«Я ставив і зараз ставлю собі

досить, як на письменника

виразне завдання: хочу бути

літописцем українського

простору в добі, яку сам бачу,

чую, переживаю...»

Улас Самчук

Новочасне найтяжче випробовування нашого міста Рівного – випробовування кривавою та спустошливою Другою світовою війною – розпочалося вранці 22 червня 1941 року. На кілька років Рівне опинилося в епіцентрі воєнних подій, зазнаючи в тому пеклі усіх мислимих жахів та людських трагедій.

Але восени та взимку 1941-1942 років поступово налагоджується українське культурне життя краю. І це – на тлі винятково загрозливих обставин війни. Масово відроджується «Просвіта», з’являються інші громадські організації, відновлюються сільські бібліотеки, хори та драмгуртки, поширюється українська преса і книга, функціонує початкова школа рідною мовою.

Від вересня 1941 року Рівне стає визначним центром української преси та книговидання того часу. Саме першого вересня вийшла у світ газета «Волинь», що стала громадським голосом українського руху в окупованій німцями Україні. Газета мала статус легальної та ретельно контролювалася німецькими службами. Проте завдяки мудрому провідництву вона швидко набула авторитету в краї та й інших регіонах України. Головним редактором «Волині» став уже знаменитий на той час письменник Улас Самчук, який щойно повернувся з еміграції до рідного краю (він – уродженець села Дермань на Рівненщині). Самчук був досвідченим літератором. Допомогло йому й те, що в молоді роки деякий час жив і навчався в Німеччині та непогано знав німецьку мову. Засновником часопису став Степан Скрипник. Навколо редакції гуртувалися кращі інтелектуально-мистецькі кадри рівненського середовища. Біля витоків видання стояли легендарні особистості: Степан Скрипник, Іван Тиктор, Євген Маланюк, Олена Теліга, Юрій Клен, Олександр Петлюра, Юрій Горліс-Горський, Андрій Мисечко, Антін Кучерук, Петро Зінченко, Ніл Хасевич, Олег Ольжич. Всі вони – герої України, бо йшли на самопожертву в ім’я національної ідеї в умовах потрійної окупації українських земель.

Редакція «Волині» працювала в межах ширшої структури, якою було однойменне видавництво. Організація його роботи передбачала всі необхідні функціональні ланки, які забезпечували не лише підготовку й випуск газетного видання, але і його розповсюдження, транспортування, рекламу й одночасне розгортання ряду інших видань. Очолював дирекцію видавництва С. Скрипник та І. Тиктор…

Іван Тиктор народився 6 червня 1896 р. на Львівщині в селянській родині. Відомий як український видавець, редактор, підприємець, військовик, громадський діяч. Навчався в гімназіях Львова і Рогатина. З початком Першої світової війни вступив до легіону Українських Січових Стрільців. Член підпільної Української військової організації (УВО), створеної полковником Є. Коновальцем для боротьби з окупаційним режимом Польської держави. У 1923 р. почав видавати часопис «Новий час», у 1925 р. розпочав створення видавничого концерну «Українська преса» як потужного центру української періодики, в полі зору якого опинились десятки газет, журналів, книжкових серій.

У вересні 1939 р. перед загрозою більшовицьких репресій І. Тиктор виїздить до Кракова й лише з початком війни повертається до України, ставши директором видавництва «Волинь» у Рівному. В кінці 1943 р., після масового знищення фашистами українців, які перебували в рівненській в’язниці, І. Тиктор емігрує з України. Зрештою, оселяється в Вінніпезі, створює тут власне видавництво. Чималими зусиллями здійснив видання ряду книжкових серій «Української бібліотеки». Помер І. Тиктор 26 серпня 1982 р. в Оттаві (Канада).

Редакція «Волині» працювала в структурі видавництва як творча ланка, зосереджуючи увагу на творчо-організаційних завданнях. Очолювали редакцію: вересень1941 – березень 1942 р. – Улас Самчук, у майбутньому претендент на Нобелівську премію; березень – травень 1942 р. – Степан Скрипник (у 90-х роках – перший Патріарх Української Православної Помісної Національної Церкви Мстислав); травень 1942 р. – липень 1943 р. – Андрій Мисечко; липень 1943 р. – січень 1944 р. – Петро Зінченко.

Трагічно склалася доля редакторів «Волині».

Андрій Мисечко народився 6 березня 1919 р. в с. Вовкошів на Рівненщині. Навчався в Кременецькій духовній семінарії, де став членом ОУН. Писав вірші. З приходом на західноукраїнські землі більшовиків у 1939 р., остерігаючись репресій, таємно перейшов кордон і, зрештою, опинився в Берліні, де разом з іншими українцями працював робітником на заводі «Сіменс», навчався в Університеті народного господарства. У жовтні 1942 р. повертається на Рівненщину, працює в редакції часопису «Волинь» перекладачем, кореспондентом, а далі – й редактором. Після розстрілу фашистами навесні 1943 р. усіх в’язнів рівненської в’язниці, розгрому редакції, арешту есесівцями старшого брата Олександра Андрій Мисечко налагоджує постійний зв’язок і співробітництво з Українською Повстанською Армією. За висловом У. Самчука, який добре знав А. Мисечка, це були «прекрасні, щирі, наївні хлопці, для яких загравання з огнем творило особливу насолоду… За що багато з них поплатилися життям». У серпні 1943 р. заарештований есесівцями. Слід його загубився в тюремних застінках…

Петро Зінченко народився в 1893 р. в Полтаві у козацькій родині. Відомий журналіст, педагог, графік. Закінчив у 1911 р. Полтавську гімназію. Вчителював. У 1915-1917 рр. служив у російській армії. Художньо-мистецькі нахили виявились, коли студіював у Київській художній академії та на режисерському відділі Музично-драматичної школи імені М. Лисенка (Київ, 1918 р.). Працював редактором та ілюстратором дитячих книжок у київських видавництвах. Побоюючись репресій більшовиків, виїхав на Рівненщину, де вчителював, завідував дитячими притулками (1919-1941 рр.). Редагував у Рівному дитячий часопис «Сонечко» (1933-1939 рр.). Від 1941 р. – редактор журналу «Орленя» і, зрештою, редактор часопису «Волинь». Загинув від рук НКВД у 1944 р.

Степан Скрипник народився в 1898 р. в Полтаві. У 1918-1921 рр. – старшина армії УНР, ад’ютант Головного отамана Симона Петлюри. Після поразки визвольних змагань у 1921 р. потрапляє у табір інтернованих (Калуш, Польща), а після звільнення знову розпочинає політичну діяльність. У 1926 р. повертається на Волинь, працює в міському самоуправлінні Рівного, навчається у Вищій школі політичних наук у Варшаві. З 1927 р. – в «Українському літературно-художньому товаристві імені Л. Українки», очолював товариство «Українська школа» в Рівному. Був ініціатором створення Товариства аматорів української пісні «Рівненський Боян».

У 1930-1939 рр. С. Скрипник – депутат від Волині в польському сеймі, захищав українське населення, Православну Церкву від колонізаторської політики. Він був глибоко віруючою людиною, брав участь в роботі церковних з’їздів, які проходили в 1922, 1928, 1933 рр. на Волині. Один із організаторів і лідерів Волинського українського об’єднання (1931-1939 рр.).

Влітку 1941 р. С. Скрипник повертається з Польщі на Волинь, домагається в рейхскомісаріаті східних територій дозволу на видання української газети (названої «Волинню»). На початку 1942 р. приймає чернечий постриг з іменем Мстислава, а 14 травня 1942 р. в Андріївській церкві Києва напівлегально його було хіротонізовано в єпископський сан. До квітня 1944 р. перебував у застінках гестапо, а після звільнення емігрував з України до Польщі, а далі – до Канади. Помер патріарх Мстислав у 1993 в Баунд-Бруку…

Над оформленням «Волині» працював відомий графік-екслібрист Ніл Хасевич. Він народився 12 листопада 1905 року в Дюксині на Рівненщині. Ще в дитячі роки у залізничній катастрофі втратив ногу. Вчився в духовній семінарії Житомира, тут виявив здібності в іконописі. В буремні роки творення Української Народної Республіки навчався в Рівненській українській гімназії. Художню освіту здобув у Варшавській академії мистецтв, куди вступив у 1926 р. Член мистецького гуртка «Спокій». Ще до війни до Ніла Хасевича приходить визнання: учасник міжнародних виставок графіки в Берліні, Празі, Варшаві, Парижі, Лос-Анджелесі, Нью-Йорку, Чікаго.

У 1941-1942 рр. Ніл Хасевич ілюстрував газету «Волинь», виступав на її сторінках з актуальними публікаціями. З 1943 до 1952 р. – у підпіллі як боєць Української Повстанської Армії, побратим Клима Савура. Співпрацює у повстанських часописах, зокрема, журналі «До зброї». 4 березня 1952 р., оточений енкаведистами, щоб не здатися в полон, підірвав себе в схроні-бункері разом зі своїми ворогами в околиці Клеваня…

Газета вже з перших номерів набула професійного вигляду. Вона добре віддзеркалювала настрої та інтереси тогочасного українського руху. Проблеми війни відбивалися, головним чином, у офіційних повідомленнях із фронту. Головне ж місце в газеті посідали теми літературні, культурологічні, мистецькі, історичні та краєзнавчі, фахово представлені в ряді талановитих статей. Як стверджує сучасний дослідник А. Жив’юк, матеріали, присвячені справам національно-культурного життя, займали близько 75 відсотків газетної площі. Читач одразу ж це побачив, відчув, як до нього проривався живий голос авторів «Волині». Такого голосу дуже потребували у той час.

Улас Самчук – редактор «Волині»

Ім'я Уласа Самчука прижиттєво було заборонено в Україні, його твори, що видавалися за оакеаном, – також. Одним із перших на захист великого письменника у 90-х роках став доктор філології Ярослав Поліщук, з ініціативи якого у Рівному в 1994 році на відзначення 90-річчя від дня народження Уласа Самчука було проведено наукову конференцію й видано ювілейний збірник пам'яті видатного українського письменника та публіциста XX століття. В одній із своїх праць цей учений справедливо аргументує: «Улас Самчук не завинив перед власним народом, як «завинив» перед комуністичним режимом своєю різкою опозицією до нього. Навпаки, своєю величною творчістю він уславив цей народ, створив художній літопис його боротьби, його перемог і поразок у складному і тривожному XX віці ...» [Поліщук Я. Література рідного краю / Я. Поліщук. – Рівне, 1993. – С. 46].

Віддану любов до своєї малої батьківщини Улас Самчук зумів перенести на всеохоплюючу та всеспопеляючу відданість Україні, яка чи не найбільше проявилася під час німецької окупації. Парадоксально, але якраз та частина життєдіяльності Самчука, яка давала підстави радянській пропаганді називати його «геббельсом», стала чи не найяскравішою сторінкою його творчості, виявом мужності та мудрості водночас. Саме в період 1941-1942 років, коли Самчук був редактором «Волині», він проявив послідовність і непохитність у відстоюванні українських інтересів. А «компроміс, – як пише дослідник життя та творчості Уласа Самчука Андрій Жив’юк, – пов’язаний із появою газети та висвітленням у ній позиції офіційних німецьких чинників (у чому й звинувачувала письменника радянська критика), був неминучий, і це треба ясно усвідомити». Натомість це був єдино правильний шлях вірного члена ОУН, який таким чином знайшов своє місце в складних умовах німецької окупації.

Під час редакторства Уласа Самчука, газета вдало вела незалежницьку лінію, пропагувала ідеї просвіти, порушувала питання облаштування промисловості й сільського господарства, відродження освіти, медицини, пробуджувала національну гідність українців, відстоювала право на існування Української православної церкви, згуртовувала навколо себе національно свідомі сили, сатирично викривала міфи сталінізму.

Друга світова війна застала Уласа Самчука у Празі, і, як члену однієї з похідних груп ОУН Мельника, Олег Ольжич у червні 1941 року порадив «... чим скоріше збиратися і їхати до Кракова, де концентруються передові фланги емігрантської України» [Самчук У. На білому коні: Спомини і враження. – Нью-Йорк ; Мюнхен, 1965. – С. 9.]. У Кракові Улас Самчук опиняється у товаристві своїх друзів-націоналістів. Тут уперше він побачив поетку Олену Телігу: «... я був гостро вражений її екзальтованою, напруженою, невтомно грайливою вдачею» [Самчук У. На білому коні: Спомини і враження. – Нью-Йорк ; Мюнхен, 1965. – С. 37.].

Уласа Самчука й Олену Телігу об'єднувало їхнє духовне устремління – бути у Києві. Обоє вони сходилися на тій думці, що бути письменником можна тільки в Києві, де навіть з приходом німців діяла Українська спілка письменників.

Улас Самчук і Олена Теліга вже 18 липня 1941 року дісталися до Львова. Побувши кілька тижнів у Львові, письменник рушив далі на Схід. 5 серпня 1941 р. Улас Самчук разом з отаманом «Поліської Січі» Тарасом Бульбою-Боровцем дістався рідної Волині та зупинився у Рівному.

Вирішальним поворотом у долі письменника та його «рівненської Одіссеї», яка йому принесла нелегкі випробування, як під час війни, так і після неї, стала випадкова зустріч із колишнім послом від Волині до польського сейму Степаном Скрипником (після Другої світової війни – відомий релігійний діяч Патріарх Мстислав), який активно долучився до налагодження українських допоміжних органів управління в окупованому місті. Він запропонував Уласу Самчуку не поспішати до Києва, а лишитися тут у Рівному і налагодити видавництво місцевої газети: «... першим нашим завданням є організувати добрий пресовий орган. Газету й видавництво» [Самчук У. На білому коні: Спомини і враження. – Нью-Йорк ; Мюнхен, 1965. – С. 128].

Утім, письменник пристав на пропозицію лише після відвідин рідного села. Чи то рідні місця пробудили в ньому «регіональний» патріотизм, чи то люди, з якими зустрівся на Волині, вплинули на його бажання творити в рідних краях. Своє рішення у спогадах пояснив так: «Я лишаюся в Рівному, і не тільки тому, що до Києва ще закрита дорога, а також тому, що і тут безліч роботи. Нам потрібний добрий пресовий орган, добре видавництво, це робота для мене, і ми відразу взялися».

Діставши дозвіл у німецької влади, він разом із однодумцями з головою занурився у газетні справи. Вирішили видавати часопис під назвою «Волинь». Приміщення для редакції вдалося «вибити» на першому поверсі будинку на вулиці Топольовій, 32. Самчук став головним редактором, адміністратором газети – Степан Скрипник. На перших порах «Волинь» ілюстрував відомий художник-графік, майбутній повстанець Ніл Хасевич.

Доки в місті перебувала німецька військова адміністрація, редакція газети діяла на власний розсуд, хоч і з обережністю, аби не викликати репресій з боку німців. Звичайно, цього було замало для активістів, адже як пише Улас Самчук, «хотілося б, щоб газета була максимально своя, не лише мовою, але й змістом, щоб вона щось казала, за щось змагалася, відстоювала якісь інтереси. Розуміється, оминути «кесареві – кесареве», годі, не такий час». Коли до міста прийшла німецька цивільна адміністрація, то відразу запровадила цензуру. «Не можна порушувати справ української державності, організації української воєнної сили, – писав Самчук. – Критикувати офіційні розпорядження, мати незалежну лінію поведінки… Як також не можна порушувати наших міжпартійних проблем… Але поза тим широке поле для ініціативи. Господарство, підприємства, шкільництво, культурні справи. А головне, піднесення рівня свідомости – інтелектуальної, культурної, політичної».

Перше число «Волині», надруковане у друкарні на вул. Адольфа Гітлера, 81 накладом у 12 тис. примірників, побачило світ 1 вересня 1941 року. Газета мала формат А2, обсяг – 4 сторінки. Ціна номера – 50 копійок (згодом збільшили до 1 карбованця).

У першому числі редакція помістила звернення до населення, де чітко окреслила завдання газети: «Приступаємо до видання часопису «Волинь». Потреба пресового органу, особливо у наш час, надзвичайно велика. Брак друкованого періодичного рідного слова, брак зв’язку, брак відомостей, як з рідного краю, так і з чужини, творить атмосферу замкненої порожнечі й безперспективності. Хочемо ці браки та ненормальності усунути… Будемо інформувати наше громадянство про все, що діється в широкому світі. Політика, культура, господарство, тілесне виховання і спорт, справи Православної Церкви, статті з різних ділянок життя – все те знайде місце на сторінках нашого часопису. Просимо лише наше громадянство наділити нас своїм довір'ям, а також всебічно, чинно й практично нам допомагати».

Перші 12 тисяч примірників газети розійшлися, «як гарячі пиріжки», чим дуже тішилася редакційна колегія. Загалом, як пише дослідниця Раїса Радчик, за 29 місяців існування газети видрукували 10 млн. примірників. Окрім того, часопис поширювався далеко за межами Волині. Його охоче передплачували й читали як на заході, так і на сході України. Зокрема, з Галичини надсилали свої твори письменники Василь Щурат, Уляна Кравченко, Іван Филипчак, Федір Дудко. Як свідчить численна редакторова пошта, «Волинь» передплачували у Дніпропетровській, Кіровоградській областях. Кореспондентами часопису в інших країнах були такі відомі літератори, як Євген Онацький (Рим), Богдан Осадчук (Берлін), Володимир Приходько (Прага).

Друкувався на сторінках «Волині» і сам Улас Самчук. За підрахунками Раїси Радчик, від 1 вересня 1941 року до 22 березня 1942-го він опублікував тут 30 передових статей. Ось деякі з них: «За мужню дійсність», «Європа і ми», «Наше село», «Героїзм наших днів», «22 січня», «Крути», «Шевченко», «Свідомо жити», «Київ – серце України», «Господарство і праця», «Вимоги твердого часу», «Нарід чи чернь?», «Ясно й виразно», «Рівновага», «З Новим роком», «Перед найбільшим вирішенням», «Піднятий меч», «Більше ініціативи», «Війна», «Слово письменника», «Так було – так буде!».

Загалом же «воєнний доробок» Уласа Самчука налічує, за неповними підрахунками, 78 оригінальних матеріалів, між яким – 30 передовиць, 4 нарисові серіали, 40 інших різнопланових і різножанрових публікацій (статті, огляди, рецензії, замітки, критика, репортажі, фейлетони), 4 уривки з художніх творів. Друкувались вони, неодноразово дублюючись, у часописах «Волинь» (Рівне), «Українське слово» (Київ), «Голос Сарненщини», «Костопільські вісті», «Заславський вісник», «Орленя» (Рівне), «Українка» (Костопіль), «Крем’янецький вісник», а також у літературному журналі періоду окупації «Український засів» (Харків).

Під кінець 1941-го – на початку 1942 року нацисти почали активне переслідування членів ОУН. На початку 1942 року Еріх Кох видав «Тимчасове розпорядження для забезпечення порядку справ преси», яким і вводилось жорстку цензуру преси. Це розпорядження, безумовно, поширювалося й на субокупаційну газету «Волинь».

Посилили цензуру в пресових виданнях, забороняючи друкувати культурно-просвітницькі твори та статті, поряд із цим активно нищили цвіт української інтелігенції. Так, у лютому 1942 року в Бабиному Яру розстріляли редактора київського «Українського слова» Івана Рогача та другиню Самчука Олену Телігу, яка очолювала в Києві журнал «Літаври» та «Спілку українських письменників». Улас Самчук відреагував на це статтею «Так було – так буде» у «Волині» від 20 березня 1942 року, де в доволі різкій формі опонував нацистам. «Любимо землю наших предків, горимо бажанням для неї жити, хочемо для неї працювати... Песимісти протягом двох років не переродять нас, а що найголовніше – не винищать тих мільйонів і мільйонів дуже цупких людей, які, коли треба, увійдуть і під землю, щоб тільки не бути зметеними з поверхні планети», – йшлося у статті.

Такої «нахабності» нацисти не вибачили й арештували Уласа Самчука, а весь наклад газети (21 тисяча примірників) конфіскували та знищили як антинімецький. За кілька тижнів Самчука, за клопотанням друга дитинства німця Германа Блюме, звільнили, але без права обіймати посаду редактора «Волині».

Після виходу на волю Самчук став кореспондентом Німецького Пресового Бюро при райхскомісаріаті «Україна», завдяки новій роботі неодноразово їздив окупованими українськими містами. Виступав перед читачами своїх творів «Марія» та «Волинь» на зустрічах, організовуваних у багатьох містах і містечках. Наприклад, організатором таких зустрічей у Полтаві, Харкові та Кременчуці був відомий літератор Віктор Петров.

Утім, у Рівному з наближенням фронту ситуація ставала все напруженішою, і Самчук виїхав до містечка Городок, що біля Львова. Тут, у родині священика Єпіфанія Роздольського, прожив 8 місяців – до 19 липня 1944 року. У Городку письменник працював над книгою «Юність Василя Шеремети».

«Ми залишили Рівне біля години 3-ї ночі. Скінчилася моя дорога, яка почалася 8 травня 1941 року в Празі і яка завершилася 21 листопада 1943 року в Рівному, яку почато під знаком апокаліптичного вершника «на білому коні» з луком переможця, а закінчено  «на коні вороному», – так із сумом констатував у спогадах завершення своєї рівненської одіссеї Улас Самчук. 

Трагічною була доля багатьох журналістів та співробітників «Волині». У Києві фашисти розстріляли Олену Телігу; у Дермані – Антона Кучерука; у Рівному – Анатоля Демо-Довгопільського, Леоніда Маслова, Харитю Кононенко; у концтаборі Саксенгаузен – Олега Ольжича. У липні 1943 року есесівці прямо у приміщенні редакції вбили завідувача господарства Протаса Тимощука, арештували директора видавництва Івана Тиктора. У лавах УПА загинули Василь Штуль, Андрій Мисечко. Жертвою червоних партизанів-чекістів став письменник Віталій Юрченко. 4 березня 1952 року, щоб не здатися живим у руки енкаведистам, у бункері біля села Сухівці неподалік Рівного разом з двома повстанцями від власної кулі загинув Ніл Хасевич (Бей-Зот).

«Волинь» 1941-1943 рр., незважаючи на більш ніж півстолітню часову відстань і нинішнє архівне існування, постійно виявляє свою присутність у сучасному громадсько-політичному житті і на сторінках сучасного часопису «Волинь». Тому чимало дослідників історії рідного краю прагнуть визначити місце самчукового періодичного видання в розвитку преси в підокупаційній Україні, об’єктивно оцінити його роль у національно-психологічній підготовці населення до боротьби за незалежність.

Ми маємо унікальне явище у світовій літературі, коли видатний письменник протягом кількох років був хронологістом життя українського народу в часи найтяжчих його випробовувань, журналістом високого класу, літописцем Волині. Так, Уласом Самчуком українці вправі пишатися перед усім світом. І, як ніколи, актуально звучать його слова, написані в 1941 році (стаття «Піднятий меч»), слова людини, яка чудово знала, що таке війна: «Сьогодні кожний народ хоче жити... Пристрасно сильно жити. Жити за всяку ціну. Хто тепер цього не зрозуміє, той рано чи пізно впаде жертвою власної недалекоглядності. Лишень свобідна, мирна, взаємно шануюча себе родина народів може керувати долею світу».

Відродження «Волині»

«А крила гояться, і я знов лечу до сонця, до щастя».

Василь Стефаник

Коли над Україною нависла загроза нового, ще жорстокішого поневолення кремлівськими путчистами, Василь Червоній і його побратими-однодумці – Микола Поровський, Борис Степанишин, Іван Дем’янюк, Олекса Новак, Сергій Кричильський, Володимир Омельчук, Володимир Пилипчук, Сергій Степанишин та інші задумались не лише над тим, як захистити рідну землю від новітніх окупантів, а як вирвати назавжди Україну з міцних кігтів московського орла. Всі були одностайні у тому, що Рівненщина потребує зовсім нової, не радянської, а української газети.

... У квітні 1991 року, ще до проголошення Незалежності України, на IV звітно-виборній конференції РУХу була прийнята резолюція про створення друкованого органу крайової організації, очолюваної Василем Червонієм. Суперечок щодо назви майже не було: вирішили відновити газету «Волинь», редаговану у 1941-1942 рр. письменником-волиняком Уласом Самчуком. І вже 20 вересня 1991 р. перше число відновленої «Волині» побачило світ...

Василь Червоній у зверненні до читачів писав: «Своєю газетою ми хочемо збудити приспану національну свідомість волинян, відновлювати знищену історичну пам’ять поліщуків, відроджувати колишню могутню славу Волинської землі. Землі, з якої вийшла не лише українська нація, але й слов’янський світ. Землі, яка дала Україні славних лицарів – від князів і гетьманів – до безіменних повстанців, могилами яких рясно вкрита наша земля...

Вважаю, що головна мета редколегії – утвердити Соборну державність. А ще – формувати живу думку, відроджувати національну культуру, оперативно реагувати на життєві проблеми. І я вірю, що «Волинь» стане не лише популярною а й істинно народною...» [Червоній В. «До наших читачів» / В. Червоній // Волинь. – 1991. – 20 верес.].

Василь Червоній народився 24 серпня 1958 р. в с. Погоріловка (Поліське) на Рівненщині в селянській родині. У 1981 р. закінчив хіміко-технологічний факультет Київського політехнічного інституту. До 1991 р. працював інженером на Рівненському ВО «Азот». У 1988 р. створив у області перший осередок Товариства української мови імені Тараса Шевченка, а в 1989 р. – перший осередок Народного руху України. В 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради, в якій плідно працював впродовж чотирьох скликань. 2005-2006 рр. – голова Рівненської обласної держадміністрації. Кошовий отаман Українського козацтва «Волинська Січ», член Вищої церковної ради УПЦ Київського патріархату. Нагороджений орденами рівноапостольного св. Князя Володимира І та ІІ ступенів, Христа Спасителя та Архістратига Михаїла. Із безкомпромісною непохитністю Василь Червоній боровся за утвердження незалежної європейської України, в якій найвищою цінністю були б християнські чесноти, а державних мужів вирізняла непідробна і непідкупна честь. В. Червоній трагічно загинув 4 липня 2009 р.

Виступаючи на вшануванні героїв битви під Берестечком на Козацьких могилах 21 червня 2009 р. В. Червоній вимовив слова, котрі, мимоволі, стали його заповітом: «Коли стою біля могил українських героїв, я щасливий, що я українець, мої груди переповнюють почуття гордості. Коли разом з вами дивлюся на діяльність так званої української влади, мені соромно, що я українець. Мої предки залишили мені в дар велике щастя бути нащадком слави козацької зброї, козацького духу, слави героїв, а не свинопасів… А наша влада залишає за собою славу злодіїв і хабарників… «Схаменіться, будьте люде – бо лихо вам буде», – заповідав батько Тарас… Кращою Україну можемо зробити лише ми – українці – нащадки козаків!..» (Політичний заповіт Василя Червонія українцям: останній виступ голови Рівненської обласної організації УНП Василя Червонія під час вшанування героїв битви під Берестечком (21 червня 2009 року) // Волинь. – 2009. – спецвип. – C. 3.)

Василь Червоній виявився вмілим організатором і керівником, що правильно визначає завдання колективу. «Волинь» вже через два роки від виходу першого числа стала найпопулярнішою газетою Рівненщини – її загальний наклад складав 78 тисяч примірників, а згодом вона цілком справедливо отримала титул народної.

З першого числа кидалася в очі чітка антикомуністична спрямованість «Волині». Її публікації мали на меті не стільки поборювати компартію, а розвінчувати радянські міфи, долати спадщину тоталітарної комуністичної системи. Читачі «Волині» не могли не помітити її опозиційності, зокрема до місцевих органів влади. Публікуючи гострі злободенні матеріали, працівники редакції не забували і про просвітницьку місію – сторінка «Просвіта», історико-краєзнавчі, літературознавчі, мистецькі публікації не оминали практично жодного числа. Унікальна сторінка «Повстанський край» – особлива гордість часопису. «Волинь» – єдине в Україні видання, яке з перших чисел і до сьогодні публікує правду про Українську Повстанську Армію та друкує історичні розвідки та спогади повстанців. У газеті друкувалися такі видатні постаті, як В’ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Левко Лук’яненко, Ігор Юхновський, Микола Плав’юк, Дмитро Павличко, Микола Жулинський, Володимир Черняк, наші славні земляки Борис Степанишин, Григорій Дем’янчук, Гурій Бухало, Йосип Пацула, Володимир Рожко, Андрій Жив’юк.

Василь Червоній віддав «Волині» велику частину свого серця. Він справедливо вважав, що саме навкого «Волині» мають гуртуватися українські патріоти. Він жив і творив через призму «Волині» і щиро радів успіхам улюбленої газети.

Газета заслужено отримала орден Святого Рівноапостольного Князя Володимира від Української Православної Церкви Київського Патріархату, її головний редактор Сергій Степанишин за самовіддану працю був відзначений званням «Заслужений журналіст України». А в 2010 р. побачила світ книжка професора, доктора філологічних наук, академіка Академії наук вищої школи, відомого науковця Юрія Шаповала «Історизм часопису «Волинь», в якій наш земляк з Острога дає всебічний аналіз діяльності часопису впродовж дев’ятнадцяти років і підкреслює всесторонність тем і різнобіччя думок, висловлених у «Волині» авторами публікацій.

Історична драма боротьби за українську державність, її втрати впродовж століть ставили перед пресою завдання глибокого просвітництва народу в контексті проблем національної історії, культури, ідей та ідеалів, конкретики суспільно-політичних відносин. Національні ідеали під впливом преси ставали духовною сутністю людей, формували особистість, яка не сприймала будь-якого гноблення і рабства. Відновлювалась історична пам’ять народу, його гідність, почуття прав і свобод на своїй рідній землі, формувалась національна єдність на засадах високої духовності та самовідданого патріотизму…

Література

Бабій С. Слідами Ніла Хасевича [художника-графіка, який народився в с. Дюксин Костопільського району Рівненської області] / С. Бабій // Дубно і світ : між нар. ювіл. наук.-теорет. конф., присвяч. 900-річчю м. Дубна. 25-26 серп. 2000 р. / ред. В. Шевчук. – Дубно, 2000. – C. 74-75.

Бачинська К. На вівтар України / К. Бачинська // Волинь. – 1999. – 9 квіт.

Про редактора газети «Волинь» 1942-1943 рр. А. Мисечка. Народився 1919 р. у с. Вовкошів Гощанського району.

Блонська Н. Спогад / Н. Блонська // Погорина. – 1998. – Вип. 2. – C. 70.

Наталія Блонська згадує про те, як 7-8 травня 1942 року в село Кустин Рівненського району до її батька приїхав Улас Самчук. Він запропонував опублікувати вірші, написані батьком у газеті «Волинь».

Бортнікова А. В. Проблеми історії рідного краю на сторінках газети «Волинь» (1991-1993 рр.) / А. В. Бортнікова // Велика Волинь: минуле й сучасне : (матеріали міжнар. наук. краєзн. конф., жовт. 1994 р.). – Хмельницький - Ізяслав – Шепетівка, 1994. – C. 73-75.

Бухало Г. Визнаний світом / Г. Бухало // Сім днів. – 1995. – 14-20 лют.

Про публікації статей У. Самчука у газеті «Волинь», редактором якої він працював у 1941-1943 рр. у Рівному.

Бухало Г. Улас Самчук / Г. Бухало // Сім днів. – 2002. – 9 серп.

Діяльність У. Самчука на Рівненщині у 1941-1943 рр.

Бухало Г. Улас Самчук редактор «Волині» [серпень 1941 р. – листопад 1943 р.] / Г. Бухало // Вісті Рівненщини. – 2000. – 17 трав.

Василів-Базюк Л. Академія Тараса Шевченка і митець та педагог Петро Зінченко / Л. Василів-Базюк // Андріївський вісник. – 2013. – № 2. – C. 196-200.

Спогади про педагога, професора, декоратора великих сцен театру із Чикаго Петра Зінченка, який проживав у 20-х - 30-х рр. у Рівному.

Видання Івана Тиктора та концерну «Українська преса» : бібліогр. покажч. (1923-1977) / уклад. В. Г. Денисюк. – Л. : Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника, 2000. – 368 с.

Власенко-Бойцун А. Улас Самчук як публіцист / А. Власенко-Бойцун // Слово : зб. 12: Література. Мистецтво. Критика. Мемуари. Документи. – Нью-Йорк, 1990. – С. 212-133.

Володимира Баталова [- відповідального секретаря газети «Волинь»] нагородили за внесок у журналістику (посмертно) // Волинь. – 2008. – 26 черв. – С. 1.

Голубєв В. Політик, рівних якому на Рівненщині так і немає / В. Голубєв // Ого. – 2016. – 17 серп. – C. 4.

Про народного депутата чотирьох скликань, голову Рівненської обласної організації Української Народної партії Василя Червонія.

Гумінська О. До ювілею «Волині» : 1 верес. 1941 р. в Рівному побачив світ перший номер часопису «Волинь», виданий у однойменному вид-ві / О. Гумінська // Вісті Рівненщини. – 2011. – 9 верес. – C. 7.

Давидюк Р. Степан Скрипник / Р. Давидюк // Давидюк Р. П. З поляками за Україну : наддніпрян. еміграція в сусп.-політ. житті міжвоєн. Волині : [монографія] / Р. П. Давидюк. – Рівне : ДМ, 2014. – C. 119-131.

Про громадського та політичного діяча Степана Скрипника, який був обраний послом до польського Сейму (30-ті роки ХХ століття). Степан Скрипник сприяв утворенню у Рівному українського клубу «Рідна хата», опікувався Рівненською українською гімназією та ін.

Давидюк Р. П. Степан Скрипник як посол до польського Сейму (30-ті роки ХХ століття). [проживав у той час у Рівному] / Р. П. Давидюк // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії : наук. зап. РДГУ : зб. наук. праць. – Рівне : РДГУ, 2001. – Вип. 2. – C. 70-71.

Дем’янчук Г. Газета «Волинь» і Тодось Осьмачка / Г. Дем’янчук // Улас Самчук : до 90-річчя від дня народження письменника : ювіл. зб. / упоряд. Я. Поліщук. – Рiвне : Азалiя, 1994. – C. 77-79.

Дем’янчук Г. І будьте, будьте!.. : Олег Ольжич і часопис «Волинь» / Г. Дем’янчук // Погорина. – 1994. – С. 61–62.

У Рівненському обласному державному архіві віднайдено копію документа, який стверджує, що Олег Кандиба (Ольжич) є постійним кореспондентом часопису «Волинь» у Рівному.

Дем’янчук Г. Олена Теліга : «Коли ж зійду на каменистий верх...» / Г. Дем’янчук // Воскреслі для життя : літератур. силуети. – Рівне : Оріана. – 1998. – C. 32-37.

Про українську поетесу, публіцистку Олену Телігу, яка 12 вересня 1941 року прибуває до Рівного, де в редагованій Уласом Самчуком газеті «Волинь» публікує кілька статей, у яких закликає до єднання української нації.

Дем’янчук Г. «По коліна вгрузлий у рідний грунт» : часопис «Волинь» : джерела, постаті / Г. Дем’янчук // Волинь. – 2001. – 26 січ. – С. 4.

Дем’янчук О. Привідкриваємо завісу забуття / О. Дем’янчук // Вісті Рівненщини. – 2007. – 20 квіт. – С. 11.

Про журналіста Антона Кучерука, який був штатним працівником газети «Волинь» з 1 листопада 1941 р. і до своєї загибелі – 9 жовтня 1943 р.

Документ доби : публіцистика Уласа Самчука 1941-1943 років / упоряд. А. Жив’юк. – Рівне, 2008. – 456 с. з іл.

Донцов Д. Поетка вогненних меж : О. Теліга / Д. Донцов. – Торонто, 1953. – 95 c.

Донцов Д. Поетка вогняних меж / Д. Донцов // Українське слово : хрестоматія укр. літ. та літератур. критики 20 ст. : у 3 кн. – К. : Рось, 1994. – Кн. 2. – C. 600-607.

Про українську поетесу, публіцистку Олену Телігу, яка 12 вересня 1941 року прибуває до Рівного, де в редагованій Уласом Самчуком газеті "Волинь", публікує кілька статей, у яких закликає до єднання української нації.

Етапи історії часопису «Волинь» // Волинь. – 2001. – 26 січ.

Єзерська І. Ніл Хасевич. Людина, яка створила візуальний образ УПА / І. Єзерська // Волинь. – 2014. – 17 жовт. – C. 7.

Єзерська І. Ніл Хасевич : міг стати богемним художником, а обрав шлях повстанця / І. Єзерська // Рівненська правда. – 2014. – 16 жовт. – C. 6.

Про життєвий та творчий шлях художника-графіка Ніла Хасевича, уродженця с. Дюксин Костопільського району.

Жив’юк А. Газета періоду окупації : «Волинь» 50 років тому / А. Жив’юк // Волинь. – 1992. – 4 січ.

Жив'юк А. Діяльність Уласа Самчука на території рейхскомісаріату «Україна» / А. Жив'юк // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії / голов. ред. Р. М. Постоловський. – Рівне : РДГУ, 2010. – Вип. 18 : Проблеми історії в сучасному науковому дискусі. – C. 32-48.

Про утворення Рейхскомісаріату «Україна» в 1941 р. з центром у Рівному. Газета «Волинь», що виходила у Рівному і редактором якої був У. Самчук, друкувала його публіцистику. Окрім газети «Волинь» публіцистика У. Самчука друкувалася у 35 легальних українських виданнях періоду німецької окупації.

Жив’юк А. Літературно-публіцистична діяльність / А. Жив’юк // Волинь. – 1995. – 17 лют.

Діяльність У. Самчука під час перебування у Рівному в 1941-1943 рр.

Жив’юк А. Між Сциллою політики і Харибдою творчості : громадсько-політичний портрет Уласа Самчука : [монографія]. – Рівне : Ліста-М, 2004. – 184 с. : іл.

Жив'юк А. А. Місце і роль легальної української періодики (1941-1944 рр.) у національно-визвольній боротьбі (на прикладі газети «Волинь») / А. А. Жив'юк // Українська періодика: історія і сучасність : тези доп. і повідомл. Всеукр. наук.-теорет. конф. (9-10 груд. 1993 р.) / редкол. : М. М. Романюк (відп. ред.) та ін. – Л., 1993. – C. 110-115.

Жив'юк А. А. Місце і роль легальної української періодики 1941-1944 років у національно-визвольному процесі на окупованій території : (на прикладі редагування Уласом Самчуком газети «Волинь») // Велика Волинь: минуле і сучасне : тези регіон. наук. конф. 14-16 листоп. 1991 р. – Рівне, 1991. – С. 97-99.

Жив’юк А. Редактор Андрій Мисечко : «Волинь» 50 років тому / А. Жив’юк // Волинь. – 1992. – 10 лип.

Жив’юк А. Степан Скрипник / А. Жив’юк // Волинь. – 1992. – 25 січ.

Степан Скрипник очолював видавництво «Волинь» у Рівному, співпрацював з У. Самчуком.

Жив’юк А. Улас Самчук і газета «Волинь» (1941-1943 роки) / А. Жив’юк // Волинь. – 2005. – 18 лют. – С. 1, 9, 10; 25 лют. – С. 9; 4 берез. – С. 8-9.

Жив’юк А. Улас Самчук та його «Волинь» : 60 років тому, 1 вересня 1941 р., у Рівному побачило світ перше число часопису «Волинь» / А. Жив’юк // Волинь. – 2001. – 31 серп.

Жулинський М. Олена Теліга (1907-1942) / М. Жулинський // Жулинський М. Слово і доля : навч. посіб. / М. Жулинський. – К. : А.С.К., 2006. – C. 571-581.

Про українську поетесу, публіцистку Олену Телігу, яка у 1941 році перебувала у Рівному та співпрацювала з Уласом Самчуком у газеті «Волинь».

Захарчук І. В. Література і мистецтво на сторінках часопису «Волинь» у 1941-1944 роках / І. В. Захарчук // Велика Волинь: минуле і сучасне : тези регіон. наук. конф. 14-16 листоп. 1991 р. – Рiвне, 1991. – C. 93-97.

Часопис «Волинь» протягом 1941-1944 рр. видавався у місті Рівному.

Звіт Ч. 187 шефа поліції безпеки і служби безпеки. Берлін, 30 берез. 1942 р. // Літопис Української Повстанської Армії / ред. П. Й. Потічний ; з англ. і укр. резюме. – Торонто, 1991. – Т. 21 : УПА у світлі німецьких документів. Кн. 3 : червень 1941 - травень 1943. – C. 116, 122, 190.

Про конфіскацію і знищення командиром поліції безпеки і СД тиражу газети «Волинь» (№ 32/51 від 22. 03. 42 ) через появу передової статті Уласа Самчука ворожого до німців змісту. Наклад 21 тис. примірників було знищено.

Ільчук В. «Волинь» святкувала свій ювілей / В. Ільчук // Волинь. – 2001. – 28 верес.

До 10-ї річниці виходу газети «Волинь» (перше число відновленого часопису «Волинь» вийшло 20 вересня 1991 р.).

Ільчук В. Щоб розбудити національну гідність / В. Ільчук // Волинь. – 2000. – 18 лют. – С. 6.

Улас Самчук – редактор газети «Волинь» (1941-1943 рр.) у м. Рівне.

Карп’юк А. Безстрашний лицар свободи : до 60-річчя з дня загибелі Ніла Хасевича / А. Карп’юк // Віче Костопільщини. – 2012. – 25 лют. – C. 5.

Про художника-борця за вільну Україну Ніла Хасевича, уродженця села Дюксин Костопільського району.

Кітова Л. Відродженій «Волині» – 15 років / Л. Кітова // Волинь. – 2006. – 22 верес. – C. 1.

20 вересня 1991 року вийшов перший номер відродженої газети «Волинь», започаткованої У. Самчуком 1941 року у Рівному.

Кир'янчук І. Відновлення історичної правди / І. Кир'янчук // Погорина. – 2009. – Вип. 8-9. – С. 373-374.

Про журналіста, письменника А. Кучерука, який у 1943 році загинув від рук фашистів поблизу с. Дерманя Здолбунівського району. Третину свого короткого життя він пропрацював у редакції часопису «Волинь». За цей період Антін встиг опублікувати понад 40 передовиць, фейлетонів, кілька уривків із повісті «Муляри». Його перу належать більше 50 поезій, декілька новел та повістей.

Ковалів Ю. Олена Теліга (1907-1942) / Ю. Ковалів // Історія української літератури ХХ століття : у 2 кн. / за ред. В. Г. Дончика. – К. : Либiдь, 1998. – Кн. 2 : Друга половина ХХ ст. : підручник. – C. 61-65.

Мануйлик О. Т. Ніл Хасевич – художник-борець / О. Т. Мануйлик // Мануйлик О. Т. Топкими болотами Волині і Полісся / О. Т. Мануйлик. – Рівне : Рівненська друкарня, 2006. – C. 141-155.

Про українського художника-графіка Ніла Хасевича, який родом з с.Дюксин Костопільського району Рівненської області.

Марчук В. До 110-річчя з дня народження першого українського Патріарха Мстислава / В. Марчук, Л. Леонова // Волинь. – 2008. – 11 квіт. - C. 7.

Про Патріарха Мстислава, у миру Степана Скрипника, чиє життя пов'язане з м. Рівне.

Марчук І. Лицар свободи / І. Марчук // Сім днів. – 2008. – 28 листоп. – C. 14.

Про художника-графіка, референта пропаганди служби безпеки ОУН на Волині Ніла Хасевича.

Марчук І. Як загинув [український художник-графік, член ОУН] Ніл Хасевич [поблизу с. Сухівці Рівненського району в березні 1952 р.] / І. Марчук // Волинь. – 2012. – 9 берез. – C. 7. – Початок. Закінч. : № 10, 2012.

Мельничук С. Прилинь «Волинь» / С. Мельничук // Голос України. – 1991. – 4 жовт.

Вийшов перший номер газети «Волинь», заснованої Рівненською крайовою організацією Руху.

Миронець Н. Олена Теліга / Н. Миронець // Українки в історії / за ред. В. Борисенка. – К. : Либідь, 2004. – C. 196-202.

Мисечко-Каркоць Н. Пам’яті моїх братів о. прот. Володимира, Олександра, Миколи і Андрія Мисечків у 40-ву річницю їх трагічної смерти / Н. Мисечко-Каркоць // Літопис Волині : наук.-попул. зб. волинознавства / Ін-т дослідів Волині. – Вінніпег (Канада) : Т-во «Волинь», 1988. – Ч. 15. – C. 99-105.

Про трагічні сторінки життя братів Мисечків. 15 липня 1943 р. гестапівці спалили о. Володимира і Олександра в урочищі с. Видумки (тепер вул. С. Бандери в м. Рівному). 1943 р. Миколу Мисечка німці замордували на допитах, а Андрій загинув у волинських лісах.

Михайловський Л. Мистецький світ Ніла Хасевича / Л. Михайловський // Боротьба УПА за незалежність України : матеріали і тези наук.-практ. конф., 13 жовт. 1997 р. / ред. і упоряд. І. Пащук. – Рівне, 1997. – C. 16-17.

Про творчий доробок художника-графіка Ніла Хасевича, який родом з Дюксина Костопільського району Рівненської області.

Михальчук Р. Антисемітизм легальної преси Рівненщини (1941-1943 рр.) : євреї у світовій історії / Р. Михальчук // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії : наук. зап. Рівнен. держ. гуманітар. ун-ту : зб. наук. праць / Рівнен. держ. гуманітар. ун-т ; голов. ред. Р. М. Постоловський. – Рівне : РДГУ, 2012. – Вип. 23. – C. 241-252.

У статті аналізуються антисемітські матеріали легальної преси Рівненщини окупаційного періоду (1941-1943 рр.), розкриваючи конкретний напрям нацистської пропаганди – руйнівний вплив єврейства у світовій історії.

Мілясевич І. В. Газета «Волинь» (1882-1918 рр.) : історія, місце у суспільному житті Волині кінця ХІХ - початку ХХ століття / І. В. Мілясевич // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії : зб. наук. праць / голов. ред. Р. М. Постоловський. – Рівне : РДГУ, 2013. – Вип. 24. – C. 145-152.

Висвітлюється історія головного періодичного видання Волинської губернії кінця ХІХ- початку ХХ століття – газети «Волинь», аналізується її програма, зміст та функціональні особливості, визначається місце серед інших періодичних видань.

Нагорна І. У дні виняткового часу : просвітницько-духовна та культурна діяльність У. Самчука в рівненський період його життя і творчості (1941-1943 рр.) / І. Нагорна. – Рівне : Азалія, 2008. – 56 с.

Назарук В. Улас Самчук: «Потреба пресового органу надзвичайно велика» / В. Назарук // Рівне вечірнє. – 2011. – 12 квіт. – C. 2.

Про історію створення громадсько-політичного часопису «Волинь» та про першого редактора часопису Уласа Самчука.

Неблудний син Великої Волині. Спогади та матеріали про Уласа Самчука / упоряд. І. Нагорна. – Рівне : Азалія, 2008. – 108 с.

У збірнику представлено спогади сучасників, фото і матеріали про видатного письменника Уласа Самчука, зокрема про рівненський період його життя та діяльності.

Ніл Хасевич – художник-борець / підгот. М. Семеренко // Замок. – 2012. – 29 берез. – C. 8.

Про українського художника-графіка, повстанця Ніла Хасевича, який народився у с. Дюксин Костопільського району Рівненської області.

Політичний заповіт Василя Червонія українцям: останній виступ голови Рівненської обласної організації УНП Василя Червонія під час вшанування героїв битви під Берестечком (21 червня 2009 року) // Волинь. – 2009. – спецвип. – C. 3.

Останній виступ Василя Червонія під час вшанування героїв битви під Берестечком (21 червня 2009 року) // Волинь. – 2016. – 1 лип. – C. 3.

Отримана німцями інформація про діяльність і тексти присяги обох ОУН : начальник поліції безпеки і Служби Безпеки (СД) : Берлін, 10 квітня 1942 р. // Україна в Другій світовій війні у документах : зб. нім. архів. матеріалів (1941-1942) / упоряд. В. Косик. – Л. : Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України ; Львівський державний ун-т ім. І. Франка ; Ін-т української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України. – 1998. – Т. 2. – C. 161-190.

У донесенні про події в СРСР йдеться про настрої населення в Західній Україні, зокрема на Волині. У донесенні міститься інформація, що головний редактор газети «Волинь» у Рівному Улас Самчук у своїх статтях робив приховані натяки на німецьких гнобителів.

Павлюк І. Українська легальна преса окружних міст Волині й Полісся 1941-1944 років та німецько-українські пресові зв’язки / І. Павлюк // Павлюк І. Українська легальна преса Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1917-1939, 1941-1944 рр. / І. Павлюк. – Л. : Каменяр, 2001. – С. 173-185.

Павлюк І. Улас Самчук і преса Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1937 - 2000 років / І. Павлюк // Слово і час. – 2005. – № 7. – С.61-65.

Пащук І. «Душа горить новою ерою...» / І. Пащук // Вісті Рівненщини. – 2003. – 7 берез.

Спогади У. Самчука про поета Герася Соколенка, який друкувався у 1942-1943 рр. у газеті «Волинь».

Пащук І. Життя – зірковий спалах / І. Пащук // Вільне слово. – 2009. – 14 лип. – C. 7.

У серії «Хранителі рідного слова» вийшла книга «Герась Соколенко. Мечів ніжнотонних Яса». Поет з південної Волині Г. Соколенко-Шмигельський (1920-1945) друкувався у періодиці перед війною з фашистами, підтримував творчі зв'язки з газетою «Волинь» У. Самчука, бував у Рівному.

Пащук І. «Завзятющий видавець» Іван Тиктор [, який у 1941 р. видавав газету «Волинь» у Рівному] / І. Пащук // Вісті Рівненщини. – 2003. – 10 верес. – C. 3.

Пащук І. Улас Самчук про літературу / І. Пащук // Вісті Рівненщини. – 2005. – 11 берез.

Підлипний М. С. Улас Самчук : нове про нього / М. С. Підлипний // Нове життя [Здолбунів]. – 2004. – 11 груд.

Прапори духа : життя і творчість Олени Теліги / упоряд. О. Жданович. – Б. м. : На чужині, 1947. – 178 с.

Про українську поетесу, публіцистку Олену Телігу, яка 12 вересня 1941 року прибуває до Рівного, де в редагованій Уласом Самчуком газеті «Волинь» публікує кілька своїх статей.

Приходько І. Ніл Хасевич [1905-1952] – художник, борець / І. Приходько // Матеріали студентської наукової конференції: берез.-трав. 2008 р. / відп. ред. Т. Г. Шалупіна. – Рівне : НУВГП, 2009. – Вип. 3. – C. 91-92.

Про діяльність ОУН-Бандери і ОУН-Мельника : начальник поліції безпеки і Служба Безпеки ( СД ) : Берлін, 30 березня 1942 р. : Секретна справа Рейху // Україна в Другій світовій війні у документах : зб. нім. архів. матеріалів (1941-1942  / упоряд. В. Косик. – Л. : Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України ; Львівський державний ун-т ім. І. Франка ; Ін-т української археографії та джерело-знавства ім. М. Грушевського НАН України. – 1998. – Т. 2. – C. 152-154.

У донесенні про події в СРСР № 187 йдеться, що у Рівному командир поліції безпеки конфіскував тираж газети «Волинь» (№ 32/51 від 22. 03. 1942) через появу передової статті Уласа Самчука антинімецького змісту. Було знищено 21 000 примірників. В Острозі заарештували бургомістра, його заступника і 5 інших осіб, бо вони погодились з нелегальним виготовленням листівки «10 заповідей руху Бандери» у міській друкарні.

Радчик Р. В. Наближається 1000 номер новітньої «Волині» : Улас Самчук як редактор газети «Волинь» / Р. В. Радчик // Волинь. – 2010. – 24 верес. – C. 1, 6.

Радчик Р. Улас Самчук як редактор газети «Волинь» / Р. Радчик // Погорина. – 2008. – № 4/5. – С. 216-221.

Самчук У. «Не дивуйтесь – це я» / У. Самчук // Скрипник С. Сонечко починає знову : твори / С. Скрипник. – Рівне : Лапсюк В. А., 2015. – C. 83-88.

Спогади письменника Уласа Самчука про Степана Івановича Скрипника (Патріарха Мстислава).

Самчук У. Рік «Волині» / У. Самчук // Волинь. – 1996. – 20 верес.

Улас Самчук про часопис «Волинь», який він редагував.

Сидорук В. До проблеми Холмщини в газеті «Волинь» / В. Сидорук // Улас Самчук : до 90-річчя від дня народження письменника : ювіл. зб. / упоряд. Я. Поліщук. – Рiвне : Азалiя, 1994. – C. 68.

Слабошпицький М. «Обов'язок сповнила до кінця...». Олена Теліга / М. Слабошпицький // Слабошпицький М. 25 поетів української діаспори / Слабошпицький М. – К. : Ярославів вал, 2006. – C. 266-292.

Про письменницю О. Телігу. 1941 року працювала у редакції газети «Волинь» у Рівному.

Славні імена з літопису «Волині» // Волинь. – 2008. – 31 жовт. – C. 11.

Про вихід у світ книги «На шляху правди немає смерті» одного із співробітників газети «Волинь», соратника У. Самчука Антона Кучерука.

Степанишин С. Легендарна газета «Волинь» : [історія] / С. Степанишин // Волинь. – 2012. – 21 верес. – С. 1.

Степанишин С. Назавжди в наших серцях / С. Степанишин // Волинь. – 2016. – 1 лип. – С. 3.

Про народного депутата України, старосту рівненського Свято-Покровського кафедрального собору, голову Рівненської обласної організації Української народної партії та засновника сучасної газети «Волинь» Василя Червонія.

Степанишин С. 500 тижнів в ім’я України : 500-му числу часопису новітньої «Волині» присвячується / С. Степанишин // Волинь. – 2001. – 26 січ.

Степанишин С. Ровесниця незалежної України / С. Степанишин // Волинь. – 1996. – 20 верес.

Степанишин С. Феномен «Волині» / С. Степанишин // Волинь. – 2010. – 19 листоп. – С. 1.

Про роботу редакції газети «Волинь».

Так було убито Ніла Хасевича [- художника з с. Дюксин Костопільського р-ну] // Вербич В. Під куполом спільного неба : есеї та діалоги / В. Вербич. – Луцьк : Твердиня, 2006. – C. 84-85.

«У нас нема зерна неправди за собою» : [газеті «Волинь» – 10 років] // Волинь. – 2001. – 21 верес.

Україна в другій світовій війні у документах : зб. нім. арх. матеріалів (1941-1942). У 2 т. Т. 2 / упоряд. В. Косик. – Л. : Ін-т українознавства. НАН України, 1998. – 384 с.

Про конфіскацію і знищення службою СД тиражу газети «Волинь» (№ 32/51 від 22. 03.42) через появу статті У. Самчука ворожого до німців змісту. – С. 154.

Улас Самчук: «Волинь» – моє вірую й ісповідую... : біобібліогр. покажч. до 100-річчя від дня народж. У. Самчука / Рівнен. держ. обл. б-ка ; уклад.: Демчук П. І. ; наук. ред.: Мілясевич І. В. ; рецензент: Жив'юк А. А. – Рівне : Волин. обереги, 2005. – 68 с. : іл. – (Серія «Славетні земляки»).

Улас Самчук : до 90-річчя від дня народження письменника: ювіл. зб. / упоряд. Я. Поліщук. – Рівне : Азалія, 1994. – 106 с.

Улас Самчук : художнє осмислення української долі в ХХ столітті : зб. наук. праць за матеріалами Всеукр. наук. конф. 11-13 трав. 2005 р. (Рівне-Дермань-Тилявка-Кременець) / РДГУ. – Рівне : Волин. обереги, 2005. – 348 с.

Уривок з донесення про події в СРСР № 187 : Берлін, 30 березня 1942 р. : секретна справа Рейху // Косик В. Україна під час Другої світової війни, 1938-1945 / В. Косик. – К. : Париж-Ню-Йорк-Торонто, 1992. – C. 627-628.

У донесенні йдеться, що у Рівному начальник Сіпо і СД конфіскував № 32/51 газети «Волинь» за 22 березня 1942 року через статтю Уласа Самчука, зміст якої був ворожий щодо німців. 21 000 примірників цього номера були знищені.

Федоришин М. Останній бункер Ніла Хасевича : 55 років тому героїчно загинув член УГВР, художник-повстанець Ніл Хасевич [на хуторі, неподалік села Сухівці Рівненського р-ну] / М. Федоришин // Волинь. – 2007. – 2 берез. – C. 10.

Харкава Н. Ніл Хасевич : боротьба мистецтвом / Н. Харкава // Рівне Час. – 2007. – 8 берез. – C. 1, 2.

Про художника-графіка, воїна УПА Н. Хасевича, який загинув у с. Сухівці Рівненського району.

Цимбалюк Є. Лаври та терни патріарха Мстислава / Є. Цимбалюк // Вільне слово. – 2008. – 15 квіт. – C. 6.

Про патріарха Мстислава (в миру Степана Скрипника), який був членом Митрополичої ради та ініціатором і головою товариства «Українська школа» у Рівному, під час Другої світової війни був головним керманичем та видавцем газети «Волинь».

Цимбалюк Є. Нерозгадана таємниця Олени Теліги / Є. Цимбалюк // Вічеве слово. – 2006. – 15 лип. – С. 5.

Про перебування української письменниці О. Теліги в Рівному.

Цимбалюк Є. «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга» / Є. Цимбалюк // Вільне слово. – 2004. – 18 лют. – C. 5.

З вересня 1941 р. О. Теліга співпрацювала у Рівному із газетою «Волинь», яку видавав С. Скрипник, а редагував У. Самчук.

Цимбалюк Є. «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга» / Є. Цимбалюк // Цимбалюк Є. П. Редут / Є. П. Цимбалюк. – Рівне : Овід, 2006. – С. 94-100.

Про письменницю О. Телігу. 1941 року працювала у редакції газети «Волинь» у Рівному.

Шабаровський В. Кілька штрихів до портрета Ніла Хасевича : [до 60-річчя з дня загибелі] / В. Шабаровський // Віче Костопільщини. – 2012. – 10 берез. – C. 6.

З біографії видатного художника Ніла Хасевича, уродженця с. Дюксин Костопільського району.

Шаповал Ю. Г. Газета «Волинь» як український часопис (1941-1944 рр.) / Ю. Г. Шаповал // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. – Л., 1994. – Вип. 1. – C. 122-138.

Шаповал Ю. Чого не гоїть огонь / Ю. Шаповал // Дзвін. – 1995. – № 12. – С. 119-127.

Огляд публікацій часопису «Волинь» (1941-1943 рр.).

Шевчук С. Деякі етнографічні аспекти піблікацій У. Самчука у газеті «Волинь» / С. Шевчук // Улас Самчук : до 90-річчя від дня народження письменника : ювіл. зб. / упоряд. Я. Поліщук. – Рiвне : Азалiя, 1994. – C. 51-54.

Шилан Є. Перша ластівка музею / Є. Шилан // Нове життя [Здолбунів]. – 2008. – 12 груд. – C. 2.

Про книгу Антона Кучерука (літературний псевдонім Антін Давен) – одного з найактивніших співробітників газети «Волинь», редагованої Уласом Самчуком, під назвою «На шляху правди немає смерті», підготовлену до видання Літературним мезеєм Уласа Самчука в Рівному.

Шморгун Є. Рівненщина в її житті та долі : до 65-річчя загибелі Олени Теліги / Є. Шморгун // Вісті Рівненщини. – 2007. – 9 лют. – С. 14.

Шустерук О. Був у немилості у фашистів та комуністів / О. Шустерук, Т. Глушман // Замкова гора [Острог]. – 2015. – 28 лют. – C. 8.

Про вшанування письменника, публіциста Уласа Самчука з нагоди його 110-річчя від дня народження, уродженця с. Дермань Здолбунівського району, на його малій батьківщині та у м. Рівному.

Ящук В. Улас Самчук / В. Ящук // Прапор перемоги [Радивилів]. – 1993. – 2 черв.

Огляд публікацій у газеті «Волинь» (1941-1943 рр.).

Інтернет-ресурси

Волинь [Електронний ресурс] : Рівненський обласний народний тижневик. – Рівне, 2000-2011. – Режим доступу: http://volyn.rivne.com/. – Назва з екрана.

Радчик Р. В. Публіцистика Уласа Самчука в контексті українського державотворення : [всебічно аналізується публіцистика письменника, опублікована на сторінках газети «Волинь», що виходила у Рівному з 1 вересня 1941 року до 7 січня 1944 року. Електронний ресурс] // Електронна бібліотека Інституту журналістики. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1333. – Назва з екрана.

Радчик Р. В. Улас Самчук як редактор газети «Волинь» [Електронний ресурс] // Електронна бібліотека Інституту журналістики. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1092. – Назва з екрана.

Степанишин С. Легендарна газета «Волинь» [Електронний ресурс] / С. Степанишин // Волинь. – 2016. – 28 серп. – Режим доступу: http://volyn.rivne.com/ua/2177. – Назва з екрана.

Гінда В. Улас Самчук – редактор «Волині» [Електронний ресурс] / В. Гінда // Збруч : сайт. – Режим доступу: http://zbruc.eu/node/32965. – Назва з екрана.

Жив'юк А. Улас Самчук та його «Волинь» [Електронний ресурс] / А. Жив'юк // Улас Самчук – Гомер ХХ століття : сайт. – Режим доступу: http://samchyk.oa.edu.ua/a16.htm. – Назва з екрана.

Степанишин С. Гомер із Волині : Улас Самчук: письменник, публіцист, патріот [Електронний ресурс] / С. Степанишин. – День. – 2004. – 14 трав. – Режим доступу: http://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/gomer-iz-volini. – Назва з екрана.

Поліщук Я. Трагічні роки. (Уривок) [Електронний ресурс] / Я. Поліщук // Віртуальне місто Рівне : сайт. – Режим доступу: http://www.rivne.org/history/war2.php. – Назва з екрана.

Смирнов А. Степан Скрипник і видавництво «Волинь» [Електронний ресурс] / А. Смирнов // Науковий блог : публікації, наукові статті, дискусії українською : сайт. – Режим доступу: http://naub.org.ua/?p=205. – Назва з екрана.

Волинь [Електронний ресурс] // LIBRARIA^TM : архів української періодики онлайн. – Режим доступу: https://libraria.ua/issues_group.php/group-193/Волинь. – Назва з екрана.

В архіві примірники газети «Волинь» 1941–1944 років.

Назарук В. Улас Самчук: «Потреба пресового органу надзвичайно велика» [Електронний ресурс] / В. Назарук // Рівне вечірнє : сайт. – Режим доступу: http://rivnepost.rv.ua/showarticle.php?art=027474. – Назва з екрана.

Бухало О. Літописець свого простору [Електронний ресурс] / О. Бухало ; Рівнен. обл. держ. телерадіокомпанія // YouTubeua : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=erbpJXDXohs. – Назва з екрана.

Бухало О. Про художника українського підпілля [Ніла Хасевича] [Електронний ресурс] / О. Бухало // YouTubeua : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=8HkK-gSKxsE. – Назва з екрана.

Людмила Степанюк