«Такому народові, який не має своєї школи й не

дбає про неї, призначені економічні злидні й

культурна смерть. Ось через що сучасним

гаслом усякого свідомого українця мусить 

бути завдання: рідна школа на Вкраїні»

Русова С.

Останній день вересня в освітніх закладах відзначається як День Софії Русової – видатного просвітителя, берегині здобутків української культури, письменниці, громадської діячки, палкої поборниці збереження й розвитку української мови, подвижниці розбудови національної системи освіти і виховання.         

Ми ще дуже мало знаємо про цю мужню жінку, творчість якої так високо оцінюють спеціалісти й через 160 років від дня її народження. «Постать Софії Русової – це зразок однієї з тих героїнь українського відродження, «що просто йшли», в яких «нема зерна неправди за собою», які не лукавили і не дбали «про панство нещасне і лакомство лукаве», про матеріальні  прибутки і здобутки, але все життя, всі сили і все своє майно віддавали на те, щоб Україна здобула добробут і незалежність», – так писав про свою матір Софію Русову син Юрій.

Софія Русова народилася 18 лютого 1856 р. у селі Олешня на Чернігівщині. Батько Федір Ліндфорс був військовим, швед за походженням. Тривалий час перебував на службі у місті Омську, де одружився з дочкою генерал-губернатора Ганною Жерве, француженкою за походженням. Родина перебралася із Сибіру на Чернігівщину, купує садибу в селі Олешня. Федір Ліндфорс багато зробив для добробуту своїх селян: збудував церкву, школу, гончарну майстерню. Для олешнян Ліндфорс став справжнім благодійником, наділивши їх землею та лісом.

Софія була п’ятою дитиною у родині. Коли їй виповнилося  чотири роки, від туберкульозу померли мати та двоє старших братів. Софійку виховував батько та старша сестра Марія. В сім’ї панувала французька мова.      

З 9-ти років Софія жила в Києві, де в 14 років закінчила Фундуклеївську гімназію з золотою медаллю. Дівчинка мала музичний талант, захоплювалася оперою, серйозно займалася фортепіано. Легке та цікаве навчання, веселі бали в Кадетському корпусі, прогулянки Хрещатиком обірвала несподівана смерть батька у 1871 році. Софія мріяла про вступ до консерваторії в Петербурзі, але сестрам прийшлося виховувати двох дітей померлого брата, тому вони вимушені були вибрати у житті інший шлях. «…Чи маю я право так егоїстично будувати своє життя? А люди? Чи не треба спочатку для них послужити?», – писала Софія.

У 1871 році у сестер через фінансові проблеми з’явилася думка відкрити дитячий садок. Розуміючи свою непідготовленість до такої відповідальної справи, сестри їдуть до Петербургу знайомитися з передовим доробком теоретиків і практиків педагогіки. Вони вивчають педагогічну літературу — твори Й. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Дістервега, Ф. Фребеля.

Незважаючи на сумніви щодо віку претендентки (Софії було лише 15 років), тодішній попечитель шкільної округи дав їй дозвіл на відкриття першого українського Фребелівського дитячого садка у Києві. Софії разом із сестрою Марією вдалося втілити в життя своє бачення, як виховувати дітей.

У своїх «Споминах» Софія Федорівна згодом напише: «Скільки разів пізніше я каялася, коли буденна педагогічна праця мене не задовольняла! Скільки разів я залишала її, шукала задоволення в літературній роботі, але для цього мені не вистачало здібностей, а життя знову в різних обставинах кликало мене до цієї «педагогіки». Я в ній теж шукала постійно чогось мистецького, творчого, ухиляючись від усякої традиційності, формалізму... Я ненавиділа рутину, формальну дисципліну. Може, в цьому були й мої помилки, й мій успіх. Душа дітей, їх задоволення — от що чарувало мене».

1 вересня 1871 року до цього приватного закладу завітало близько 20 вихованців. Серед них були здебільшого діти з родин інтелігенції, зокрема, двоє дітей Старицьких. Малята перебували в садку до другої години, а у вечірній час за пропозицією Михайла Старицького тут відбувалися заняття аматорського драматичного гуртка.

Через Старицьких сестри Ліндфорс знайомляться з композитором Миколою Лисенком, а вже з 1872 року вони є повноправними членами українського товариства, майбутньої «Старої Громади», до якої належали Павло Чубинський, Михайло Старицький, Микола Лисенко, Володимир Антонович, Ольга О'Коннор, Павло Житецький, Федір Вовк, Михайло Драгоманов із сестрою Ольгою.

Саме тут, на зібраннях членів цього гуртка і познайомилася Софія з молодим педагогом Олександром Русовим. Згодом Софія напише, що найбільший вплив на її становлення мали «Михайло Драгоманов і Олександр Русов. Саме той, другий, першим відкрив мені красу української народної поезії, заговорив українською мовою і без довгих промов і роз’яснень збудив у мені ту любов до нашого народу, яка вже ніколи не покидала мого серця і кермувала моїми політичними виступами, всією моєю працею довгі літа».        

У 1874 році в Санкт-Петербурзі Софія Ліндфорс і Олександр Русов обвінчалися. За батька на весіллі був Микола Лисенко, який подарував нареченій свою рапсодію «Золоті ключі».

С. Русова і «Кобзар»

З 1863 року в Росії діяв горезвісний Валуєвський указ із відомою фразою: «никакого малороссийского языка нет, не было и быть не может». Українське слово переслідувалося й заборонялося. Саме в цей час колеги й друзі покладають на Олександра Русова надзвичайно складну й відповідальну місію — врятувати від загибелі заборонені рукописні вірші Тараса Шевченка й надрукувати за кордоном увесь «Кобзар» без цензурних скорочень. У братів поета було викуплено право на видання віршів Т. Шевченка не тільки друкованих, але й тих, що переховували від жандармів. Були також зібрані гроші на це видання. Спогади про поета зголосилися дати М. Костомаров, Л. Жемчужников, Я. Полонський та І. Тургенєв. Заборонені вірші Т. Шевченка було вирішено видати у Празі.

Протягом 1875-76 років подружжя Русових здійснило в Празі всю роботу, пов'язану з підготовкою й виданням двох томів «Кобзаря», а потім і перевезенням його через кордон на батьківщину. Уже самим тільки цим вчинком Русови вписали власну сторінку в історію української культури. Текст празького «Кобзаря» ліг в основу женевських видань 1878, 1881, 1890 років, що призначалися для нелегального розповсюдження і якими опікувалося видавництво «Громада» із М. Драгомановим. «Хай на стіні майбутньої рідної школи висить портрет великого апостола правди і науки Тараса Шевченка», — заповідала Cофія Русова вчителям.

Громадська та просвітницька діяльність С. Русової

У кінці XIX – на початку XX ст. почався інтенсивний розвиток педагогічної думки у країнах Європи та Америки. Це привело до появи великої кількості різноманітних педагогічних теорій і шкіл, тобто відбувався активний реформаторський рух у педагогіці.         

Софія Русова вивчала зарубіжні досягнення, шукаючи педагогічні перлини, і систематизувала їх у глибокі роздуми про майбутню українську школу. При цьому вона зазначала, що національне навчання має увібрати в себе всі прогресивні погляди зарубіжних реформаторів, але одночасно треба будувати свою нову форму освіти на національному ґрунті, виходячи з потреб, інтересів народу, використовуючи досягнення культури і традиції народу та останні світові досягнення науки. Саме у 70-ті – 80-ті роки Софія Русова формується не тільки як педагог і вчений, а й як публіцист, літературознавець, мистецтвознавець та історик.

А скільки місць проживання змінили Русови: невеличкий хутір на Чернігівщині, Одеса, Херсон, Харків, Полтава… І всюди Софія включалася у громадську роботу: організовувала народні читання, таємні школи. Щоб бути ближче до селян, допомагати їм вона навіть закінчила фельдшерські курси: лікувала травами, приймала пологи… Софія була вчителькою у школах, вихователькою у приватних дитячих садках. У Чернігові Софія Русова заснувала першу громадську бібліотеку, вела просвітницьку роботу серед населення. Софія Федорівна була членом Чернігівської громади і разом з М. Коцюбинським, Б. Грінченком і І. Шрагом займалася просвітницькими заходами, сприяла діяльності товариства «Просвіта». Також вона викладала музику в Київському кадетському корпусі, французьку мову в київських Комерційній школі й Комерційному інституті; курс дошкільного виховання в Київському Фребелівському жіночому інституті. Молода сім'я за власні кошти придбала міні-друкарню та видавала українські книжки. Софія друкує статті про видатних українських діячів – Т. Шевченка, Г. Квітку-Основ’яненка, Г. Сковороду, М. Гоголя, М. Драгоманова, Марка Вовчка, Кобринську, Заньковецьку…

Україна була частиною Російської імперії, і в цей час на її території діяв Емський імператорський указ (1876) про заборону друкування літератури українською мовою в Російській імперії та ввіз її з-за кордону. Увага з боку властей до діяльності Софії Русової була особливо гострою. За друк нелегальної літератури та за зв’язки з народовольцями у Києві вона кілька разів була ув'язнена. В біографії Софія  записала: «Сиділа в 5-и українських тюрмах і весь період з 1881-99 майже постійно або висиджувала в тюрмах, або під гласним наглядом поліції, витримала 15 обшуків. Все це було і за загальні справи політичні, і за українські».

Незважаючи на це, повертаючись з вимушеної ізоляції, Софія Федорівна продовжувала займатися улюбленою справою.  

Надзвичайно насиченим був харківський період життя Русових. Тут Софію Федорівну захопила робота у видавничому комітеті «Общества грамотности», членами якого була значна частина місцевої інтелігенції. Завдяки зусиллям Софії Русової було налагоджено видавництво дешевих книжок, спрямованих на загальний розвиток малоосвічених читачів. Серед книжок, що побачили світ завдяки заходам видавничого комітету Софією Русовою були написані: «Жанна д’Арк», «Сестра Катерина: Рассказ об одной доброй англичанке», «Странник Григорий Саввич Сковорода: Биографический очерк», «Добрые люди старого времени на Руси», «Братства в Юго-Западной Руси: Исторический очерк», «Карл Великий».

Пізніше Софія Федорівна також співпрацювала з Київським товариством грамотності, з товариством «Просвіта» (під головуванням Бориса Грінченка), з Петербурзьким Благодійним товариством для видання загальнокорисних і дешевих книжок. Там були видрукувані її науково-популярні праці: «Днепр и Приднепровье» (1898), україномовні брошури «Божа іскра. Оповідання про Рафаеля» (1904), «Серед виноградарів південної Франції» (1905), «Як люди живуть у Норвегії» (1906) тощо.

Український буквар

У 1902 р. Русови оселяються в Санкт-Петербурзі, відвідують «вівторки» історика М. Костомарова, де збиралося українське земляцтво. Олександру Русову вдалося знайти тут роботу (був він земським статистиком), а Софія Федорівна почала активно писати і друкувати науково-публіцистичні та художні твори, огляди української та зарубіжної літератури. Вона стає безпосереднім учасником активізації громадського руху, спричиненої подіями 1905-1906 pp. Зокрема, разом із В. І. Чарнолуським, М. В. Чеховим, Г. А. Фальборком та іншими російськими освітніми діячами вона бере участь у створенні Всеросійської спілки вчителів і діячів народної освіти, входить до складу його Центрального бюро, а також очолює національну комісію цієї громадської організації.

Але, намагаючись якнайширше залучити до Всеросійської спілки педагогів з України, Софія Русова освітлює її діяльність у національній пресі, зокрема у часописах «Громадська думка» та «Украинский вестник». У травні 1906 р. у статті «До вчительської української спілки у Петербурзі», вона закликала українських учителів створити свою спілку, сформулювати власні вимоги щодо націоналізації школи. Так, завдяки її ініціативі під керівництвом Б. Грінченка було вперше здійснено спробу об'єднати тих освітян Наддніпрянщини, які вболівали за розвиток національної культури та освіти і вимагали від уряду дозволу на відкриття національних шкіл в Російській імперії.

Також Софія Федорівна активно включається в роботу «Української громади» в Петербурзі, читає лекції з української літератури для слухачок Бестужевських курсів. Її було обрано до спеціальної комісії при Академії наук для вирішення питання про права і статус української мови. Результатом роботи цієї комісії було офіційне її визнання.

24 листопада 1905 р. Микола II затвердив «Тимчасові правила друку», які дозволяли видання періодичної літератури мовами народів Росії. Тому у 1906 р. у Санкт-Петербурзі завдяки заходам Благодійного товариства для видання загальнокорисних і дешевих книг побачив світ «Український буквар» С. Ф. Русової. В передмові вона зазначала, що в основі цієї книжки лежить розробка одного з найкращих українських філологів О. О. Потебні, який працював над підручником для недільних шкіл ще в 60-х роках XIX ст. Тоді книжка опублікована не була, тому укладачка лише доопрацювала рукопис: збільшила матеріал для читання, проілюструвала текст малюнками тощо. Буквар витримав кілька видань.

Ідея національного виховання Софії Русової.  Журнал «Світло»

У 1908 році Олександр Русов дістав запрошення з Києва від директора Комерційного інституту викладати статистику. Софія щаслива: збулася її мрія жити й працювати у Києві.

На той час українські вчителі не мали жодного україномовного періодичного фахового видання. Проблема створення такого журналу особливо загострилась наприкінці першого десятиріччя XX ст.

Ініціатором створення у 1910 р. в Києві журналу «Світло» став Григорій Шерстюк – талановитий молодий вчитель з Полтавщини, а найближчими його помічниками-співредакторами були Спиридон Черкасенко та Софія Русова. Також у журналі працювали Д. Дорошенко, І. Огієнко, С. Єфремов, А. Тесленко та ін. На той момент в ній вдало поєднувалось усе: природна обдарованість, досвід практичного педагогічного працівника, досвід автора численних публікацій, прекрасна обізнаність із зарубіжною педагогікою, ідейна національна переконаність, велике бажання поділитися своїми знаннями та ідеями з іншими. Все це зробило Софію Федорівну безумовним лідером у часописі.

Перший на Наддніпрянщині україномовний педагогічний журнал «Світло» проіснував чотири роки. У 1914 р. він перестав виходити внаслідок заборони Миколою II україномовної періодичної преси у зв'язку з початком Першої світової війни. Всього побачило світ 35 номерів, у яких можна знайти близько 100 публікацій С. Ф. Русової. Саме тут статтями «Дитячий сад на національнім ґрунті» та «Націоналізація дошкільного виховання» започатковується відомий цикл її фундаментальних праць із дошкільної педагогіки. Саме тут у статтях «Ідейні підвалини школи» та «Нова школа» вона почала розробляти свою концепцію шкільного навчання. «Нація народжується коло дитячої колиски, лише на рідному ґрунті, серед рідного слова й пісні здатна вирости національно свідома дитина», – писала Софія Федорівна. Аналіз публікацій Софії Федорівни у «Світлі» демонструє надзвичайно широке коло її інтересів: психологія та історія педагогіки, розвідки з історії просвітнього руху в Україні, педагогічне життя за кордоном. В кожному номері журналу знаходимо рубрику «Критика і бібліографія», однією з постійних ведучих якої вона була. Завдяки її рецензіям, що вдало поєднували стислий виклад позицій автора та позицію рецензента, читачі часопису мали уяву про значні фахові українські, російські, білоруські й навіть французькі нові видання, про останні освітянські події тощо. І, мабуть, має право на життя думка, що саме в цей період виник феномен Русової, що саме впродовж цих чотирьох років вона досягла того рівня світобачення, який дав їй змогу перейти з когорти інших українських освітніх діячів-патріотів у плеяду визначних педагогів свого часу.

Разом із активною роботою в редакції «Світла» Софія Федорівна продовжує діяльність у галузі друку національних підручників. Так, у 1911 році вона видає новий підручник. «Початкова географія» – перша систематизована україномовна навчальна книжка з цього предмета. В підручнику, окрім основних фактів із загальної географії в окремому параграфі подавався матеріал про Україну.

Еміграція

1915 рік приніс нову втрату: помер Олександр Русов у Саратові, куди евакуювали частину Комерційного інституту під час Першої світової війни, де він працював на той момент. Про те, як керівництво інституту допомагало з перевезенням і організацією похорону чоловіка у Києві, Софія Федорівна згадує у своїй книзі «Мої спомини». Та і в подальші роки  вона не схилилася перед долею, ще активніше включилася в українську справу.

Надзвичайно насиченим і плідним для Русової був 1917 р. після Лютневої революції. Вона – член Центральної Ради, член першого українського уряду. На пропозицію міністра народної освіти УНР І. Стешенка Софія Федорівна очолює два відділи – позашкільної освіти й дошкільного виховання. В цей час активізується процес створення дитячих садків, відродження старих і відкриття нових закладів «Просвіти». У 1917 році Русова провела ІІ Всеукраїнський професійний учительський з’їзд, виступивши з промовою «Національна школа». Цього ж року вона стала співзасновником Педагогічної академії для підготовки вчителів українознавства; відгукується на запрошення ректора Кам’янець-Подільського університету Івана Огієнка читати лекції з педагогіки,  займається організацією притулків для дітей-сиріт і шпиталів для поранених.

Та зазнавши переслідувань від більшовицької влади у 1922 році вирішує емігрувати спочатку у Львів, потім у Відень, а згодом до чеського міста Подебради, де викладає в Українській академії, а з 1923 року Софія Русова – професор педагогіки Українського педагогічного інституту ім. Драгоманова у Празі. І на чужині вона вела активне громадське життя, представляла українську національну думку і українську жінку перед світовим загалом, брала участь у міжнародних з’їздах у Римі, Парижі, Копенгагені, Греноблі.

Внесок Русової у розвиток не тільки педагогіки, а взагалі української культури значущий. Низка її статей присвячена життю і творчості Т. Шевченка, Г. Сковороди, М. Гоголя, М. Драгоманова, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Лисенка, В. Стефаника, О. Олеся, С. Черкасенка. А у книзі «Наші визначні жінки», написаній до ювілейного Жіночого Конгресу 1934 року, вміщено літературні портрети видатних українок: Лесі Українки, Наталії Кобринської, Марко Вовчок, Ольги Кобилянської, Олександри Єфименкової та чимало інших, з ким вона спілкувалася та була добре знайома.

До 1938 р. Софія Русова очолювала Українську Національну Жіночу Раду, а з 1937 р. і до останніх днів життя вона обиралася Почесною головою Всесвітнього Союзу Українок. У 78 років Софія Русова видала більше десяти підручників: «Теорія й практика дошкільного виховання», «Географія. Європа. Позаєвропейські країни» та ін. Останні її 18 років на чужині сповнені тугою за Батьківщиною, самотою й постійними пошуками засобів для існування. Померла ця мужня жінка у 1940 році у Празі. Похована на Ольшанському цвинтарі, неподалік могили іншого славетного українця – Олександра Олеся. 

Її нащадки розкидані по всьому світу: живуть у Монреалі, Празі, Філадельфії, Москві, Санкт-Петербурзі. Від Софії Федорівни вони успадкували палку прихильність до України, знання рідної мови й бажання нести її у світ. Дослідники вважають, що за обсягом і рівнем просвітянської роботи Софія Русова стоїть на одному щаблі з Оленою Пчілкою і Христиною Алчевською, а за силою і пристрастю, з якими звучало її слово на захист української культури, духовності, рідної мови, її можна зрівняти з Лесею Українкою.

Увічнення пам’яті Софії Русової

Концепція національної системи освіти і виховання Софії Русової має надзвичайну актуальність для розбудови незалежної Української держави. Нею керуються держава і суспільство у розв'язанні сучасних проблем вдосконалення діяльності системи національної освіти і виховання в Україні.

Вшановуючи внесок Софії Русової у розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти відповідно до Указу Президента України у липні 2005 р. Міністерство освіти і науки України запровадило нагрудний знак «Софія Русова». Ним нагороджують наукових, науково-педагогічних і педагогічних працівників за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.

У листопаді 2006 р. Чернігівська Обласна Рада заснувала щорічну обласну Премію імені Софії Русової для працівників загальноосвітніх, професійно-технічних, дошкільних та позашкільних навчальних закладів з метою піднесення ролі та авторитету педагога в суспільстві, заохочення педагогічних працівників до творчої, результативної праці та підвищення престижності професії педагога. До 150-річчя від дня народження С. Ф. Русової у 2006 р. Чернігівською облдержадміністрацією також запроваджена спеціальна статуетка з її зображенням для нагородження кращих педагогічних працівників. 

У 2009 р. на Чернігівщині створено приватний благодійний фонд ім. Софії Русової. Він реалізує багато добрих справ: відновлюється садиба С. Русової, встановлено пам’ятний знак просвітительки, її іменем названо майдан в її рідній Олешні. Фонд надає допомогу малозабезпеченим дітям, вихованцям шкіл-інтернатів та надає особливу підтримку Олешнянській школі, в якій свого часу викладала Софія Русова і яка тепер носить її ім’я. 

Фільм про С. Русову  

Книги про життя та творчість С. Русової

Русова С. Мемуари. Шоденник / С. Русова. – К., 2004. – 543 с.

Софія Русова – педагог, державний діяч, просвітитель : бібліогр. покажч. до 155-річчя від дня народження. – Вип 6. – К., 2010. – 175 с. – (серія Видатні педагоги світу).

Бойко А. М. Софія Федорівна Русова // 22 видатних педагоги : підручник /А. М. Бойко, В. Д. Бардінова ; під заг. ред. А. М. Бойко – К., 2004. – С. 321–339.

Левківський М. В. Ідея національної школи С. Русової // Історія педагогіки : навч. посіб. / М. В. Левківський. – К., 2008. – С. 144–145.

Софія Федорівна Русова // Видатні українські педагоги : інформ. довід. / упоряд. Л. В. Калуська. – 2-ге вид. – Тернопіль : Мандрівець, 2010. – С. 74–108.

Артемова Л. В. Педагогічна спадщина Софії Русової // Історія педагогіки України : підручник / Л. В. Артемова. – К., 2006. – С. 245–252.

Мосіяшенко В. А. Софія Федорівна Русова (1856-1940) // Історія педагогіки в особах : навч. посіб. / В. А. Мосіяшенко, Л. В. Задорожна. – Суми : Університетська книга, 2013. – С. 174–180.

Русова Софія Федорівна // Хрестоматія з української класичної педагогіки : навч. посіб. / уклад. В. П. Кравець, О. І. Мешко. – К., 2008. – С. 122-223.

Русова Софія Федорівна // Маловідомі першоджерела української педегогіки (Друга половина ХІХ – ХХ ст.) : хрестоматія / упоряд. Л. Д. Березівська. – К., 2003. – С. 137-154.

Шендеровський В. Видатна просвітителька Софія Русова // Нехай не гасне світ науки / В. Шендеровський ; за ред. Е. Бабчук. – К., 2003. – С. 279-288.

Педагог і громадська діячка Софія Русова // Українки в історії / за ред. В. Борисенко. – К., 2004. – С. 72-78.

Софія Русова // Нариси історії українського шкільництва (1905-1933) : навч. посіб. / за ред. О. В. Сухомлинської. – К., 1996. – С. 223-228.

Публікації про С. Русову у періодичних виданнях

Євдокіменко І. Публіцистична і педегогічна майстерність С. Русової / І. Євдокіменко // Вісник книжкової палати. – 2014. – № 8. – С. 24-27.

Січкар А. Софія Русова і Ксенія Маєвська / А. Січкар // Дошкільне виховання. – 2012. – № 12. – С. 10-12.

Тютюнник Є. Нова оселя Софії Русової / Є. Тютюнник // Урядовий кур’єр. – 2013. – 9 жовтня. – С. 17.

Шмиголь В. М. Виховання життєво-компетентної особистості через упровадження педагогічних ідей С. Русової у практику роботи з дошкільниками / В. М. Шмиголь // Дошкільний навчальний заклад. – 2014. – № 12. – С. 2-12.

Антонець Н. Сторінки з книги життя Софії Русової / Н. Антонець // Освіта України. – 2012. – № 39. – С. 2-3.

Булавко В. Берегиня дошкільної педагогіки С. Русова / В. Булавко // Освіта України. – 2011. – № 19/20. – С. 11.

Зваричевська М. Педагогіка С. Русової / М. Зваричевська // Педагогічна думка. – 2006. – № 1. – С. 12-17.

Калиняк Л. Віночок вити – життя любити : заняття за ідеями С. Русової / Л. Калиняк // Дошкільне виховання. – 2006. – № 3. – С. 5-6.

Онищенко Н. Українська доля С. Русової / Н. Онищенко // Слово Просвіти. – 2006. – № 7. – С. 7.

Осипчук Н. Хрещена мати української національної школи / Н. Осипчук // Демократична Україна – 2006. – № 33. – С. 9.

Пасемко І. Педагоги і гімназисти на сторожі заповітів Софії Русової / І. Пасемко // Рідна школа. – Нью-Йорк, 2010. – № 2. – С. 11-16.

Пасемко І. Педагоги на сторожі заповітів С. Русової / І. Пасемко // Українознавство. – 2010. – № 1. – С. 243-244.

Інтернет-ресурси

Софія Русова [Електронний ресурс] // Вікіпедія – вільна енціклопедія : сайт. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Русова_Софія_Федорівна. – Назва з екрана.

Русова Софія Федорівна (Ліндфорс). Просвітителька, педагог, громадсько-політична діячка, письменниця [Електронний ресурс] // Електронна бібліотека Князева : сайт. – Режим доступу: http://ebk.net.ua/Book/synopsis/ukrainska_elita/part4/014.htm. – Назва з екрана.

Цина А. Ю. Софія Федорівна Русова [Електронний ресурс] // Бібліотека МДПУ : сайт. – Режим доступу:http://lib.mdpu.org.ua/e-book/pryrodoznavstvo/dopolnen/rusova.htm. – Назва з екрана.

Черкаська Г. Софія Русова: «Нація народжується біля дитячої колиски, тільки на рідному грунті» [Електронний ресурс] // Ua Modna : сайт. – Режим доступу: http://www.uamodna.com/articles/sofiya-rusova-naciya-narodzhuetjsya-bilya-dytyachoyi-kolysky-tiljky-na-ridnomu-runti/. – Назва з екрана.

Русова Софія Федорівна (18.02.1856–05.02.1940) [Електронний ресурс] // Національна академія педагогічних наук України. Державна науково-педагогічна бібліотека України ім. О. Сухомлинського : сайт. – Режим доступу: http://www.dnpb.gov.ua/id/1135/?PHPSESSID=5cf3f3153251cbc7fccbc650f291caba. – Назва з екрана.

Недашковська Т. О. Софія Русова – талановита дочка України [Електронний ресурс] / Т. О. Недашковська, А. П. Верізуб // Обласна наукова універсальна бібліотека ім. Д. І. Чижевського : сайт. – Режим доступу:  http://library.kr.ua/elib/ind_rusova.html. – Назва з екрана. 

Видатна просвітителька – Софія Русова [Електронний ресурс] // Наша Парафія : сайт. – Режим доступу: http://www.parafia.org.ua/biblioteka/kultura/shenderovskyj-nehaj-ne-hasne-persha/vydatna-prosvitytelka-sofiya-rusova. – Назва з екрана.

Софія Федорівна Русова [Електронний ресурс] // Острів знань : сайт. – Режим доступу:http://tsikave.ostriv.in.ua/publication/code-1366BCB9E2B26/list-164FB2C2B27. – Назва з екрана.

Замлинська О. Софія Русова [Електронний ресурс] / О. Замлинська, М. Палієнко // Uahistory : сайт. – Режим доступу: http://uahistory.info/2013/03/25/sofja_rusova.html. – Назва з екрана.

Тарасенко Л. В. Вклад жінки в розвиток держави [Електронний ресурс] // Освітній портал «Класна оцінка» : сайт. – Режим доступу: http://klasnaocinka.com.ua/uk/article/vklad-zhinki-v-rozvitok-derzhavi.html. – Назва з екрана.

Рінгіс Л. Русова Софія Федорівна: посестра Лесі Українки [Електронний ресурс] // Національний економічний університет ім. В. Гетьмана : сайт. – Режим  доступу: https://kneu.edu.ua/ua/University_en/about_university/milest_of_hist/fam_teachers/rusova. – Назва з екрана.

Дацюк Г. Раз добром нагріте серце… : До дня народження Софії Русової [Електронний ресурс] // День: щоденна всеукраїнська газета : сайт. – Режим доступу: http://incognita.day.kiev.ua/raz-dobrom-nagrite-sercze.html. – Назва з екрана.

Олена Кудіна