Віртуальні виставки

Євген Маланюк – самобутній митець української діаспори
05.01 2017 | Прочитано: 2281


До 120-річчя від дня народження (1897–1968)

«Є. Маланюк із найвидатнішого поета української еміграції

перетворився на класика української літератури ХХ ст.,

його поезія – не лише крик зболеного серця, а ще і гарт,

очисний вогонь, через який проходить наш народ

на нелегкому шляху до своєї державності й духовності»

М. Ільницький

Ім'я Євгена Маланюка стало широко відомим лише на початку 90-х років минулого століття, через три десятиліття після його смерті. Довгий час творчий доробок цього самобутнього і талановитого поета був під забороною радянської пропаганди, яка причепила йому «ярлик» яскравого представника «українського націоналізму». Насправді ж він лише палко любив свою Батьківщину, за межами якої змушений був прожити більшу частину життя, і «сумно» жартував, що зазнав трьох еміграцій і двох інтернувань. Любов до рідної землі додавала наснаги творити, виливаючи її у динамічних поетичних рядках і публіцистичному слові.

 

Мій ярий крик, мій біль тужавий,

випалюючи ржу і гріх

Ввійде у складники держави,

Як криця й камінь слів моїх...

 

Ці рядки стосуються не лише всієї художньої спадщини Є. Маланюка, а й усього неспокійного життя цієї людини. Основні теми творчості – боротьба за національне і соціальне відродження України, за її державність; біль з приводу втрачених політичних здобутків 1917–1920 рр.

Євген Маланюк мав друзів і приятелів серед політиків, науковців і літераторів Польщі, Чехословаччини, Німеччини та США, яких намагався «навернути до української віри», ознайомити з власними ідейними переконаннями. Жваво цікавився мистецьким і культурним життям тих народів, поміж яких доводилося жити, зокрема, поляків і чехів. Повторюючи його літературні образи, можна сказати, що він «гарячий згусток свого життя і творчості, як розтоплену бронзу, в слово правди перелив...».

Євген Маланюк народився 2 лютого (20 січня за старим стилем) 1897 року в Архангороді (тоді Херсонщина, тепер – районний центр Новоархангельське Кіровоградської області) у родині Филимона Маланюка та Гликерії з роду Стоянових. Мати Євгена – донька тамтешніх поселенців – чорногорця Якова Стоянова та польки Марії Ліщинської.

«В лінії батька, – згадував пізніше поет, – були чумаки, осілі запорожці, хоч засновники роду, найбільш правдоподібно, прийшли з Покуття...».

Пізніше в «Уривку з поеми» поет писатиме:

 

Внук кремезного чумака,

Січовика блідий правнук, –

Я закохавсь в гучних віках,

Я волю полюбив державну...

 

У подальшому таке «інтернаціональне коріння» дало змогу поету тонко відчувати душі інших слов'янських народів, віднаходити однодумців по всьому світу: у Польщі, Чехії, Німеччині, Америці.

Дитячі та юнацькі роки письменника минули в літературно-мистецькій атмосфері колишнього Єлисаветграда (нині Кропивницький) і Києва. Хлопець непогано малював, а вірші почав писати уже в 11-13 років – спочатку російською, потім українською мовами. З дитинства зачитувався «Словом о полку Ігоревім», віршами Тараса Шевченка, прозою Едмондо де Амічіса та Марка Твена.

У 1914 році закінчив Єлисаветградське реальне училище, що славилося своїми гуманітарними традиціями.

Молодий поет мріяв про інженерну освіту, що привело його у стіни Петербурзького політехнічного інституту. Здавалося, мрія вже мала здійснитися, однак, як грім з неба, вдарила Перша світова війна. І довелося юнаку вступити до Київської військової школи, яку закінчив 1916 року.

Євген Маланюк захопився «неспокійними греками», епохою романтизму, парнасизмом і реалізмом, символізмом і новітніми мистецькими школами; надавав перевагу поезії О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, Ф. Тютчева, О. Блока, Ф. Сологуба, К. Бальмонта, В. Брюсова, Ш. Бодлера і П. Верлена.

Любив поет і твори Адама Міцкевича. У культурному житті колишнього Єлисаветграда добре пам'ятали приїзд до міста 1825 року цього великого польського поета. Адже, як свідчать оцінки дослідників, «крім Пушкіна і Лєрмонтова, в Україні не було інонаціонального поета, більш популярного, шанованого й улюбленого, ніж Міцкевич». Є. Маланюк згадує польського письменника в прозовому «Уривку з «Мінеї-четьї поетів» (1922 р.). Значно пізніше доля закинула Маланюка до Польщі, де він щиро заприязнився з польськими поетами, представниками групи «Скамандер» («Зкатапсіег»). Та особливо тісні стосунки мав з великим шанувальником А. Міцкевича – Леонардом Підгорським-Околувим.

Визначальними для ідеології та творчості Євгена Маланюка були 1918–1923 роки. Доля звела його з Василем Тютюнником, командуючим Наддніпрянською армією УНР (ад'ютантом якого він став), Симоном Петлюрою та політиком Станіславом Стемповським (з 1917 року – голова Польського демократичного центру, який брав участь в уряді УНР), з яким познайомився у Жмеринці, у вирі евакуаційного хаосу влітку 1920 року. Маланюка приємно вразило те, що в руках Стемповського була збірка віршів Павла Тичини «Сонячні кларнети» (1918 р.). Відтоді почалася, як пригадував поет, «наша багатолітня дружба: батьківська з його боку, синівська – з мого».

Після поразки Української Народної Республіки в листопаді 1920 року письменник опинився в таборах інтернованих вояків УНА, розташованих на території Польщі. Але навіть у тих непростих умовах українські вояки та культурні діячі заснували церкву, школи і театри; видавали часописи і книжки. Є. Маланюк, разом з групою літераторів і митців, став причетним до організації роботи редакційної колегії журналу «Веселка» (Каліш, 1922–1923 рр.), а згодом – його редактором. 1923 року виходить «Озимина» – альманах трьох авторів: Євгена Маланюка, Михайла Селегія та Михайла Осики (справж. прізв. – Островерх). Добірку з 12 патріотичних і ліричних віршів Маланюка вважають літературним дебютом поета. Цього ж року польський письменник Ярослав Івашкевич відгукнувся про них на сторінках варшавського часопису «Скамандер».

Євген Маланюк був людиною, так би мовити, широкого діапазону, цікавою й оригінальною особистістю. Талант, ерудиція сприяли його добрим стосункам із відомими польськими літераторами, які належали до п'ятірного грона поетичної групи «Скамандер»: Антонієм Слонімським, Юліаном Тувімом, Яном Лехонем, Ярославом Івашкевичем, Казимиром Вєжинським. Гаслами цієї літературної групи були: вільний розвій кожного таланту, зв'язок із сучасністю, похвала всіх проявів життя в його повсякденному наповненні. Така спрямованість групи імпонувала Маланюкові. Цікавились його творчою манерою і «скамандрити». Скажімо, Ю. Тувім переклав поезію «Варшава» («Ти вдивляєшся хмуро й бронзово...»), присвячену роздумам українського поета біля пам'ятника А. Міцкевичу над долею Східної Європи.

До речі, польських письменників Ярослава Івашкевича, Єжи Мечислава Ритарда (Мечислава Козловського), Чеслава Ястшебєц-Козловського і Казимира Вєжинського, крім ідейних переконань національного спрямування, з Євгеном Маланюком об'єднувала ще «печать Києва». Кожен із них свого часу жив чи короткий час перебував у місті над Дніпром і зберіг про нього найтепліші спогади.

Згадуючи й осмислюючи дні визвольних змагань, Євген Маланюк писав: «Мистецтво взагалі, а поезія зокрема є завжди мірилом сили національного духу народу. Народ, що дає великих національних поетів, завжди дає великих національних вождів – це є незаперечним законом. Без Данте не могло бути Гарібальді... без Міцкевича й Сенкевича не було б Костюшка й Пілсудського. Без Шевченка трудно уявити українську національну революцію 1917–20 років...».

А в його поемі «Посланіє» (1925–1926 рр.) читаємо:

 

Як в нації вождя нема,

Тоді вожді її – поети:

Міцкевич, Пушкін недарма

Творили вічні міти й мені –

Давали форму почуттям,

Ростили й пестили події,

І стало вічністю життя

Їх в формі Польщі і Росії...

 

Вірші Євгена Маланюка динамічні, вирізняються риторичністю, історіософічністю. Наскрізний образ текстів – Україна («О земле вічна, ти одна на світі!»), що постає Степовою Елладою, яка попри крижані історичні вітри «вогонь буття не загасила», бо живить її «невичерпальний дух» і «непереможна сила» українського роду.

Євген Маланюк створив цікаву теорію, центральне місце в якій займає пророча візія майбутнього провідника України. У цій постаті, котра вивчить державний досвід Івана Мазепи, патріотизм та дипломатичний хист Пилипа Орлика, цілісність світогляду Тараса Шевченка, мали б поєднатися поет і державотворець.

Інтелектуально насиченими і плідними у поетичній творчості були роки перебування в Чехословаччині, які пов'язані з періодом навчання в Подєбрадській господарській академії (1923–1928 рр.) Маланюк був неформальним лідером української празької поетичної групи (до її складу ввійшли Юрій Дараган, Наталя Лівицька-Холодна, Олег Ольжич, Олена Теліга, Леонід Мосендз, Оксана Лятуринська, Олекса Стефанович, Микола Чирський, Галя Мазуренко та ін.).

Живучи в Чехії, письменник не поривав зв'язків із польськими літературними побратимами, а 1928 року зустрічався з ними у Празі. Приятельські стосунки відображені у віршах-присвятах. Я. Івашкевич у поезії «Прага», з дедукцією «Євгенові Маланюкові», висловив свою любов до українських степових просторів і замилування українською мовою. Є. Маланюк, у свою чергу, звертаючись «До Ярослава Івашкевича», висловлює віру в демократичне майбутнє української держави.

Ранній період творчості характеризується активною співпрацею з празьким «Студентським вісником» (1923–1932 рр.), львівським «Літературно-науковим вісником» (1922–1932 рр.), а згодом – львівським «Вістником» (1933–1939 рр.), редактором якого був активний виразник національної ідеї Д. Донцов.

У східній Європі проживало чимало українців-емігрантів, колишніх учасників українського національного опору. Бажання письменника об'єднати зусилля культурних діячів, емігрантів і материкової України в ім'я єдиної мети – самостійної України, на жаль, тоді не могло здійснитися. Але і в цих обставинах завдяки віршам, статтям та есеям він голосно мовив про давню історію і непомірну красу Батьківщини. Попри заборону радянських «халіфів», його твори доходили до материкової України.

Знаючи про це, митець реалізовував у своїх віршах і критичних оглядах ідеї єдності, насичуючи їх аналогіями та аргументами зі світових літератур. Найчастіше проводив паралелі зі слов'янськими літературами, зокрема, з польською.

Наприкінці 20-х років Євген Маланюк переїхав до Варшави, де працював на посаді інженера. Тут разом з Юрієм Липою заснував літературну групу «Танк» (1929 р.).

На початку 30-х років у місті над Віслою організувалась група, пізніше умовно названа Варшавською (Наталя Лівицька-Холодна, Олена Теліга, Юрій Липа, Андрій Крижанівський, Павло Зайцев, Євген Маланюк та ін.), яка підтримувала зв'язок із празькими й галицькими українськими літераторами. Постійне спілкування між українськими митцями, що залишилися в Чехословаччині (О. Ольжич, О. Лятуринська, Л. Мосендз, О. Стефанович, М. Чирський), львівськими колегами (Дмитро Донцов, Богдан-Ігор Антонич, Євген-Юлій Пеленський, Богдан Кравців, Святослав Гординський та ін.), – живило мистецькі інтереси, давало наснагу до творчої праці.

   У ці роки сформувалося глибоке переконання, що на еміграцію покладено особливу місію: зберігати й розвивати вітчизняну куль­туру, своїм словом протистояти більшовицькій ідеології, прискорю­вати майбутнє незалежної соборної України. У доповіді О. Теліги «Сила через радість», виголошеній в Українській студентській гро­маді у Варшаві 15 червня 1937 року, наголошувалося: «Дбаймо скорі­ше про те, щоб бути батьками нашого майбутнього, аніж синами нашого минулого». Така позиція визначила їхній світогляд як «тра­гічний оптимізм».

Для них національна ідея – основний стрижень власного життя і творчості, єдиний порятунок для нації. Попри різні непорозуміння (симпатії, антипатії, еміграційні проблеми), у своїй творчості вони достойно несли українське знамено, адже, як писав Маланюк, «боліла в серці цілість свого народу і отчизни...».

Пізніше ідейна єдність українських поетів-емігрантів була ідентифікована як «Празька літературна школа». Як слушно зауважив доктор філології Юрій Ковалів, «позбавлене зовнішніх ознак літературного групування, засвідчене самоочевидною інакшістю, воно вимагає нетипового, не відразу вловного рецептивним чуттям об'єктивного висвітлення...».

Налагодивши добрі контакти з літераторами й журналістами чеських і польських часописів, Євген Маланюк сприяв популяризації доробку українських митців, прагнучи їх ширше представити, вписати до слов'янського контексту. Тож недарма Юзеф Лободовський стосовно поета писав: «Зав'язав певні стосунки в столичному літературному середовищі, підтримував контакти з кількома видатними поетами – Тувімом, Вєжинським. Скрізь вважали його першим українським поетом на Заході...».

Письменника шанували, зокрема, за розроблену ним історіософську й художню концепцію державницької візії України, яскраво виявлену в таких збірках, як «Стилет і стилос» (Подєбради, 1925 р.), «Гербарій» (Гамбург, 1926 р.), «Земля й залізо» (Париж, 1930 р.), «Земна Мадонна» (Львів, 1934 р.), «Перстень Полікрата» (Львів, 1939 р.), «Вибрані поезії» (Львів; Краків, 1943 р.).

Час від часу бував у Празі й Кунштаті, поблизу Брно, де жили батьки його другої дружини Боїуміли Савицької. Навідувався й до Львова та Ужгорода, відпочивав з родиною на Тернопільщині, де знали його полум'яні вірші та глибокі за змістом статті.

Тридцяті роки – це також знайомство і дружба з чеськими поетами Йозефом Сватоплуком Махаром і Олдріджем Земеком. Отже, міжвоєнний період посів особливе місце у житті та творчості Є. Маланюка, зокрема й тому, що були започатковані важливі творчі взаємини з колегами-літераторами.

З 1929 до 1944 року Євген Маланюк жив у Варшаві. Працював у міському магістраті на посаді інженера у відділі регулювальних споруд на Віслі, а згодом – викладав російську мову у військовій академії, математику в Українській православній семінарії, співпрацював з Українським науковим інститутом у Варшаві та іншими установами. Поет перебував у вирі подій, виступав у пресі з оглядами класичної і сучасної вітчизняної літератури, і знову ж таки приятелював з багатьма польськими письменниками. Його статті та поезію перекладали російською, французькою, чеською і польською мовами. 1936 року в перекладі Чеслава Ястшембця-Козловського була надрукована книжка вибраних поезій Є. Маланюка «Степова Еллада» (Е. Ма аniuk «Неllаdа Stepowa»).

Коло знайомих українського художника слова у Варшаві було досить широким: Марія Домбровська, Володимир Бончковський, Юліан Волошиновський, Дмитро Філософов, Єжи Стемповський, Степан Ярач, Чеслав Мілош та ін. І в цьому було намагання висловити в літературі «нову українську духовність», протиставити «запальній казці комунізму патос державної ідеї» (О. Ольжич). Вельми важливим поставало для емігрантської української літературно-наукової громадськості завдання репрезентації української науки та літератури (материкової та еміграційної) для іноземного читача, співпраця з ученими, митцями, журналістами, видавцями країни перебування з метою зближення культур.

Наприкінці другої світової війни Євген Маланюк переїхав до Німеччини у Регенсбург, де влаштувався вчителем математики та української літератури. Навколо нього знову зібралося коло літературно обдарованої молоді з нової хвилі української еміграції – Леонід Лиман, Олег Зуєвський, Леонід Полтава. Поет брав участь у створенні письменницької організації МУР (Мистецький український рух), що протягом 1945–1949 рр. працювала в Німеччині й стала цікавою сторінкою в історії української літератури у вигнанні. А загалом для митця то були нелегкі часи: минув полудень віку, а тут знову постала необхідність все починати знову; з чого починати, на що сподіватися, – поет часто не знав. Хвилювався за дружину і сина Богдана, які залишилися в Празі.

У червні 1949 року письменник усвідомив, що брама Батьківщини для нього зачинена назавжди, і емігрував з Німеччини до США.

Нелегко складалося його життя в Америці. Спочатку довелося працювати фізично. Пізніше пощастило влаштуватися за фахом – на інженерну посаду в Нью-Йорку; в креслярському бюро він працював до виходу на пенсію в 1962 році. І тут підтримував стосунки з польськими емігрантами, зокрема Яном Лехонем. Друкувався на сторінках паризької «Культури» («Kultury»), яку видавав Єжи Гедройц.

На американському континенті опублікували його книжки «Влада» (1951 р.), «П'ята симфонія» (1954 р.), «Проща» (1954 р.), «Остання весна» (1959 р.), «Серпень» (1964 р.), «Перстень і посох» (1972 р.) і два томи літературно-критичних і культурологічних статей «Книга спостережень» (1962, 1966 рр.).

Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968 року в Нью-Йорку.

Лисенко-Єржиківська Н. Євген Маланюк: «Я волю полюбив державну» / Н. Лисенко-Єржиківська // Зрослись душею, сплелись корінням / А. Масенко, В. Васецький, А. Ковтун та ін. ; упоряд. М. Рубанець. – Київ, 2008. – С. 166-173.

 

Жінки в житті Є. Маланюка

1925 року в Подєбрадах Є. Маланюк познайомився зі студенткою медицини Зоєю Равич із Полтавщини і невдовзі одружився з нею (заручини відбулися 5 липня, а вінчання 12 серпня в церкві святого Миколая у Празі). Проте 1929 року подружжя взяло розлучення. Євген, завершивши академію, подався на заробітки до Варшави. А Зоя залишилася навчатися в Празі.

Богуміла Савицька – муза болю, гніву, боротьби…

У Варшаві доля звела Євгена Маланюка зі співробітницею чеського посольства Богумілою Савицькою, що з часом стала його другою дружиною. 1933 року в подружжя народився син Богдан. Друга світова війна порушила сімейну ідилію. Богуміла дедалі частіше виїздить із сином до рідних у Прагу, а Євген підробляє, де тільки може: вчителем у Варшавській православній семінарії, перекладачем текстів до кінохронік, часто живе надголодь.

 

Літературна премія ім. Є. Маланюка

Премія є творчою відзнакою, якою нагороджують літераторів Кіровоградської області за високохудожні твори, спрямовані на ствердження гуманістичних ідеалів, збагачення історичної спадщини народу, державотворення та демократизацію суспільства. Премію встановлюють у трьох номінаціях:

  • художня література (поезія, проза, драматургія);
  • літературознавство та публіцистика;
  • переклад (з української мови на інші мови, з інших мов на українську мову).

Вручення відбувається щорічно до 2 лютого – дня народження Євгена Маланюка. Автору твору-переможця надають звання «Лауреат обласної літературної премії імені Євгена Маланюка», вручають диплом установленого зразка, нагрудний знак лауреата, почесну відзнаку обласної ради і обласної державної адміністрації – скульптуру «Степовий орел» та грошову винагороду.

 

Твори Євгена Маланюка

Маланюк Є. Нариси з історії нашої культури / Є. Маланюк. – Київ : Обереги, 1992. – 80 с.

 

Маланюк Є. Ф. Невичерпальність : поезії, статті / Є. Ф Маланюк ; упоряд., передм. та приміт. Л. В. Куценка. – Київ : Веселка, 2001. – 318 с.

 

Маланюк Є. Вибрані поезії / Є. Маланюк ; упоряд. текстів, передм. та прим. І. В. Немченка. – Харків : Ранок, 2009. – 288 с.

 

Маланюк Є. Книга спостережень : статті про літературу / Є. Маланюк. – Київ : Дніпро, 1997. – 430 с.

 

Маланюк Є. Ф. Блакитний день волинської землі : твори / Є. Ф. Маланюк ; упоряд. І. Нагорної. – Рівне, 2013. – 112 с.

 

Маланюк Є. Повернення : поезії. Літературознавство. Публіцистика. Щоденники. Листи / Є. Маланюк. – Львів, 2005. – 496 с.

 

 

Маланюк Є. Ф. Поезії / Є. Ф. Маланюк ; упоряд., вступ. ст. і прим. М. Я. Неврлого. – Київ : Укр. письменник, 1992. – 318 с.

 

Маланюк Є. Єдиним сном, єдиним болем / Є. Маланюк. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2013. – 336 с.

 

Маланюк Є. Поезія / Є. Маланюк // Празька поетична школа : антологія / упоряд. та передм. О. Г. Астаф’єва, А. О. Дністрового. – Харків : Ранок, 2009. – С. 35–72.

 

Про Євгена Маланюка

Войчишин Ю. «…Ярий крик і біль тужавий». Поетична особистість Євгена Маланюка / Ю. Войчишин. – Київ : Либідь, 1993. – 160 с.

 

Євген Маланюк: література, історіософія, культурологія : матеріали наук. конф., присвяченої 100-річчю з дня народження Євгена Маланюка, 14-15 трав. 1997 р. / Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. – Кіровоград, 1998. – 63 с.

 

Лисенко-Єржиківська Н. Євген Маланюк: «Я волю полюбив державну» / Н. Лисенко-Єржиківська // Зрослись душею, сплелись корінням / А. Масенко, В. Васецький, А. Ковтун та ін. ; упоряд. М. Рубанець. – Київ, 2008. – С. 166-173.

 

Ільницький М. М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20–30 років / М. М. Ільницький. – Київ : Знання, 1992. – 48 с.

 

Історія української літератури ХХ століття : У 2 кн. Кн. 1 : Перша половина ХХ ст. / За ред. В. Г. Дончика. – Київ : Либідь, 1998. – 464 с.

Про Євгена Маланюка – С.177–182.

 

Українські письменники : довідник. – Київ : Велес, 2013. – 368 с.

Про Євгена Маланюка – С.153–156.

 

Усі письменники і народна творчість : довідник / Н. І. Черсунова, Р. Б. Шутько, О. В. Козир та ін. – Київ : Майстер-клас, 2007-2008. – 864 с.

Про Євгена Маланюка – С.192–194.

 

* * *

 

Андрієнко С. Імператор залізних строф : життя та творчість Євгена Маланюка : 11 клас / С. Андрієнко // Українська мова та література. – 2013. – № 22. – С. 25–30.

 

Базилевський В. Проти годинникової стрілки: над нотатками і записками Євгена Маланюка / В. Базилевський // Літературна Україна. – 2015. – № 30. – С. 4–5.

 

Василишин І. Життя – смерть – безсмертя: екзистенціальний дискурс у філософській ліриці Є. Маланюка / І. Василишин // Слово і час. – 2007. – № 11. – С. 3–13.

 

Витвицький В. І ярий крик, і біль тужавий : сьогодні минає 115 років з дня народження видатного українського письменника Євгена Маланюка / В. Витвицький // Голос України. – 2012. – 2 лют. – С. 20.

 

Горбатюк В. Я знаю, ви мене розстріляєте! : Євген Маланюк і Павло Тичина : зустріч у Празі / В. Горбатюк // Дзвін. – 2016. – № 1. – С. 211-213.

 

Даниленко І. Модифікація жанрового канону молитви в ліриці Євгена Маланюка / І. Даниленко // Слово і час. – № 1. – С. 36–41.

 

Дем’яненко С. Мушу випити келих до краю… : вивчаємо життя і творчість Євгена Маланюка / С. Дем’яненко // Дивослово. – 2014. – № 11. – С. 27–32 ; № 12. – С. 14–24.

 

Дуняшенко Н. В. Вивчаємо творчість Євгена Маланюка : (до 115-річчя від дня народження поета). 11 клас / Н. В. Дуняшенко // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2012. – № 8. – С. 14–21.

 

Ільницький М. Євген Маланюк (1897-1968) / М. Ільницький // Дивослово. – 2013. – № 4. – С. 58–62.

 

Ільницький М. Євген Маланюк (1897-1968) / М. Ільницький // Дивослово. – 2013. – № 6. – С. 48–53.

 

Клочек Г. Вихований Маланюком / Г. Клочек // Слово і час. – 2012. – № 1. – С. 36–38.

 

Клочек Г. Малоросійство Євгена Маланюка і сьогодення / Г. Клочек // Літературна Україна. – 2015. – № 20. – С. 10–11.

 

Крупач М. Невідомий Євген Маланюк / М. Крупач // Дзвін. – 2006. – № 4. – С. 122–135.

 

Крупач М. Невідомий Євген Маланюк : В. Запонюк – утаємничений псевдонім Євгена Маланюка / М. Крупач // Дзвін. – 2006. – № 5/6. – С. 114–119.

 

Крупач М. Ще один утаємничений псевдонім Євгена Маланюка / М. Крупач // Визвольний шлях. – 2006. – Кн. 4. – С. 70–81.

 

Кухар О. «Март і Марія, і вечір» («Березіль» Є. Маланюка як поетичний відгук на «Арабески» М. Хвильового) / О. Кухар // Слово і час. – 2003. – № 10. – С.34–40.

 

Куценко Л. Історія одного епіграфа : [про поезію Є. Маланюка] / Л. Куценко // Дзвін. – 2006. – № 5/6. – С. 161–162.

 

Миронець Н. Невідомі автографи Євгена Маланюка / Н. Миронець // Слово і час. – 2013. – № 9. – С. 77–92.

 

Нагорна І. Голосом своєї доброти : [про книгу Євгена Маланюка «Блакитний день волинської землі», що вийшла у серії «Бібліотечка Літературного музею Уласа Самчука в Рівному»] / І. Нагорна // Літературна Україна. – 2013. – № 20. – С. 15.

 

Салига Т. Доба була неповторна, як поезія Маланюка : портретний живопис, часопростір і містичність з-під поетового пера / Т. Салига // Дзвін. – 2014. – № 9. – С. 129–139.

 

Салига Т. Камо грядеши, Україно? : «Схід» і «Захід» у художньо-публіцистичних концепціях Євгена Маланюка / Т. Салига // День. – 2014. – №179/180. – С. 8.

 

Салига Т. Молитва Євгена Маланюка до Миколи Зерова (під світлом одного твору) / Т. Салига // Літературна Україна. – 2012. – 9 лют. – С. 6–7.

 

Салига Т. «Поезія і ніж» та строфи – на шаблі…» : [про Євгена Маланюка] / Т. Салига // Сучасність. – 2006. – № 1. – 138–153.

 

Сингаївський Я. Повернене ім’я [поет української діаспори Євген Маланюк] / Я. Сингаївський // Обрій ПІБ. – 2006. – № 24. – С. 8.

 

Слабошпицький М. Вождь : (Євген Маланюк) / М. Слабошпицький // Київ. – 2006. – № 2. – С. 162–174.

 

Сюндюков І. Спогади про двох звитяжців : Євген Маланюк про правдивих героїв визвольних боїв в Україні в роках 1918 та 1919-му / І. Сюндюков // День. – 2013. – №13/14/25-26 січ. – С. 8.

 

Тищенко О. Образ інтимних переживань у поетичному дискурсі Є. Маланюка / О. Тищенко // Українська мова і література в школі. – 2005. – № 1. – С. 49–51.

 

Ульбрехт З. Подорожні враження Євгена Маланюка з Німеччини : до питання циклізації «Листівок з подорожі» / З. Ульбрехт // Слово і час. – 2005. – № 10. – С. 17–22.

 

Хворостяний І. Євген Маланюк / І. Хворостяний // Дніпро. – 2009. – № 3. – С. 168–169.

 

Циховська Е. Катастрофічні мотиви у творчості Євгена Маланюка / Е. Циховська // Українська мова та література. Шкільний світ. – 2008. – № 22/24. – С. 33–34.

 

Шевцова Л. «Завжди один, бо проти течії…» : Лекції і семінар в 11 класі за темою «Євген Маланюк» / Л. Шевцова // Диво слово. – 2008. – № 9. – С. 10–12.

 

Яремчук І. Знак Євгена Маланюка / І. Яремчук // Сучасність. – 2005. – № 6. – С. 150–155.

 

Інтернет – ресурси

Маланюк Євген Филимонович [Електронний ресурс] // Вікіпедія – вільна енциклопедія : сайт. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Маланюк_Євген_Филимонович. – Назва з екрана.

 

Євген Маланюк – Біографія (скорочено) [Електронний ресурс] // Українська література : сайт. – Режим доступу: http://ukrclassic.com.ua/katalog/m/malanyuk-evgen/2274-evgen-malanyuk-biografiya-skorocheno. – Назва з екрана.

 

Маланюк Євген Филимонович. Життєвий та творчий шлях, біографічні статті [Електронний ресурс] // Укр. Ліб : сайт. – Режим доступу: http://www.ukrlib.com.ua/bio/author.php?id=74. – Назва з екрана.

 

Євген Маланюк. Життєвий та творчий шлях [Електронний ресурс] // ukrlitZNO : сайт. – Режим доступу : http://www.ukrlitzno.com.ua/yevgen-malanyuk-zhittyevij-ta-tvorchij-shlyax/. – Назва з екрана.

 

Євген Маланюк : біографія скорочено [Електронний ресурс] // DOVIDKA.BIZ.UA : сайт. – Режим доступу: http://dovidka.biz.ua/yevgen-malanyuk-biografiya-skorocheno/. – Назва з екрана.

 

Євген Маланюк [Електронний ресурс] // Эксперимент : сайт. – Режим доступу: http://md-eksperiment.org/etv_pages.php?album_id=380&category=Features. – Назва з екрана.

 

Біографія : Євген Маланюк (1897-1968) [Електронний ресурс] // parta. ua : сайт. – Режим доступу: http://www.parta.com.ua/ukr/stories/writers/205/. – Назва з екрана.

 

Маланюк Євген. Творчість [Електронний ресурс] // Клуб Поезії : сайт. – Режим доступу: http://www.poetryclub.com.ua/metrs.php?id=132&type=tvorch. – Назва з екрана.

 

Огляд творчості Євгена Маланюка [Електронний ресурс] // Українська література : сайт. – Режим доступу: http://ukrclassic.com.ua/katalog/m/malanyuk-evgen/2498-oglyad-tvorchosti-evgena-malanyuka. – Назва з екрана.

 

Біографічні відомості. Євген Маланюк (1897–1968) [Електронний ресурс] // Довідник Школяра : сайт. – Режим доступу: http://lessons.com.ua/biografichni-vidomosti-yevgen-malanyuk-1897-1968/. – Назва з екрана.

 

Лариса Василевська



Коментарі (0)



усі виставки »
#1 #2 #3 #4 #5 #6

Книжкові виставки

  • з 1 по 15 жовтня

    «Менеджмент та маркетинг туризму в Україні»

    Відділ виробничої літератури ІІІ поверх

  • з 1 по 15 жовтня

    Виставка-пересторога «Сезон грибів – обережно!»

    Відділ виробничої літератури ІІІ поверх

  • з 1 по 31 жовтня

    Рівненщина у полум’ї Української народної революції (1917–1921 рр.)

    Краєзнавчий відділ IV поверх

  • з 1 по 15 жовтня

    Виставка-інсталяція «Її величність музика». До Міжнародного дня музики

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 1 по 31 жовтня

    Вільний книгообмін «Література польською мовою»

    Відділ абонемента ІІ поверх

  • з 1 по 31 жовтня

    «Популярні аудіокниги»; «Нові надходження художньої літератури»; «Книги письменників – лауреатів літературного конкурсу «Коронація слова»; «Письменники рідного краю»; «Нова періодика для дозвілля»

    Відділ абонемента ІІ поверх

  • з 1 по 20 жовтня

    Виставка-вернісаж «Золоте сузір’я українського живопису». До Дня художника

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 1 по 31 жовтня

    «Краща книга Рівненщини» (2010–2017)

    Краєзнавчий відділ IV поверх

  • з 1 по 31 жовтня

    «Блажен, хто може горіти …». До 120-річчя від дня народження Валер’яна Поліщука, українського письменника

    Краєзнавчий відділ IV поверх

  • з 3 по 10 жовтня

    «120 років від дня народження Луї Арагона, французького письменника, критика, громадського діяча»

    Відділ іноземної л-ри ІІІ поверх

  • з 4 по 31 жовтня

    «УПА: історія нескорених»

    Краєзнавчий відділ IV поверх

  • з 10 по 31 жовтня

    «Ніколаус Арндт (1928–2016) – засновник історичного товариства «Волинь» (Німеччина)

    Краєзнавчий відділ IV поверх

  • з 12 по 19 жовтня

    Коментована книжкова виставка «Демократія у правовому суспільстві» (у рамках тижня європейської демократії)

    Читальна зала IV поверх

  • з 15 по 31 жовтня

    «Ринок землі в Україні: реалії сьогодення»

    Відділ виробничої літератури ІІІ поверх

  • з 15 по 31 жовтня

    «Імре Кальман. Зоряні часи оперети». До 135-річчя від дня народження угорського композитора

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 15 по 31 жовтня

    «Ніколо Паганіні: віртуоз, масон, скрипаль диявола». До 235 річчя від дня народження італійського скрипаля, композитора

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 15 по 31 жовтня

    Виставка-інсталяція «Її величність музика». До Міжнародного дня музики

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 15 по 31 жовтня

    «Михайло Бойчук – основоположник українського монументалізму». До 135-річчя від дня народження українського живописця

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 26 по 30 жовтня

    Виставка-довідка до Дня Незалежності Австрії

    Відділ іноземної л-ри ІІІ поверх



    Фотогалерея