Віртуальні виставки

Фізик з душею лірика: Петро Якович Велесик
18.01 2019 | Прочитано: 855


«Треба малювати словом, як виписує пензлем художник»

П. Велесик

 

Витоки ліричності, поетичного таланту Петра Велесика слід шукати у рідній поліський глибинці, на берегах річки Голубиці, де другого січня 1944 року він з’явився на світ. В офіційних документах і довідниках зазначено, що народився Петро Якович Велесик у селі Гута Костопільського району Рівненської області. Насправді ж, як розповідає поет, сталося це у Кам’яниці, що лежала на протилежному від Гути березі Голубиці. Але на початку п'ятдесятих за одну зловісну ніч вона була обезлюднена: більшість кам’янчан вивезли до Сибіру, зруйнувавши їхні садиби, а хто залишився – переселили в інші села.

У Гуті, серед розкішних лісів, барвистих лук проходило дитинство майбутнього поета. Краса природи пробуджувала в дитячій душі глибокі почуття, душевні переживання, посилені тугою за матусею, яка померла, коли хлопчикові виповнилось шість років.

Закінчивши місцеву семирічку, продовжив навчання у Степанській середній школі, що за двадцять кілометрів від рідної домівки. З надзвичайною теплотою згадував він про вчителів. А вчителя математики Євгена Маслєчкіна просто обожнював, усе дивувався, як він може розв'язати будь-яку задачу, хотів навчитися цьому й сам. А ще, саме в учнівські роки написав свої перші вірші, які опублікувала степанська газета.

Україно моя, непорочна Рогнідо,

Лебедина розрадо, сумна журавлинь,

Ти блукала по світу, історія свідок,

Та ніхто не зневірився в правді Твоїй…

Закінчивши школу із золотою медаллю вступив до Рівненського педагогічного інституту на фізико-математичний факультет. Після другого курсу довелося й солдатської каші скуштувати. Служив у Приморському краї: «Зате Усурійську тайгу побачив, помилувався сопками і в Японському морі покупався» – пригадує він. В армії теж писав вірші й оповідання, які друкували в газетах, а гонорари за них стали суттєвою добавкою до солдатських трьох карбованців на місяць. Тут ще й офіцери-заочники дізнались про його фізмат, і контрольні й курсові так і посипались на рядового Велесика, приносячи йому як фінансове, так і моральне задоволення, бо ж займався улюбленою справою. Повернувшись із служби, поринув у навчання, надолужував прогаяне. А ще заняття в літстудії, поетична творчість.

Та – знову випробовування. Повертаючись із колгоспу з осіннього збирання врожаю, студенти потрапили у жахливу автомобільну аварію, в якій троє з них загинуло, а Петро Велесик, разом з іншими, був тяжко травмований… Долаючи хвороби, переніс чотири хірургічні операції. Закінчив фізмат, згодом здобув ще й журналістську освіту. Стартовим майданчиком став часопис «Будівник комунізму» (1970-1977), пізніше «Сарненські новини».  Петро Велесик упродовж семи років залишався одним із його творців, виріс і відбувся як журналіст. Потім працював головним редактором Костопільської районної газети (1980-1997). З 1999 по 2007 роки – головний редактор газети обласної ради «Вісті Рівненщини».

Сьогодні Петро Якович Велесик – український поет, журналіст, редактор, член Національної спілки письменників України, лауреат літературних премій імені Валер’яна Поліщука, Леоніда Куліша, імені Світочів, має звання «Заслужений журналіст України», нагороджений «Золотою медаллю української журналістики», переможець конкурсу «Краща книга Рівненщини - 2017» в номінації «Краще прозове видання», випускає газету «Зелені шати», що має літературну сторінку, веде передачу «Погорина» на Рівненському телебаченні, де знайомить телеглядачів із літераторами рідного краю та їх творчістю. На тексти Петра Велесика написано кілька десятків пісень. Твори поета перекладено білоруською, російською, тувинською мовами.

 

Вербова колиска

Дебютна збірка віршів під назвою «Вербова колиска» вийшла у київському видавництві «Молодь» у 1983 році. Більшість віршів у ній – справжні поетичні одкровення. Розділ «Утвердження», яким відкривається збірка, – це відгомін минулого краю, гіркий спогад про материнську долю, про своє сирітство.

Мама потрібна не тільки маленьким…

І дорослим потрібна. Дуже.

Лелечата, погляньте, без неньки

У гнізді сиротливо тужать.

В лелечат, як і в мене, серце

У болючому трепеті.

Склала крила лелечиха мертва.

…Мамо, де ж ти?

Пам’ять, обпечена війною, ятриться, болить, не дає збайдужіти, зачерствіти. Про це у вірші «Біля обеліска», де тиша «стріляє (без промаху), прямісінько в серце». А в «Спіралі життя» – несподіване фізико-ліричне спостереження, що «квасоля в’ється справа і наліво», за цим же законом «прощальне коло в небі креслить птах». Та є й вирок смерті: «лише в стволах нарізи навпаки». Але над усе пережите оптимістичний завершальний аккорд цього циклу, визнання:

Мій храм душі

Не спалений війною.

Ще один розділ збірки, озаглавлений як і сама книжка, – то пейзажі рідного краю, тонкі порухи залюбленої у нього душі. Про ту ж річечку Голубицю, де спомини поета «днюють і ночують», де:

на оксамиті трав,

бувало, вечір

на ніч постеле

й під місяцем

на блискітках купав

тремтить до ранку

снів моїх метелик.

У цьому ж розділі з’являються образи, які потім пройдуть-пролетять через усю творчість поета – образи коней, то сполоханих, розпашілих від бігу, то стриножених. Навіть у назвах його збірок пряма чи опосередкована їх присутність стане неодмінною. Нерідко буденний, багатьма обіграний образ, ужитий поетом, раптом переростає в оригінальний, витончено-поетичний.

Цей ліс одвічно молодий і древній…

Тут бродять добрі феї довкруги.

Тримають небо на плечах дерева –

Мої атланти і мої боги.

На перший погляд нічого нового. І феї бродять, і атланти тримають небо не в одному вірші не одного поета. Але який несподіваний красивий поворот:

Десь впало дерево зі стогоном розпуки –

І стала тяжча ноша для живих.

О, як їм важко на зелені руки, –

Коріння жил здувається в траві.

Частина віршів присвячена коханню: ніжними поетичними тонами і напівтонами змальовує поет перші юні почуття:

Я схмелів від тремтливого дотику!

Сколихнули мої літа

Чи ворсинки вербових котиків,

Чи несмілі твої уста…

Звертає на себе увагу у «Вербовій колисці» невеликий цикл чотирирядкових мініатюр «Листя». Він теж засвідчив, що в літературу увійшов поет оригінальний, здатний кількома реченнями витворити оту формулу, якою можна передати гравітацію душі:

Заболіло мені… Мчу до тата чимдуж…

А душа, як це поле, снігами огорнена…

Є на світі таки гравітація душ,

Хоч для неї ніхто ще не винайшов формули.

За збірку «Вербова колиска» Петро Якович Велесик став лауреатом літературної премії імені Валер’яна Поліщука 1989 року.

 

Сполохані коні

У збірці, яка з’явилась у 1991 році у видавництві «Радянський письменник» під назвою «Сполохані коні», поет шукає відповіді на питання, які ставить перед ним життя:

Чомусь отак і на землі,

І в небі.

Від сильних ждем

Підмоги в бурелом.

А що ж виходить?

Той,

Найслабший лебідь,

Завжди підставить

Стомлене крило.

Не облишив поет і «фізико-ліричних» досліджень, уже з них висновуючи свої маленькі відкриття. Як ось таке. Крилатий вітряк рветься у небо услід за малою пташиночкою. Однак дуже крило не може підняти його до небес. Чому?

І нехай наука стверджує своє,

Що є на світі підіймальна сила,

Можливо, й так, та сила щось дає…

До крил потрібно – щоб душа летіла.

Як і в першій, у цій збірці знову переважає сповідальна лірика, що робить її привабливою не лише для читача з явно вираженими громадянськими устремліннями, а й для того, що шукає у віршах відгук своїм сентиментальним настроям.

Знову туга, як сплеск на вечірньому плесі,

Знов наснилось мені колоскове село:

Ніби лодія біла з кленовими веслами…

Розтривожило серце – в далину проплило.

На противагу відомому «краще синиця в руці, ніж журавель у небі» він «ніколи в житті не старався піймати синицю… Виглядав журавля..». Однак ота соромливість, осторога спричинила, що:

…Скільки раз за крило я тебе не схопив, о пташино.

Все боявся довіру ненароком поранить твою.

Згадаємо, що час виходу цієї збірки – це час активного пошуку українцями своїх першовитоків, занурення і відкриття для себе й інших своєї славної минувшини. У Петра Велесика це занурення в минувшину вилилося в інтерпретування поетичними засобами легенд, що побутують серед краян. Так народилися епічні героїко-романтичні поезії «Дівочий брід», «Катеринка», «Бурштинова роса», де з глибоким психологізмом виписані картини з часів поневолення краю ординцями-зайдами.

 

Сенс нестерпного польоту

Знаковою у творчості поета стала збірка «Сенс нестерпного польоту», випущена рівненським видавництвом «Азалія» у 2002 році. Найперш, звертає на себе увагу вже її назва. І лише прочитавши всю її, а особливо вірша, що й дав назву книзі, приходимо до висновку: все вмотивовано, виправдано. Наскрізними у книжці стали кілька тем: швидкоплинність життя, його тривоги і сумніви, неприйняття покірності й пристосування, уболівання за майбутнє України, за долю української мови, викриття наших недоброзичливців. Якою людині бути, щоб не втратити себе, залишити добрий слід? Як протистояти підступам і злу? І чи можливо знаходити той вихід із конкретної ситуації, який би припинив терзання й сумніви? Характерний у цьому відношенні вірш «Б’ється лобом луна об дерева»:    

Б’ється лобом  луна об дерева,

Як у двері вітри глухі.

На хрещатих дорогах – недремні,

Недолугі людські страхи.

І так нагло жбурляє фатум

У незграбну стихію життя.

А у ній – ані крапельки свята,

Лише гребля хитка каяття.

Так, каяття необхідне, бо люди часто не розуміють одне одного – з огляду на посадове становище, чи прірву між духовністю й бездуховністю, чи внаслідок душевної черствості, невміння співпереживати.

Виняткова щирість, аж ніби оголеність почуттів простежується і в віршах про сенс життя у нашому лукавому світі, про закономірність старіння, про визначену для кожного неминучість недалекого небуття: 

Ми поспішаєм кожен день в життя.

І від життя все більше відступаєм.

І робим вигляд, що не помічаєм,

Як підкрадається квапливо небуття.

Цей мотив тією чи іншою мірою озивається в багатьох творах – десь причаєним смутком, бентежним змахом крил голубів, бажання відтіснити відчуття безвиході спілкуванням із природою. Навіть у вірші, що дав назву книги, бринить усе та ж невимовна жагуча журба:

Снігопад такий ранній, такий ранній осінній:

Іще ж листя зеленеє, куди не поглянь.

Вчора ж небо було таке синє-пресинє,

А сьогодні сивини наполохали рань.

Тема покірності й гордої непокори знайшла відображення й у поемі «На причалі печалі» – про воєнну й післявоєнну долю Гриця Скиби, в якого «усе життя – сокира, із назвою короткою: вина». Точніше кажучи – мова не про одного сільського хлопця, який пройшов фронтові дороги і німецький полон, і сталінські концтабори, адже його поневіряння типові для цілого покоління: «Це ж треба так: увесь народ з виною!».

До найкращих у збірці належить вірш «Сполох» – проти місцевих пігмеїв, які зневажають українську мову:

Як не буде в нас мови-розмови,

Упаде, наче грім, Божий гнів:

Захмелілі новітні монголи

З наших питимуть шоломів.

Так, усі ми родом зі свого славного й водночас безрадісного минулого. Чиїх рис увібрали ми більше, якими зуміємо стати – ось над чим спонукає задуматися поезія Петра Велесика. Збірка «Сенс нестерпного польоту» засвідчила нові грані поетичного таланту автора.

 

Листя у слідах

Наскрізь просякнута дощем і сумом осіннього згасання збірка поета «Листя у слідах», яка побачила світ у Костопільському видавництві «РОСА» 2006 року. Вже сама назва збірки дає лаконічну відровідь на запитання: «Про що ця книга?» Про скороплинність життя, яке без упину біжить. А сліди, навіть якщо і закидає їх листям дощова осінь нагадують про пережите, залишаться усе ж на землі, як не спогадами, то віршами. Книга поділена на три розділи: «Ілюзія вибору», «Жінка і люстерко», «Довіряки». Вірші наповнені високим поетичним ліризмом, пронизані теплотою кохання, ніжними почуттями душі і серця:

Хоч потоком ріки,

Що обом невідома,

Понесло вже роки

Під мостами утоми –

Ще куванням в гаях

Тим літам озиваться…

Я скажу: ти – моя,

В шістдесят, як у двадцять.

Поет з висоти прожитих літ все частіше розмірковує над сенсом життя, над проблемами довколишнього світу. Його поетичні роздуми торкаються найболючіших сторінок нашої епохи. Ліричний герой Петра Велесика почуває себе напрочуд вільно і затишно, коли він розкошує на лоні природи – у зелених травах на квітучих луках, де пахнуть медом запашні квіти, де колосяться хліба:

Коли колосяться жита,

То в світі меншає печалі,

І мчу по березі життя –

Кручу щосили днів педалі.

Довкола тиша, як кришталь,

Закутана в серпанок ранку.

А жайворон, немов скрипаль,

Знов роз'ятрив у серці рану.

Петро Велесик часто занурюється у спогади свого дитинства. Хоча воно не завжди було веселим, золотим, але у зрілому віці до нього часто воно приходить у світлих споминах:

Дитинство те, ну геть не золоте,

Із журавлем цибатим біля хати.

Чому ж про нього хочеться згадати

Й щораз від згадки радість проросте?!

Поет у своєму житті не збився з того шляху, який накреслила йому доля:

Дорікають мені за печаль і за сум,

На Пегасі такому, мовляв, ненадійно.

Та не сяду на іншого, як Вкраїну на глум

Віддаватимуть ті, що жиріють постійно.

Талант Петра Велесика завжди вміло розкриває глибокий поетичний зміст кожного слова. Поет вірний традиціям і заповітам свого народу, він захищає своє рідне слово, солов’їну мову і рідну Україну:

Отож пильнуйте геть по всьому світу

Ту ниточку до серця України.

Лише вона зуміє вас зігріти,

Убереже у душах честь людини.

Особливу увагу привертає триптих «Розмова з конем». До теми коней Петро Велесик звертався і в попередніх збірках. Кінь – це символ українського козацтва, та й не тільки, адже це основа селянського господарства. А починаєть вірш так:

Сніг іскриться у гриві, немов таємниця…

Ну невже таємниці бувають в коней?

А бувають таки… Перейшли від людей.

Що ховають у гривах заплакані лиця.

Поет веде цілу оповідь у цій щирій і теплій розмові, він спілкуєть з конем, як зі своїм вірним другом. Він звертається до нього:

Мій коню, довіряко карий мій,

Хіба ж я міг, хіба я міг гадати,

Що на моїх очах вестимуть на забій

Довіру осоружні супостати.

Люди в селі не можуть збагнути, як це так сталося, підкреслює поет, «а ще учора гриву пестив я», а сьогодні коні непотрібні? І ось відповідь:

А присудив на згубу циркуляр,

Що реформатор з стольного направив.

Поет дорікає тим людям, які затіяли таку ганебну справу. Він кидає виклик не лише таким «реформаторам», а й суспільству, в якому «пишуться» такі закони. В той же час автор зізнається: «я свідком став нечуваної змови». Закінчує розмову з конем Петро Велесик так:

Уже давно я – дід,

А от коня того не зміг забути.

 

Голуба вуздечка

Книга поезій Петра Велесика «Голуба вуздечка» вийшла у костопільському видавництві «РОСА» у 2008 році. Вона наповнена не тільки роздумами про сьогодення, а й тривогами, якими переймається поет, баченим і пережитим. Петро Велесик – тонкий лірик, його поезія наповнена ароматом рідної природи, яка виростила і випестила його. У той же час поет залишається вірним своїй темі – це тема стосунків коня і людини. У своїх віршах він змальовує цього супутника людей гордим, сильним, незамінним в усякій сільській роботі, іноді сумним.

Кінь насправді, немов з екрана.

Ще й вуздечка на нім голуба.

Та коня продавали цигани,

Й по базару блукала журба.

У збірці поезія Петра Велесика набрала більш гнівного характеру, протесту проти «всіх перетворень» в Україні. Поетове слово ніяк не може змиритись з обставинами, що засмутили рідну Україну:

Тобі не пасує притулений сум до лиця…

А як же радіти, коли скрізь брехня верховодить?

Він гнівно таврує тих, котрі довели нашу державу до такого духовного зубожіння, до такої гнітючої дійсності:

Поламали нагло вкраїнської пісні смичок

Нового не набуваємо, а те, що було набуте роками руйнується і втрачається. Зберегти давні звичаї народу і найцінніший скарб – пісню. В якій оспівана його доля. Його радість і біль. Від природи Петро Велесик – музикант, його тонка душа відчуває кожну фальшиву ноту в тих піснях-одноденках, які сьогодні лунають повсюди, не маючи в собі ніякого навантаження ні музичного, ні літературного:

Тому й нова пісня – незграбна, криклива така,

Що й соромно з нею виходити навіть на люди.

І серце моє бурунить неначе вулкан –

Ось-ось розірветься і вибухне в зболених грудях.

Поет вболіває не тільки за сьогодення, йому також болить душа за минуле України, яке хочуть приховати від нас, за те, що не відбулася вона, як самостійна держава і тому ця боротьба триває й досі:

Ім'я і те украли недостойні.

Хіба ж не Русь було твоє ім'я?

Ця злодійська підступність не дає Україні бути тою Україною, на що вона заслуговує. А що лишилось? «Лиш не украли наше древнє небо». Але поет старається переконати, що не все втрачено, треба вірити, треба пережити важкий час і тоді побореться та вся неправда:

Не звик клястись між радощів і бід:

По совісті волію в світі жити,

Як мій великий праслов'янський рід,

Що поєднав для нас життя і жито.

Петро Велесик у своїй поезії часто звертається з ніжною любов’ю до своєї матері. Саме любов до матері повертала поета до творчості, давала йому натхнення і наснагу:

У озері купається село.

Життя мого тут сонячні причали.

Віддав би все за те, щоб на чоло

Мені долоню, мамо, ви поклали.

Поет усім серцем і душею часто лине до сільського обійстя, де пройшли роки дитинства, і не так у дитинство, як до своїх батьків. Яких давно вже немає, але про них усе тут нагадує:

Все як колись біля хати –

Геть не змінився цей світ,

Тільки мене зустрічати

Батько не вийшов з воріт.

Впродовж усього життя поет звертається до жіночого образу, скоріше, до коханої жінки. Тонкий лірик спрямовує свою поетичну думку на ніжне, душевне почуття, якому можна підкоритися не за сказані слова, а просто «очима розмовляємо з тобою, в очах усе написано, до крапки». Поет не приховує щемливого і трепетного почуття, яке приходить до кожної людини:

Хвиля б'є у весло, наче в срібну струну,

Вишумовує явір при березі.

Я тебе, чарівну, в цілім світі одну,

Понесу, наче пісню, у вересень.

 

Сорочачий ярмарок

Петро Велесик не лише «дорослий», а й гарний дитячий поет. Ця потаємна грань таланту проявилась з появою на світ онуків. У 2009 році рівненське видавництво «Волинські обереги» випустило його дитячу книгу «Сорочачий ярмарок. Пташина абетка». Автор прагнув створити її такою, щоб вона не лише допомагала дітям вивчити літери, а й провела їх у чарівний світ Пташиного Князівства нашої країни:

«Малинівка»

Зверху гляньте на пташину –

У зеленці всенька спина.

Знизу пташка білувата…

Чом ж малинівкою звати?

Я задумавсь на хвилину:

- Полюбляє, знать, малину?

 

Слово на крилах мелодій

Збірка вокальних творів на вірші Петра Велесика вийшла у костопільському видавництві «РОСА» 2011 році. До збірки увійшли пісні 17 композиторів Рівненщини. На неповторного змісту слова склали ноти заслужений діяч мистецтв, професор, член Національної спілки композиторів України О. Калустьян, заслужені працівники культури України М. Корейчук, профессор А. Пастушенко, керівник хору Сарненського районного будинку культури В. Торчик, доцент А. Андрухов, а також викладачі В. Марченко, Т. Лосєва, Ю. Кімстач, І. Рокіщук та Г. Мосійчук з м. Дубна, Ю. Музиченко із Сарн, М. Буткевич з Дубровиці та інші. А виконують пісні заслужена артистка України Н.-М. Фарина, доцент Т. Перенчук, А. Янцур, ансамблі «Золота секунда», «Лорелей».

 

Політ стрижа

В збірці Петра Велесика «Політ стрижа», яка вийшла у 2014 році, немає зарифмованих банальностей, натужно ліплених красивостей. Тут легко пізнаванне наше життя-буття. Ось, наприклад, вірш «Тривога»:

Тріпоче ліс в тривозі пружним листям

Йому так важко виживати-жить.

Як за «бугром» купуєм футболістів,

Могли б вже й спромогтись й на сторожів.

Про яких тут сторожів і про що тривога? На перший погляд, за ліс. А насправді – за духовне виродження, що межує з дикістю:

Кажуть, дика природа… Та її уже так приручили,

Що, здалось, посадили, наче песика, на ланцюг.

На очах у людей хоч останні втрачає сили,

А її все ж ведуть під сокиру, а чи під терпуг.

Пейзажні замальовки утворюють паралель із внутрішнім життям людини:

Не забрали цю красу татари,

Не украв шахрай у свій музей.

Олігарх не скупить за долари

І в офшори десь не завезе.

Є у «Польоті стрижа» і про іншу «красу»:

Доки словом жонглювали,

Поле вкрили бур'яни,

І корови поздихали,

Зникли коні без вини.

Поезіям Петра Велесика властива духовно-творча телеологічність – здатність ідейно-змістової сутності творів реалізувати людинотворчі завдання: «Де ж будете жити і кому служити. / Як дерев не стане – лишаться пеньки?», «Все ж кожна стежина в найголовніші пнеться, / І навіть та вузенька, гачкувата», «Ми не для того у вогні родились, / Щоб проміняти совість на подачки», «І вірю, що до нас ще на поклін / Сама прийде, прийде стара Європа».

Назва книги «Політ стрижа» – символічна:

А стриж летів, узявши світ у дужки.

У два крила летів, у два серпи

Через чиюсь зневагу і байдужість,

Бо чув у висі чарівливий спів.

Отой «чарівливий спів» – це пастка для духовно незрячих. Бо: «Тягнуть сина,тягнуть брата / У парламент, що є сил». Про подіі 2013 року поет пише із гіркими протиставленнями:

Ведуча Катя все пищить

Курчам, що загубила квочка,

І кожен день, і кожну мить

Підносить розкіш в сповиточку.

А з екрана телевізора у рекламній паузі як докір – на смерть приречена дитина.

У «Польоті стрижа» часто звучить жаль за втраченим:

Ми схожі так на пастухів.

Котрі не встерегли отари…

Ця сентенція повертає до того, з чого починали, – до сторожів. А отже, до одвічного «Хто і чиї ми?».

 

Приворотне зілля

Петро Велесик, розвиваючись і утверджуючись як поет, не міг не прийти до написання прозових творів. У 2003 році у рівненському видавництві «Азалія» побачила світ книга «Приворотне зілля». Це оповідання і новели. Автор пропонує нам буденні образи героїв, змальовує звичайних людей у начебто звичайній обстановці. Але які характери, які пристрасті ховаються за цією буденністю! В ряді новел він звертається до світу дитинства, який так чітко закарбувався в його пам’яті, лаконічними фразами, уводячи в нього й читача.

Василько з новели «Сорока-білобока», підгледівши, як сорока викрадає із кубла яйця та випиває їх, заходився й собі те робити, навіть змагання влаштував – хто перший підстереже, коли курка знесе яйце. Запідозрену в крадіжці сороку на прохання бабці кульгавий Юрко вбиває. А Василько «…схилився над убитою пташкою. І раптом стрівся з її поглядом. Очі сороки були ще живі, і в їх глибині тремтіла така печаль, що Василько не стримався і схлипнув».

У новелі «Вишньоха» змальовано подібного шибеника, дії і вчинки його уже начебто спрямовані на благо. Корова Вишньоха привела теля. Й дід, щоб теличка не ссала корови, прилаштував їй «намордника» – кусок реміняки із вбитими цвяшками. Побачив малий, як боляче корові, коли тим їжаком теля тицяється у вим'я, і потайки став знімати його, щоб теля нассалося, а потім знову одягав. Так тривало доти, доки якогось ранку дід не повів Вишньоху продавати: нащо така корова, яка даремно сіно переводить, а молока не дає.

Герої «дорослих» новел Петра Велесика – люди переважно із села, й ситуації, в які вони потрапляють, теж здебільш буденні, звичні. Але спостережливе око письменника уловлює в тій звичності – незвичності. У новелі «Гроші за Буланого» розповідається про діда Карпа, який вигідно, як йому здається, продав коня на базарі. Повертаючись додому веде заочну сварку з Христею: «Заочну. Бо сварка з жінкою виходить у нього тільки тоді, коли Христі не було перед ним. А стане бабця супроти, в боки візметься – і в діда язик до піднебіння враз прилипне». А тут він – на самоті, і аргументи його такі доладні, і думки, як йому здається, мудрі і плани-наміри небуденні. Кожна думка, кожне слово вимальовують образ, може, загалом і недурного, але зацькованого, засмиканого жінкою і життям сільського дядька, яким легко управляти, якого легко обвести довкола пальця. Врешті його знову, як це, треба думати, не раз уже було, обдурено – за коня йому дали дореформенні гроші. Шкода стає цю загалом добру довірливу людину, яка за своє некоротке життя так і не навчилась розрізняти, де щиросердність, а де підступ. І від того потерпає.

Чимось схожий на діда Карпа й Іванко Німчук з «Приворотного зілля», який врешті-решт вибирається з сліпої закоханості в свою дружину, пробуджуючи в собі самоповагу, й подає в суд заяву на розлучення. Його терпіння урвалося, коли випадково почув, як дружина назвала його своєю оправою: «Чим паскудніша оправа, тим виразніше видно всі достоїнства картини…».

В'ячеслав Григорович Медвідь, український письменник-прозаїк на V з'їзді письменників України наголосив: «У центрі збірки оповідань П. Велесика «Приворотне зілля», – свята і грішна дитяча душа, це – щонайкраща збірка оповідань за останні роки на Рівненщині».

 

Вибрані твори

У книгу, яка вийшла у костопільському видавництві «РОСА» у 2003 році, увійшли кращі поезії та прозові твори із збірників, що виходили у світ в різні роки: «Вербова колиска», «Сполохані коні», «Сенс нестерпного польоту», «Приворотне зілля» та інші.

 

Сіті Пандори

Має у своєму доробку Петро Велесик і провінційний роман «Сіті Пандори», що вийшов у костопільському видавництві «РОСА» у 2005 році – це була перша книга. Друга вийшла у 2010 році, третя – у 2013 році.

Один з героїв роману – Микола Грінчак, як сьогодні сказали б, трудоголік. Він – екскаваторник-меліоратор і всі його помисли довкола одного: як би побільше кубометрів грунту за зміну перекидати. Словом, типовий позитивний герой літератури соцреалізму.

І, як кожного позитивного героя того часу, його гнітить думка: чи заслужено йому присуджують перші місця, чи заслужено йому «дали» медаль? Тому-то й відмовляється від усяких потурань з боку начальства, кидає нового екскаватора й зі старим переходить на складну ділянку болота, де разом з недосвідченим напарником знову досягає нових висот у трудовому суперництві. І здобув би й орден, якби не засторога батька не чіпати Журавлине болото: «Пам'ятаєш, який червоний килим тут був з ягідок, а зараз тіко де-не-де кривавиться журавлина. Ще раз так копнете і, щитай пропало все… Подумай, скажи там кому тра. Це ж природа… Землі тої не загнуздаєте, а шкоди наробите. Хіба на Солоному добилися чогось. Не родить там нічого, окрім бур’янів… Не родить».

Коли дійшло таки й до Журавлиного, відмовився нищити його. За що був виключений з партії, позбавлений роботи. Добре, що настали перебудовні часи – фермерствував, а тут випало і районом покерувати. Герой іншої сюжетної лінії Іван Маслюк – шкільний трієчник, неспроможний навіть папірці в колгоспній бухгалтерії підшити. Спочатку стараннями батька, а потім секретаря райкому, а ще згодом коханки долає кар’єрний щабель за щаблем, опиняючись аж у нардепах. Врешті-решт «якийсь надлом стався у його черствій душі, у його нездатному думати мозку. Він повертався додому зовсім іншою людиною», твердо вирішивши не дати колишній своїй коханці заманити у сіті Грінчака.

Життєві долі Миколи Грінчака – з одного боку та Івана Маслюка і Надії – з іншого у романі виписані на тлі складної й суперечливої дійсності. Тому їх образи близькі і знайомі читачам. У творі вони йдуть ніби паралельними шляхами. Кожен із цих шляхів визначає життєві позиції людей. У цьому висока суть і цінність задуму твору та його літературно-художнього втілення.

У 2011 році Петру Велеску за роман «Сіті Пандори» вручили обласну літературну премію імені «Світочів», а в 2017 році роман став переможцем конкурсу «Краща книга Рівненщини» у номінації «Краще прозове видання».

 

Гніздо в кишені

У книзі Петра Велесика «Гніздо в кишені», яка вийшла у ВАТ «Рівненська друкарня» у 2008 році зібрані розповіді очевидців та особисті спостереження автора про звірів та птахів. Автор показує ліс, як цілу державу, яка має свої закони, своє населення із власними порядкоми та звичаями. Усе тут по правді. Якщо вже «вовчі закони», то їх диктують справжні вовки-сіроманці. Є у лісі своя музика – звичайно ж, пташина, навіть власний зв'язок – морзянка, винайдена невтомним трудівником – дятлом. І «базарна пошта» тут не менш оперативна, як у людей. Її забезпечують сойки та сороки. А як з керівництвом? Ця проблема вирішується за законами філософії. Той, хто в дану мить у даному гурті має найбільшу силу, той і править. Про пташині атаки, лисячі хитрощі та інші лісові пригоди розповідається у цій книзі. Автор сподівається, що прочитавши книгу читачі більше полюблять братів наших менших і стануть добрими і спостережливими їх друзями.

 

Лови кажанів

У 2011 році у костопільському видавництві «РОСА» виходить книга «Лови кажанів». Твори, вміщені в ній, за жанровою формою – новели. «У центрі малої прози автора, – як зазначено в анотації, – наша мала батьківщина з її солоними росами буття, вдовиними долями і потаємними закапелками дитячої душі». Незвичайні життєві події з несподіваним фіналом, вихоплені з буття села, напрочуд близькі читачеві. «Лови кожанів» містить новели з гумористичним забарвленням. Наприклад, «Абонент», «Цегляний дім», «Циркуляр» та інші. В них – наша ментальність. І біль пронизує, як у новелі «Хокеїстка»: «Вважай у нашому селі є ціла команда хокеїсток. Збираються разом за хлібом, біля крамниці, де колись я виступала, як Винокур. І кожна з ключкою. Чоловіки повмирали, а діти повтікали в місто чи в Італії. Декотрі хокеїсточки скуштували міського хліба з рук дітей і вельми скоро повернуться в село в хокей грати, в одній зі мною команді». Про долю України та її синів і дочок йдеться у новелі «Весільний танець». Поєднання ліричного і соціального, контраст між тим, що є, і тим що може бути, спонукає до висновків: «На весілля прийшло все село: скільки ж бо його залишилося… вся дівочо-жіноча половина села – на заробітках в Польщі, Італії, Туреччині, Іспанії, Португалії, Греції, Росії, Канаді… Поважним чоловікам, що випили, нічого не залишилося, як запрошувати до танцю один одного… І линуло за село, аж до лісу: – Голуб-и-и-й…  а Матвій вигравав на весь смичок власну музику і писклявим голосом підспівував: «Повертайтесь в Україну, / Бо потрібно латати руїну». Не оминув Петро Велесик тему митця. Про це у новелі «Мольберт». Практичність, меркальтильність Тамари, дружини (не забрала мольберт чоловіка, щоб не зіпсував фарбами паркет, бо ж перебралися на нову квартиру: «Це ж не те, що приватна завалюха»), і потяг до високого Вадима, художника. Два світи, що не можуть зійтися…

«Лови кажанів» – це спіймані миті буття. Миті, які потрапили в поле зору Петра Велесика. У 2014 році за цю книгу письменник був удостоєний літературної премії імені Уласа Самчука.

 

Твори Т. 1, 2

У 2009 році у видавництві «РОСА» виходить перший том двотомного видання Петра Велесика. До першого тому увійшли вірші з 1961 по 2008 роки. У 2014 році виходить другий том, до якого увійшли прозові твори – роман з трьох книг «Сіті Пандори» та збірка новел «Лови кажанів».

 

Поліський фенікс : Гута

Книга Петра Велесика «Поліський фекнікс: Гута», яка вийшла у костопільському видавництві «РОСА» у 2012 році – це розвідка автора в історію рідного села:

Для кого Гута може і спокута,

Для мене ж – найчарівніше село.

Ношу тебе у серці, рідна Гута,

Мов оберегу запашне зело.

Так відгукується письменник у цій книзі про найулюбленіший куточок землі. З висоти прожитих літ Петро Якович не зміг оминути у своїй творчості історію свого села, бо воно йому болить особливо сьогодні – незаможне, розхристане на перехресті життєвих вітрів.

Написати про село, точніше дослідити його історію – це досить непросто. Автор вивчав історичні документи польського, російського і німецького періодів, зустрічався зі старожилами, отримуючи достовірну інформацію про певний період життя в селі. Багато відомостей отримав від свого батька Якова Івановича. Село було перспективним, розташоване біля Солоного болота. Воно цікавило своїми природними цінностями, зокрема мінеральними водами.

Солоне болото найперш зацікавило ксьондза Теодора Чабана, який хитрощами отримує його у власність, яка належала шляхтичу Якову Савицькому. Наполегливий Чабан «б’ється об заклад» із Савицьким і виграє його. Викликані геологи зі своїм обладнанням на 75-метровій відмітці свердловини добралися до джерела, фонтаном бризнула вода. Вона була солона на смак. Маючи такий невичерпний природний скарб, Чабан розпочав будівництво лікувального комплексу, який згодом переріс у масштабний курорт з грязелікуванням різних тяжких недуг.

Особливе місце у книзі відведено Волинській трагедії, конфліктній ситуації, яка розгорнулася у 1943 році між українцями і поляками. Все закінчилося спаленням цього поліського курортного села.

Чільне місце у книзі відведено повоєнному періоду Гути, адже Петро Велесик – очевидець перетворення села, його розвитку. Очистили ставки на Солоному болоті, а от ніхто не відродив тут курорт. З болем у душі згадує Петро Велесик річку Голубицю, яка потрапила під меліорацію і втратила свою широкоплинність і красу: «перетворилася на звичайний рівчак, який з часом почав заростати верболозом».

Розповідає автор про родини Боришкевичів, Бородавок, Велесиків, Басистів, Кричильських та інших, які своєю працею возвеличували своє село і стали його гордістю. Книга Петра Велесика «Поліський фенікс: Гута» є доброю пам’яттю і пам’ятником для усіх його жителів, які пройшли нелегкий шлях випробовувань, становлення і перемог.

 

Летовище

У 2016 році рівненське видавництво ПП «Лапсюк» видає повість Петра Велесика «Летовище». В основу повісті лягли реальні події, що відбувалися в селищі Степань Сарненського району напередодні Другої світової війни, в її перебігу та перші повоєнні роки. Розповідь побудована на архівних документах про відведення у 1941 році на околиці селища Степань земель для розширення авіаційно-посадкового майданчика народного комісаріату оборони. Ці 111 гектарів «совєти» відібрали у 205 жителів селища та прилеглих хуторів. Герої твору – місцеві жителі різного віку, які в лавах повстанців борються проти німецьких окупантів, а також перевертнів-провокаторів, котрі розставляють свої хитромудрі сіті, аби винищувати українських патріотів. Гострий сюжет твору побудований на протистоянні юної мрійниці Стефанії Хвилі та добре вишколеного енкаведиста майора Куркіна, якому вона прагне помститися за смерть батька.

У 2017 році за повість «Летовище» письменник став лауреатом обласної премії імені Григорія Чубая, яка присуджується Рівненським обласним об’єднанням Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка.

 

Костопіль. Таємниці лісів Рівненщини

Художньо-документальні публікації Петра Велесика за кілька десятиліть його журналістської праці з’являлися не в одному періодичному виданні. Вони могли б скласти не одну цікаву книгу. Окремими ж виданнями вийшли лише краєзнавчий нарис «Костопіль» 1983 року та художньо-документальна книга «Таємниці лісів Рівненщини» 2001 року видання.

 

Костопіль

Ілюстрований нарис про районний центр Рівненської області – місто Костопіль, яке відзначило у 1983 році своє двохсотріччя. Краєзнавчний нарис вийшов у львівському видавництві «Каменяр» у 1983 році. У 80-х таке видання про невеличке місто, що позбавлене якихось гучних історичних подій та імен було дивиною, рідкістю. Це вже у новітні часи подібної літератури з’явилось багато, навіть про окремі села, не те що райцентри. Краєзнавчий нарис «Костопіль» став історичним фактом, звідки і сьогодні можна почерпнути чимало корисної інформації. Видання стало однією з верстових позначок на шляху автора до створення ним документалістики.

 

Таємниці лісів Рівненщини

Художньо-документальна книга «Таємниці лісів Рівненщини» вийшла у рівненському видавництві «Азалія» у 2001 році. Книга поділяється на дві частини. Перша – «Скарби під зеленими кронами», друга – «Ліси і люди». У «Скарбах під зеленими кронами» автор знайомить нас із тим, що ж являють собою ліси Рівненщини, характеризуючи їх професійною лексикою лісівників. Але навіть у тих фрагментах простежується, що пише усе це все-таки поет: «А в раїну що ми потрапили в одному з куточків угідь Клесівського держлісгоспу.

Пахнуть в лісі

Травневі гарячі меди.

Волохаті джмелі

Аж розгойдують тишу.

І азалії кущ –

Як лошак молодий,

мов од бігу шаленого

полум’ям дише.

А скільки таких райських куточків у лісах Рівненщини, що вражають якоюсь дивиною!» – пише він в оповіданні «Таємниці лісів Рівненщини».

Деякі оповідання присвятив автор минувшині нашого лісового краю і людям, які прославили його чи не в усьому світі. В оповіданні «Тут бродив Купрін» йдеться про перебування письменника Олександра Купріна на Поліссі, яке дало йому натхнення для написання повісті «Олеся», оповідань «Серебрянный волк», «Запечатанные младенцы», «Лесная глушь», «Конокрады», «На глухарей». І хіба не цікаво пройтися разом з автором лісовими дорогами, побувати в селах, де бував колись Купрін? Ще й як цікаво. До того ж, коли екскурсовод такий вправний.

Так само, як цікаво дізнатись, що матір’ю українського письменника Леоніда Мосендза була донька костопільського лісничого Хведора Лясковця. Про це йдеться в оповіданні «Штрих до родоводу». А ще повчальною мудрістю віє від спостереженого і записаного у оповіданні «Джерела з-під коріння»: «А ще люди пересвідчилися, що коли з джерельця довго не пити, то воно вмирає, а коли багато перехожих припадає до його життєвої вологи, то вода стає особливо чистою, прозорою, смачною».

Ще один цикл оповідок присвячений унікальним озерам Рівненщини: Тухове, Біле, Чорне, Воронки, Сомино та інші, про які серед місцевих мешканців побутують дивовижні легенди.

Не менш цікавим є цикл оповідань про звірів та птахів. На завершення цієї частини автор знайомить нас із заповідними об’єктами державного та місцевого значення, тваринами. птахами та рослинами, занесеними до «Червоної книги України». Друга частина книги «Ліси і люди» розповідає нам про тих, хто опікується усією цією красою, усією екосистемою. Це – лісівники. Скупі біографічні рядки про керівників лісогосподарських підприємств, рядових трудівників ідуть поруч з майстерно виписаними художніми деталями, що допомагає краще уявити постать, про яку розповідається.

 

Творча лабораторія журналіста

Пропрацювавши понад чотири дисятиліття у пресі Петро Якович Велесик взявся за непросту, але благородну справу – доступно, на прикладах свого величезного доробку навчити основам журналістського фаху тих, хто вирішив опанувати цю неспокійну, відповідальну професію. Так з'явився на світ навчальний посібник «Творча лабораторія журналіста».

Автор книги відчиняє двері до своєї творчої лабораторії для фахівців і початківців, прагне розкрити психологічні аспекти становлення професіонала в журналістиці. А ще – застерігає від помилок тих, хто робить перші кроки і тих, кому доручили курувати ЗМІ. У кожному з параграфів розглядаються визначення та особливості жанрів, єдності змісту і форми матеріалу, роль заголовків, авторське редагування тощо. А от параграф «Керівник засобів масової інформації» зацікавить усіх причетних до управлінської роботи не тільки в пресі чи на телебаченні.

Не оминув журналіст й такі делікатні питання, як помилки в засобах масової інформації, а також недоліки в підготовці майбутніх «акул пера». Майже кожен параграф завершується добіркою запитань для закріплення вивченого матеріалу. Окремий розділ складають додаткові для практичних занять – замальовки, кореспонденції, статті, нариси Петра Велесика, опубліковані в пресі різних років. Короткий словник журналістських і літературознавчих термінів, що завершує майже чотирьохсот сторінкове видання, містить головні поняття основ професії газетяра.

 

Твори П. Велесика. Окремі видання 

Велесик П. Я. Твори : в 2 т. Т. 1 / П. Я. Велесик. – Костопіль : Роса, 2009. – 432 с.

Велесик П. Твори : в 2 т. Т. 2 / П. Велесик. – Рівне : Лапсюк В. А., 2014. – 560 с. – (Приватна колекція Б. Й. Столярчука).

Велесик П. Вибрані твори / П. Велесик. – Костопіль : Роса, 2003. – 403 с.

Велесик П. Гніздо в кишені : оповідання / П. Велесик. – Рівне : Рівнен. друк., 2008. – 88 с. – (Приватна колекція Б. Й. Столярчука).

Велесик П. Я. Голуба вуздечка : поезії / П. Я. Велесик. – Костопіль : Роса, 2008. – 88 с. – (Приватна колекція Б. Й. Столярчука).

Велесик П. Я. Листя у слідах : поезії / П. Я. Велесик. – Костопіль : Роса, 2006. – (Приватна колекція Б. Й. Столярчука).

Велесик П. Я. Приворотне зілля : оповідання, новели / П. Я. Велесик. – Рівне : Азалія, 2003. – 76 с. – (Приватна колекція Б. Й. Столярчука).

Велесик П. Я. Летовище : повість / П. Я. Велесик. – Рівне : Лапсюк В. А., 2016. – 164 с. – (Приватна колекція Б. Й. Столярчука).

Велесик П. Слово на крилах мелодій [ноти] : пісні / П. Велесик. – Костопіль : Роса, 2011. – 98 с. – (Приватна колекція Б. Й. Столярчука).

Велесик П. Таємниці лісів Рівненщини : худож.-документ. кн. / П. Велесик. – Рiвне : Азалiя, 2001. – 213 c. – (Приватна колекція Б. Й. Столярчука).

Велесик П. Політ стрижа : поезії / П. Велесик. – Рівне : Лапсюк В. А., 2014. – 216 с.

Велесик П. Я. Сорочачий ярмарок : пташина абетка / П. Я. Велесик. – Рівне : Волин. обереги, 2009. – 36 с. – (Приватна колекція Б. Й. Столярчука).

Велесик П. Я. Сполохані коні : поезії / П. Я. Велесик. – Київ : Рад. письменник, 1991. – 70 c.

Велесик П. Я. Гніздо в кишені : оповідання / П. Я. Велесик. – 2-ге вид., допов. – Рівне : Рівнен. друк., 2009. – 128 с.

Велесик П. Я. Вербова колиска : поезії / П. Я. Велесик. – Київ : Молодь, 1983. – 48 с. – (Приватна колекція А. І. Дацкова).

Велесик П. Я. Голуба вуздечка : поезії / П. Я. Велесик. – Костопіль : Роса, 2008. – 88 с.

Велесик П. Я. Лови кажанів : новели / П. Я.Велесик. – Костопіль : Роса, 2011. – 176 с.

Велесик П. Я. Поліський фенікс: Гута : проза / П. Я.Велесик. – Костопіль : Роса, 2012. – 220 с.

Велесик П. Я. Сіті Пандори : провінц. роман / П. Я.Велесик. – 2-ге вид., допов. – Костопіль : Роса, 2010. – 292 с.

Велесик П. Сенс нестерпного польоту : поезії / П. Велесик. – Рівне : Азалія, 2002. – 71 c.

Велесик П. Я. Творча лабораторія журналіста : навч. посіб. / П. Я. Велесик. – Рівне : Лапсюк В. А., 2014. – 376 с. – (Приватна колекція Б. Й. Столярчука).

Велесик П. Веселинки для Даринки : вірші / П. Велесик. – Рівне : Азалія, 2005. – 14 с.

 

Твори опубліковані у збірниках і періодичних виданнях 

Велесик. П. Біля скрипки ридає скрипаль... : [вірш] / П. Велесик // Літературна Україна. – 2015. – 21 січ. – С. 8.

Велесик П. Містраль : новела / П. Велесик // Зелені шати. – 2016. – 30 груд. – С. 4.

Велесик П. Портфель / П. Велесик // Зелені шати. – 2017. – 28 лип. – С. 4.

Велесик П. Летовище : (повість) / П. Велесик // Погорина. 2017 : літ.-краєзн. альм. Рівненщини / ред. та упоряд. Є. Цимбалюк ; літ. ред. Л. Рибенко. – Рівне : Овід, 2017. – С. 147–201.

Велесик П. Сашко ; Абонент : новели / П. Велесик // Вісті Рівненщини. – 2018. – 28 верес. – С. 12.

Велесик П. [Вірші] / П. Велесик // Нове життя. – 2008. – 22серп. – С. 10.

Велесик П. Біль України : світлій пам’яті Небесної Сотні : [вірш] / П. Велесик // Зелені шати. – 2014. – 28 лют. – С. 1.

Велесик П. Відвідини : новела / П. Велесик // Мистецькі грані. – 2012. – № 5. – С. 9.

Велесик П. Весільний танець : новела / П. Велесик // Вісті Рівненщини. – 2007. – 13 лип. – С. 12.

Велесик П. Два береги : музика А. Пастушенка / П. Велесик // Погорина. – 2012. – № 20/21. – С. 346.

Велесик П. З натури : [вірш] / П. Велесик // Прапор перемоги. – 2003. – 9 верес. – С. 3.

Велесик П. Коли зацвітає горобина ; Сумніви : [вірші] / П. Велесик // Вільне слово. – 2004. – 1 січ. – С. 18.

Велесик П. Мамо моя : [вірш] / П. Велесик // Погорина. – 2009. – Вип. 10/11. – С. 381–382.

Велесик П. Навскісний дощ : поезії / П. Велесик // Погорина. – 2007. – Вип. 2/3. – С. 185–188.

Велесик П. Новели / П. Велесик // Погорина. – 2008. – Вип.6/7. – С. 170–180.

Велесик П. Орисина вежа / П. Велесик // Вісті Рівненщини. – 2003. – 9 квіт. – С. 4.

Велесик П. Послання землякам : [вірш] / П. Велесик // Нове життя. – 2007. – 6 квіт. – С. 8.

Велесик П. Сіті Пандори : (провінційний роман) / П. Велесик // Погорина. – 2010. – Вип. 12/13. – С. 3–112.

Велесик П. Ти моє Полісся : музика А. Пастушенка / П. Велесик // Погорина. – 2012. – № 20/21. – С. 347.

Велесик П. Три подушки від матері : (новела) / П. Велесик // Погорина. – 2009. – Вип. 10/11. – С. 117–123.

Велесик П. Чобітки : новела / П. Велесик // Зелені шати. – 2006. – 15 верес. – С. 4.

Велесик П. Чобітки : [новела] / П. Велесик // Вісті Рівненщини. – 2003. – 21 трав. – С. 4.

Велесик П. Що пише Бусьок? : [вірші для дітей] / П. Велесик // Погорина. – 1999. – Вип. 3. – С. 53.

Велесик П. Чужий ; Батьки : новели / П. Велесик // Зелені шати. – 1995. – 5 трав.

Велесик П. Солом’яний перстеник : новела / П. Велесик // Зелені шати. – 2015. – 30 жовт. – С. 4.

Велесик П. Дичка : новела / П. Велесик // Зелені шати. – 2017. – 28 квіт. – С. 4.

Велесик П. З натури : вірш / П. Велесик // Прапор перемоги. – 2003. – 9 верес. – С. 3.

Велесик П. І я ходив у начальниках : гумореска / П. Велесик // Зелені шати. – 1994. – 28 лют.

Велесик П. Коли зацвітає горобина ; Сумніви : вірші / П. Велесик // Вільне слово. – 2004. – № 1/2. – С. 18.

Пастушенко А. Осінь щедра ; Небесна сотня : (слова П. Велесика) / А. Патушенко // Пастушенко А. Вчителю : навч. посіб. / А. Пастушенко, Л. Пастушенко. – Рівне, 2014. – С. 42, 64. – Те саме в мережі Інтернет: http://elib.nplu.org/view.html?id=6543.

 

Публікації в періодичних виданнях 

Велесик П. На варті журавлиного намиста / П. Велесик // За відродження. – 2016. – 22 квіт. – С. 6 ; Зелені шати. – 2016. – 25 берез. – С. 2.

Велесик П. Євген Шморгун: джерела, що б'ють з-під пера / П. Велесик // Рівне-Ракурс. – 2016. – 28 квіт. – С. 13.

Велесик П. «Погорина» вітає вас... / П. Велесик // Сучасні письменники Рівненщини : іст. біобібліогр. довід., контакти / Рівнен. обл. орг. Нац. спілки письменників України ; упоряд.: Б. Боровець, А. Лимич, Л. Рибенко. – Рівне : Оповідач, 2016. – С. 45–52.

Велесик П. Друге дихання млинівських лісів / П. Велесик // Природа і суспільство. – 2017. – 5 трав. – С. 3.

Велесик П. А Федорівка не хоче занепадати : [сьогодення с. Федорівка Гощан. р-ну] / П. Велесик // Вісті Рівненщини. – 2004. – 4 лют. – С. 3.

Велесик П. Важливий чинник ефективного господарювання / П. Велесик // Надслучанський вісник. – 2014. – 30 трав. – С. 3.

Велесик П. Варіації на теми меліорації / П. Велесик // Вісті Рівненщини. – 2005. – 19 січ. – С. 2.

Велесик П. Вони перемогли у конкурсі / П. Велесик // Вісті Рівненщини. – 2003. – № 29. –С. 2.

Велесик П. Врода Полісся / П. Велесик // Вісті Рівненщини. – 2006. – 20 січ. – С. 14.

Велесик П. Маленька колиска великої духовності : [про літ.-мистец. свято у Дермані Здолбунів. р-ну «Дерманський світильник»] / П. Велесик // Вісті Рівненщини. – 2003. – 17 верес. – С. 2.

Велесик П. Мальовничий куточок поліського краю [Рівненський природний заповідник] / П. Велесик // Вісті Рівненщини. – 2006. – 7 квіт. – С. 4.

Велесик П. Мольберт зі слідами мозолів : [у художника В. Сергійчука з с. Карпилівка Сарненського району] / П. Велесик // Вісті Рівненщини. – 2005. – 22 черв. – С. 4.

Велесик П. Общинні ліси / П. Велесик // Погорина. – 2006. – С. 122–123.

Велесик П. Поцілунок м'ячика : [про книгу-розмальовку для дітей М. Кривого «Лінька одужала»] / П. Велесик // Вісті Рівненщини. – 2006. – 9 черв. – С. 12.

Велесик П. Рівненські ліси приваблюють рисей / П. Велесик // Вільне слово. – 2014. – 11 лют. – С. 8.

Велесик П. Рік архітектурний : [до 720-річчя Рівного у місті зведено ряд об’єктів житл. та дорож. буд-ва, 6 із яких стали призерами щоріч. конкурсу України на кращі будинки і комплекси житл.-цивіл. та промисл. призначення] / П. Велесик // Вісті Рівненщини. – 2003. – 22 серп. – С. 2.

Велесик П. Ріка в облозі берегів / П. Велесик // Погорина. – 2011. – №16/17. – С. 149–152.

Велесик П. Це вже і її пісня :[про дир. Нобельської шк. Зарічнен. р-ну Н. Проневич] / П. Велесик // Вісті Рівненщини. – 2003. – 24 верес. – С. 2.

Велесик П. Високосні дні керівника : нарис / П. Велесик // Зелені шати. – 2016. – 27 трав. – С. 2.

Велесик П. До «Швейцарії» – без візи / П. Велесик // Зелені шати. – 2016. – 24 черв. – С. 3.

Велесик П. Зриваючи печать із таємниць / П. Велесик // Зелені шати. – 2016. – 30 верес. – С. 3.

Велесик П. Вибір на все життя / П. Велесик // Зелені шати. – 2016. – 25 листоп. – С. 2.

Велесик П. Накреслили лелеки третє коло : нарис / П. Велесик // Зелені шати. – 2016. – 30 груд. – С. 2.

Велесик П. У зеленому полоні лісу / П. Велесик // Зелені шати. – 2017. – 27 січ. – С. 2.

Велесик П. Долаючи смугу перешкод : [нарис] / П. Велесик // Зелені шати. – 2017. – 24 лют. – С. 2.

Велесик П. Друге дихання Млинівських лісів : [нарис] / П. Велесик // Зелені шати. – 2017. – 31 берез. – С. 2.

Велесик П. Насіння із соснового саду : нарис / П. Велесик // Зелені шати. – 2017. – 28 квіт. – С. 2.

Велесик П. Ліси Олесиного краю : [нарис] / П. Велесик // Зелені шати. – 2017. – 26 трав. – С. 2.

Велесик П. Ліси, окільцьовані водоймами / П. Велесик // Зелені шати. – 2017. – 30 черв. – С. 2.

Велесик П. Діапазон господарювання / П. Велесик // Зелені шати. – 2017. – 28 лип. – С. 2.

Велесик П. Все почалося з помилки / П. Велесик // Зелені шати. – 2013. – 27 груд. – С. 3.

Велесик П. Джерела з-під коріння / П. Велесик // Зелені шати. – 2011. – 25 берез. – С. 3.

Велесик П. Лісовими стежками до визнання / П. Велесик // Зелені шати. – 2006. – 13 жовт. – С. 3.

Велесик П. Лосиний ренесанс / П. Велесик // Зелені шати. – 2014. – 28 лют. – С. 3.

Велесик П. Мальовничий куточок поліського краю :[про Рівненський природний заповідник, створений у 1999 році] / П. Велесик // Зелені шати. – 2006. – 21 квіт. – С. 2.

Велесик П. Таємниці на кожному кроці / П. Велесик // Зелені шати. – 2017. – 27 жовт. – С. 3.

Велесик П. Хто у лісі господар? / П. Велесик // Зелені шати. – 2006. – 17 листоп. – С. 1.

Велесик П. Чому птаха сорокопудом звати? / П. Велесик // Зелені шати. – 2014. – 27 черв. – С. 3.

Велесик П. Шумлять рівненські ліси / П. Велесик // Зелені шати. – 2006. – 15 верес. – С. 2.

 

Публікації про творчість П. Велесика 

Боровець Б. Петро Велесик. З прожитого і пережитого / Б. Боровець // Боровець Б. Поліссям народжене слово : літ. портрети / Б.Боровець. – Рівне : Волин. обереги, 2012. – С. 133–168.

Боровець Б. Повість, що спонукає до роздумів / Б. Боровець // Вісті Рівненщини. – 2016. – 3 черв. – С. 14 ; Вісті Рівненщини. – 2017. – 9 черв. – С. 9.

Бусько В. Петро Велесик став лауреатом [літературної премії імені Уласа Самчука за книгу «Лови кажанів»] / В. Бусько // Вільне слово. – 2014. – 18 берез. – С. 3.

В поліськім зелен-краї : [члену Нац. спілки письменників України П. Велесику виповнилось 60 р.] // Вільне слово. – 2004. – 1 січ. – С. 18.

Вірчик Л. Акція «Письменницький маршрут» / Л. Вірчик // Віче Костопільщини. – 2011. – 26 берез. – С. 8.

Гостролів О. Літературна премія до дня народження Уласа Самчука [вручено рівненському журналісту, поету та письменнику Петру Велесику за книгу «Лови кажанів»] / О. Гостролів // Рівне-Ракурс. – 2014. – 20 берез. – С. 6.

Гриб В. Нові поетичні видання [презентували в обласній державній бібліотеці – П. Велесика «Листя у слідах» та М. Берези «На острівку твоєї доброти» / В. Гриб // Сім днів. – 2007. – 27 квіт. – С. 14.

Дем’янчук О. «Лови кажанів» [– збірка новел Петра Велесика] «вловили» міську літературну премію імені Уласа Самчука / О. Дем’янчук // Вісті Рівненщини. – 2014. – 14 берез. – С. 4.

Дем’янчук О. Творча спадкоємність : Петро Велесик – лауреат літературної премії ім. Уласа Самчука / О. Дем’янчук // Вісті Рівненщини. – 2014. – 21 лют. – С. 6.

Дем’янчук О. Лірична нота «Польоту стрижа» [– нової книжки поета і прозаїка Петра Велесика] / О. Дем’янчук // Вісті Рівненщини. – 2014. – 19 груд. – С. 16.

Дем'янчук О. Ювілей із новим доробком : у [Рівненській] обласній бібліотеці пройшов творчий вечір письменника і журналіста Петра Велесика / О. Дем'янчук // Вісті Рівненщини. – 2009. – 29 січ. – С. 11.

Дмитрук А. Широке плесо життя [про роман П. Велесика «Сіті Пандори»] / А. Дмитрук // Вільне слово. – 2006. – 31 січ. – С. 7.

Доленко С. Залюблений у світ / С. Доленко // Вільне слово. – 2009. – 3 лют. – С. 7.

Кардаш А. Журналістський майстер-клас Петра Велесика [про книгу Петра Велесика «Творча лабораторія журналіста»] / А. Кардаш // Сарненські новини. – 2014. – 22 лип. – С. 3.

Кардаш А. Петро Велесик. Правда життя з-під пера [про прозову книгу Петра Велесика «Лови кажанів»] / А. Кардаш // Сарненські новини. – 2014. – 27 берез. – С. 6.

Кардаш А. Шакурівська премія – за творчі досягнення / А. Кардаш // Рідний край. – 2016. – 27 лют. – С. 6.

Кузьмич М. Літературна премія імені «Світочів» – у [письменника] Петра Велесика [була вручена за роман «Сіті Пандори» на обласному літературно-мистецькому святі «Дерманський світильник» у селі Дермань Здолбунівського району] / М. Кузьмич // Сарненські новини. – 2011. – 20 верес. – С. 5.

Лауреат єдиної міської літературної премії [ім. Уласа Самчука Петро Велесик] презентує нову книгу [«Політ стрижа» в Музеї Уласа Самчука у Рівному] // Рівне вечірнє. – 2014. – 27 листоп. – С. 10.

Матвіїв А. За гарну книжку – гроші на нову / А. Матвіїв // Рівне вечірнє. – 2014. – 13 берез. – С. 12.

Матвіїв А. П’ять тисяч премії – за «кажанів» / А. Матвіїв // Рівне вечірнє. – 2014. – 20 лют. – С. 13.

Никончук О. Теплих слів вистачило на всіх / О. Никончук // Новини Костопільщини. – 2016. – 13 серп. – С. 2.

Станкова Т. Фізик з душею лірика / Т. Станкова // Сарненські новини. – 2017. – 1 серп. – С. 1, 5.

Столярчук Б. Петро Велесик. Правда життя з-під пера / Б. Столярчук // Мистецькі грані. – 2012. – № 5. – С. 8-9.

Столярчук Б. Поліський фенікс між боліт / Б. Столярчук // Мистецькі грані. – 2012. – № 12. – С. 24.

Тарасюк Н. «Лови кажанів» з «Яблуневим сонцем» / Н. Тарасюк // Вісті Рівненщини. – 2013. – 18 січ. – С. 15.

Фурс М. «Я – щаслива людина», – каже про себе другий в історії Рівного лауреат літературної премії Уласа Самчука / М. Фурс // Сім днів. – 2014. – 13 берез. – С. 13.

Хитрий Ч. Рідна Гута Петра Велесика... / Ч. Хитрий // Вільне слово. – 2012. – 24 лип. – С. 5.

Шилан Є. П. Слово на крилах мелодій / Є. П. Шилан // Нове життя. – 2011. – 25 листоп. – С. 8.

Шилан Є. Свято духовності у Дермані / Є. Шилан // Вільне слово. – 2011. – 13 верес. – С. 2.

Шморгун Є. Відзнака патріарха : [письменникові П. Велесику вручено Грамоту на знак Благословення за щиру працю на користь Святої Церкви Христової] / Є. Шморгун // Літературна Україна. – 2007. – 22 лют. – С. 4.

Ящук В. Жага самопізнання : нотатки з приводу зб. П. Велесика «Сенс нестерпного польоту» / В. Ящук // Вільне слово. – 2003. – 25 черв. – С. 7.

 

Рецензії на твори П. Велесика 

Бондючна Ю. «Добуваючи істину у миттєвості дня» / Ю. Бондючна // Погорина. – 2010. – № 14/15. – С. 301–302.

Бондючна Ю. Спіймані миті: рецензія [на кн. П. Велесика «Лови кажанів»] / Ю. Бондючна // Вісті Рівненщини. – 2012. – 11 трав. – С. 13.

Бондючна Ю. Квота на гостину / Ю. Бондючна // Вільне слово. – 2014. – 2 груд. – С. 5.

Рец. на збірку поезій Петра Велесика «Політ стрижа».

Бондючна Ю. У трясовині буття : [рецензія на кн. П. Велесика «Сіті Пандори»] / Ю. Бондючна // Погорина. – 2011. – №18/19. – С. 332–333.

Гуля С. Біль і засторога : рецензія [на кн. П. Велесика «Листя у слідах»] / С. Гуля // Вільне слово. – 2008. – 29 січ. – С. 6 ; Слово і час. – 2007. – 13 лип. – С. 7.

Калюжна Д. Неминучість польоту: [рец. на кн.: Велесик П. Сенс нестерпного польоту. – Рівне, 2002.] / Д. Калюжна // Надслучанський вісник. – 2003. – 23 лип. – С. 3.

Столярчук Б. Пересіяв образи крізь душу : рецензія [на кн. П. Велесика «Листя у слідах»] / Б. Столярчук // Погорина. – 2008. – Вип.6/7. – С. 256–260.

Ящук В. Жага самопізнання : рецензія [на кн. П. Велесика «Сенс нестерпного польоту»] / В. Ящук // Погорина : літ.-мист. альм. – Рівне : Азалія, 2003. – Вип. 5. – С. 87–89.

 

Інтернет-ресурси 

Шморгун Є. Велесик Петро Якович [Електронний ресурс] / Є. Шморгун // Енциклопедія Сучасної України : сайт. – Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=32670. – Назва з екрана.

Петру Велесику – 70! [Електронний ресурс] // РОО ВУТ «Просвіта» : сайт. – Режим доступу : http://prosvita.rv.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=75. – Назва з екрана.

Рівненський письменник Петро Велесик отримав почесну премію [Електронний ресурс] // Ритм : сайт. – Режим доступу :  https://ritm.tv/archives/67978/news/rivnenskiy-pismennik-pochesnu/ . – Назва з екрана.

Семенович О. Рівненському письменнику Петру Велесику присудили премію [Електронний ресурс] / О. Семенович, Ю. Кобів // Рівне1 : сайт. – Режим доступу: http://rivne1.tv/news/32853-rivnenskomu-pismenniku-petru-velesiku-prisudili-premiyu-vidatnoho-zemlyaka-ulasa-samchuka. – Назва з екрана.

Волян Н. Визначено переможців конкурсу «Краща книга Рівненщини» [Електронний ресурс] / Н. Волян // Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека : сайт. – Режим доступу: http://libr.rv.ua/ua/news/1881/. – Назва з екрана.

Книга П. Велесика [«Лови кажанів»] [Електронний ресурс] // YouTube : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=iaVq1uR7roo. – Назва з екрана.

Бондючна Ю. Про сторожів, політ і стрижів [Електронний ресурс] / Ю. Бондючна // Золота пектораль : сайт. – Режим доступу : http://zolotapektoral.te.ua/про-сторожів-політ-і-стрижів/. – Назва з екрана.

Велесик П. Настрій зимової ночі : вірш [Електронний ресурс] / П. Велесик // Lib.ru: Журнал «Самиздат» : сайт. – Режим доступу: http://samlib.ru/p/prapor_p/virshi.shtml. – Назва з екрана.

 

І. Петрук



Коментарі (0)



усі виставки »
#1 #2 #3 #4

Електронні каталоги

Електронні каталоги

3D-тур бібліотекою

Подорож бібліотекою

Рівненщина туристична

Рівненщина туристична

Освітній навігатор

Освітній навігатор

Аудіоподкасти

Аудіоподкасти

Віртуальні виставки

Віртуальні виставки

Видання бібліотеки

Видання бібліотеки

Електронна доставка документів

Електронна доставка документів

Конкурс "Краща книга Рівненщини"

Конкурс "Краща книга Рівненщини"

Цифрові колекції

Цифрові колекції