Віртуальні виставки

Талант трагічної долі - Клим Поліщук
24.11 2016 | Прочитано: 998


(До 125-річчя з дня народження письменника)

«Боже всесильний,

чи зміг би ти видумать муку ще більшую,

гіршую, тяжчую?»

Олександр Олесь

 

«Вони гинули тому, що були талановиті.

І своїми талантами перевершували тих,

хто тут утверджував чужу ментальність,

чужу психологію.

Вони стверджували рідне,

що належить їхньому народові»

Віктор Маринчак, священик

79 років тому з 27 жовтня до 4 листопада 1937 року в карельському урочищі Сандармох були розстріляні понад тисячу в'язнів Соловецького табору, серед них – майже 300 українців. Інтелігенція, духовенство, службовці, робітники, селяни... Серед них є дуже відомі на весь світ люди, і ми їх завжди згадуємо поіменно, але більшість із страчених – невідомі наші земляки. Серед убитих – видатні майстри культури, зокрема, митці Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Зеров, Марко Вороний, Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Антон Крушельницький та багато інших, кого тепер називають цвітом української нації. І не лише української... Зараз численні дослідники називають їх «Розстріляним відродженням», проте це був лише один з епізодів масштабних сталінських репресій 1937-1938 років.

Кожен із визначних діячів «Розстріляного відродження» відчув на собі репресивну машину тоталітарної системи. Біографія майже всіх митців цього покоління завершується словами «розстріляний», «загинув у засланні», «наклав на себе руки». А ті, кому вдалося вціліти, вже ніколи не змогли творити так само сміливо й самобутньо, як під час цих буремних років.

Серед тих, чия остання адреса – Сандармох, був і Клим Лаврентійович Поліщук (1891 – 1937) – письменник, публіцист, автор історичних романів.

Ім’я Клима Поліщука – письменника непересічного таланту й трагічної долі – нині повертається в українську літературу і має зайняти в ній належне місце. Протягом десятиліть його ім’я не згадувалося навіть в антологіях, а твори заборонялося читати. Його творчість і життя доводиться відкривати мало не з нуля. Письменник, розділивши долю побратимів «розстріляного відродження», потрапив до чорних списків «ворогів народу» і зник з людської пам’яті. Навіть сьогодні ми не знайдемо його друкованих віршів, оповідань і нарисів, що були популярними у 20-х роках минулого століття. Але ж його називали найяскравішим представником української літератури «золотої доби», творцем оригінального жанру «новели факту», проникливим сатириком та психологом революції і перших років радянської влади, «королем» готичної прози…

Хто ж ця людина, якій доля не посміхалася ні за життя, ні після смерті? Хто ж він, Клим Поліщук, що навіть в обіймах смерті на Соловках не загубив людської гідності й мріяв «гарно й багато творити», якщо залишиться живим? 

 

Початок…

Народився майбутній письменник 25 листопада 1891 року в с. Краснопіль Житомирського повіту (нині Чуднівський район Житомирської області) в селянській сім’ї. Він був старшою дитиною в сім’ї – мав брата Федора й сестру Настю. Родина була незаможною і хлопцю з дитинства довелося зазнати злиденного життя та важкої праці в наймах. Грамотою оволодівав самотужки та з допомогою батька. Найяскравіші враження дитячих років – книги, які полюбив на все життя. У бідній, але дружній сім’ї Поліщуків панував дух українства. З уст матері дітям передавалися давні легенди й казки, звучали народні пісні, прислів’я та приказки. Ці перлини фольклору стали невичерпним джерелом натхнення й творчості майбутнього письменника. Уже в ранньому віці у Клима Поліщука проявився неабиякий хист до малярства та віршування. Йому доводилося підробляти малюванням крамничних вивісок та географічних карт для сільських шкіл.

Під впливом творчості Тараса Шевченка, любов до якого він проніс до кінця свого життя, Поліщук почав писати вірші і їх навіть друкувала тогочасна українська періодика. Перші поезії були видрукувані в газеті «Волинь» та журналі «Рідний край». До речі, видавала цей часопис Олена Пчілка – мати Лесі Українки. Одна з публікацій журналу «Рідний край» супроводжувалася редакторською заміткою про те, що непогано би подбати, аби талановитий хлопець здобув освіту.

Охочі допомогти знайшлися – передусім Всеволод Онуфрійович Масюкевич – відомий житомирський просвітянин, діяч Волинської Земської Управи, член УСДРП та організація «Громада». Так Клим Поліщук у 1909 році опинився у Петербурзі, де навчався в училищі при Академії Мистецтв, відвідував лекції у психоневрологічному інституті, був слухачем кооперативних курсів тощо. У цей час там мешкали і творили відомі російські символісти Дмитро Мережковський, Валерій Брюсов, Олександр Блок, Андрій Білий та ціле гроно інших яскравих літераторів. Російський символізм мав великий вплив на формування письменницького таланту Клима Поліщука. Але ще в тому ж 1909 році в його житті сталося дві події: його прозові публікації, а саме «Волинські легенди» та дитячі казки «Що співав соловейко», були надруковані у львівському журналі «Дзвінок» та знайомство з Ганною Барвінок, яку письменник вважав своєю «літературною бабусею».

Жити й вчитися в столиці, не маючи достатніх коштів, було важко і Клим Поліщук у 1912 р. повертається до Житомира. Тут він до самого початку Першої світової війни працює у Волинському губернському земстві. З роками в нього посилюється цікавість до української міфології, яка стане живильним джерелом творчості митця. Клим Поліщук активно включається до літературного життя краю, займається громадським товариством «Просвіта», разом з Всеволодом Масюкевичем і Яковом Савченком стає одним із засновників українського часопису «Струмок», багато подорожує по Волині та записує легенди, пісні, перекази та інші зразки фольклору. Одна з таких легенд під назвою «Тінь минулого» була опублікована у львівському журналі «Ілюстрована Україна» у 1914 році. У ній розповідалося про скелю на березі річки Тетерів, що має в народі назву «Голова Чацького».

У 1911році, перебуваючи у Почаєві, Клим Поліщук відвідав «Козацькі могили» на Рівненщині – місце Берестецької битви 1651 року. Протягом століть багато освічених людей, патріотів відвідали ці історичні місця біля сіл Пляшева і Острів, шукаючи тут сліди незабутніх подій та натхнення для творчості. Ті події раз у раз нагадували про себе кам’яними хрестами в урочищі Монастирщина, переказами про останнього козака, який загинув у місцині, званій Козакова Яма, знахідками людських кісток і старої зброї. Молодий письменник зацікавився повідомленнями місцевої, тоді російськомовної, преси про створення на місці відомої в історії битви музею-заповідника, що гідно вшанував би пам’ять козаків-героїв, і вирішив побувати там, щоб розповісти про побачене в українській періодиці з точки зору національного патріота. Однак, головним набутком поїздки було написання статті «Український музей на «Козацьких могилах» та її публікації в київському часописі «Рідний край», редагованому Оленою Пчілкою. У своїй статті Клим Поліщук фіксує повну занедбаність пам’яток історії українського народу на Волині в умовах царського режиму, подає коротку історію того, як почалося вшанування «Козацьких могил», розповідає про сам музей та його експонати, наводить цікаві факти та цифри про кількість людей, які відвідали це пам’ятне місце, розповідає про спілкування з місцевими жителями.

Власні враження від побаченого і почутого він записує так: «Отут, коли вийдеш на поле орати, заставши плуга, то він аж гарчить по кістках, неначе по якомусь корінню. Не раз аж леміш пощербиться… Трудно орати було».

Ця подорож сприяла формуванню, історичних інтересів та патріотичних поглядів молодого письменника, певною мірою визначило перевагу українського національного героїзму в тематиці його подальшої літературної діяльності.

Дух українства завжди панував у його творчості. «Будучи українським журналістом і знаючи частково українське життя, можу показати, що українці – як інтелігенція, так і народ – переслідують одну мету – вживати «народну мову» в народних школах, видання газет та корисних книг із різних галузей знань, як-от – історія, агрономія, природничі науки, художня література (з метою дати якомога більше освіченості народу)» і щоб «корисні народу книги та газети» могли «сприяти українському національному самоусвідомленню», – писав Клим Поліщук про діяльність інтелігенції на Волині.

 

Буремні роки

Весь подальший життєвий і творчий шлях письменника – це шлях боротьби, творчих перемог і особистих втрат. У 1915 році Клима Поліщука заарештовують за «мазепинщину» і висилають спочатку в Кременчук, а потім – у Курськ. Доступні сьогодні джерела не розкривають, чим таким антидержавним він займався, але можна припустити, що то могли бути зв’язки з якоюсь партією.

Через деякий час, потрапивши знову до Петербурга, письменник завідував першою українською книгарнею, яка пізніше перетворилася у видавництво «Друкар». Це вже була робота близька за духом, яка відповідала його покликанню.

Влітку 1916 року він підпадає під мобілізацію і опиняється на північному фронті, найвірогідніше – у санітарній бригаді. У той період по гарячих слідах він пише цикл нарисів про жахіття Першої світової війни, які ввійдуть до його книги «Серед могил і руїн» (1918).

Після лютневої революції 1917 року Клим Поліщук повертається до Житомира, але ненадовго. Через деякий час він опиняється у Ризі, а потім – у Валку, де у видавництві «Український голос» виходить збірка його поезій «Співи в полях». Під час жовтневого перевороту письменник перебував у Пскові.

Під кінець 1917 року Клим Поліщук повертається до Києва. Розпочинається Громадянська війна, яка, крім нещасть, принесла той досвід і ті враження, що відіб’ються у його найкращих новелах.

Він чітко бачив такі речі, як масовий психоз, стрибки натовпу від бунту до абсолютної покірності, невмотивоване насильство, воєнну пристрасть і воєнну байдужість. А ще – маловідомі тепер легендарні персонажі й легендарні події війни. Усе це можна прочитати у таких його новелах, як, приміром, «Друг мертвих», «Воєнко», «Отаманша Соколовська».

В оповіданні «Отаманша Соколовська» Клим Поліщук описує події, що відбулися у селі Горбулів на Житомирщині. Він розповідає про жінку – Олександру Соколовську, яка волею долі у 17 років очолила повстанський загін. З 1917 року Україна була окупована військами більшовиків. Проти нашестя окупантів виступала Армія Української Народної Республіки, яка діяла при підтримці повстанських загонів. Особливо активними повстанці були на Волині – саме там діяла отаман Маруся (псевдонім). Тендітна отаманша Маруся Соколовська виявилася достойною військовою керманичкою подібно до легендарної Жанни д’Арк. Клим Поліщук особисто знав дівчину і ось що він пише про неї: «Я мовчки дивився на її стрункий стан, в сірому захисного кольору платті, на коротко підстрижене волосся і сині, з таємними вогниками, очі, і не міг вимовити жодного слова… Вона була у чоботях з острогами, в короткій спідниці, синій чумарці, і сірій шапці з червоним шликом, вздовж якого було написано: «Смерть ворогам України!».

Чітка сюжетність у поєднанні з гіркою іронією й «готичною» романтикою оповідань часів війни, залишається неперевершеною в поліщуковому літературному доробку. Правда, написав він більшість цих творів переважно пізніше, за кілька років, у Галичині.

Оповідання й новели Клима Поліщука несподівано змальовують громадянську війну з УНРівської, «петлюрівської» точки зору – без авангардизму та червоного пропагандистського пафосу. У своїх творах він стриманий, скептичний, спостережливий. Війна в більшості оповідань є цілковитим хаосом, позбавленим сенсу, в якому не спрацьовують навіть елементарні гуманні правила. Саме у Києві у 1918 році Клим Поліщук видає «Збірку нарисів і оповідань часів війни 1916-1917 р.» Це вражаючі своєю трагічністю розповіді очевидця про скалічені війною людські долі, розбій, насильство, грабіж, горе й смерть, що їх приносять людям війни.

В оповіданнях «Тоді, як було Різдво», «В часи безнадійності», «Злочинна тьма» та інших автор розповідає про свої дитячі роки, батьків і близьких та рідних, що жили в Краснополі. Під багатьма нарисами зазначено, що вони написані в Краснополі й Житомирі. Так що можна припускати, що протягом громадянської війни Клим Поліщук перебував у Києві не постійно, а міг час від часу виїздити на батьківщину. Надто вже колоритно прописані в його текстах саме сільські перипетії війни й революції.  

У Києві вийшли також збірки нарисів «На порозі» (1919) та «Тіні минулого. Волинські легенди» (1919), «Поезії. Книжка перша» (1919). У 1921 році у Тернополі Клим Поліщук написав оповідання «Скарби віків», дія якого відбувається в Сатанові та розповідає про міфічні скарби Сатанівського замку. 6 липня 1922 року оповідання було опубліковано в газеті «Свобода» в США.

Клим Поліщук не був активним учасником власне політичних подій, натомість брав активну участь у літературному та мистецькому житті. Разом з Павлом Тичиною, Юрієм Меженко, Миколою Терещенком, Яковом Савченком, Лесем Курбасом, Павлом Филиповичем, Дмитром Загулом та іншими, він був серед засновників та учасників групи «Музагет», «Мистецького цеху», «Профспілки митців слова міста Києва», виступав у «Льоху мистецтва» тощо. Таким чином, у перші пореволюційні роки він був одним з тих українських культурних діячів, хто намагався європеїзувати мистецьке життя столиці, створюючи – через організацію літературних об’єднань та вечорів – сприятливі умови для вільного розвитку не тільки українського мистецтва, а й мистецтва національних меншин (євреїв, росіян, поляків). Також він редагує у видавництвах «Український голос», «Народна воля», стає членом редколегій «Народної справи» та журналу «Мистецтво», друкується у найрізноманітніших виданнях, через що йому навіть часом дорікали політичним пристосуванством, «приклеювали» по черзі ярлик чорносотенця, більшовицького підголоска… Але суспільно-політична ситуація того часу була настільки складною й неоднозначною, що важко було розібратися до кінця в тих ідейних та моральних мотивах, якими керувалися в своїх діях культурні діячі, письменники тощо. Доступні нам твори Клима Поліщука свідчать, що у своїй безсторонній політичній позиції він не мав якоїсь особливої симпатії, натомість був близький до націонал-соціалістичних настроїв та симпатизував в чомусь анархізму. Скоріш за все, він, як і більшість українських митців того часу, був захоплений швидким, стихійним розвитком подій, який спричинила революція, але водночас був прикро вражений тим крахом гуманістичних ідеалів, які вона неминуче з собою принесла.

 

Роки еміграції

В 1920 році, у зв’язку з вступом до Києва білополяків, Клим Поліщук разом з іншими письменниками подається услід за армією УНР до Кам’янця-Подільського, а потім – в Галичину, де пробув до осені 1925 року. Жив і працював письменник періодично у Львові, Перемишлі та Бережанах.

У 1921 році в Галичині він одружується з іще однією втікачкою з УНР, Галиною Мневською – письменницею, театральною актрисою і педагогом, більш відомою під псевдонімом Галина Орлівна. Незабаром у них народжується дочка Леся. 

Період еміграції стає найбільш плідним і потужним у творчості письменника. Він займається видавничою діяльністю: редагує тижневик «Український емігрант» та започатковує видання «Мамай». Тут написано найцікавіші його твори. Він більше не видає жодного збірника віршів – це не його жанр, зосередивши основні зусилля на прозі. Як і в доемігрантський період, Клим Поліщук працює у двох напрямках – продовження циклу фольклорно-фантастичних та готичних оповідань та художнє осмислення подій революції. Це – «Жменя землі. Галицькі легенди», «Казка палацу», збірка «Червоне марево. Нариси й оповідання з часів революції» (1921), «Воєнко» (1921), «Розп’ята душа», «Веселе в сумному» (1922), «Ангельський лист» (1923), «З виру революції. Фрагменти спогадів про літературний Київ 1919 р.» (1923). У той же час він пише два романи про отаманів Махна й Зеленого – «Гуляйпільський батько» та «Отаман Зелений», де створює образи ватажків протиборчих сил, художньо втілює особливості українського національного менталітету – демократизм та прагнення до свободи; пише п’єси, перекладає твори польської літератури.

Активною творчою діяльністю займалась і Галина Орлівна. Втім, «емігрантський» неспокій та пропаганда радянської українізації робили своє. З пізніших листів Поліщука та з деяких згадок його сучасників стає ясно: із середини двадцятих років Галина почала переконувати чоловіка переїхати до СРСР і, навіть, поставила Поліщуку ультиматум: або вони їдуть разом, або вона їде сама з дитиною.

Попри свої нечіткі політичні погляди, Клим Поліщук не мав ілюзій щодо Радянського Союзу та, вочевидь, здогадувався, що на нього там чекає, але… Цитата з листа до Галини від 14 грудня 1934 року: «Не слухати, а своє робити треба було… Це все я, звичайно, робив би, якби не тяга до «ґрунту» та не твоє бажання скоріше повернутись до нього… Мусив піддатися, бо ж любив я тебе й любив Лесю, і не міг дозволити собі лишатися там самому… Не міг дозволити, хоч знав, які наслідки можуть бути, передчував і у видженнях своїх бачив їх».

У 1925 році, отримавши дозвіл на повернення в Україну, Клим Поліщук із сім’єю поселяється у Харкові й протягом кількох років плідно працює. Його проза друкується у журналах «Життя й революція», «Глобус», «Зоря», «Нова Громада», «Службовець», «Селянка України», «Всесвіт» та ін. Не всі Поліщукові оповідання, опубліковані в радянських журналах, мали свого читача. Інколи їх називали блідою тінню оповідань, написаних у Галичині. Також він підготував до друку роман під назвою «Поліські шуми», але побачити світ йому не судилося...

У Харкові Клима Поліщука спіткала ще й особиста драма. У 1928 році він розлучився з дружиною. У Галини Орлівни, яка безоглядно кидалася у вир артистичних вражень, почався кількарічний роман із російським письменником Володимиром Юрезанським. З ним, відомим як людина непорядна, Галина не зазнала особистого щастя, а в 1930 році їх стосунки остаточно загострилися.

 

Арешт

4 листопада 1929 року Клима Поліщука заарештували за сфабрикованими звинуваченнями в приналежності до Спілки визволення України (СВУ). За деякими даними арешту міг передувати донос колишньої дружини. Але в опублікованих листах до Галини з таборів Клим Поліщук ні на що таке навіть не натякав. Зате переїздом до СРСР дорікав невтомно й методично.

Після короткого слідства 21 січня 1930 року оголосили вирок: 10 років таборів за межами України – стандартний строк. Змучений і хворий, він, однак, дожив до тридцять сьомого року і навіть час од часу продовжував працювати. На сьогодні відомо про написані в таборах доволі цікаві спогади про Ганну Барвінок, оповідання, повісті, спогади, казки, легенди, фейлетони, але більшість з написаного не збереглася. Цікавими для нас є й листи Клима Поліщука до дружини з концтаборів. Вони розкривають життєву трагедію автора, в чомусь не менш карколомну, ніж ті, яких зазнавали його герої. В одному з листів до колишньої дружини є цікаві міркування Клима Поліщука щодо покликання письменника: він цілковито належить своєму «грунту», тобто основу його творчості мають складати твори на вітчизняну тематику. «…Пам’ятай, що письменник не «сума перемётная», і він передусім належить своєму грунтові… Хочеться накреслити бодай план свого особистого, як у Горького «Детство» або «Мои университеты»… Була б для всіх багатюща книга, і вона колись буде…», – писав він у своїх листах.

Проклятого віку музична струна,

Далека і близька чудова мана,

Сміється промінням жадобних очей,

Палає горінням кривавих ночей, —

Про неї легенди снує сатана…

Не знав я ніколи імення її,

Та з нею єднались жадання мої.

Без неї про щастя я мріять не смів,

А з нею вмирає натхненний мій спів,

Як гинуть під стужу в гаях солов'ї.

Самотній блукаю на чорній стерні,

В стерні догоряють забуті вогні, —

Вона ж, як проклятого віку мана,

Моїми слідами слідкує подна

І знає про неї один сатана…

 

До літа 1931 року письменник перебував в пермських таборах, потім – у Казахстані. Неодноразово писав заяви про перегляд справи, 1932 року – навіть лист до Максима Горького, в якому просив допомогти відновити справедливість, але все марне. У 1935–1936 роках Клим Поліщук потрапив на Соловки, тяжко виснажений, хворий, але до останнього – «духом кріпкий». Він сподівався на швидке звільнення, оскільки закінчувався термін ув’язнення. Здоров’я письменника було настільки слабке, що тримався він лише своїми надіями бути корисним дочці й сказати ще «своє слово» в літературі. 

 

Смерть в урочищі Сандармох

Влітку 1937 року, у зв’язку з «посиленням режиму», в’язнів перевели до новозбудованої тюрми й повідбирали всі папери. У Поліщука вилучили всі не передані раніше рідним твори, спогади, в тому числі й рукопис збірки оповідань «Казки лісів далеких». «Лесечко, моя люба! А книжка моїх північних «казок», що написав її для тебе ще у 30 році, зараз ще доповнилася. Вона жде тебе», – писав письменник дочці.

Але у Сталіна були свої плани. Постановою Політбюро ЦК ВКП(б) П 51/94 від 2 липня 1937 року «Про антирадянські елементи» було наказано взяти на облік всіх в’язнів і куркулів, які поверталися з місць відбуття покарань чи заслання, з метою виявлення і знищення найбільш ворожих з них. Кожна республіка, область, район отримала визначені ліміти на розстріли і ув’язнення. 

Клим Поліщук був розстріляний 3 листопада 1937 року в Карелії в урочищі Сандармох за кілька місяців до уявного «звільнення» в ознаменування 20-річчя жовтневої революції. Йому було 46 років.

Іншою ймовірною причиною вбивства людей за кілька днів, за версією істориків, вважається підготовка до війни з Фінляндією. Влада не хотіла, аби у жодному разі ні в'язні, ні інформація про табори не поширювалась за межі Союзу.

Вважалося, що оскільки велику кількість людей на островах складно поховати (ґрунт там для цього мало придатний), в’язнів мали вивозити етапами на материк і там знищувати. До 1997 року ніхто не знав про долю 1111 в’язнів, яких вивезли з Соловків у жовтні 1937 року – пропали або були затоплені у Білому морі. Насправді їх вивезли в Медвежегорськ (містечко в теперішній Республіці Карелія на березі Онежського озера, адміністративний центр будівництва Біломор-Балтійського каналу).

Розстріли «першого соловецького етапу», в числі якого і був Клим Поліщук, проводились протягом 4 днів: 27 жовтня, 2, 3, 4 листопада 1937 року. Розстріли проводив капітан НКВД Михайло Матвєєв. Чоловік з двома класами освіти, дякуючи радянській владі, отримав можливість керувати і вбивати. На території урочища виявлено 236 розстрільних ям.

Тоді зустріли свою смерть поет Василь Атаманюк-Яблуненко, науковець Олексій Вангенгейм, поет Марко Вороний, професор Василь Гоца, історик Сергій Грушевський, літератор Григорій Епік, поет Микола Зеров, літератор Мирослав Ірчан, письменник Михайло Козоріс, журналіст Петро Кривенко, Антін, Богдан та Остап Крушельницькі, офіцер Микола Кузняк, драматург Микола Куліш, режисер Лесь Курбас, професор Михайло Лозинський, прозаїк Валер'ян Підмогильний, письменники Клим Поліщук та Валер'ян Поліщук, географ Степан Рудницький, письменник Олекса Слісаренко, поет Павло Филипович, історик та міністр УНР Микола Чехівський, офіцер Олексій Яворський, письменник Юліан Шпол та інші.

Урочище Сандармох, як могильник НКВД, розшукав у 1997 році Юрій Дмитрієв – дослідник і правозахисник з Петрозаводська (Карелія) разом з Веніаміном Іоффе, головою товариства «Меморіал» (Петербург), який досліджував архівну справу Михайла Матвєєва. Таким чином була відкрита таємниця смерті і Клима Поліщука і багатьох відомих та маловідомих українців. Зараз в тому лісі знаходиться меморіальне кладовище, хрести скорботи, дерев'яна капличка і пам'ятник – гранітна брила з написом: «Люди, не вбивайте один одного».

У 1930 році було заарештовано й вислано на 5 років у Казахстан колишню дружину Клима Поліщука Галину Орлівну. Разом з матір’ю Софією Мневською і донькою Лесею Галина боролася за виживання на чужій землі, робила все можливе, щоб дати дочці освіту. Після закінчення Алма-Атинського університету Леся працювала викладачем ВНЗ і померла у 1971 році під час операції на нирках. Софія Мневська теж навіки залишилася лежати в казахській землі, а Галина Орлівна в 1955 році померла від раку й похована на Ковельщині. Такий трагічний кінець цієї родини.

Не пробачивши Галині зради, Клим Поліщук все ж залишив добрі спогади про спільні роки життя й писав їй із заслання теплі листи, присвячував вірші. Один з них – «Над Чурбай-Нурою» з присвятою «Другові своєму колишньому Г. О. присвячую щиро»:

Тихше, серце, не хвилюйсь, не треба...

Не відквітли ще кущі бузкові.

Хай пала чужеє сонце з неба –

Моє сонце у моєму слові.

І не згаснуть зорі за горою,

Не злякають осінь злі тумани, –

Моє сонце над тобою й мною,

Моє сонце – мого серця рани...

(1932 р., 26 липня, с. Долинське, Караганда)

Клим Поліщук був реабілітований 14 квітня 1992року прокуратурою Харківської області.

Хоча життя та творчість письменника тривалий час замовчувалися або оцінювалися у негативному ракурсі, літературний доробок Клима Поліщука увібрав у себе провідні художні шукання в українській літературі перших десятиліть ХХ століття.

Не дивно, що дотепер мало хто міг прочитати його твори. Плин часу й забуття не применшили його творчого набутку, який є для нинішніх поколінь людським документом і свідком тодішньої неспокійної доби. Його творчість ще чекає дослідників.  

Першою ластівкою, що свідчить про повернення Клима Поліщука до сучасного читача, можна назвати роман «Гуляйпільський батько»,  виданий 1991 року у Львові з невеличкою передмовою. До цього можна додати ще кілька розвідок житомирських дослідників Василя Врублевського, Анатолія Шевчука та полтавчанина Петра Ротача. Втім, останні публікації і, передусім, книжка вибраних творів видавництва «Смолоскип» – це шанс хоча б вузькому колу аматорів української літератури відкрити для себе несподівано талановитого і яскравого прозаїка Клима Поліщука. Він стояв осібно від усіх, не вписувався чітко в жодне стилістичне чи організаційне явище, проте після того, як прочитаєш його тексти, годі вже буде уявити собі українську літературу ХХ століття без цього імені.

19 лютого 2016 року у Житомирі за пропозицією топонімічної комісії одна з вулиць перейменована на честь Клима Поліщука. Літературознавці називають Клима Поліщука «одним із найяскравіших авторів, які писали про це місто». На батьківщині письменника у селі Краснополі Чуднівського району встановлено пам’ятник, автором якого є скульптор Віктор Стукан.  

 

Твори Клима Поліщука

Поліщук К. Вибрані твори / К. Поліщук ; упоряд. В. Шевчук ; передм. С. Яковенка. – Київ : Смолоскип, 2008. – 704 с.

Поліщук К. Гуляйпільський «батько» : роман / К. Поліщук. – Львів : Фенікс, 1991. – 221 с.

Поліщук К. Семиковецькі тіні / К. Поліщук // Антологія української готичної прози : в 2 т. / упоряд. і передм. Ю. П. Винничука. – Харків : Фоліо, 2014. – Т. 2. – С. 307–312.

Поліщук К. Сьогодні день… : [вірш] // Визвольний         шлях. – 1994. – № 5. – С. 520.

Поліщук К. Світ червоний : повість / К. Поліщук // Київ. – 2011. – № 9-10. – С. 31-92.

Поліщук К. Листи із заслання / вступ. ст. та підгот. текстів П. П. Ротач // Слово і час. – 1992. – № 2. – С. 68-79.

Поліщук К. Український музей на Козацьких могилах під Берестечком / К. Поліщук // Поліссєзнавство у фольклорно-етнографічних і літературно-мистецьких дослідженнях. – Рівне, 2009. – С. 67-72.

 

Література про життя і творчість Клима Поліщука

Поліщук Клим : [про нього] // Розіп’ята муза : антологія українських поетів, які загинули насильницькою смертю : в 2 т. / уклад. Ю. Виничук. – Львів : Піраміда, 2011. – Т. 1. – С. 454-461.

Клим Поліщук : [про нього] // Остання адреса : до 60-річчя соловецької трагедії : в 3 т. – Київ : Сфера, 1999. – Т. 3. – С. 374-375.

Клим Поліщук про «Козацькі могили» // Берестецька битва в історії України : матеріали і тези IV наук.-теорет. конф., присвяч. 400-річчю з дня народж. Б. Хмельницького 24-25 черв. 1995 р. – Рівне, 1995. – С. 102-104.

Енциклопедія українознавства : словникова частина : в 11 т. / Наук. т-во ім. Т. Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. – Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955. – 2003. – Т. 6. – С. 2193-2194.

Костиря Б. М. Трагічний голос Клима Поліщука / Б. М. Костиря // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2010. – № 5. – С. 108–116.

Костиря Б. М. Лірик і майстер великих жанрів / Б. М. Костиря // День. – 2011. – 16 верес.

Костиря Б. М. Тернисті шляхи Клима Поліщука/ Б. М. Костиря // Літературна Україна. – 2011. – 6 жовт. – С. 15.

Левицький В. Книжник із кришталевою чорнильницею / В. Левицький // Сучасність – 2010. – № 2. – С. 151-153.

Маключенко В. Публікації Клима Поліщука та Олени Пчілки про музей-заповідник «Козацькі могили» / В. Маключенко // Поліссєзнавство у фольклорно-етнографічних і літературно-мистецьких дослідженнях. – Рівне, 2009. – С. 66-72.

Мовчан Р. Самі про себе : автобіографії українських письменників 1920-х років : [Клим Поліщук] / Р. Мовчан // Слово і час. – 2010. – № 11. – С. 79-89.

Невідомий Клим Поліщук // Київ. – 2011. – № 9/10. – С. 29-30.

 

Інтернет-ресурси

Жертвы политического террора в СССР [Электронный ресурс] // Мемориал : сайт. – Режим доступа: http://lists.memo.ru/. – Название с экрана.

Качуровський І. Клим Поліщук. З тих, хто повернувся, щоб померти [Електронний ресурс] / І. Качуровський // Радіо Свобода : сайт. – Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/a/24500353.html. – Назва з екрана.  

Клімачова В. Рання проза Клима Поліщука : [Електронний ресурс] / В. Клімачова // Науковий вісник Ужгородського університету : сайт. – Режим доступу: http://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/handle/lib/3723. – Назва з екрана.

Коваль Р. Маруся Соколовська, повстанська отаманша : [Клим Поліщук] [Електронний ресурс] / Р. Коваль // Новий погляд : сайт. – Режим доступу: http://www.pohlyad.com/istoria/n/5242. – Назва з екрана.

Костиря Б. Емоційна сфера в символістській прозі Клима Поліщука [Електронний ресурс] / Б. Костиря // Поетичні Майстерні : сайт. – Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=115802. – Назва з екрана.

Костиря Б. Лірик і майстер великих жанрів [Електронний ресурс] / Б. Костиря // День.Kyiv.ua : сайт. – Режим доступу: http://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayinci-chitayte/lirik-i-mayster-velikih-zhanriv. – Назва з екрана.

Костиря Б. Перша світова війна та Національна революція 1917-1921 рр. у символістській ліриці Клима Поліщука [Електронний ресурс] / Б. Костиря // Поетичні майстерні : сайт. – Режим доступу: http://maysterni.com/publication.php?id=115798. – Назва з екрана.

Коцарев О. Скепсис і готика Клима Поліщука [Електронний ресурс] / О. Коцарев // Друг читача : сайт. – Режим доступу: http://vsiknygy.net.ua/shcho_pochytaty/review/1035/. – Назва з екрана.

Коцарев О. Фатальна помилка Клима Поліщука [Електронний ресурс] //ЛітАкцент : сайт. – Режим доступу: http://litakcent.com/2009/09/17/fatalna-pomylka-klyma-polischuka/. – Назва з екрана.

Мінаєва Д. Нові вулиці Житомира: вулиця Ємельянова може стати вулицею Клима Поліщука [Електронний ресурс] // Житомир.today : сайт. – Режим доступу: http://zhitomir.today/news/society/novi_vulitsi_zhitomira_vulitsya_yemelyanova_mozhe_stati_vulitseyu_klima_polishchuka_mapa-id12737.html. – Назва з екрана.

Поліщук Клим Лаврентійович [Електронний ресурс] // Вікіпедія – вільна енциклопедія : сайт. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/ Поліщук_Клим_Лаврентійович. – Назва з екрана.

Клим Поліщук [Електронний ресурс] // Український Центр : сайт. – Режим доступу: http://www.ukrcenter.com/Література/53617/Клим-Поліщук/Біографія/. – Назва з екрана.   

Поліщук Клим. 1891–1937 [Електронний ресурс] // 1576. Бібліотека Українського світу : сайт. – Режим доступу: http://1576.ua/people/4541. – Назва з екрана.

Клим Поліщук – письменник щедрого таланту і трагічної долі [Електронний ресурс] // Електронна бібліотека Житомирського державного університету. – Режим доступу: http://eprints.zu.edu.ua/19753/1/%D0%9A%D0%BB%D0%B8%D0%BC%20%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%89%D1%83%D0%BA.pdf. – Назва з екрана.

Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України [Електронний ресурс] // Радіо Свобода : сайт. – Режим доступу: http://bit.ly/1OoucyT. – Назва з екрана.

Олена Кудіна



Коментарі (0)



усі виставки »
#1 #2 #3 #4 #5 #6

Книжкові виставки

  • з 1 по 15 жовтня

    «Менеджмент та маркетинг туризму в Україні»

    Відділ виробничої літератури ІІІ поверх

  • з 1 по 15 жовтня

    Виставка-пересторога «Сезон грибів – обережно!»

    Відділ виробничої літератури ІІІ поверх

  • з 1 по 31 жовтня

    Рівненщина у полум’ї Української народної революції (1917–1921 рр.)

    Краєзнавчий відділ IV поверх

  • з 1 по 15 жовтня

    Виставка-інсталяція «Її величність музика». До Міжнародного дня музики

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 1 по 31 жовтня

    Вільний книгообмін «Література польською мовою»

    Відділ абонемента ІІ поверх

  • з 1 по 31 жовтня

    «Популярні аудіокниги»; «Нові надходження художньої літератури»; «Книги письменників – лауреатів літературного конкурсу «Коронація слова»; «Письменники рідного краю»; «Нова періодика для дозвілля»

    Відділ абонемента ІІ поверх

  • з 1 по 20 жовтня

    Виставка-вернісаж «Золоте сузір’я українського живопису». До Дня художника

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 1 по 31 жовтня

    «Краща книга Рівненщини» (2010–2017)

    Краєзнавчий відділ IV поверх

  • з 1 по 31 жовтня

    «Блажен, хто може горіти …». До 120-річчя від дня народження Валер’яна Поліщука, українського письменника

    Краєзнавчий відділ IV поверх

  • з 3 по 10 жовтня

    «120 років від дня народження Луї Арагона, французького письменника, критика, громадського діяча»

    Відділ іноземної л-ри ІІІ поверх

  • з 4 по 31 жовтня

    «УПА: історія нескорених»

    Краєзнавчий відділ IV поверх

  • з 10 по 31 жовтня

    «Ніколаус Арндт (1928–2016) – засновник історичного товариства «Волинь» (Німеччина)

    Краєзнавчий відділ IV поверх

  • з 12 по 19 жовтня

    Коментована книжкова виставка «Демократія у правовому суспільстві» (у рамках тижня європейської демократії)

    Читальна зала IV поверх

  • з 15 по 31 жовтня

    «Ринок землі в Україні: реалії сьогодення»

    Відділ виробничої літератури ІІІ поверх

  • з 15 по 31 жовтня

    «Імре Кальман. Зоряні часи оперети». До 135-річчя від дня народження угорського композитора

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 15 по 31 жовтня

    «Ніколо Паганіні: віртуоз, масон, скрипаль диявола». До 235 річчя від дня народження італійського скрипаля, композитора

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 15 по 31 жовтня

    Виставка-інсталяція «Її величність музика». До Міжнародного дня музики

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 15 по 31 жовтня

    «Михайло Бойчук – основоположник українського монументалізму». До 135-річчя від дня народження українського живописця

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 26 по 30 жовтня

    Виставка-довідка до Дня Незалежності Австрії

    Відділ іноземної л-ри ІІІ поверх



    Фотогалерея