Шляхи-дороги в кожного свої. Але всі вони починаються з рідної домівки – гніздечка батьківської оселі. Куди б не повели, завжди ворушаться незабутніми спогадами, вертаються до заповітних стежин дитинства. А їх, як би не хотів, – не злічити і не зміряти. А заглибишся – майне серед них найпам’ятніша, ота, що стала долею всього життя.

Доля нашого поліського композитора Анатолія Петровича Андрухова простелилася в світ творчості зі стежин млинівського села Перемилівка і з невичерпних джерел та мелодійних лісів. Тільки в такій непорочній і цнотливій красі може народитися пісенне серце з самобутньою гамою чарівної гармонії.

Анатолій Андрухов народився у селі Перемилівка на Млинівщині, де б’ють цілющі джерела серед мальовничих горбів і кучерявої зелені трав та квітів, де ллються чарівні голоси солов’їв і дівчат 1 січня 1939 року. Тут у колисці свого дитинства юний Анатолій вперше причастився музикою і співом: його батько після повернення з фронтових доріг разом із односельцями створили духовий оркестр, який став музичною і культурною окрасою всього перемилівського краю. Згодом до гурту музикантів долучився і молодший Андрухов. З п’ятого класу навчався музики і грав в сільському духовому оркестрі, яким керував в той час Станіслав Чернецький. З татом грав на весіллях, забавах і брав участь у концертах, які проводилися в сільському клубі та школі.

Поряд з батьком великий вплив на розвиток музичних здібностей, на любов до пісні мала і мати Лідія Яківна, яка вважалася на селі, як кажуть, першою співачкою. Гарними музикантами та співаками були й брат Анатолій Парфенюк, дядьки Валентин Вишневський та Федоньо Товстонюк, Микола Андрійчук, земляки Андрій Коптюк, Степан Савонюк, які ввели його в чарівний світ музики. До них, як й інших сімейних митців, тягнулася душа Анатолія, вбирала від них чисте джерело пісенності. Мелодії його композиторського серця – від них, від подиху рідної землі. «Тут я народився, тут мої корені, моя історія. Від цієї землі і людей йде в моє серце мелодія і тоді бринить воно піснями. Я взяв із собою Перемилівку на все життя» – казав композитор.

Вже в дитинстві музичне обдарування хлопчика було помітне і привело майбутнього композитора в Дубенську дитячу музичну школу, а згодом – у Рівненське музичне училище.

Після закінчення училища Анатолій Андрухов викладав у Млинівській дитячій музичній школі. З роками став завучем, а згодом – очолив навчальний заклад. Саме тоді Анатолій Петрович створив оркестр народних інструментів, який став творчою візитівкою не тільки Млинівщини, а й усього волинсько-рівненського регіону. У першій половині шістдесятих років минулого сторіччя на музичних меридіанах з’являється перший його композиторський доробок – пісня на слова обдарованого поета Миколи Муляра (уродженець Іванківців, заслужений працівник культури України) «Млинове мій». Варто зазначити, що мелодія цієї пісні упродовж кількох десятиріч була музичною заставкою Млинівського районного радіомовлення. Ще з одним земляком і заслуженим працівником культури України Володимиром Гайбонюком Анатолій Андрухов написав пісню «Рідний край».

Рідна сторона, любі односельці, мальовниче довкілля стали серцевиною творчої долі Анатолія Андрухова і надихала його на багаторічну творчу толоку. Це можна простежити навіть за назвами його збірок вокально-хорових та інструментальних творів: «Я пісням дарую крила», «Від Ікви і до Горині», «Пісні рідного краю» та ще десятка книг авторства самородка з Перемилівки. Його «Млинівський вальс» та «Перемилівська полька» також стали вагомим внеском у музичне краєзнавство.

Окремо слід сказати про співпрацю Анатолія Андрухова з поетом Олександром Богачуком.

У своїх спогадах Анатолій Андрухов говорить: «Більшість моїх пісень написана на вірші Олександра Богачука. Уроки цього майстра – незабутні. Його поетичне слово, злившись з мелодією, надало пісням крилатого звучання – так кажуть люди. А від себе додам, що після кожної зустрічі з ним я й сам немовби підіймався на крилах. Вже коли поета не стало, працювати з його віршами мені допомогла його дружина Неля, яка є справжньою берегинею спадщини нашого великого сучасника».

Про цей чудовий тандем двох творчих людей згадувало чимало сучасників. Зокрема, доктор філологічних наук Волинського державного університету ім. Лесі Українки Олександр Рисак казав: «Це був поет високого злету мислі, широкого творчого діапазону і високого громадського звучання. На поетичному небосхилі України яскраво засіяла і вічно зорітиме поетична зірка Олександра Богачука.

Читаючи вірші Олександра Богачука, відчуваєш – поет писав серцем і почуття володіли ним неподільно. Він творив завжди у пориві душевного одкровення і щирості. Його думки і слова настільки природні, що, вслухаючись у його поетичні рядки, чуєш музику, що йшла від душі поета.

Ця музика одержала нове втілення в творчості рівненського композитора Анатолія Андрухова. Мелодія ніби народжується сама з пісенної за своєю природою поезії Олександра Богачука, стає її невід’ємною частиною, що окрилює новим диханням натхненні поетичні рядки».

На думку Віталія Тарасюка, вершиною цього творчого побратимства стала пісня «Моя родина – Україна», у якій поет втілив свій лірично-патріотичний задум, а композитор – закутав його в незабутній музичний орнамент. Квартет млинівських соловейків Василь Літвінчук, Анастасій Власюк, Микола Муляр і Володимир Євтух «озвучив» спільний доробок на сцені.

А збірка пісень Анатолія Андрухова на вірші Олександра Богачука одержала назву «Я пісням дарую крила…», за рядком вірша. Ця збірка – ще один вагомий поступ на шляху пізнання прекрасного, ще одне підтвердження великого таланту поета і композитора. Цим пісням суджене щасливе прийдешнє.

Працював одержимо, але не забував про паростки своєї власної творчості. Пісні його, їх своєрідний мотив, композиція вміло переплетені з місцевим фольклором. Вони швидко йшли до виконавців багатьох художніх колективів, щедро поповнюючи їх репертуар. Ліризм, задушевна мелодійність – незламні крила справжнього натхнення. Він дав такі крила десяткам пісень, які з любов’ю співають на нашій поліській землі.

Окрема віха творчості композитора – оркестр народних інструментів із Млинова, який нараховував 90 дітей і 70 дорослих, – у нього Анатолій Петрович вклав не тільки свій талант композитора, а й частку власного єства. Оркестр виступав на сценах столиці України, Львова та інших міст, а в Млинові і до сьогодні з теплотою і душевним щемом згадують цю творчу родзинку ріднокраю.

Із вісімдесятих років минулого сторіччя і до останніх днів життя Анатолій Андрухов викладав у Рівненському музичному училищі, обіймав посаду заступника директора цього навчального закладу. З 1981 року очолював оркестр народних інструментів Острозького районного будинку культури. У 1990 році колектив першим в області перейшов на український склад та відроджував українську музику.

Високу оцінку виступу його оркестру народної музики «Древляни», яким Анатолій Андрухов диригував на творчому звіті майстрів мистецтв і аматорських художніх колективів Рівненщини під девізом «Весняний передзвін Погоринського краю» в Національному палаці «Україна», дав художній керівник Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки, Герой України, народний артист України, академік Анатолій Авдієвський.

«Я давно знайомий з творчістю талановитого рівненського композитора Анатолія Андрухова. Та глибше і всебічніше пізнав її, рецензуючи його збірники вокально-хорових творів «З добром і любов’ю» (2000 р.) і «Я пісням дарую крила» (2002 р.).

Понад 40 пісень, вміщених у цих збірниках, – достатня кількість творів, щоб визначити їх високий рівень: задушевна мелодійність, народність і різноплановість – ліричні, лірико-епічні, патріотичні. Його пісні швидко пішли до виконавців багатьох художніх колективів, щедро поповнюють їх репертуар. А є такі, що стали популярними в народі, вкорінилися в його бутті, полюбилися молоді, як «Шануймося, єднаймося та будьмо», «Вишивала мати, вишивала», «Заспівай мені, мамо», «Наснилася мені калиною в саду», «Погадай мені, циганко», «Скрипка», «Звели нас очі» та багато інших. А «Моя родина – Україна» стала не тільки пісенним символом Поліського краю, а й широковідома по всій нашій землі. В цьому я ще раз переконався під час творчого звіту майстрів мистецтв і аматорських художніх колективів Рівненщини в столичному палаці «Україна», де велично звучала ця пісня».

Виступав у Києві, Москві, Ленінграді й інших містах, його твори транслювали по радіо і телебаченню.

Але численні нагороди – лише відлуння творчого і життєвого спалаху Анатолія Петровича, бо ні престижна премія імені Германа Жуковського, ні почесне звання «Гордість міста», звання заслуженого працівника культури України, ні інші відзнаки не замінять його чарівного шарму, щирої душі, людяності і порядності, якими причастилися тисячі вихованців, десятки тисяч шанувальників його незабутнього музичного мистецтва.

Навесні 1999 року в інтерв’ю з кореспондентом острозької газети «Життя і слово» Іваном Ткачем, який, перелічивши всі його «посади», – заступника директора Рівненського училища мистецтв і культури РДГУ, керівника оркестрів народних інструментів в Острозі і Рівному, автора кількох збірників вокально-хорових та інструментальних творів, – запитав Анатолія Петровича, що ж надає йому при такій завантаженості енергії, творчих сил і натхнення? Він відповів:

«Мабуть, любов до життя, бажання зробити його кращим. Побутує крилатий вислів: «Краса врятує світ». А музика, пісня, як й інші види мистецтва, будять у людей почуття прекрасного, облагороджують їх душі, помисли і вчинки. Я пишу музику і на вірші відомих поетів, але більше – поетів нашого краю.

Із повноводного дзвінкого джерела веселкових барв і звуків, мелодійної пісенності народу я черпаю силу і натхнення митця. Як струмки і маленькі річечки утворюють великі ріки, так і місцеві літератори, композитори та інші митці становлять вагому частку великого мистецтва і культури нашого народу України».

В цих словах – його життєве кредо.

І, відколи душа композитора відлетіла за небесні горизонти, (помер 12 березня 2010 року. Похований на центральному кладовищі в смт. Млинів) він із Піднебесся надсилає нам імпульси, бо за життя вмонтував їх у свої твори…

(За матеріалами Г. Сербіна, В. Тарасюка, О. Богачука)

Анатолій Андрухов. Автобіографія

«Прожите говорить мені...»

Світить небес твоїх синь,

Сяє у серці ранковім.

Боже, дай щастя нам всім,

Дай нам добра і любові.

Анатолій Андрухов

Милує красою батьківська земля,

Чотири дзвінких джерела в верболозі.

Із ними чотири чарівних села,

Чотири дубових хрести при дорозі.

Володимир Гайбонюк

Я народився на Перемилівському хуторі, де чудові люди і прекрасні краєвиди. Це – благословенна моя Млинівщина. Мій тато, Андрухов Петро Панасович, круглий сирота, який своїх батьків майже не пам’ятав. Мама – Лідія Яківна. Прості люди. Я часто думаю про свій родовід, намагаюся співставити закономірності і випадковості у житті моїх рідних, роздумую про Час і Долю.

Дід Панас загинув у першу імперіалістичну війну, а бабуся залишила дітей на догляд тітці. Данилові, брату мого батька, було дев’ять років, а батькові – чотири. Обох їх віддали в Житомирський сиротинець.

Брати потрапили в різні вікові групи. А маленьких мешканців було тут дуже багато. Данило вирішив розшукати свого Петруся. Він попросив виховательку допомогти йому і вони удвох упродовж місяця дивилися й не могли його віднайти. Аж нарешті Данило впізнав брата по білій плямі біля вуха.

Війна гуляла на рідній землі. Діти голодували, харчувалися цвітом акацій. Керівництво сиротинця не витерпіло і втекло.

Старший брат знав, що вони з Петрусем із Рівненщини. Солдати підібрали безпритульних дітей і підвезли до Рівного. Босоніж хлопчаки діставалися до свого хутора.

Якось під час голодної мандрівки почули запах свіжоспеченого хліба. Попросили у незнайомих людей – ті буханець вділили. Малі накинулися на нього, почали жадібно їсти. Петро від цього мало не помер. Спасибі, ті ж доброзичливі люди врятували.

Нарешті дісталися до рідного куточка. Зайшли до своєї хати. Вона – порожня... Тітка віддала дітей в найми – пасти корів. За літо батько заробив жіночі туфлі і блузку.

Потім брати стали шити й ремонтувати взуття, бо цьому ремеслу трохи навчилися в сиротинці.

Згодом обзавелися сім’ями, обробляли свою землю. Батько навчився грати на басу. Чому на басу? За Польщі це був дуже дорогий інструмент.

У 1944 році батька проводжали на фронт другої світової війни. У хаті зібралася вся рідня, а я з чехом Мирославом Ольмером грався біля будинку. Раптом налетіли німецькі літаки і почали кидати бомби. Одна з них розірвалася поруч нас. Вибухом розметало через покрівлю величезні колоди, а ми залишилися живі. (Мирославова сім’я після війні виїхала у Чехію. Я знайшов друга свого дитинства аж у сімдесятих роках. Ми й досі приятелюємо).

Німеччина капітулювала, тато повернувся живим і здоровим. Працював у місцевому колгоспі, мама – теж.

Батько почав мене вчити грати на альту. А керівник сільського духового оркестру Станіслав Чернецький повідав мені таємниці гри на кларнеті. Пізніше я опанував ще й німецьку гармошку. Відтоді з батьком грав в оркестрі, виступав на різних концертах і конкурсах.

З 1955 року, коли наша сім’я переїхала у Млинів, я брав участь у художній самодіяльності: танцював, співав у хорі. Однак професію собі вибрав іншу – закінчив курси шоферів. Але якось доля подарувала зустріч із чудовим музикантом, композитором, художнім керівником Млинівського будинку культури Іваном Захаровичем Іващуком. Він навчив грати на баяні і порекомендував здобувати музичну освіту. Спочатку була Дубенська музшкола, потім – Рівненське музучилище, де навчався по класу баяна. З вдячністю згадую вчителів П. І. Сурганова, заслуженого діяча мистецтв і культури України, Г. М. Глотка, М. І. Каганова.

Працював у Млинові. Тут було створено музичну школу, якою керував чудовий колега Юзеф Дмитрович Скупський. Я працював викладачем, потім завідуючим відділом народних інструментів, завідуючим навчальною частиною, директором цього закладу. Створив ансамбль баяністів. У 1967 році організував оркестр народних інструментів при райспоживспілці, який пізніше став оркестром районного будинку культури. В цей час завідуючим районним відділом культури працював В. Д. Кот.

Ю. Д. Скупський та В. Д. Кот відіграли велику роль у моєму житті. Вони ніколи не перекреслювали моїх задумів, завжди підтримували. Ми тоді придбали різні музичні інструменти – баяни оркестрові, концертні, домри і балалайки, литаври, дзвони, навіть арфу. Такого «озброєння» не мав жоден аналогічний оркестр України! На базі цього колективу проводилися тоді обласні і республіканські семінари. Колектив виступав на різних сценах, в тому числі у Києві, Москві, Санкт-Петербурзі, нашу музику записували на радіо й телебачення. Мені, як керівнику оркестру народних інструментів, доводилося бувати на різних семінарах, науково-практичних конференціях знову ж таки у Києві, Москві, Санкт-Петербурзі, а також у Львові, Чернівцях, Севастополі, Донецьку, Житомирі, Одесі, Харкові, Полтаві та інших великих і малих містах.

У 1970 році оркестру присвоєно звання «народний».

У 1980 році я став директором Рівненського обласного будинку художньої самодіяльності профспілок. З 1984 – заступником директора Рівненського музичного училища з навчально-виробничої роботи. Нині завідую відділом народної музики училища мистецтв і культури Рівненського державного гуманітарного університету, викладаю диригування, передаю практичний досвід майбутнім керівникам ансамблів народної музики та оркестрів народних інструментів. З 1982 року керую оркестром народних інструментів у Острозі. У 1990 році створив оркестр українських народних інструментів, який успішно виступає з концертами. Він побував у багатьох куточках України і Російської Федерації.

29 червня 1995 року мені присвоєно звання заслуженого працівника культури України.

Видав окремими книгами вокально-хорові твори «Моя родина – Україна» (1994), твори для духового оркестру «Від Ікви і до Горині» (1996), «Кує зозуля» (1997), «Я пісням дарую крила» (2000). Друкувалися мої пісні у збірниках «Сурмач» (1970 – 1980), «Пісні рідного краю» (1983), «Музичні вечори» (1984, 1990), «Райдуга» (1970 – 1989).

Ці пісні – то плід творчих взаємин із поетами. Більшість пісень написано на вірші Олександра Богачука. Незабутні уроки цього майстра. Його поетичне слово, злившись з мелодією, надало пісням крилатого звучання. А від себе додам, що після кожної зустрічі з ним я й сам немовби піднімався на крилах. Вже коли поета не стало, працювати з його віршами мені допомогла його дружина Неля, яка є справжньою берегинею спадщини нашого великого сучасника.

Пощастило покласти на музику строфи Миколи Берези, Сергія Рачинця, Василя Краснопольського, Миколи Муляра, Олеся Ундіра, Марії Яковчук, Лариси Дмитрук, Валентина Монаєнкова, Євгена Шморгуна, Олеся Лупія, Миколи Сингаївського, Леоніда Татаренка, Вадима Крищенка, Валентини Штинько.

Написав музику до п’єси «Сотниківна», постановку якої за драмою Богдана Лепкого здійснив на сцені Рівненського драматичного театру Ярослав Бабій.

Мені хочеться розповісти про чудових співаків, моїх пісенних побратимів, з якими доводиться щасливо працювати.

Першу «Пісню про Млинів» написав на слова Валентина Монаєнкова, яку виконав Микола Муляр. Він має чудовий голос, до того ж поет і режисер. З ним я написав також пісні «Тебе кохаю, Млинове мій», «Вийди на хвилиночку», «Чекання».

Василь Литвинчук і Світлана Заріцька (дует) виконували «Млинівську ліричну» на слова Антона Лісничого, Вадим Балас і Микола Муляр – «Моя родина – Україна» на слова Олександра Богачука. Володимир Євтух створив чоловічий квартет у складі Василя Литвинчука, Анастаса Власюка, Миколи Муляра і Володимира Євтуха. Вони виконували мої пісні «Верба» на слова Володимира Врочинського, «Пісню вірності» на слова Ніни Учковської та інші.

У зв’язку з тим, що керую оркестром українських народних інструментів Острозького будинку культури, продовжую писати для острозьких виконавців. Марина Якубович – чудова солістка, викладач музичної школи, піаністка – з успіхом виконує мої нові пісні «Погадай мені, циганко» на слова Олександра Богачука, «Соколятко» на слова Валентини Штинько, «Мамина грамота» на слова Миколо Берези, «Мій Острог» на слова Валентина Монаєнкова. Роман Кобетяк і Віталій Хмарук (дует) виконують пісню «Україні» на вірші Вадима Крищенка.

Завдячую дирекції обласної філармонії, її керівнику, заслуженому діячу мистецтв України Святославу Мельничуку, заслуженій артистці України Наталі-Марії Фарині, Людмилі Туровій, Світлані Жуковській, заслуженим артистам України Ярославу Кульчинському і Тарасу Денисюку, заслуженому артисту України, актору Рівненського облмуздрамтеатру Анатолію Бортнику, концертмейстерам Ірині Козачук, Наталії Кульчинській та Роману Вернюку пісні мої звучать по радіо і в телевізійному ефірі, з багатьох сцен.

Вклоняюся моїм вчителям Григорію Глотку і Михайлу Каганову – заслуженим діячам мистецтв України, Івану Кузнецову, Павлу Сурганову, Павлу Андронову, Ігорю Марченку, Володимиру Богачуку, Володимиру Дубровському.

Висловлюю вдячність керівникам, які допомогли видати мої книжки і сприяють у творчості: голові правління ВАТ «Рівнегаз» Івану Назаруку, голові агрофірми «Зоря» Володимиру Плютинському, голові Березнівського районного споживчого товариства Миколі Людвічуку, голові правління «Рівнеобленерго» Ярославу Павлишину, колишньому голові Острозької райдержадміністрації Олексію Мартинюку, викладачам і дирекції Острозької та Оженинської музичних шкіл Івану Балаушку і Миколі Безюльову, директору АТП-15627 Антону Дубинцю, директору торгово-виробничої фірми «Конвальс» Миколі Гайбонюку, генеральному директору Будинку науки і техніки Володимиру Андрійчуку, заступнику директора фірми «Ассоль» Миколі Зламану, голові правління «Облагрохіму» Федору Гуді, директору обласного дослідного підприємства державної компанії «Хліб України» Володимиру Тропцю, голові правління ЗАТ «Речовий ринок» Валентину Королюку, директору фірми «Добробуд» Богдану Ющишину, директору спільного українсько-словацького підприємства «РІКО» Богдану Лимару, начальнику обласного управління культури, заслуженому працівнику культури України Ярославу Мельнику, директору облмуздрамтеатру, заслуженому артисту України Володимиру Петріву, голові обкому профспілки працівників культури Григорію Іжику, голові КСП імені Т. Шевченка Миколі Романюку і Голові КСП «Світанок» Млинівського району Олександру Набоку, селищному голові Млинова Володимиру Місюку та його заступнику Миколі Муляру, голові КСП «Перемилля» Петру Дубчику.

Щиро вдячний також за інформаційну підтримку під час проведення урочистостей з нагоди мого ювілею генеральному директору РДТРК Андрію Ситаю, головному режисеру Володимиру Ковальчуку, головному редактору Петру Мідрігану, режисеру Василю Рябунцю, завідуючому відділом Миколі Березі.

Найсильнішою підтримкою мені є моя сім’я. З дружиною Оленою в парі проживаємо вже понад тридцять років. Виховали сина Петра, який навчається у Київській духовній семінарії, доньку Тетяну. Вона закінчила Рівненський інститут культури, працює викладачем у першій музичній школі міста Рівного. Тетянина дочка, а моя внучка Ліза освоює ази танцювального мистецтва. Це тішить мене. Значить, не переривається ниточка, що навертала і навертає наш андруховський рід до мистецьких орієнтацій.

Прожите ми залишаємо не лише своїй біографії, а й людям. Бо саме для них душа піснетворить і в них шукає підтвердження принадності й потрібності наших діянь. Минуле говорить у мені, воскрешається у пам’яті. А, може, то стукає в серце нова мелодія, яка проситься на ноти?...

Анатолій Андрухов

(З книги: Андрухов А. «З добром і любов’ю : вокально-хорові твори»)

Обласний фестиваль народної музики «З дзвінкого джерела» імені Анатолія Андрухова

У жовтні 2016 року на Млинівщині започатковано обласний фестиваль народної музики «З дзвінкого джерела» імені Анатолія Андрухова.

Перший фестиваль присвячений Міжнародному Дню музики відбувся 2 жовтня в приміщенні Млинівського районного центру дозвілля.

Захід розпочався покладанням квітів до пам’ятника заслуженого працівника культури України, композитора, доцента, лауреата мистецької премії імені Г. Жуковського – Анатолія Петровича Андрухова.

Відкрив фестиваль народний аматорський хор Млинівського районного центру дозвілля твором «Моя родина – Україна» (керівник – Сергій Гавриленко).

З вітальним словом до присутніх звернулися: директор Рівненського обласного центру народної творчості заслужений працівник культури України Феодосій Феодосійович Васєчко, начальник відділу культури і туризму Млинівської районної державної адміністрації Тетяна Миколаївна Троцюк. 

У фестивалі взяли участь оркестри народних інструментів та ансамблі народної музики Рівненщини.

Учасники фестивалю були нагородженні грамотами та сувенірами.

Твори Анатолія Андрухова

Андрухов А. Від Ікви і до Горині : твори для духового оркестру / А. Андрухов. – Рівне : Рівнен. друк., 1996. – 164 с.

Андрухов А. З добром і любов’ю : вокально-хорові твори / А. Андрухов. – Рівне, 2000. – 105 с.

Андрухов А. Кує зозуля : вокально-хорові твори / А. Андрухов. – Рівне : Азалія, 1997. – 116 с.

Андрухов А. Музика і ти… : навч.-метод. посіб. для вчителів загальноосвіт. шкіл, викладачів і студентів вищ. мистец. навч. закладів / А. Андрухов. – Рівне, 2004. – 99 с.

Андрухов А. Моя родина – Україна : вокальні твори / А. Андрухов. – Рівне : Рівнен. друк., 1994. – 100 с.

Андрухов А. Принеси мені сонце : навч.-метод. посіб. для вчителів загальноосвіт. навч. закладів та студентів муз.-педагог. факультетів «Теорія та практика виконавської інтерпретації вокально-хорових творів» / А Андрухов. – Рівне : РДГУ, 2007. – 98 с.

Андрухов А. «Прожите говорить мені…» / А. Андрухов // Андрухов А. З добром і любов’ю : вокально-хорові твори / А. Андрухов – Рівне, 2000. – С. 3-6.

Андрухов А. Я пісням дарую крила… : вокально-хорові твори на слова Олександра Богачука / А. Андрухов. – Рівне : Волин. обереги, 2002. – 90 с.

Андрухов А. Берестечкове поле / муз. А. Андрухова ; сл. О. Ундіра // Вільне слово. – 1998. – 22 серп.

Андрухов А. Вернись мені калиною в саду / муз. А. Андрухова ; сл. О. Богачука // Вільне слово. – 1999. – 1 січ. – С. 4.

Андрухов А. Зачарую тебе / муз. А. Андрухова ; сл. С. Рачинця // Вільне слово. – 1995. – 17 черв.

Андрухов А. Звели нас очі / муз. А. Андрухова ; сл. О. Богачука // Зоря. – 1994. – 5 жовт.

Андрухов А. Мамина грамота / муз. А. Андрухова ; сл. М. Берези // Сім днів. – 1997. – 11 жовт. – С. 6.

Андрухов А. Мамина грамота / муз. А. Андрухова ; сл. М. Берези // Вільне слово. – 1997. – 8 бер.

Андрухов А. Марш земляків Корчагіна / муз. А. Андрухова ; сл. Є. Шморгуна // Червоний прапор. – 1983. – 17 лип.

Андрухов А. Моя родина – Україна / муз. А. Андрухова ; сл. О. Богачука // Вісті Рівненщини. – 1994. – 28 черв.

Андрухов А. Пісня з рідного краю / А. Андрухов // Вільне слово. – 1997. – 31 трав.

Андрухов А. Пісня про Кузнецова / муз. А. Андрухова ; сл. Є. Шморгуна // Червоний прапор. – 1975. – 23 серп.

Андрухов А. Погадай мені, циганко / муз. А. Андрухова ; сл. О. Богачука // Вільне слово. – 1994. – 22 жовт.

Андрухов А. Ровенська мелодія / муз. А. Андрухова ; сл. С. Бабія // Зміна. – 1988. – 15 груд.

Андрухов А. Рівненський вальс / муз. А. Андрухова ; сл. О. Ундіра // Вільне слово. – 1999. – 7 лип.

Андрухов А. Рідне Ровно / муз. А. Андрухова ; сл. М. Томенка // Червоний прапор. – 1983. – 26 квіт.

Андрухов А. Україні / муз. А. Андрухова ; сл. В. Крищенка // Волинь. – 1994. – 30 верес.

Андрухов А. Український мотив / муз. А. Андрухова ; сл. В. Басараби // Вільне слово. – 1999. – 20 серп.

Андрухов А. Шлях у перемогу / муз. А. Андрухова ; сл. Л. Татаренка // Вільне слово. – 1995. – 1 берез.

Публікації про життя і творчість Анатолія Андрухова

Сербін Г. Анатолій Андрухов : творчий портрет / Г. Сербін. – Рівне : Рівнен. друк., 2005. – 95 с.

Столярчук Б. Андрухов Анатолій Петрович / Б. Столярчук // Столярчук Б. Митці Рівненщини : енциклопед. словник / Б. Столярчук. – Рівне : О. Зень, 2011. – С. 9.

Столярчук Б. Пісні рідного краю // Мелодії душі. – Рівне, 1993 р. – С. 57-60.

Авторський концерт : [композитора А. Андрухова відбувся у Рівненському муз. училищі] // Вільне слово. – 2002. – 5 черв.

Андрухов А. Анатолій Андрухов: «Не варто ледарювати та чекати, коли прийде смерть з косою» : [розмова з композитором, диригентом, педагогом, заслуженим працівником культури України Анатолієм Андруховим] / А. Андрухов ; розмовляв М. Чубай // Рівненський репортер. – 2009. – 2 груд. – С. 14.

Богачук О. Яка душа – така і пісня / О. Богачук // Андрухов А. Моя родина – Україна : вокальні твори / А. Андрухов. – Рівне : Рівнен. друк., 1994. – С. 3-4.

Гаєнко В. З добром і любов’ю : [про композитора, засл. працівника культури України А. Андрухова] / В. Гаєнко // Вільне слово. – 2001. – 25 квіт.

Гаєнко В. Пісням дарує крила : [рец. на кн. А. Андрухова «Музика і ти : збірка вокально-хорових творів»] / В. Гаєнко // Вільне слово. – 2005. – 29 берез. – С. 5.

Гайбонюк В. Із співучої родини / В. Гайбонюк // Андрухов А. З добром і любов’ю : вокально-хорові твори / А. Андрухов – Рівне, 2000. – С. 7.

Дацков А. Слово про пісню Анатолія Андрухова : [відгук на зб. вокально-хорових творів Анатолія Андрухова «Кує зозуля»] / А. Дацков // Погорина – 1998. – Вип. 2. – С. 82-84 ; Народна творчість. – 1998. – № 5. – С. 10.

Кидрук І. Музика і мрія композитора Андрухова / І. Кидрук // Вісті Рівненщини. – 1998. – 27 лют.

Кидрук І. Ноти на вишитому рушнику : [в обл. муз. драм. театрі пройшов вечір присвячений 60-річчю від дня народження рівнен. композитора А. Андрухова] / І. Кидрук // Вісті Рівненщини. – 1999. – 9 січ. – С. 4.

Мазаний В. Людина, яка мала серце-оркестр : Анатолію Андрухову присвячую / В. Мазаний // Вільне слово. – 2010. – 18 берез. – С. 13.

Митці фестивалили в Перемилівці : [про обл. фестиваль нар. музики ім. Анатолія Андрухова, який відбувся у жовтні 2018 року в селі Перемилівка Млинівського району] // Гомін. – 2018. – 4 жовт. – С. 3.

Панахида на могилі Анатолія Андрухова : [у Млинові пройшов обласний фестиваль нар. музики ім. А. Андрухова, який розпочався із панахиди, яку відслужили на могилі відомого композитора] // Духовна нива. – 2016. – жовт. – С. 6.

Погранична М. Він не помер – пішов у вічність : [12 берез. 2011 р. в актовому залі селища Демидівки відбувся концерт присвячений пам'яті композитора, педагога, диригента, засл. працівника культури України Анатолія Петровича Андрухова] / М. Погранична // Вісник Демидівщини – 2011. – 15 квіт. – С. 7.

Подільський І. А музика звучить… [про засл. працівника культури України, композитора, керівника Острозького оркестру укр. нар. інструментів А. Андрухова] / І. Подільський // Життя і слово. – 2000. – 8 листоп.

Супрун А. Його щаслива пісенна доля / А. Супрун // Гомін. – 1996. – 18 верес.

Супрун А. Його щаслива пісенна доля / А. Супрун // Вісті Рівненщини. – 1996. – 11 верес.

Тарасюк В. Іванківський феномен : [уродженці сіл Іванківці та Мошків Млинівського р-ну удостоєні звання «заслужений», троє земляків – засл. працівники культури України (серед них А. Андрухов), ще один – засл. залізничник України] / В. Тарасюк // Гомін. – 2017. – 3 серп. – С. 3.

Тарасюк В. На дві вулиці – чотири заслужені уродженці села : [із села Іванківці Млинівського району вирушили у творчий, науковий, діловий вирій засл. працівники культури України Анатолій Андрухов, Микола Муляр, Володимир Гайбонюк, а також засл. залізничник України Віталій Гайбонюк] / В. Тарасюк // Голос України. – 2018. – 7 груд. – С. 9.

Цимбалюк Є. Троє заслужених, і всі – з Перемилівки [Млинів. р-ну. У місцевому Будинку культури відбулась творча зустріч із засл. працівниками культури України – М. Муляром, А. Андруховим та В. Гайбонюком] / Є. Цимбалюк // Вільне слово – 2003. – 16 лип. – С. 5.

Інтернет-ресурси 

Андрухов Анатолій Петрович [Електронний ресурс] // Вікіпедія – вільна енциклопедія : сайт. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Андрухов_Анатолій_Петрович. – Назва з екрана.

Анатолій Андрухов [Електронний ресурс] // Українські пісні : сайт. – Режим доступу : http://www.pisni.org.ua/persons/400.html. – Назва з екрана.

Тарасюк В. Імпульси з піднебесся : до 80-річчя з дня народження композитора Анатолія Андрухова / В. Тарасюк [Електронний ресурс] // RvNews.rv.ua : сайт. – сайт. – Режим доступу : https://rvnews.rv.ua/post/view/1546446667-impulsi-z-pidnebessya-do-80-richchya-z-dnya-narodzhennya-kompozitora-anatoliya-andruhova. – Назва з екрана.

Зух Н. Свято День села Перемилівка [про обл. фестиваль нар. музики ім. Анатолія Андрухова] / Н. Зух [Електронний ресурс] // Facebook : сайт. – Режим доступу : https://fi-fi.facebook.com/groups/Mlyniv/permalink/937799443097233/. – Назва з екрана.

Рівнян запрошують на фестиваль народної музики ім. Анатолія Андрухова [Електронний ресурс] // 0362.ua. Сайт міста Рівне : сайт. – Режим доступу : https://www.0362.ua/news/1385499/rivnan-zaprosuutna-festival-narodnoi-muziki-im-anatolia-andruhova. – Назва з екрана.

2 жовтня в приміщенні КЗ «Млинівський районний центр дозвілля» відбувся обласний фестиваль народної музики «З дзвінкого джерела» імені Анатолія Андрухова [Електронний ресурс] // Млинівська районна державна адміністрація : сайт. – Режим доступу : http://www.rv.gov.ua/sitenew/mlynivsk/ua/news/detail/43130.htm. – Назва з екрана.

Концерт пам’яті Андрухова Анатолія Петровича. Виконує Гвяздовська Ольга [Електронний ресурс] // УouTube : сайт. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=Jf3JBfhFGMY. – Назва з екрана.

Анжела Хамедюк