Мирошнікова, М. О. Панкова ; худож.-оформлювач Л. Д. Киркач-Осипова. – Харків : Фоліо, 2007. – 463 с.

 

Українська революція 1917-1921 рр.: подвиг героїв Крут : матеріали наук. читань / відп. ред. В. Ф. Верстюк. – Київ : Вид-во ім. О. Теліги, 2008. – 176 с.

 

Українська революція : документи (1919-1921) / ред. Т. Гунчак. – Нью-Йорк, 1984. – 478 c.

 

Українська революція і державність (1917-1920) : наук.-бібліогр. вид. / уклад.: А. Л. Панова, В. Ф. Солдатенко, Л. В. Бєляєва та ін. – Київ, 2001. – 816 c.

 

Українська революція: розвідки і матеріали. Кн. 1 : Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції (1917-1920 рр.). – Нью-Йорк, 1969. – 192 c. – (Бібліотека С. Кравця).

 

Шкільник М. Україна у боротьбі за державність в 1917-1921 рр. : спомини і роздуми / М. Шкільник ; упоряд. В. Верстюк. – Київ : КЛІО, 2016. – 512 с.

 

Яневський Д. Б. Загублена історія втраченої держави / Д. Б. Яневський. – Харків : Фоліо, 2016. – 252 с.

 

Рівненщина в роки революції 1917-1921 років

 

 

Бандура Т. Таке неспокійне ХХ ст. / Т. Бандура // Дубровиці – 1000 років : зб. матеріалів наук.-краєзн. конф., присвяч. 1000-річчю першої писем. згадки про м. Дубровицю, 16-17 верес. 2005 р. – Рівне, 2005. – С. 68-71.

 

Богуцький С. Д. З історії Таращанського полку [, доля якого тісно пов’язана з Волинню і з Житомирщиною] / С. Д. Богуцький, П. Ф. Слюсар // Звягель древній і вічно молодий : тези Всеукр. наук. краєзн. конф. з нагоди 200-річчя утворення Волинської губернії, 200-річчя Волинської єпархії та 200-річчя найменування м. Звягеля Новоград-Волинським / відп. ред. М. Ю. Костриця. – Новоград-Волинський : Б.в., 1995. – C. 233-235.

 

Брухлій Н. «Нова доба в житті народу» / Н. Брухлій // Вісник Кореччини. – 2017. – 21 січ. – C. 3.

Про проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки, яке стало однією з найважливіших подій Української революції 1917-1921 рр.

 

Васюта І. К. Політична історія Західної України (1918-1939) / І. К. Васюта. – Львів : Каменяр, 2006. – 335 с.

 

Винниченко В. Відродження нації ( історія української революції [берез. 1917 р. – груд. 1919 р.]) : репринт. відтворення вид. 1920 р. Ч. III / В. Винниченко ; післямова до репринт. вид. В. Лозицького. – Київ : Політвидав України, 1990. – 542 с.

Про Рівненську обл. – С. 288-292, 295, 373.

 

Власюк О. В. Волинь в добу Центральної Ради (1917-1918) / О. В. Власюк, В. М. Цятко. – Рівне : Волин. обереги, 2009. – 96 с.

 

Возстаніе л.-гв. Волынскаго полка въ февралѣ 1917 г. // Былое. – 1917. – № 5-6. – С. 5-16.

 

Гавриш Н. Рівненщина в період Першої світової війни 1914-1918 рр. / Н. Гавриш // Наукові записки / Рівнен. обл. краєзн. музей. – Рівне : Перспектива. – 2007. – Вип. 5 : [присвяч. 150-річчю від дня народж. М. І. Костомарова]. – C. 33-39.

 

Гавриш Н. Уродженці Рівненщини в таборах для інтернованих вояків армії УНР на території Польщі в 1920-1922 рр. / Н. Гавриш // Наукові записки : 190 р. від дня народження П. Куліша / Рівнен. обл. краєзн. музей. – Рівне : Олег Зень, 2009. - Вип.VII. – C. 26-28.

 

Гасай Є. Увічнив співслуживця дубовим хрестом / Є. Гасай // Волинь. – 2011. – 4 лют. – C. 3.

Про командирів армії Української Народної Республіки Василя Тютюнника (похований у Рівному) та Євгена Мєшковського.

 

Гаюк С. Здовбицьке повстання : (спогад) : [20-ті роки 20 ст.] / С. Гаюк // Літопис Волині : наук.-попул. зб. волинознавства. – Канада, 1999. – Ч. 19-20. – C. 222-226.

 

Гон М. М. Міжетнічний компроміс у Західній Україні 1920-х років / М. М. Гон // Слов'янський вісник : зб. наук. праць. – Рівне : Рівненський ін-т слов'янознавства. – 2005. – Вип. 5. – C. 77-85.

 

Гон М. М. Масова політична культура в умовах воєнно-політичного конфлікту [в Західній Україні 1918-1919 рр.] / М. М. Гон // Слов'янський вісник : зб. наук. праць. – Рівне : РІС КСУ. – 2007. – Вип. 6. – C. 140-146.

 

Давидюк Р. Емігранти УНР у громадсько-політичному житті Волині в умовах Другої Речі Посполитої / Р. Давидюк // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії : наук. зап. РДГУ. – Рівне, 2008. – Вип. 14. – С. 103-108.

 

Дем'янчук Г. С. Революцією покликані : краєзн. нариси / Г. С. Дем'янчук. – Львів : Каменяр, 1987. – 119 с.

Книга краєзнавчих нарисів розповідає про революційні події на Рівненщині у 1918-1920 рр.

 

Дем’янчук Г. Рівне – осідок уряду УНР / Г. Дем’янчук // Волинські дзвони : краєзн. альм. – Рiвне : Лiста, 1995. – Вип. 1. – C. 4.

Про те, як у квітні 1919 року у Рівному, тодішній тимчасовій столиці Української Народної Республіки, куди відступили рештки сил Директорії, 27-річний генерал-хорунжий Володимир Оскілко спробував усунути Симона Петлюру від керівництва Армією УНР.

 

Дем'янчук Г. «Чрезвичайка» на Рівненщині в 1919-1920 роках / Г. Дем'янчук // Реабілітовані історією / ред. А. А. Жив'юк. – Рівне : Рівнен. друк. – 2006. – Рівненська область. Кн. 1. – C. 293-297.

Про національно-визвольну боротьбу на Волині, зокрема, на Рівненщині в 1918-1920 рр. та більшовицькі репресії того часу.

 

Дем'янюк О. Військово-політичні події на Волині та у Криму за часів Центральної Ради: порівняльний аналіз / О. Дем'янюк // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії / голов. ред. Р. М. Постоловський. – Рівне : РДГУ, 2008. – C. 37-43.

 

Дем'янюк О. Особливості діяльності місцевих органів влади Волинської губернії у 1917-1918 роках / О. Дем'янюк // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії / голов. ред. А. І. Черній. – Рівне : РДГУ. – 2006. – C. 82-87.

 

Денищук О. Емігранти зі Східної України, вояки Армії Української Народної Республіки (УНР), що осіли на теренах Волині / О. Денищук // Колесник Л. З Україною в серці / Л. Колесник. – Рівне : ППДМ, 2006. – C. 34-51.

 

Дмитренко Т. Події на Дубенщині у 1917-1920-х рр. // Дмитренко Т. Земля Дубенська. Вічний поклик історії / Т. Дмитренко. – Рівне, 2015. – 215-225.

 

Жив’юк А. «Дерманська республіка» // Жив’юк А. Від «Дерманської республіки» до «Дерманської трагедії» : нариси історії укр. визвол. руху в Дермані на Волині / А. Жив’юк, І. Марчук. – Рівне, 2011. – С. 5-10.

 

Завальнюк О. Роль інтелігенції і громадських чинників у творенні державних українських університетів за Центральної Ради / О. Завальнюк // Слов'янський світ і Україна : зб. наук. праць на пошану ректора РДГУ, проф. Р. Постоловського. – Рівне : О. Зень, 2011. – C. 97-110.

 

Замлинський В. О. Волинський полк іде в революцію / В. О. Замлинський. – Львів : Каменяр, 1967. – 174 с.

 

Камінський М. І з мого прабатьківського Козлина соборна поставала Україна : [про воїнів УНР із с. Козлин Рівнен. р-ну, які були учасниками нац.-визвол. змагань 1917-1921 рр.] / М. Камінський // Вільне слово. – 2004. – 21 січ. – C. 1-2.

 

Коваль Р. Вони веліли смерті під українським сонцем : з приводу трагедії, що 85 років тому сталася біля с. Базар на Житомирщині / Р. Коваль // Волинь. – 2006. – 17 листоп. – C. 10.

Про трагічний похід третьої, Волинської групи під командуванням Юрка Тютюнника 4 листопада 1921 р. Інформація про рівнянина А.С. Негребецького – учасника Другого Зимового походу.

 

Комар В. Українська Центральна Рада і місцеві органи влади. Проблеми владних відносин у 1917 р. / В. Комар // Звягель древній і вічно молодий : тези Всеукр. наук. краєзн. конф. з нагоди 200-річчя утворення Волинської губернії, 200-річчя Волинської єпархії та 200-річчя найменування м. Звягеля Новоград-Волинським / відп. ред. М. Ю. Костриця. – Новоград-Волинський : Б.в., 1995. – C. 93-94.

 

Кричильський С. «Бій відлунав... Жовто-сині знамена замайоріли на станції знов...» / С. Кричильський // Волинь. – 2013. – 1 берез. – C. 1, 7.

Про Костопільсько-Сарненську операцію, яка в лютому 1919 року відбулася між військами УНР та більшовиками і завершилась перемогою військ УНР і визволенням Костополя.

 

Кужіль А. Володимирець у 1918-1939 рр. // Кужіль А. Історія Володимирця : погляд на межі тисячоліть / А. Кужіль. – Володимирець, 2008. – С. 41-51.

 

Кузьмик О. М. УНР періоду Директорії: спроба державного перевороту в Рівному В. Оскілком / О. М. Кузьмик // Актуальні питання культурології : альм. наук. т-ва «Афіна» каф. культурології та музеєзнавства / Рівнен. держ. гуманіт. ун-т ; наук. ред. і упоряд. В. Г. Виткалов. – Рівне : РДГУ, 2013. – Вип. 13. – C. 49-51.

 

Кузьмик О. Державотворчі процеси на Волині : державний переворот 1919 р. : причини і наслідки / О. Кузьмик // Актуальні питання культурології : альм. наук. т-ва «Афіна» кафедри культурології / Рівнен. держ. гуманіт. ун-т ; ред. В. Г. Виткалов. - Рівне : РДГУ, 2012. - Вип. 12. – C. 100-104.

 

Мазепа І. П. Рівненська доба (квіт.-трав. 1919 р.) / І. П. Мазепа // Мазепа І. П. Україна в огні й бурі революції, 1917-1921. Центральна Рада. Гетьманщина. Директорія. Кам'янецька доба / І. П. Мазепа. – Дніпропетровськ : Сiч, 2001. – C. 196-264.

Переговори про утворення нового уряду і державна нарада в Рівному, про військову нараду в Здолбунові і бунт Оскілка.

 

Манько М. Острог в роки української революції // Манько М. Дев’ятсотлітній Острог : іст.-краєзн. нарис / М. Манько. – Острог, 2000. – С. 27-28.

 

Мельничук А. Г. Події Першої світової війни та Української революції на території краю // Мельничук А. Г. Історія України. Гощанський район на уроках історії : підруч. для 5-11 кл. загальноосв. шк. / А. Г. Мельничук. – Рівне, 2016. – С. 79-84.

 

Митрофаненко Ю. С. Українська отаманщина 1918-1919 років / Ю. С. Митрофаненко. –Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2016. – 240 с.

Міститься таблиця № 1 «Найвідоміші атаманські формування, що діяли на теренах УНР у 1918-1919 рр», де вказані керівники загонів та території, на яких вони діяли, зокрема на Волині – С. 207-209.

 

Млин Є. Як генерал Оскілко вчинив державний переворот, а державну казну деякий час переховував у лісі під Хорупанем / Є. Млин // Гомін. – 2009. –13 серп. – C. 15.

У квітні 1919 року у Рівному, тодішній тимчасовій столиці Української Народної Республіки, куди відступили рештки сил Директорії, 27-річний генерал-хорунжий Володимир Оскілко спробував усунути Симона Петлюру від керівництва Армією УНР.

 

Надчицький В. Уряд на далекій станції : Симон Петлюра працював у Радивилові / В. Надчицький // Прапор перемоги. – 2009. – 21 серп. – C. 3.

 

Намозов О. Костопіль. Місто над Замчиськом / О. Намозов. – Рівне, 2013. – 10-12.

 

Оксенюк Р. Н. Нариси історії Волині : соц.-екон. розвиток, революц. та нац.-визвол. рух трудящих (1861-1939) / Р. Н. Оксенюк. – Львів : Вид-во Львів. ун-ту, 1970. – 276 с.

Волинь у період Великої Жовтневої Соціалістичної Революції та Громадянської війни – С. 71-173. Волинь за часів окупації буржуазно-поміщицької Польщі – С. 174-271.

 

Острог : що новенького? // Провінційка. – 2010. – 25 листоп. – C. 2.

З ініціативи Генерального Консульства Республіки Польща в Луцьку у Національному університеті «Острозька академія» відбулася презентація книги «Польща та Україна у боротьбі за незалежність 1918-1920 рр.».

 

Панасенко О. Корець і Кореччина в 1917-1945 роках // Панасенко О. Корець і Кореччина: історія / О. Панасенко, Л. Якубець. – Луцьк, 2000. – С. 59-61.

 

Панасенко О. Рівненщина. Сторінки минулого : наук.-попул. навч. посіб. / О. Панасенко. – Рiвне : Будинок науки i технiки, 2001. – 313 c.

Книга присвячена історичному розитку території сучасної Рівненської області і охоплює період від часів роздробленості руських земель (ХІІ ст.) до закінчення другої світової війни (1945 р.).

 

Пащук І. Рівне-720 : хроніка подій і розвитку [1918-1921] / І. Пащук // Вісті Рівненщини. – 2003. – 29 жовт. – С. 5.

 

Пащук І. Г. Рівне. 1283-2003 : іст.-краєзн. хроніка / І. Г. Пащук. – Рівне : Овід, 2006. – 180 с.

 

Поліщук Я. О. Рівне. Мандрівка крізь віки : нариси історії міста / Я. О. Поліщук. – Вид. 2-ге, доповн. – Рівне : Волин. обереги, 2009. – 300 с.

 

Постельжук О. Інституціоналізація та діяльність українських угодовський партій та організацій у Західній Україні в 1919-1939 рр. : монографія / О. Постельжук. – Рівне : О. Зень, 2016. – 257 с.

 

Прищепа О. П. До питання про політичну боротьбу в Рівному в 1917 році / О. П. Прищепа // Велика Волинь: минуле і сучасне : тези регіон. наук. конф. 14-16 листоп. 1991 р. – Рiвне, 1991. – C. 36-39.

 

Прищепа О. Культурно-освітнє життя Рівного 1917-1920 рр. (за матеріалами колекції Рівненського обласного краєзнавчого музею та документами Державного архіву Рівненської області) / Прищепа О. // Наукові записки / Рівнен. обл. краєзн. музей. – Рівне, 2008. – Вип. VI. – С. 199-203.

 

Прищепа Б. Нумізматичні джерела Волині доби Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. // Прищепа Б. Історичне краєзнавство Волині / Б. Прищепа, О. Прищепа. – Рівне, 2008. – С. 329-335.

 

Реабілітовані історією : в 27 т. – Рівне : Рівнен. друк. – 2006.

Рівненська область. Кн.1 / ред. А. А. Жив'юк. – 2006. – 583 с.

Про політичні репресії радянської доби в Рівненській області, їх причини, перебіг, специфіку, наслідки для регіону.

 

Сирота І. Рівнезнавство : мала ілюстр. енцикл. / І. Сирота. – Вид. 2-ге, репр. та доповн. – Рівне, 2008. – 115 с.

 

Славутич Ю. За вашу і нашу свободу! / Ю. Славутич // Волинь. – 2015. – 6 лют. – C. 3.

Громадськість Рівного вшанувала полеглих трьохсот польських легіонерів, які поховані на Дубенському цвинтарі. Вони загинули в боях з більшовиками в перших числах липня 1920 року в околицях Рівного.

 

Слов'янський світ і Україна : зб. наук. праць на пошану ректора РДГУ, проф. Р. Постоловського. – Рівне : О. Зень, 2011. – 504 с.

У збірнику містяться наукові розвідки з історії слов'янських народів, з історії України, зокрема Волині, різних періодів.

 

Сосновчик Л. Наш край в роки першої світової війни / Л. Сосновчик // Надслучанський вісник. – 2013. – 10 груд – С. 4.

Історія села Бистричі, що у Березнівському районі, з 1914 по 1919 роки.

 

Терновий вінець командарма // Волинь. – 2006. – 27 січ. – C. 19.

Про командарма, генерал-хорунжого Василя Тютюнника, одного з організаторів Збройних сил Української Народної Республіки, який похований на Дубенському цвинтарі в Рівному.

 

Тимошенко В. І. Волинь в період української революції і громадянської війни (1917-1920 рр.) / В. І. Тимошенко // Велика Волинь: минуле і сучасне : тези міжнар. наук. краєзн. конф., м. Житомир, Україна, 9-11 верес. 1993 р. – Житомир, 1993. – C. 64-65.

 

Тишкевич Р. К. Сарни в роки визвольних змагань 1917-1921 років // Тишкевич Р. К. Сарни : іст-краєзн. нарис / Р. К. Тишкевич. – Рівне, 2016. – С. 43-52.

 

Тищенко О. Із нагоди 7 листопада… / О. Тищенко // Сім днів. – 2007. – 9 листоп. – C. 2.

Про дебати в прямому ефірі Рівненської державної телерадіомовної компанії між представниками комуністичної партії, яка шанує річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції, та Конгресу Українських Націоналістів, які називають цю подію Жовтневим переворотом.

 

Тищенко О. О. У полум’ї революцій // Тищенко О. О. Здолбунів на Волині : іст. вернісаж / О. О. Тищенко, Ю. І. Кірєєв. – Рівне, 2007. – С. 59-78.

 

Трембіцький В. Позиція Великої Волині в українській державі 1918 року / В. Трембіцький ; Ін-т дослідів Волині. – Вінніпег, 1993. – 110 с.

Про Рівненщину – С. 10, 22, 54, 56, 58, 62, 63, 64, 66, 67, 70, 73, 74, 75, 76, 77.

 

Трохлюк Н. Березнівщина в 20-30-их роках ХХ століття / Н. Трохлюк // Літопис Березнівщини : наук. зап. Березнів. краєзн. музею. – Рівне, 2011. – Вип. 1. – С. 65.

 

Тхор В. І. Роки війни і революцій (1914-1920 рр.) // Тхор В. І. Наш край в курсі історії України : навч. посіб. для уч. 6-11 кл. загальноосвіт. шк. / В. І. Тхор, В. М. Сніцаревич. – Рівне, 1997. – С. 70-73.

 

Тютюнник Ю.З поляками проти Вкраїни : репринт. відтворення вид. 1924 р. / Ю. Тютюнник ; передм. і приміт. М. Любченка. – Львів : Україна, 1991. – 102 с.

Спогади Ю. Тютюнника про його службу в петлюрівських формуваннях. Про петлюрівщину на Рівненщині – С. 50-53, 70, 76, 80, 82, 83, 87, 89-92, 98.

 

Хитрий Ч. І. Минувшина Рівненщини – далека і близька / Ч. І. Хитрий. – Вид. 2-ге, доповн. – Рівне : Волин. обереги, 2010. – 416 с.

 

Цимбалюк Є. Буремний початок ХХ століття // Цимбалюк Є. Млинів: минуле і сучасність, сторінки 500-літнього літопису / Є. Цимбалюк. – Рівне, 2006. – С. 30-32.

 

Шеремет А. Рокитнівщина: з глибини століть до сьогодення / А. Шеремет. – Рокитне, 2006. – 34 с.

Про події 2017-1921 років – С. 11-13.

 

Шолодько П. М. Гоща : короткий нарис історії селища / П. М. Шолодько, В. С. Мельничук. – Здолбунів, 1993. – 8 с.

 

Шумовський Ю. Дубенська гімназія – в евакуації та революції / Ю. Шумовський // Над Іквою-рікою… : літ.-мист.-краєзн. альм. – Дубно, 2007. – 153-155.

 

Яноші В. Загорецький самородок лишився неограненим / В. Яноші // Вільне слово. – 2006. – 17 січ. – C. 2, 4.

Про Г. І. Денисюка – українського патріота з села Загорці, що на Дубенщині, депутата Центральної Ради на початку 20 століття.

 

Яноші В. Червоний командир був родом із Садів / В. Яноші // Провінційка. – 2010. – 11-17 листоп. – C. 14.

Про уродженця села Сади Дубенського району Миколу Прокопчука, який очолював у 1919 році повстання робітників і солдат Дубна, зробив військову кар'єру, дослужився до генерала, був репресований 1937 року.

 

***

 

Здолбунівський край: історія, події, постаті : наук.-допом. покажч. / Рівнен. обл. універс. наук. б-ка ; уклад. Л. А. Костильова, Г. М. Люльчук ; наук. консультант О. П. Прищепа ; наук. ред. О. Л. Промська ; ред.: Л. Г. Сахнюк, І. В. Давидчук ; відп. за вип. В. П. Ярощук. – Рівне : Волин. обереги, 2014. – 120 с.

 

Одвічні джерела. Острогу – 900 : бібліогр. покажч. / уклад. : П. І. Демчук, М. П. Манько, Н. П. Тимощук ; наук. консультанти: М. П. Ковальський, І. В. Мілясевич. – Рівне : Волин. обереги, 2000. – 192 с.

 

Пам'ять століть: Магдебурзькому праву Дубна 500 років : наук.-допом. покажч. / Рівнен. держ. обл. б-ка ; уклад.: Кожан Н. М., Демчук П. І. ; наук.-бібліогр. редагування Мілясевич І. В. ; ред. Сахнюк Л. Г. – Рівне : Брегін А. Р., 2008. – 141 с.

 

Вулиці міста Рівне : реком. спис. л-ри / уклад. Л. О. Грищук. – Рівне : Волин. обереги, 2008. – 80 с.

Пам'ятники, пам'ятні знаки, меморіальні дошки Рівненської області : наук. - допом. бібліогр. покажч. / Рівнен. обл. універс. наук. б-ка ; уклад.: Л. М. Малишева, Н. М. Кожан ; наук. ред.: О. Л. Промська, О. П. Прищепа ; ред.: З. М. Тирак, Л. Г. Сахнюк ; відп. за вип. В. П. Ярощук. – Рівне : Волин. обереги, 2015. – 186 с.

 

Пащук І. Меморіальні дошки у Рівному : іст.-краєзн. довід. / І. Пащук. – Рівне : Рівнен. друк., 2008. – 76 с.

 

Повстанські та стрілецькі пісні : реком. список л-ри / уклад. Л. А. Костильова ; ред. Л. Г. Сахнюк. – Рівне : Волин. обереги, 2006. – 28 с.

 

Пам`ятники та меморіальні дошки, пов'язані з УНР

(фото з фондів Рівненського обласного краєзнавчого музею)

 

 

1.Залізничний вокзал у м. Сарни. Поч. ХХ ст.

2.Меморіальна дошка на будівлі залізничного вокзалу в м. Сарни

 

3 ,4.Пам’ятник воякам армії УНР, які загинули 1919 р. у боях за м. Сарни

5.Меморіальна дошка на будівлі залізничного вокзалу в м. Костопіль

6.Пам’ятник воякам армії УНР, які загинули 1919 р. у боях за м. Костопіль

7.Залізничний вокзал у м. Здолбунів

 

8,9,10.Меморіальна дошка на будівлі залізничного вокзалу в м. Здолбунів

 

11,12.Пам’ятник генерал-хорунжому, командувачу Дієвої армії УНР Василю Тютюннику на цвинтарі на вул. Дубенській у м. Рівне

 

13.Меморіальна дошка В. Тютюннику на будівлі військового шпиталю на вул. О. Теліги в м. Рівне

14.Табличка на могилі полковника Армії УНР Костянтина Вротновського-Сивошапки на цвинтарі на вул. Дубенській у м. Рівне

 

Політичні діячі доби національної революції 1917-1921 рр.

 

Бойко О. Безручко Марко Данилович / О. Бойко // Енциклопедія історії України. – Київ : Наук. думка, 2003. – Т. 1 : А-В. – C. 214.

6-та стрілецька дивізія М. Безручка взяла безпосередню участь у битві за Рівне, яка тривала 28 червня – 11 липня 1920 р.

 

Борщевич В. Перший волинський період діяльності Сергія Прокоповича Тимошенка: здобутки в царині політичного і церковно-громадського життя / В. Борщевич // Архітектурна спадщина Волині : зб. наук. праць / НУВГП ; за наук. ред. П. А. Ричкова. – Рівне : ДМ, – 2012. – Вип. 3. – C. 241-247.

 

Верстюк В. Діячі Української Центральної Ради : бібліогр. довід. / В. Верстюк, Т. Осташко. – Київ, 1998. – 256 c.

 

Верстюк В. Ф. Сергій Єфремов проти Павла Скоропадського / В. Ф. Верстюк // Укр. іст. журн. – 2013. – № 3. – C. 63-79.

 

Вінцковський Т. С. Політичні діячі України, 1917-2004 / Т. С. Вінцковський. – Харків : Основа, 2005. – 112 с.

 

Ворон В. Волинський слід Сергія Тимошенка / В. Ворон // Волинський Монітор. – 2015. – 19 листоп. – C. 9.

Про Сергія Тимошенка – корифея української архітектури початку ХХ століття, творця Бронниківської церкви, що в Рівненському районі Рівненської області. Волинський період його життя, який припав на 30-ті рр. ХХ ст., характеризувався не стільки професійною працею, як активним громадсько-політичним життям. Посол, згодом сенатор до польського сейму, очільник Волинського українського об'єднання.

 

Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії : всеукр. наук. конф. 19-20 трав. 2008 р. / відп. ред. В. Ф. Верстюк. – Київ : Вид-во ім. О. Теліги, 2008. – 320 с.

 

Гудима В. Волинський губернський комісар доби Дерикторії УНР Федір Сумнєвич / В. Гудима // Острозький краєзнавчий збірник / Держ. іст.-культ. заповідник м. Острога ; Остроз. наук.-краєзн. т-во «Спадщина» ім. князів Острозьких ; ред.: М. Манько, М. Данилюк, Т. Глушман. – Острог : Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія». – 2013. – Вип. 6. – C. 176-181.

 

Давидюк Р. Микола Негребецький / Р. Давидюк // Давидюк Р. П. З поляками за Україну : наддніпрян. еміграція в сусп.-політ. житті міжвоєн. Волині : [монографія] / Р. П. Давидюк. – Рівне : ДМ, 2014. – C. 88-97.

Життєвий шлях Миколи Сильвестровича Негребецького, який народився у Рівному і боровся за волю і незалежність України.

 

Доленко С. Симон Петлюра вічно житиме в народній пам'яті / С. Доленко, Л. Марчук // Рівне Час. – 2006. – 1 черв. – C. 2.

26 травня 2006 р. минуло 80 років з часу загибелі головнокомандуючого армії УНР С. Петлюри.

 

Іванис В. Симон Петлюра – президент України (1879-1926) / В. Іванис. – Репр. вид. – Дрогобич : Бескид, 1991. – 256 c.

 

Історичний календар, 97 / упоряд. А. Денисенко. – Київ, 1996. – 398 c.

 

Кожушко Н. Георгій Косміаді та рівненські навчальні заклади. 1917-1940 рр. / Н. Кожушко // Наукові записки / Рівнен. обл. краєзн. музей. – Рівне : Перспектива, 2007. –Вип. 5 : [присвяч. 150-річчю від дня народження М. І. Костомарова]. – C. 53-55.

 

Корольов Г. О. Європейський федераліст, імперіаліст і політичний реаліст : польські історики про Ю. Пілсудського та його східну політику / Г. О. Корольов // Укр. іст. журн. – 2015. – № 4. – C. 148-160.

 

Костриця М. Ю. Видатний борець за незалежну Україну І. А. Фещенко-Чопівський / М. Ю. Костриця, Г. П. Мокрицький // Велика Волинь: минуле і сучасне : тези другої регіон. наук.-теорет. конф. 18-20 груд. 1992 р. – Рівне, 1992. – C. 50-51.

Український вчений-металознавець, громадський діяч, член урядів за часів УНР і Директорії Іван Андрійович Фещенко-Чопівський народився в містечку Чуднів Волинської губернії (нині Житомирська область).

 

Ломако О. Володимир Оскілко: невідоме з відомого : цього року минає 111 р. від дня народження та 77 р. від загибелі видат. укр. діяча В. Оскілка, прах якого покоїться на Рівненщині [в с. Хотин Рівнен. р-ну] / О. Ломако // Ого. – Рівне. – 2003. – 24 лип. – C. 9.

 

Марчук І. Життєвий шлях отамана Ананія Волинця / І. Марчук // Реабілітовані історією / ред. А. А. Жив'юк. – Рівне : Рівнен. друк. – 2006. – Рівненська область. Кн.1. – C. 392-395.

Ананій Волинець – представник надніпрянської еміграції, організатор Вільного козацтва, отаман Гайсинського повіту, який, проживаючи у місті Рівному 1917-1920 рр., проводив активну політичну діяльність.

 

Непомняща А. Бути чи не бути в Рівному проспекту генерала УНР Марка Безручка? / А. Непомняща // Льонокомбінат. – 2015. –30 жовт. – C. 5.

Про конференцію у Рівненському обласному краєзнавчому музеї, присвячену 95-й річниці спільної битви під Рівним військ УНР та Польщі проти більшовиків, де згадувався генерал армії УНР Марко Безручко, який брав участь у цій битві.

 

Реабілітовані історією : у 27 т. Кн. 3 : Рівненська область / упоряд.: О. А. Білоконь, Р. П. Давидюк, А. А. Жив’юк та ін. – Рівне : ДМ, 2013. – 620 с.

Книга включає анотовані біографічні довідки про осіб, які зазнали політичних репресій з боку радянського тоталітарного режиму, а згодом були реабілітовані, чиї прізвища починаються на букви А, Б, В.

 

Савченко В. Симон Петлюра / В. Савченко ; пер. з рос. А. Сопронюк. – Київ : Нора-друк, 2016. – 469 с.

 

Савченко В. А. Павло Скоропадський – останній гетьман України / В. А. Савченко. – Харків : Фоліо, 2008. – 380 с.

 

Симон Петлюра в історії та національній пам'яті : матеріали наук. конф. (20-22 трав. 2009 р.) / відп. ред. В. Ф. Верстюк ; Укр. ін-т нац. пам'яті. – Київ : Фоліант, 2009. – 164 с.

 

Симон Петлюра на сторінках українських газет 1917-1920 років : матеріали до біобібліогр. : анотов. бібліогр. покажч. / НАН України ; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського ; уклад.: О. А. Вакульчук, Т. О. Борисенко, О. С. Залізнюк та ін. – Київ : НБУВ, 2015. – 384 с.

 

Симон Петлюра та українська національна революція : зб. праць другого конкурсу петлюрознавців України / упоряд. В. Михальчука. – Київ : Рада, 1995. – 368 c.

 

Скоропадський П. Спогади: кінець 1917 – грудень 1918 / П. Скоропадський ; ред. Я. Пеленський. – Київ, 1995. – 493 с.

 

Скрипюк Н. Один з багатьох... Життєвий шлях Миколи Сильвестровича Негребецького [, який народився у Рівному і боровся за волю і незалежність України] / Н. Скрипюк, Н. Трусик, Д. Цецик // Наукові записки / голов. ред. О. С. Булига ; відп. за вип. О. С. Романчук. – Луцьк : Волин. старожитності, 2011. – Вип. 9. Ч. 2 : [історія Волинського краю]. – C. 269-272.

 

Смирнов А. Мстислав (Скрипник) : громадсько-політичний і церковний діяч, 1930-1944 : монографія / А. Смирнов. – 2-ге вид., доповн. – Київ : Смолоскип, 2009. – 326 с.

 

Стецишин О. Ландскнехти Галицької армії / О. Стецишин ; Центр дослідж. визвол. руху. – Львів : Часопис, 2012. – 480 с.

Про військове найманство в нашій країні. У книзі вперше систематизовано біографічні дані офіцерів неукраїнської національності, котрі служили в Українській Галицькій армії.

 

Шатайло О. Генерал Юрко Тютюнник / О. Шатайло. – Львів : Свiт, 2000. – 144 c.

 

Яноші В. Його ім'я знають і шанують давно в Дубні / В. Яноші // Провінційка. – 2009. – 6-12 серп. – C. 6.

Про волинянина Івана Фещенка-Чопівського (1884-1925) – вченого, українського державотворця 1917-1919 рр.

 

Інтернет-ресурси

Українська революція 1917-1921 рр.: Вирішуючи долю Європейської соціалістичної революції [Електронний ресурс] // Спільне : журн. соц. критики. – Режим доступу: http://commons.com.ua/ru/ukrayinska-revolyutsiya-1917-1921-rr-virishuyuchi/. – Назва з екрана.

 

Форд К. Українська революція 1917-1921 рр.: Вирішуючи долю Європейської соціалістичної революції [Електронний ресурс] / К. Форд // Майдан : сайт. – Режим доступу: http://maidan.org.ua/arch/arch2007/1196275274.html. – Назва з екрана.

 

Українська революція 1917-1921 років [Електронний ресурс] : [презентація] // PPT онлайн : сайт. – Режим доступу:  http://ppt-online.org/11118. – Назва з екрана.

 

 

Початок Української революції [Електронний ресурс] : [презентація] // SvitPPT : сайт. – Режим доступу: http://svitppt.com.ua/istoriya-ukraini/pochatok-ukrainskoi-revolyucii1.html. – Назва з екрана.

 

Уряд затвердив план заходів з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 років [Електронний ресурс] // Український інститут національної пам’яті : сайт. – режим доступу: http://www.memory.gov.ua/news/uryad-zatverdiv-plan-zakhodiv-z-vidznachennya-100-richchya-podii-ukrainskoi-revolyutsii-1917-19. – Назва з екрана.

 

Мазуренко І. В. Періодика доби Української революції (1917-1920) та 1920-30-х рр. як об’єкт джерелознавчого дослідження української (регіональної) культури : за матералами зібрання ДНІМ ім. Д. І. Яворницького [Електронний ресурс] / І. В. Мазуренко // Дніпропетровський національний Історичний музей ім. Д. І. Яворницького : сайт. – Режим доступу: http://museum.dp.ua/article0448.html. – Назва з екрана.

 

Українська революція 1917-1921 рр. Відродження державності українського народу : Падіння самодержавства. Розгортання національно-визвольного руху. Діяльність Центральної Ради [Електронний ресурс] // Навчальні матеріали онлайн : сайт. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/10290718/istoriya/ukrayinska_revolyutsiya_1917-1921_vidrodzhennya_derzhavnosti_ukrayinskogo_narodu. – Назва з екрана.

 

Українська революція 1917 1921 рр. [Електронний ресурс] : сайт / Харків. нац. ун-т радіоелектроніки. – Електрон. дані. – Харків, 2017. – Режим доступу: http://ukr-revolution.at.ua/. – Назва з екрана.

Лідери. Уряди. Події. Фото/малюнки. Документи.

 

Грушівський Т. Полковник армії УНР з Радивилова [Святослав Захарчук] [Електронний ресурс] / Т. Грушівський // Радивилів.info : сайт. – Режим доступу: http://www.radyvyliv.info/polkovnik-armi%D1%97-unr-z-radivilova.html. – Назва з екрана.

 

Дзюба Д. Українська революція 1917-1921 [Електронний ресурс] / Д. Дзюба // Порохівниця : сайт. – Режим доступу: https://porokhivnytsya.com.ua/2017/03/13/ukrainian-revolution_1917-1921/. – Назва з екрана.

 

Українська революція [Електронний ресурс] // Вікіпедія – вільна енциклопедія : сайт. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_революція. – Назва з екрана.

 

Історичний документальний фільм «Українська революція»: за спогадами Всеволода Петріва [Електронний ресурс] // Українські фільми. Виробництво KVIDEO.COM.UA : сайт. – Режим доступу: http://ur.kvideo.com.ua/. – Назва з екрана.

Документальна екранізація спогадів генерал-хорунжого УНР Всеволода Петріва.

 

Українська революція. Початок революції. Доба Української Центральної Ради, 1917-1918 рр. : навч. відеофільм з новіт. історії України для учнів 10-х кл. [Електронний ресурс] // YouTubeua : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=KZV1qJtAmJw. – Назва з екрана.

 

Методичні рекомендації до 100-річчя Української революції 1917-1921 років [Електронний ресурс] // Український інститут національної пам’яті : сайт. – Режим доступу: http://memory.gov.ua/methodicmaterial/metodichni-rekomendatsii-do-100-richchya-ukrainskoi-revolyutsii-1917-1921-rokiv. – Назва з екрана.

Людмила Степанюк



Коментарі (2)



усі виставки »
#1 #2 #3 #4 #5 #6

Книжкові виставки

  • з 1 по 15 квітня

    Птахи: збереження, вивчення та охорона видів

    Відділ виробничої л-ри ІІІ поверх

  • з 1 по 30 квітня

    «Рівненщина в полум’ї Української народної революції (1917-1921)»

    Краєзнавчий відділ IV поверх

  • з 1 по 30 квітня

    Естетика Відродження у творчості Леонардо да Вінчі: До 565-річчя від дня народження італійського живописця, скульптора, архітектора, вченого, інженера

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • 1 по 30 квітня

    Краща книга Рівненщини (2009-2015)

    Краєзнавчий відділ IV поверх

  • 1 по 30 квітня

    Мар’ян Крушельницький: арлекін і філософ: До 120-річчя від дня народження українського актора, режисера, педагога

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 1 по 30 квітня

    Виставка-настрій «Швидка допомога поганому настрою»

    Абонемент ІІ поверх

  • з 1 по 30 квітня

    Книги-ювіляри 2017 року

    Краєзнавчий відділ IV поверх

  • з 1 по 30 квітня

    Шляхи поліпшення стану навколишнього середовища, очищення водних джерел, озеленення, збереження заповідних об’єктів

    Відділ виробничої літератури ІІІ поверх

  • з 1 по 30 квітня

    Йозеф Гайдн – «батько симфонії і струнного квартету»: До 285-річчя від дня народження австрійського композитора

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 1 по 30 квітня

    Страви Великодня

    Відділ виробничої літератури ІІІ поверх

  • з 1 по 30 квітня

    Художні шедеври Івана Кавалерідзе: До 130-річчя від дня народження українського скульптора, кінорежисера і драматурга

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 1 по 15 квітня

    «Ракетно-космічна галузь України: сьогодні і завтра»

    Відділ виробничої літератури ІІІ поверх

  • з 1 по 30 квітня

    «Вільний книгообмін» «Популярні аудіокниги» «Нові надходження художньої літератури» «Книги письменників – лауреатів літературного конкурсу «Коронація слова» «Письменники рідного краю» «Нова періодика для дозвілля»

    Відділ абонемента ІІ поверх

  • з 5 по 15 квітня

    Виставка-ювілей 25 років від початку (1992 р.) виходу у світ теоретичного і громадсько-політичного журналу Верховної Ради України «Віче»

    Читальна зала IV поверх

  • з 8 по 25 квітня

    Виставка-кросворд «Відважний лицар Дон Кіхот»: у пошуках ідеалу»: До 400-ої річниці з дня смерті Мігеля Сервантеса, іспанського новеліста, драматурга, поета

    Відділ іноземної л-ри ІІІ поверх

  • з 10 по 30 квітня

    «Країна вранішнього сонця» (до Року Японії в Україні)

    Відділ абонемента ІІ поверх

  • з 10 по 30 квітня

    Виставка одного жанру Авантюрний роман

    Читальна зала IV поверх

  • з 10 по 30 квітня

    «Книг незмірна глибина»: До Всесвітнього дня книги та авторського права

    Читальна зала IV поверх

  • з 15 по 28 квітня

    Виставка-настрій «Гумор і сатира у романі «Трістрам Шенді» Моренса Стерна, англійського письменника (250 років від дня публікації роману)

    Відділ іноземної л-ри ІІІ поверх

  • з 15 по 30 квітня

    Новини літератури з економічних питань на допомогу навчальному процесу

    Відділ виробничої літератури ІІІ поверх

  • з 15 по 30 квітня

    Виставка-застереження «Чорнобиль – німий докір минулого та болюча пересторога майбутньому»

    Відділ виробничої літератури ІІІ поверх

  • з 15 по 30 квітня

    Виставка-ретро «Улюблені книги наших бабусь …»

    Читальна зала IV поверх

  • з 20 по 30 квітня

    Виставка-роздум до 140-ї річниці від дня народження лауреата Нобелівської премії, автора філософського есе «Гра в бісер» Германа Гессе

    Відділ іноземної л-ри ІІІ поверх

  • з 25 квітня

    «Краща книга Рівненщини 2010-2017 : Кращі прозові видання

    Читальна зала IV поверх

  • з 25 квітня

    «Краща книга Рівненщини 2010-2017. Кращі прозові видання»: Мультимедійна виставка на сайті бібліотеки (http://libr.rv.ua)

    Читальна зала IV поверх

  • з 27 квітня

    «Письменниця сумління і боротьби»: До 110-річчя від дня народження української письменниці Ірини Вільде Віртуальна виставка на сайті бібліотеки (http://libr.rv.ua)

    Читальна зала IV поверх

  • 20 – 30 квітня

    Демонстрація виставки творчих робіт з початкового технічного моделювання вихованців міського центру творчості учнівської молоді м. Рівне

    Відділ виробничої л-ри ІІІ поверх

  • 1 – 16 квітня

    Демонстрація виставки творчих робіт «Подарунок солдату», вихованців Рівненських підліткових клубів «Юність» та «Меридіан» для воїнів АТО

    Відділ виробничої л-ри ІІІ поверх



    Фотогалерея