Одним з найдавніших видів народних промислів є ткацтво, історія якого сягає в далеку давнину.

Довгими осінніми та зимовими вечорами молоді жінки та дівчата збирались на вечорниці. У вільний від хліборобських клопотів час треба було багато встигнути, щоб навесні пишно прибрати до свята хату тканими килимками, скатертинами, ряднами, дівчатам – підготувати свій посаг, щоб рушниками обдарувати дружок і сватів. Селянинові потрібно було чимало різних тканин, адже кожний сам задовольняв свої потреби у виготовленні одягу, обладнанні житла. Тканини були важливою окрасою інтер'єру житла. Узорні рядна, покривала, килимки стелили на лави, постіль, підлогу, скатертинами вкривали столи, верети з поперечними малюнками вішали на стіни. Кожна родина мала багато рушників. Узорчасті, з яскравими орнаментами прикрашали інтер'єр, прості – використовувались для господарських потреб. У кожній хаті був ткацький верстат.

Ткацтво на Поліссі – це своєрідний ритуал. У день, коли ставилися кросна (а ткали, як правило, з ранньої весни до початку польових робіт), у хаті обов’язково палили, бо вологі нитки рвуться і по них погано ходить нит. Коли натягували основу, сторонніх у хату не пускали – щоб лихе око не зіпсувало роботу. А навивати і затикати кросна запрошували лише визнаних майстринь. Тут і досі побутує приказка: «Не дай мене, мати, заміж, там, де затикають, а дай там, де посередині тчуть».   

Ткацтво, як і вишивка, лишається найбільш масовим і улюбленим різновидом народної творчості на Рівненщині. У краї широко відоме ім’я Заслуженого майстра народної творчості України Ганни Леончук, яка розробила серію геометричних орнаментів, виготовляла килими, покривала, весільні рушники, серветки, народний одяг за поліськими мотивами. Відродила технологію старовинної «серпанкової тканини». Її розробки використовувалися на Дарницькому шовковому комбінаті та на Рівненському льонокомбінаті. 

Ганна Йосипівна Леончук народилася восени 1917 року у селі Каноничі, тепер Володимирецького району Рівненської області. Дар ткацтва передався їй у спадок від матері та бабусі. В ті роки українська тематика в цьому напрямі мистецтва не мала популярності, навіть більше – будь-яке поширення всього українського всіляко гальмувалося. Однак, дитяче захоплення переросло у справжню любов. Не було для дівчинки щастя більшого, як вимріяний нею самою барвистий узор витканий чи вишитий. Згодом почала надавати перевагу ткацтву перед вишивкою. Пізнавши смак творення, так і не розлучилась Ганна Йосипівна із самобутнім ткацьким мистецтвом. Через усе своє життя пронесла кольори радості і добра. Сонячну красу рідного краю, яку запам’ятала з дитинства переносила на полотно. А дитинство дівчинки пройшло у мальовничому поліському куточку – на хуторі неподалік від села Каноничі. Коли постало питання про переселення, переїхали до Володимирця. Так у міській квартирі з’явився незвичайний «новосел» – ткацький верстат, який ще довго вірою-правдою служив не лише своїй господині, а й людям.

Життя є життя – з його буденністю, якимись неполадками, негараздами та щоденною невідкладною, суто жіночою роботою. Вистачало її і в Ганни Йосипівни – сім’ю мали величеньку з Іваном Григоровичем. Та діти були опорою, підтримкою батьків, допомагали з буднів робити свято, як би не стелились їхні стежки-дороги. Кожна, до того ж, перейняла краплину маминого таланту, її прихильності до всього прекрасного. Бо була ця жінка дійсно незвичайною – в житті, у побуті, в родині. Чуйна, уважна до чужого болю, усю свою материнську любов віддавала донькам Стені, Вірі, Тані та Іринці. Допомагала долати їхні невдачі та прикрощі, щиро раділа й успіхам у школі, і першому коханню і певним набуткам у праці. Тож, доньки з теплотою і ніжністю згадують мамину веселу, гарну вдачу, не лише справді золоті руки, а й золоте серце, яке так багато увібрало в себе і так рано перестало битися. Ганна Йосипівна була закохана у красу, і біля їхньої хати на хуторі цілісіньке літо радувала барвиста веселка квітів. Найбільше було жоржин – різних сортів, кольорів, відтінків. Жінка пестила їх, доглядала, як дитину.

Як би не складалось життя, дуже любила співати українські пісні, знала їх багато і дітям передавала. А ще у всі часи у сім’ї дотримувалися народних звичаїв і традицій, вірили в Бога, в добро.

Вперше Ганна Леончук насмілилася показати широкому глядачеві свої роботи у 1959 році. З тієї пам’ятної виставки її ім’я стало відомим на всю Рівненщину, а згодом – і всій Україні. У 1966 році у м. Києві відбулася перша персональна виставка її робіт.

Більше тридцяти років віддала Ганна Йосипівна ткацтву. Своєрідні сходинки її росту позначені численними відзнаками, нагородами, подарунками та званням лауреата – не лише районних та обласних виставок, а й республіканських, всесоюзних. Стала майстриня й лауреатом обласної комсомольської премії імені Миколи Максися.

Вона перша на Рівненщині отримала почесне звання «Заслужений майстер народної творчості Української РСР» у 1966 році. Була нагороджена двома золотими медалями та ювілейною Ленінською.

Не багато літ накувала зозуля. 18 грудня 1979-го, на 62-му році, обірвалося життя прекрасної людини, матері, трудівниці. Багато задумів лишилися нереалізованими, та й те, що встигла створити Ганна Йосипівна – це скарб, неоціненна спадщина не лише для її нащадків, а й для кожного, хто закоханий у красу і справжнє мистецтво. 

Вироби умілих рук зайняли почесне місце в музеях України, Білорусі, Росії, Польщі і Болгарії. Живуть і радують зір, зігрівають серця ткані рушники, переливаються барвами дозріваючого житнього колосся, синьооких волошок, жовтогарячої осені килими й накидки, покривала, скатертини й серветки, корсети, сукні… Всі ці речі вражають колоритністю, сонячними візерунками, справжньою фантазією.

З експозиції Рівненського обласного краєзнавчого музею

У серпні 2007 року засновано обласну премію імені Ганни Леончук за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини.

Премія присуджується щороку, починаючи з 2012 року. Нагорода присуджується фольклористам, етнографам та народним умільцям, які популяризують етнокультурну спадщину Рівненщини. Грошова винагорода складає 5 тисяч гривень.

На честь Ганни Йосипівни Леончук у Володимирці названо одну з вулиць, а на будинку, де вона колись жила, висить меморіальна дошка.

З її творчістю можна ознайомитися у фондах Володимирецького краєзнавчого музею, Рівненського обласного краєзнавчого музею, Київського музею українського народного мистецтва та Національного музею Народної архітектури та побуту НАН України.

З фондів Рівненського обласного центру народної творчості

Ткані роботи майстрині активно використовують для участі у різних проектах, урочистостях і святах: творчі звіти майстрів мистецтв і художніх колективів Рівненської області (Київ); «Весняний передзвін Погоринського краю» (2004), «Пісні бурштинового краю» (2009).

Виставка майстрів мистецтв «Рівненщина – 70 років». 2009

Рушник, народне вбрання. Минуле і сучасне. Рівне 2016

Мистецтво одного села Каноничі. 2008

Творчий звіт майстрів мистецтв і художніх колективів Рівненської області. Київ 2009

Ось так, напевно, і треба жити – добрим серцем та талановитою душею надихати своїх сучасників і нащадків. Бо, що б не говорили, краса – дар вічний. Можливо, лише їй дано врятувати цей неспокійний світ.

(У тексті використано публікації Є. Хутки, О. Стельмащук, Л. Поліщук)

Публікації про життя і творчість Ганни Леончук

Бадовський В. Д. Володимирець / В. Д. Бадовський, С. Ю. Вайнер // Історія міст і сіл Української РСР. В 26 т. Ровенська область / за ред. В. М. Кулаковського. – Київ, 1973. – С. 66, 156.

Виткалов С. В. Культурно-мистецька Україна в регіональних вимірах : митці, худож. колективи та організатори культ.-мист. життя краю : монографія / С. В. Виткалов. – Рівне : Дятлик М., 2014. – С. 126, 128, 323, 329, 334.

Виткалов С. В. Рівненщина: культурно-мистецький потенціал в парадигмах сучасності : монографія / С. В. Виткалов. – Рівне, 2012. – C. 228, 266, 268, 321, 326, 352, 353, 392.

Дудар О. Т. Художнє ткацтво Полісся / О. Т. Дудар // Народні художні промисли України : зб. наук. праць. – Київ: Наук. думка. – 1979. – С. 69-78.

Закалюк К. Веселка на полотні / К. Закалюк // Культура і життя. – 1973. – 5 квіт. – С. 2.

Кара-Васильєва Т. Художнє ткацтво / Т. Кара-Васильєва // Кара-Васильєва Т. Декоративне мистецтво України ХХ століття. У пошуках великого стилю / Т. Кара-Васильєва, З. Чегусова. – Київ : Либідь, 2006. – С. 104.

Кара-Васильєва Т. В. Творці дивосвіту / Т. В. Кара-Васильєва. – Київ : Рад. школа, 1984. – С. 23.

Каталог виставки робіт народної творчості / ред. М. О. Хромих. – Ровно, 1981. – С. 5, 15.

Лащук Ю. Ткацтво та килимарство / Ю. Лащук // Лащук Ю. Народне мистецтво українського Полісся / Ю. Лащук. – Львів : Каменяр, 1992. – С. 42-57.

Леончук Ганна Йосипівна // Декоративно-прикладне мистецтво Рівненщини : колект. монографія / упоряд. і наук. ред. – проф. В. Г. Виткалов. – Рівне : ПП ДМ, 2010. – 224 с.

Пінчук В. М. Леончук Ганна Йосипівна / В. М. Пінчук, В. В. Коцар // Енциклопедія сучасної України. Т. 17. – Київ, 2016. – С. 91-92, 427.

Поліщук Л. Золоті кросна її долі / Л. Поліщук // Володимирецький вісник. – 2002. – 11 груд. – С. 3.

Розгон С. Будьмо щедрими на добрі діла [про увічнення пам’яті видат. землячки, Заслуж. майстра нар. творчості України Ганни Леончук і відкриття мемор. дошки на будинку в якому жила і працювала майстриня] / С. Розгон // Нова Волинь, 2004. – 4 берез. – С. 6.

Скібчик С. Цими іменами гордяться : [у селі Каноничі, що на Володимиреччині, народилися люди, відомі своїми справами далеко за межами Рівненщини] / С. Скібчик // Вісті Рівненщини. – 2015. – 8 трав. – С. 12.

Стельмащук О. «Вічний революціонер» з Володимиреччини / О. Стельмащук // Володимирецький вісник. – 2014. – 20 берез. – С. 15.

Столярчук Б. Леончук Ганна Йосипівна / Б. Столярчук // Столярчук Б. Митці Рівненщини : енцикл. довід. – Вид. 2-ге, доп. й перероб. – Рівне : О. Зень, 2011. – С. 180.

Тишкевич Р. Мистецтво вишивки Рівненського Полісся / Р. Тишкевич // Етнокультурна спадщина Полісся. Вип. V. – Рівне, 2008. – С. 18-31.

Тишкевич Р. Ткацтво Волинського Полісся / Р. Тишкевич // Успадкування та популяризація історико-культурного надбання Волинського Полісся : матеріали наук.-практ. конф. / упоряд. Л. Сніжко. – Рівне : Волин. обереги. – 2016. – С.24-32.

Хутка Є. Все залишається людям [у Володимирці відкрито мемор. дошку пам’яті Заслуж. майстра нар. творчості України Ганни Леончук] / Є. Хутка // Володимирецький вісник. – 2004. – 21 лют. – С. 1.

Хутка Є. Слід на землі і в серці [про талановиту ткалю з Володимирця, Заслуж. майстра нар. творчості України Г. Й. Леончук] / Є. Хутка // Володимирецький вісник. – 2004. – 14 лют. – С. 1.

Шевчук С. Творчість Ганни Леончук / С. Шевчук // Зміна. – 1988. – 8 берез. – С. 2-3.

Шевчук С. І. Щедрий талант / С. І. Шевчук // Народна творчість та етнографія. – 1975. – № 1. – С. 100-101.

Інтернет-ресурси

Леончук Ганна Йосипівна [Електронний ресурс] // Вікіпедія – вільна енциклопедія : сайт. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Леончук_Ганна_Йосипівна. – Назва з екрана.

Положення про обласну премію імені Ганни Леончук за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини : розпорядження голови Рівнен. обл. держ. адміністрації 26.10.2012 № 608 [Електронний ресурс] //  Млинівська районна державна адміністрація : сайт. – Режим доступу: http://www.rv.gov.ua/sitenew/mlynivsk/ua/catalog/item/3367.htm. – Назва з екрана.

Тишкевич Р. К. Етнографічна спадщина Рівненського Полісся [Електронний ресурс] / Р. К. Тишкевич // Історична Волинь : сайт. – Режим доступу: http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&view=article&id=1550:------&catid=27&Itemid=17. – Назва з екрана.

Про обласну програму збереження, відродження і розвитку народних художніх промислів на  період до 2010 року : рішення Рівненської обл. ради 7 скликання [Електронний ресурс] // Рівненська обласна рада : сайт. – Режим доступу: http://oblrada.rv.ua/documents/rishennya/7_sklikannya.php?SECTION_ID=36&ELEMENT_ID=2040. – Назва з екрана.

Довгими осінніми та зимовими вечорами… : реферат [Електронний ресурс] // Методичний портал на українській мові : сайт. – Режим доступу: http://ukrref.com.ua/?id=MTE0MzU%3D. – Назва з екрана.

При підготовці віртуальної виставки використані матеріали з фондів Рівненського обласного центру народної творчості.

Анжела Хамедюк