«Кожний, хто йде служити народу, тим

самим одягає на себе терновий вінець».

Михайло Драгоманов

Для України Драгоманов справді був тим «апостолом правди

і науки», що його з такою тугою виглядав перед смертю Шевченко.

С. Єфремов

В історію нашої духовної культури навічно увійшов Михайло Петрович Драгоманов – видатний український мислитель і громадський діяч. З його іменем пов’язана ціла епоха вітчизняної історії – епоха українського національного відродження XIX століття, визначного сплеску громадського руху, розвитку наукових студій з історії, філософії, етнографії України. У колі наукових інтересів цього універсального вченого – економіка, право, соціологія, антропологія, літературознавство та культурологія. Внесок М. П. Драгоманова до скарбниці української та світової культури полягає у створенні ним теоретичних засад сучасної політичної думки України, орієнтованої на пріоритет загальнолюдських цінностей на ґрунті самобутніх національних чинників при широкому використанні здобутків європейської світової культури, науки, політичної думки. Визначаючи різнобічну діяльність М. Драгоманова на користь українського суспільства, І. Франко назвав його «духовним батьком» нашої нації.

У науку й публіцистику М. Драгоманов увійшов також під псевдонімами Волинець, К. Василенко, М. Галицький, М. Гордієнко, П. Кузьмичевський, П. Петрик, Українець, Чудак та іншими.

Народився Михайло Петрович Драгоманов у м. Гадячі Полтавської губернії в родині дрібнопомісних дворян. Батько Михайла – Петро Якимович – за освітою був правником, займався громадською та літературною діяльністю. Його схильність до справедливості, чесності і літературний хист вплинули на обох дітей – Михайла – майбутнього вченого та Ольгу – відому письменницю Олену Пчілку. Сильний генетичний корінь сім’ї Драгоманових дав Україні ще й геніальну поетесу Лесю Українку – дочку Олени Пчілки й племінницю М. Драгоманова. Тож у становленні особистості Михайла, формуванні його поглядів батько відіграв велику роль. Пізніше, в автобіографії, М. Драгоманов писав: «Я дуже зобов’язаний своєму батькові, який розвинув у мені інтелектуальні зацікавлення і з яким у мене не було моральних незгод і боротьби».

Під час навчання в Гадяцькому повітовому училищі (1849–1853) малий Михайлик перечитав усі цікаві книги з батькової бібліотеки, а «Историю государства Российского» М. Карамзіна – навіть двічі. Він захоплювався історією античного світу, географією, мовами, виявляв інтерес і до математичних дисциплін. У полтавській гімназії, де Михайло продовжував навчання, він завжди був серед найкращих учнів. Хлопець самостійно вивчив німецьку мову, був редактором рукописного гімназичного часопису. На становлення світоглядних переконань особливо вплинули вчителі – латиніст Казимир Полевич та історик Олександр Стронін. Зокрема, О. Стронін познайомив юнака з соціалістичними ідеями, з безцензурними поезіями Т. Шевченка, з «Народними оповіданнями» Марка Вовчка.

Уже в гімназійні роки Михайло зацікавився політичними питаннями. Серед гімназистів він мав авторитет захисника прав учнів. Незважаючи на те, що Драгоманов був одним із найкращих учнів, його виключили з гімназії за сутичку з «надзирателем благородного при гимназии пансионате». Тільки завдяки втручанню М. Пирогова – відомого лікаря-хірурга, члена-кореспондента Петербурзької академії наук, який був попечителем Київського навчального округу, виключення було замінено на залишення гімназії «за власним проханням», що давало право на продовження освіти у вищому навчальному закладі.

Восени 1859 р. М. Драгоманов розпочав навчання на історико-філологічному факультеті Університету Св. Володимира в Києві. Він блискуче вчився і своє майбутнє пов’язував із науковою діяльністю.

Київський університет того часу був не лише важливим центром наукового і культурного життя, а й визнаним осередком громадських та національних рухів. Бажаючи посильно сприяти народній освіті, Михайло став членом гуртка, який заснував одну з перших на теренах Російської імперії недільну школу. Однак у липні 1862 р. недільні школи було ліквідовано через те, що в суто освітянській діяльності шкіл уряд убачав засіб поширення політичного нігілізму й вільнодумства, спрямованих на підрив підвалин суспільного ладу.

Михайло викладав також у Тимчасовій педагогічній школі, де готували вчителів для села, але незабаром і цей заклад закрили.

Громадська активність, вільнодумство й сміливість студента Драгоманова виявились у його яскравих публічних виступах. Перша така промова була пов’язана з відставкою М. Пирогова з посади попечителя Київського навчального округу. Цей виступ Михайла мав для нього великі наслідки: він пробудив у юнакові політичні інстинкти і водночас познайомив з ліберальними професорами, що дало змогу розширити наукові заняття, переважно з загальної історії.

Вдруге високий громадський обов’язок й патріотизм М. Драгоманов продемонстрував під час перевезення праху Т. Шевченка із Санкт-Петербурга на батьківщину (1861). Головна думка промови Драгоманова над труною поета про те, що «кожний, хто йде служити народові, накладає на свою голову терновий вінок».

Після закінчення університету (1863) М. Драгоманова залишили на кафедрі загальної історії для підготовки до професорської діяльності, а вчена рада рекомендувала відрядити його за кордон для продовження навчання. Однак скрутне матеріальне становище змусило відмовитись від підготовки до професорського звання і посісти місце вчителя гімназії.

У 1863 р. Михайло став членом Київської громади – організації української ліберальної буржуазної інтелігенції, заснованої у 1859 р. Він познайомився і потоваришував з такими представниками громадського руху, як В. Антонович, П. Житецький, М. Лисенко. Разом зі своїми колегами з Київської та Чернігівської громад Михайло Драгоманов підніс голос за введення в народних школах рідної української мови. Після виходу у 1863 р. сумнозвісного Валуєвського циркуляру, що ставив поза законом будь-які форми існування української культури й проголошував її вторинність та неповноцінність, Драгоманов почав активно працювати в галузі української етнографії, історії та археології.

Викладання в гімназії та громадську роботу М. Драгоманов поєднував з науковою діяльністю. Так, вже навесні 1864 р. молодий вчитель подав на розгляд історико-філологічного факультету дисертацію «Імператор Тіберій». Для свого часу ця робота мала новаторський характер. У ній автор розвинув думку про те, що період імперії Давнього Риму був прогресивним у соціальному та культурному відношенні. Того ж року вчений був допущений до викладання загальної історії в університеті як приват-доцент, а з 1866 р. він – єдиний викладач кафедри загальної історії.

У середині 1860-х рр. розквітає публіцистична діяльність М. Драгоманова: він став одним із найактивніших кореспондетів «Санкт-Петербургских ведомостей». У численних рецензіях, оглядах, статтях Михайло Петрович порушував широке коло проблем – від розвитку сучасної української мови та літератури – до становища культур слов’янських народів у Німеччині й Австрії. Ерудований молодий публіцист і науковець являв собою блискучого представника 60-х років XIX ст. – часу, коли в Україні нагромаджувалися інтелектуальні сили та формувався науковий потенціал.

Молодий учений опрацьовував тему історії Римської імперії. У цій роботі виявився нахил Драгоманова до осягнення законів розвитку людського суспільства, пошуку закономірностей, що керують вчинками видатних особистостей та цілих народів. 1869 р. він захистив дисертацію «Вопрос об историческом значений римской истории и Тацит», у якій розглянув соціально-політичні й культурні теорії суспільного розвитку, популярні в тогочасній європейській науці. Науковець не обмежувався аналізом соціально-економічних чи політичних чинників еволюції людства. Для нього головний критерій розвиненості суспільства – ступінь свободи особистості. Зацікавлення М. Драгоманова античністю пояснювалось тим, що в цивілізаційному плані саме Римська імперія стала своєрідною точкою відліку в правовому поступі європейських конституційних свобод. У її історії вчений прагнув знайти відповідь: наскільки придатним є цей шлях для України.

У 1870 р. почався новий період у житті Михайла Драгоманова. Виїхавши за кордон у наукове відрядження, він замість двох років пробув там майже три.

За цей час відвідав Німеччину, Австрію, Італію, Швейцарію. Працював у Берліні, Гайдельберзі, Відні, Римі, Флоренції, Цюриху, Празі. Двічі побував у Львові, де познайомився з багатьма діячами української культури.

Перебуваючи за кордоном, М. Драгоманов цікавився суспільно-політичним життям зарубіжних країн і активно займався публіцистичною роботою. Особливе місце в публіцистиці Михайла Петровича того періоду посідає Галичина. Драгоманов був одним із перших, хто намагався розбудити галицьке громадське життя, піднести рівень суспільної свідомості галичан.

Трирічне турне вченого Європою виявилось надзвичайно плідним: він зумів критично проаналізувати свої переконання, зіставляючи їх з наочним західноєвропейським досвідом. Досліджуючи історію стародавнього світу, Драгоманов простежив механізм функціонування суспільства держави й дійшов висновку, що суспільство – цілісна система, розвиток якої тісно пов’язаний з економікою, соціальними відносинами, політикою, духовною культурою. Це дало йому змогу сформувати політичну доктрину федеративного соціалізму. Майбутня держава уявлялася науковцю федерацією вільних громад, які б об’днували людей на підставі спільних територій та господарської діяльності й становили автономні національні одиниці. Для досягнення цієї мети Михайло Петрович визначив три етапи: культурно-просвітницький, політичний (здобуття політичних свобод, запровадження конституції) та реформування соціально-економічних відносин.

Повернувшись до Києва, Михайло Петрович активно включився в наукове та громадське життя. 1873-1874 академічні роки він розпочав у статусі доцента. Вивчення стародавньої історії та релігії спонукало вченого звернути увагу на особливості історії та культури слов’янства, зокрема українців. Разом із професором Володимиром Антоновичем він підготував і видав два томи дослідження «Исторические песни малорусского народа с примечаниями Вл. Антоновича и М. Драгоманова» (1874—1875). Цих двох дослідників об’єднували не лише наукові інтереси – вони були дуже популярними постатями в українофільських колах, зокрема, були лідерами Київської громади.

Михайло Петрович був справжнім кумиром студентської молоді. Проте 7 вересня 1875 р. його звільнили з університету «за направление, не соответствующее видам правительства» із забороною викладати в Харківському та Новоросійському університетах. Звістка про звільнення Драгоманова з університету схвилювала всіх громадівців. Стара спільнота запропонувала своєму провідному членові виїхати за кордон і заснувати там орган вільної української думки, в якому б містилися фундаментальні статті теоретично-програмового характеру, твори красного письменства та хроніки українського життя. Михайло Петрович згодився очолити закордонне позацензурне українське видання. Саме там, за кордоном, він став інтелектуально-потужним захисником та пропагандистом української культури в Європі.

У лютому 1876 р. Драгоманов виїхав з Києва. Дорогою до Відня він зупинився у Львові, де вперше зустрівся з І. Франком. На початку березня Михайло Петрович прибув до Відня, а згодом переїхав до Швейцарії, де організував видання збірника «Громада».

Уродовж 1878-1881 pp. було надруковано п’ять книжок альманаху, що містили низку програмних, публіцистичних та інформативних праць. Після цього «Громаду» перетворили на періодичне видання за редакцією М. Драгоманова, М. Павлика та С. Подолинського. Журнал «Громада» став для України тим, чим був «Колокол» О. Герцена для Росії. Довколо видання утворився так званий Женевський гурток – зародок українського соціалізму. У «Громаді» з’явилася політична програма українського руху з вимогою повної самостійності спілки вільних громад України. Статті Драгоманова в –«Громаді» та в редагованому ним самостійному журналі «Вольное слово», привернули увагу всієї Європи. У своїх публікаціях він наголошував, що зв’язок України з Європою повинен стати двостороннім, підкреслював важливість надання українському рухові загальноєвропейського звучання та домогтися його підтримки в світі.

Перебуваючи в еміграції, М. Драгоманов чимало сил доклав до наладження зв’язків між українським рухом Наддніпрянщини і західноукраїнськими землями, активно друкуючись на Галичині в газетах і журналах «Правда», «Діло», «Друг», «Громадський друг».

Через розрив з громадівцями в 1886 р. Драгоманова було позбавлено фінансової підтримки, і в 1889 р. вчений прийняв пропозицію болгарського уряду обійняти посаду професора загальної історії у Вищому училищі Софії (майбутньому Софійському університеті). Його запросили на три роки. Але в 1891 р. російські сановники почали наполягати на його висланні з Болгарії. Тільки завдяки європейському авторитетові вченого ці вимоги було відхилено.

Свою нову службу в Болгарії Михайло Петрович сприйняв із радістю. У Софії він знову опинився у сфері наукової діяльності, але не припиняв писати для російських, польських, німецьких та інших видань. Деякі з його фундаментальних творів українською і російською мовами виходили окремими книгами та брошурами в Києві, Львові, Коломиї, а звідти поширювалися світом. М. Драгоманов був задоволений своїм болгарським побутом. Йому подобались заняття зі студентами. Професор прагнув бути для них корисним. Крім надзвичайно цікавих лекцій, консультацій, він надавав студентам можливість користуватися його домашньою бібліотекою. Михайла Петровича любили, до нього ставилися благоговійно. Ректор Софійського університету пропонував ученому прийняти болгарське підданство, що давало йому право на пенсію й ставило самого Драгоманова та його сім’ю у більш повноправне положення. Але він не скористався цією пропозицією, бо до останніх днів свого життя мріяв про повернення на рідну землю.

В останньому листі до своєї племінниці і послідовниці Лесі Українки учений писав: «Невже я так і помру, не побачивши українського неба і верб над водою?..»

Близько 1892 р. Михайло Петрович серйозно захворів на аневризму. Лікувався у Відні та Парижі, але це приносило лише тимчасове полегшення. Несподівана смерть від розриву аорти 20 червня 1895 р. обірвала життя великого вченого і громадського діяча. Його поховали у Софії на католицькому кладовищі.

Незадовго до смерті з-під пера Михайла Петровича вийшла праця «Чумацькі думки про українську справу», яку можна вважати заповітом науковцям в галузі дослідження української історії. У ній вчений закликав свіввітчизників боротися разом із іншими народами проти самодержавства, за свободу й децентралізацію суспільно-політичного життя. М. Драгоманов був речником ліберального гуманізму, ідеалів світла й добробуту в житті всіх країн, оборонцем прав народностей і противником диктатури та бюрократії. Він вважав, що жодні компроміси з совістю, терор, диктатура не можуть бути засобами побудови кращого суспільно-політичного ладу.

Творча спадщина видатного українського мислителя складає понад дві тисячі творів з історії, літературознавства, фольклористики, права та інших наукових дисциплін. Проте довгі роки його праці не були в науковому обігу. Головна причина несприйняття спадщини М. Драгоманова – критика Леніна. Ленінське тавро «націоналістичного міщанина», викликане невизнанням Михайлом Петровичем великодержавного централізму та політики русифікаторства, визначило долю його праць в СРСР. Багато творів з доробку вченого не втратили й понині своєї актуальності та значущості, їхня публікація в незалежній Україні розширює уявлення про масштаби багатогранної діяльності визначного сина України, повніше розкриває його науково-творчу індивідуальність.

Громадська діяльність і творча спадщина Драгоманова забезпечили йому особливе місце в історії суспільно-політичної та правової думки не тільки в Україні. Його можна назвати творцем своєрідної конституалістичної теорії, палким прихильником збагачення вітчизняної політики й права цінностями світового досвіду.

Михайло Петрович Драгоманов мав великий авторитет у світовому науковому співтоваристві. Він був членом Паризького етнографічного товариства, почесним членом комітету Чиказького конгресу фольклористів та Українського наукового товариства «Січ» у Відні. Його ім’я присвоєно Українському високому університету в Празі та Національному педагогічному університету в Києві.

Апостол правди і науки : до 170-річчя від дня народження

М. П. Драгоманова // Календар знаменних і пам'ятних дат

: рек. бібліогр. довід. / Нац. парлам. б-ка України ; Кн.

палата України. – К., 2011. – Т. 3. – C. 121-130.

Твори М. П. Драгоманова

Драгоманов М. A Symposium and Selected Writings / М. Драгоманов. – Нью-Йорк, 1952. – 225 с.

Драгоманов М. П. Вибране : «…мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні» / М. П. Драгоманов. – К. : Либідь, 1991. – 688 с.

Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці : у 2-х т. / М. П. Драгоманов ; упоряд.: І. С. Романченко, В. В. Лисенко. – К. : Наук. думка, 1970.

т.1 – 532с.

т.2 – 595с.

Драгоманов М. Про українських козаків, татар та турків : з додатком про життя Михайла Драгоманова / М. Драгоманов. – К. : Дніпро, 1991. – 45 с.

Драгоманов М. П. Пропащий час: Українці під Московським царством (1654-1876) / М. П. Драгоманов. – К. : Центр пам’яткознавства АН України ; Українське т-во охорони пам’яток історії та культури, 1992. – 46 с.

Михайло Драгоманов : автожиттєпис / М. Драгоманов. – К. : Либідь, 2009. – 444 с.

Про М. Драгоманова

* * *

Видатні постаті в історії України (ІХ–ХІХ ст.): Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети : довід. вид. / В. І. Гусєв (кер. кол. авт.), В. П. Дрожжин, Ю. О. Калінцев, О. Г. Сокирко, В. І Червінський. – К. : Вища шк., 2002. – 359с.

Про М. Драгоманова – С.320-323.

Гарасим Я. І. Нариси до історії української фольклористики: навч. посіб. / Я. І. Гарасим. – К. : Знання, 2009. – 301 с.

Про М. Драгоманова – С.135-171.

Довідник з історії України (А – Я): посібн. для серед. загальноосв. навч. закл. / за заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. – 2-ге вид. – К. : Ґенеза, 2002. – 1136 с.

Про М. Драгоманова – С.224-226.

Михайло Драгоманов у спогадах / уклали І. С. Грищенко, В. А. Короткий. – К. : Либідь, 2012. – 312 с., іл.

Єфремов С. О. Історія українського письменства / С. О Єфремов. – К. : Феміна, 1995. – 688с.

Про М. Драгоманова – С.461-500.

Іванова Р. П. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України. (ІІ пол. ХІХ ст.) / Р. П. Іванова. – К. : Вид-во Київ. ун-ту, 1971. – 235 с.

Іванченко Р. П. Клятва : роман-хроніка : [про М. П. Драгоманова] / Р. П. Іванченко. – К. : Дніпро, 1985. – 373 с.

Іванченко Р. П. Раби Києва не мовчали... / Р. П. Іванченко. – К. : Знання, 1991. – 47 с.

Історія України в особах : XIX століття. – К. : Україна, 2015. – 368 с.

Про М. Драгоманова – С.211-224.

Лисиця А. Місто Рівне. Сторінки історії / А. Лисиця. – Рівне : Волин. обереги, 2008. – 204 с.

Про М. Драгоманова – С. 132, 134, 135.

Листування Івана Франка та Михайла Драгоманова : до 150-річчя від дня народження І. Франка. – Львів, 2006. – 562 с.

Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. Т.1 / І. Лисяк-Рудницький. – К. : Основи. 1994. – 554 с.

Про М. Драгоманова – С. 281-403.

Пащук І. Г. Літературно-краєзнавча енциклопедія Рівненщини / І. Г. Пащук. – Рівне : Волин. обереги, 2005. – 212 с.

Про М. Драгоманова – С. 57.

Пащук І. Рівне 1283-2003: Історико-краєзнавча хроніка / І. Пащук. – Рівне : Овід, 2006. – 179 с.

Про М. Драгоманова – С. 3, 38, 53, 66, 137, 143, 170.

Поліщук Я. Рівне. Мандрівка крізь віки : нариси історії міста / Я. Поліщук. – Рівне, 1998. – 196 с.

Про М. Драгоманова – С. 91.

Прищепа О. Вулицями Рівного: погляд у минуле / О. Прищепа. – Рівне, 2006. – 223 с.

Про М. Драгоманова – с. 26.

Прищепа О. Вулицями старого міста: топонімічні дослідження з історії Рівного / О. Прищепа. – Рівне, 1997. – 154 с.

Про М. Драгоманова – С. 18.

Смолій В. А. Микола Костомаров: Віхи життя і творчості: енцикл. довід. / В. А. Смолій, Ю. А. Пінчук, О. В. Ясь. – К. : Вища шк., 2005. – 543 с.

Про М. Драгоманова – С.130-132.

«Український історичний календар – 96». – К., 1995. – 392 с.

Про М. Драгоманова – С.271-273.

Федченко П. М. Михайло Драгоманов: життя і творчість / П. М. Федченко. – К. : Дніпро, 1991. – 362 с.

Хорошевський А. Ю. Проект «Україна». Галерея національних героїв / А. Ю Хорошевський. – Х. : Бібколектор, 2012. – 410 с.

Про М. Драгоманова – С.173-175.

Шаповал Ю. Держава : ілюстр. енцикл. України / Ю. І. Шаповал. – К. : Балтія-Друк, 2008. – 159 с.

Про М. Драгоманова – С. 93. 

* * *

Андрущенко В. Три університети Михайла Драгоманова : [до 170-річчя від дня народження видатного вченого, мислителя, педагога, громадського діяча М. П. Драгоманова] / В. Андрущенко // Пам'ять століть. – 2011. – №5/6. – С. 269-275.

Апостол правди і науки : до 170-річчя від дня народження М. П. Драгоманова // Календар знаменних і пам'ятних дат : рек. бібліогр. довід. / Нац. парлам. б-ка України ; Кн. палата України. – К., 2011. – Т. 3. – C. 121-130.

Батаєва К. Проблема церковно-державних відносин у соціології релігії М. Драгоманова / К. Батаєва // Соціологія : теорія, методи, маркетинг. – 2015. – № 2. – С. 164-174.

Голобородько Я. Ю. Михайло Драгоманов: погляд на українську літературу /Я. Ю. Голобородько // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2011. – № 27. – С. 35-39.

Голобородько Я. Інтелектуальні портали Михайла Драгоманова / Я. Голобородько // Слово і час. – 2011. – № 9. – С. 3-15.

Голобородько Я. Подвижник «української ідеї»? : до 170-річчя від дня народження М. П. Драгоманова / Я. Голобородько // Вісник Національної Академії Наук України. – 2011. – № 10. – С. 49-61.

Горецький М. Михайло Драгоманов і В’ячеслав Чорновіл – провідні політичні публіцисти України / М. Горецький // Історія в школі. – 2015. – №5/6. – С. 21-25.

Дем’яненко Н. «Громадівський соціалізм» М. П. Драгоманова: еволюція поглядів, концептуалізація ідей / Н. Дем’яненко // Рідна школа. – 2016. – № 1. – С. 52-56.

Коляда І. Михайло Драгоманов – апостол правди і науки: (до 150-річчя наук. діяльності М. Драгоманова та 180-річчя заснування Нац. пед. ун-ту ім. М. П. Драгоманова) : біогр. науково-популярний нарис / І. Коляда // Історія в школі. – 2015. – № 1/2. – С. 1-25.

Куценко Ю. Ю. Постать і спадщина М. Драгоманова в українській історіографії: стереотипи й канон / Ю. Ю. Куценко // Український історичний журнал. – 2015. – № 4. – С. 139-147.

Кучинський М. До питання про творчі взаємини М. Драгоманова з Т. Шевченком / М. Кучинський // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2010. – №12. – C. 2-5.

Лущак В. Михайло Драгоманов про «Українське хуторянство» / В. Лущак // Історія в школі. – 2015. – №5/6. – С. 19-20.

Моця О. Етнічний поступ українців у працях М. П. Драгоманова / О. Моця // Слов'янські обрії : зб. наук. праць. – К. : НБУВ, 2013. – Вип. 5. – С. 161-167.

Терзі О. С. Розвиток політичних прав і свобод у роботах М. Драгоманова / О. С. Терзі, О. О. Гудков // Наука Релігія Суспільство. – 2013. – № 1. – С. 119-123.

Третяченко Т. Портрети Михайла Драгоманова / Т. Третяченко // Слово і час. – 2011. – № 9. – С. 15-17.

Ушкалов Л. Що таке Україна у просторі й часі? : (відповідь Михайла Драгоманова) / Л. Ушкалов // Дивослово. – 2015. – № 2. – С. 53-58.

Ясь О. В. Порівняльно-історичний метод у дослідницьких практиках Михайла Драгоманова / О. В. Ясь // Український історичний журнал. – 2012. – № 2. – С. 133-158.

Ясь О. Український аташе в Європі : багатоликі відповіді Михайла Драгоманова / О. Ясь // День. – 2010. – № 167. – C. 11.

Інтернет-ресурси

Драгоманов Михайло Петрович [Електронний ресурс] // Вікіпедія – вільна енциклопедія : сайт. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Драгоманов_Михайло_Петрович. – Назва з екрана.

Драгоманов Михайло Петрович (1841-1895) [Електронний ресурс] // КНУ імені Тараса Шевченка : сайт. – Режим доступу: http://www.univ.kiev.ua/ru/geninf/osobystosti/dragomanov. – Назва з екрана.

Драгоманов Михайло Петрович: життя і творчість (30.09.1841 – 20.06.1895) : [віртуальна виставка] [Електронний ресурс] // Рівненська обласна універсальна наукова бібліотека : сайт. – Режим доступу: http://libr.rv.ua/ua/virt/70/. – Назва з екрана.

Кабінет-музей М. П. Драгоманова [Електронний ресурс] / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – Електрон. дані. – К., 2007-2016. – Режим доступу: http://www.dragomanov.npu.edu.ua/. – Назва з екрана.

Драгоманов Михайло Петрович – учений, політик, публіцист. До 170-річчя від дня народження [Електронний ресурс] // Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» : сайт. – Режим доступу: http://kpi.ua/dragomanov. – Назва з екрана.

Драгоманов Михайло Петрович : біографія [Електронний ресурс] // Відомі люди. Біографії : сайт. – Режим доступу: http://biographie.in.ua/blog/biografija_dragomanova_mikhajla_petrovicha/2012-11-08-324. – Назва з екрана.

До 170-річчя Михайла Драгоманова : Довідкові видання [Електронний ресурс] // Інтернет-Центр : сайт. – Режим доступу: http://internet-centr.dp.ua/pages.php?id=78. – Назва з екрана.

Міщук Р. С. Сторінки великого життя [Електронний ресурс] / Р. С. Міщук // ІЗБОРНИК : сайт. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/drag/drag24.htm. – Назва з екрана.

Драгоманов Михайло Петрович (1841-1895) [Електронний ресурс] // Київський національний університет імені Тараса Шевченка : сайт. – Режим доступу: http://www.univ.kiev.ua/ua/geninf/osobystosti/dragomanov/. – Назва з екрана.

Черкаська Г. Життя – вибух світла у лампаді [Електронний ресурс] / Г. Черкаська // UA Modna : Інформаційно-розважальна веб-платформа. – Режим доступу: http://www.uamodna.com/articles/zhyttya-vybuh-svitla-u-lampadi/. – Назва з екрана.

Титан. Михайло Драгоманов [Електронний ресурс] / Укртелефільм // ex.ua : сайт. – Режим доступу: http://www.ex.ua/17581077 ; https://www.youtube.com/watch?v=SLeL9-6Me0s. – Назва з екрана.

Михайло Драгоманов [Електронний ресурс] / Черкаська ЗОШ № 7. – YouTubeua : сайт. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=AuQ4eONoBhg. – Назва з екрана. 

Лариса Василевська