Віртуальні виставки

Історія одного рівнянина. Архітектор Борис Андрєєв
21.02 2015 | Прочитано: 4985


 

Історія одного рівнянина. Архітектор Борис Андрєєв

 

«Лише вражаючі творіння рук людських можуть
із покоління в покоління дарувати нам наснагу» 
Олег Трофімчук, архітектор

 

Коли один мудрець висловився, що майбутньому людей більше всього загрожує діяльність спеціалістів, то він, напевне, менше всього мав на увазі фахівців архітектури. Адже справжні архітектори – це професійні творці зручного простору для життєдіяльності суспільства, який поєднує минуле з майбутнім.

Загальновідома істина, що культура – це дзеркало суспільства, його економічного, правового стану, застигле дихання часу. Вона фіксує на довгі роки цей стан, як штучно створене середовище для проживання та функціонування людей. Вивчаючи архітектуру всіх часів, ми відчуваємо пульс того часу, його суспільні рухи, державну структуру, економічні можливості, пріоритети. Перед нами постають велич палаців, грандіозність інженерних споруд, повсякденність житла, гра силуетів, взагалі всього, що оточувало й оточує людину, що створювало середовище, архітектуру, – добру чи погану. Мабуть, у кожному місті серед архітектурних пам'яток є оригінальні композиції, які викликають інтерес, дивують своєю помпезністю, вишуканістю або офіційною строгістю. І не знайти людину, яку б не підкорювали склепіння арок, мости з давніми фрагментами, вежі і, звичайно, купола, яким приписують магічні властивості. Краса і функціональність архітектури – це не тільки естетика, але і запорука комфортного способу життя. Місто можна сміливо ототожнювати з жінкою, котрій, поруч із неповторним шармом, притаманний природний потяг до віяння моди. Ну, а архітектору в цьому аспекті справедливо відведено збірну роль кутюр’є, косметолога, візажиста, які роблять наше місто привабливим і красивим. Архітектори створюють міста, дають життя вічності.

Порівняймо вчорашній день нашого міста із сьогоднішнім. На фотоархівних матеріалах – Рівне: криві немощені вулички, що висихали тільки в пекучі літні дні; хати – не будинки – з глухими віконцями-щілинами; на вулицях між підводами і людьми – собаки, гуси, свині… Ще порівняно недавно в нашому місті найпомітнішими спорудами були тюрма, собор і костел, а вся «індустрія» міста була представлена трьома млинами, кількома дрібними майстернями, цегельним та пивоварним заводами. 

Яким наше чудове місто буде через років п’ять? Десять? Двадцять? Про це вже дізнаються наші нащадки.

Кожна будівля в нашому місті має не лише свого власника. Мають споруди і своїх авторів. Адже хтось їх проектував, зводив стіни. Пам'ятками архітектури судилось стати не всім із них. В повсякденному житті нас оточують будівлі, без яких ми вже не уявляємо собі Рівного. Це і обласна наукова бібліотека, і міський стадіон Авангард, або, скажімо, будинок по вулиці Соборній, 262, де знаходиться гастроном Рівне. Поруч з центральним універмагом, по тій же Соборній, розміщений під № 15 житловий будинок, на першому поверсі якого діють рівненська фотогалерея, кафе, відділення банків… Всі ці споруди різні і за призначенням, і за стилем виконання. Не належачи до пам'яток архітектури, вони давно вже стали пам'ятками нашої, тепер вже минулої радянської історії. Проектувала ці споруди, «прив'язувала» їх до місцевості, обирала для них середовище одна і та й сама людина. Це архітектор Борис Андрєєв. В цьому році йому має виповнитись 108 років. Більше 65-ти із них пов'язані саме з нашим містом. 

Метою цієї віртуальної виставки – можливість згадати цю людину, зібрати воєдино всі згадки, відомості про цього рівнянина, який так багато зробив для нашого з вами міста і так несправедливо забутий в наші часи.

 

З чого все починалося…      

Зі статті О. Прищепи «Будівлі архітектора Андрєєва»
«Родом Б. Андрєєв походить з містечка Теофіопіль, що в колишньому Старокостянтинівському повіті Волинської губернії (нині Хмельницька область). Народився в 1907 році в родині начальника поштово-телеграфного відділення Павла Андрєєва. Сім'я була чималою. Окрім майбутнього архітектора, батьки виховували ще чотирьох синів і дочку. Підійшов час навчати дітей, а тут на перешкоді стала війна, революція. Та все ж всі молодші Андрєєви освіту здобули. Спочатку середню, навчаючись в Острозьких гімназіях (чоловічій і жіночій), а згодом і вищу. Завершував свій гімназійний курс Борис вже в Рівному. В 1925 р. він отримав свідоцтво про закінчення Рівенської російської приватної гімназії. Андрєєв-старший на той час змушений був змінити професію. Росіяни та українці польській державній машині для роботи на чиновницькій службі були не потрібні. Сім'я переїздить в Буду Грушевську, під Великі Межиричі, що поблизу Корця. Після закінчення гімназії Борис став перед вибором: йти в польську армію, чи продовжити навчання за межами Польщі. Він обрав останнє, висловивши тим самим своєрідний протест проти національної політики польських можновладців. А в 1927 р. молодий хлопець виїздить до Чехословаччини. Вступивши до Празького політехнічного інституту, обирає факультет архітектури і наземного будівництва. (Фото3)

Маленька Чехія у складі Чехословаччини в довоєнній Європі вела перед в тогочасній архітектурній науці. Тут випробовувались на практиці різні ідеї дуже поширеного на той час в будівництві стилю конструктивізму. Сама ж Прага створювала ту неповторну атмосферу, яка надихала майбутніх обранців професії містобудівничих будувати надійно, красиво, розкуто. Довоєнна Чехословаччина була прихильною до багатьох іноземців, в першу чергу – до своїх братів-слов'ян. Чимало українців, росіян, змушених після революції і громадянської війни емігрувати, знайшли тут притулок. Саме ця країна прийняла таких синів і дочок українського народу як Улас Самчук, Олена Теліга, Олег Ольжич. Чисельною була і російська громада в Празі, до якої належав студент Андрєєв. Вона і підтримувала його в нелегкі роки навчання, коли чехословацький уряд перестав надавати допомогу студентам-емігрантам».

Зі статті Світлани Калько «Борис Андрєєв – рівненський архітектор, якому радянська влада забороняла «надмірності»
«Вступив до Празького політехнічного інституту на факультет архітектури і наземного будівництва. Тогочасна Чехословаччина була прихильною до багатьох іноземців, насамперед слов'янського походження. Студент Андрєєв належав до російської громади Праги, яка підтримувала його матеріально, коли уряд країни перестав допомагати фінансово студентам-емігрантам. З дипломом інженера-архітектора і так званим «нансенівським» паспортом (з ініціативи норвезького дослідника Арктики Нансена такі паспорти видавалися Лігою Націй емігрантам, позбавленим прав громадянства у себе на батьківщині) восени 1936-го повернувся до Рівного».

Зі статті О. Прищепи «Будівлі архітектора Андрєєва»
«З дипломом інженера-архітектора і з так званим нансенівським паспортом в кишені восени 1936 року повернувся Борис Андрєєв в Рівне. З ініціативи норвезького дослідника Арктики Ф. Нансена такі паспорти видавались Лігою Націй всім емігрантам, хто був позбавлений прав громадянства у себе на батьківщині. В постійному проживанні на території Польщі Борису було відмовлено. Для Польщі він став чужинцем. Довгенько таки він курсував між Чехословаччиною і Польщею, продовжуючи візи на в'їзд і право проживання у себе вдома. Аж поки в квітні 1939 р. таки не отримав паспорт чужинця Польської держави. На той час він працював креслярем у Варшаві, і щоб провідати рідних на Рівенщині, змушений був попередньо узгоджувати свій приїзд з повітовою владою. Вільне перебування на території воєводств Віленського, Новогрудського, Поліського, Волинського, Львівського, Тернопільського, Станіславського, а також ряду повітів Білостоцького воєводства йому було заборонено».

 

Головпоштамт – перша архітектурна спроба 

Зі статті О. Прищепи «Будівлі архітектора Андрєєва»
«Шлях в обраній професії для Бориса Андрєєва розпочинався нелегко. На постійну роботу влаштуватись було практично неможливо. В 1936 р. в Рівному завершувалось будівництво поштамту (навпроти нинішнього ЦУМу), і молодий архітектор був допущений до розробки ескізів його інтер'єрів. Згодом, через родинні зв'язки влаштувався в бюро будівельно-проектних робіт інженера Сергія Неменського, головна контора якого містилась в Костополі. Бюро виконувало замовлення на проекти житлових і побутових будівель. Автором багатьох із них був Андрєєв. Проте його прізвище ніде не фігурувало. Всю документацію підписував сам С. Неменський».

У 1965 році за проектом Андрєєва було завершено реконструкцію головпоштамту – прибудовано приміщення по вулиці Міцкевича. Цокольна частина була облицьована рожевим гранітом, стіни – керамічною плиткою з розшивкою. Вікна третього поверху і колони центрального входу виділені поливаною коричневою плиткою. В будинку, крім пошти і телеграфу, було розміщено АТС.

Розроблений Андрєєвим інтер’єр центрального операційного залу колишньої рівненської головпошти, а нині 28-го поштового відділення, і досі радує око відвідувачів монументальністю та надійністю основних конструктивних елементів. Дарма що минуло вже багато років, як звідси виїхав поштамт, та багато рівнян 28-е відділення досі звуть головпоштою. Все – через місце розташування. Як кажуть, центральніше не буває.

З 1936-37 років до наших днів зберігся один із котеджів у селі Старомильськ поблизу Здолбунова, спроектованих Борисом Андрєєвим для чеської родини. Будинок зведено у новітньому для того часу стилі — конструктивізм. Оригінальний, із врахуванням максимуму комфортності, він і сьогодні може служити взірцем для індивідуального забудовника. Щоправда, нині він «обріс» усілякими прибудовами. Але впізнати руку талановитого зодчого все ж таки можна.

 

Період Великої Вітчизняної Війни 

Лише у 1939 році у 32-річному віці Борис Андрєєв нарешті отримав можливість цілком присвятити себе улюбленій справі. Проте усі плани порушила Друга світова війна.

Зі статті О. Прищепи «Будівлі архітектора Андрєєва»
«Щойно восени 1939 р. Андрєєв отримав постійну роботу в Рівенському міськжитлоуправлінні, як незабаром Друга світова війна докотилась і до Рівного. За часів німецької окупації влаштувався на роботу в технічний відділ гебітскомісаріату. Він містився по сучасній вулиці 16 липня (у теперішньому будинку міграційної служби на вулиці 16 Липня, 6). Технічної роботи було небагато, у вільний час Борис займався малюванням. З вікон його контори проглядався Свято-Воскресенський Собор. Саме його і обрав Андрєєв об'єктом своїх художніх уподобань. З упевненістю можна сказати, що саме в такому ракурсі, як його змалював Андрєєв, більше собор не малював ніхто. Графічна робота Андрєєва була готова до розмноження. Бажаючого взятись за цю справу не знайшлося. А шкода, могла б вийти чудова поштова листівка».

Про цей період життя архітектора, мабуть, так само мало відомо.

 

Післявоєнний період 

2 лютого 1944 року німці залишили Рівне, та все ж і по весні, і влітку 1944 р. піддавали його нищівним авіаційним бомбардуванням. Вони завдали місту величезної шкоди. На вулицях і площах обласного центру скрізь були купи цегли, заліза, згарища, воронки від бомб, коробки зруйнованих будинків, повалені телеграфні стовпи. Місто залишалось без світла, зв’язку, води. Але люди не занепали духом. Довго ще після війни довелось рівнянам заліковувати її рани. Організовувались недільники, суботники, під час яких очищалися від завалів вулиці й майдани, впорядковувались двори, сквери, парк культури, стадіон. Дедалі місто набирало кращого вигляду, відбудовувалися старі приміщення, розгорталося спорудження нових будинків. З 1949 року в Рівному почалося будівництво багатоповерхових будинків. Тільки за перші три післявоєнні роки було споруджено 12 нових, відновлено й відремонтовано 242 будинків. В 1951 році на місці спаленого фашистами в роки війни залізничного вокзалу був збудований новий. Вулиці вкривалися асфальтом, обсаджувалися деревами, з’явилися нові сквери. Асигнування на благоустрій міста щороку зростали. У 1956 році Рада Міністрів УРСР затвердила розроблений «Діпромістом» генплан Рівного, і розпочалась реконструкція центральної частини обласного центру, вулиці Ленінської, Набережної, Кузнєцова, Московської та проспекту Миру. Як найбільш економічний у будівництві, за основний тип житлового будинку був прийнятий п’ятиповерховий. Забудова в основному проводилася за типовими проектами. У будівництві утверджувались художні принципи, властиві для радянської архітектури того часу. Естетичні проблеми стали вирішуватися новими архітектурними прийомами і засобами. Важливе значення набуває художньо-естетичний зміст і виразність архітектурних форм. В оздобленні фасадів, огорож балконів став ширше застосовуватися колір, що підвищувало архітектурно-художню виразність забудови. Облицювальна керамічна плитка світлих тонів у поєднанні з зеленню дерев і газонів прикрашає місто.

Серед тих, хто піднімав з руїн та прикрашав наше місто був і Борис Андрєєв. Він уник долі інженера з «Холодного літа 1953-го», не потрапив до табору і не був розстріляний більшовиками. З 1944-1947 Борис Андрєєв працює начальником проектної контори облкомунпроекту міста Рівного, яка з часом перетворюється у «Діпромісто».

Зі статті Світлани Калько «Борис Андрєєв – рівненський архітектор, якому радянська влада забороняла «надмірності»
«Як не дивно, але Андрєєву вдалося уникнути повоєнних репресій і він був одним з перших професійних архітекторів, які піднімали Рівне з руїн. Зокрема за його проектом відбудовували старе приміщення нинішньої школи №15 на вулиці Пушкіна, міської лікарні на вулиці Драгоманова, 9… У 1950 році за проектом Андрєєва на місці розбомбленого приміщення міського театру Зафрана на теперішній вулиці Петлюри зведено будівлю «Облпроекту», – нині Народний дім». На першому поверсі його розмістилось обласне товариство «Знання».

Зі статті Олега Трофімчука «Милуєшся Рівним – згадуєш «Діпромісто»
«Історія філії «Діпромісто» починає свій відлік від проектного відділу облкомунгоспу, потім це був «Облсільпроект», згодом – «Облпроект». Першим головним архітектором організації був Борис Павлович Андреєв. Рівняни повинні пам’ятати перший центральний гастроном на розі вулиць теперішньої Соборної і Шевченка. Свого часу це була гордість Рівного. Відродження міста йшло від цього об’єкта».

 

Гастроном «Рівне» – студентський проект Андрєєва і гордість міста 

Зі статті Олени Прищепи «Будівлі архітектора Андрєєва»
«В 50-60-і роки Б. Андрєєв працював головним архітектором Облпроекту м. Рівного, Облсільміськпроекту, а згодом, аж до виходу на пенсію в 1972 р. – начальником архітектурно-планувальної майстерні Рівенського Облпроекту. Це був найбільш плідний період його творчого життя. Саме тоді і з'явились в Рівному будівлі, про які вже йшла мова на початку цієї публікації. В 1947-48 роках – житловий триповерховий будинок на 46 квартир на центральній вулиці міста (нині Соборна, 262). На першому поверсі цього будинку розмістився центральний гастроном (нині гастроном Рівне)».

Зі статті Світлани Калько «Борис Андрєєв – рівненський архітектор, якому радянська влада забороняла «надмірності»
«У 1948 році тодішню центральну вулицю міста Сталіна (нині Соборна) у районі центрального продовольчого ринку прикрасив триповерховий житловий будинок з ротондою на даху. На ній досі зберігається напис «гастроном Ровно» – чи не єдиний, де місто названо ще на радянський лад. А на першому поверсі й справді розмістився перший у Рівному центральний гастроном. Попри внесені за понад піввіку численні «поправки», ще й досі притягують погляд оригінальної конфігурації вікна, оздоблені наличниками, що імітують масивну кам'яну кладку, пілястри, декоративний ліхтар у вигляді ротонди з колонами, що завершує будівлю. Ця споруда була гордістю повоєнного міста. Ідею такого оздоблення Андрєєв узяв із свого власного студентського курсового проекту. Небаченим для тогочасного Рівного був й інтер'єр магазину: великі прозорі вітрини, окремі для кожного відділу, простора зала з колонами і високою стелею, яскраві великі люстри, плитка на підлозі та візерунчасте оздоблення на стінах. Кілька десятиліть гастроном був єдиним у місті — і за асортиментом, і за зовнішнім виглядом – торговим закладом такого масштабу. Нині його внутрішній вигляд змінився невпізнанно».

Борис Андрєєв на той час мав відношення до багатьох будівель, які відновлював та проектував. За його проектом був зведений житловий будинок навпроти гастроному «Ровно», який називали «обкомівським», бо оселялися там працівники апарату обласного комітету партії. Серед інших – готель «Рівне» (пл. Театральна), кіноестрада у міському парку ім. Шевченка (1949 р.). В деяких документах згадується будиночок на вулиці 16 Липня, який начебто має відношення до Бориса Андрєєва, але який з часом постраждав від невдалої реставрації, за словами деяких сучасних архітекторів.

 

Будинок по вул. Соборна, 15 

Зі статті Світлани Калько «Борис Андрєєв – рівненський архітектор, якому радянська влада забороняла «надмірності»
«На 50-60-ті роки, коли Борис Андрєєв працював головним архітектором «Облпроекту», якраз і припадає найбільш плідний період його творчості. Саме тоді з'явилися у Рівному будівлі, які й донині є окрасою нашого міста. За одну з таких архітектор мало не поплатився. Йдеться про 100-квартирний житловий будинок з аркою на Соборній, 15, що поруч з «Екомаркетом», зведений у першій половині 50-х років. Навіть ескізи ліпнини з українськими етнічними елементами, що прикрашає фасад будинку, архітектор розробляв власноруч. Хоча будувати так тоді було небезпечно. Постанова «Про боротьбу з надмірностями в архітектурі», прийнята у 1954 році, могла перекреслити все задумане. А за так звані «надмірності» запросто можна було потрапити до списку «ворогів народу». Аби отримати дозвіл на зведення цього будинку у спроектованому Андрєєвим вигляді, йому довелося їхати до Москви».

Будинок було облицьовано силікатною цеглою з вкрапленням бетону, декоративними деталями. Перший поверх було опоряджено рустамі з бетонних плит під фактуру скола. Вікна другого поверху оформлені важкими наличниками, які зв’язують його з цокольною частиною. Сандрики поставлені на масивні кронштейни, виділяють третій поверх. Над вікнами четвертого поверху в техніці сграфіто виконано орнаментальний двохкольоровий фриз. Увінчує споруду масивний карніз. Чотири еркери і арка на два поверхи в центрі надають будинку симетрії. Цей будинок – своєрідна данина часу, коли захоплювались архітектурними надмірностями. Збудований в стилі соцреалізму, він і на сьогодні вигідно вирізняється поміж іншими будівлями в центральній частині міста.    (Фото 14, 15, 16)

 

Соборна, 11 (Головний корпус НУВГП)

Немало попрацював Борис Андрєєв над створенням проекту головного корпусу Національного університету водного господарства та природокористування (НУВГП). Зовнішній вигляд споруди на вул. Соборній, 11 – це кінцевий  результат у задумі архітектора. Спочатку тут планувалося розмістити Ровенську вищу партійну школу. Рішення стосовно самої будівлі архітектор прийняв не відразу. Постановою ЦК КПРС та Ради міністрів СРСР «Про усунення надмірностей в проектуванні і будівництві» (від 4 листопада 1955 р.) було перекреслено тьму ідей митців від архітектури. Проте «будинок із левом» так і залишився нетиповим в ряді типових  новобудов того часу. Грандіозні плани Кремля гальмувала, властива плановій економіці, відомчість, підсилена нещодавнім розширенням самостійності міністерств. То ж, аби завершити будівництво «Ровенської вищої партійної школи», яку спроектував архітектор Борис Андрєєв, потрібно було вносити корективи чи не в усе, багато що спрощуючи згідно вимог чиновників із установи по нагляду і контролю будівництва. У 1959 році змінився господар у цій прекрасній будівлі. Ним став Український інститут інженерів водного господарства.

Головний корпус інституту має красивий фасад, який відповідає цьому виду споруд. Цоколь поверху облицьовано гранітними плитами, фактура скола, інші поверхи будинку облицьовані білою керамікою. Споруда має актовий зал на 500 місць, зручні для навчання аудиторії, два лекторія на 120 місць кожний, музей історії вузу, кабінети, адміністративні приміщення.

Багато часу попрацював архітектор над сходами до будівлі. Спочатку був варіант, в якому сходи не завертали на нижній рівень до лева, а спрямовувалися під прямим кутом. Внизу у просторі між сходовими маршами – міні-басейн з кам’яними лавами обабіч та чашами-клумбами. Міні-басейн наповнювався би через злив із нависаючої половини чаші, куди лев зі своєї пащі вивергає струмінь води... Те, що у будівлі буде розміщено вищий навчальний заклад, угорі на фасаді над вхідними дверима красномовно засвідчує ліпна емблема.

Зі статті Єви Філіпович «Доля знає, кого обирає!»
«Думки автора проекту більше крутилися навколо оформлення входу, адже люди частіше дивляться перед собою та під ноги, аніж піднімають погляд вище третього поверху. То ж яким буде «ґанок» – дуже хвилювало Андрєєва. В малюнках архітектор подавав його, як стилізований трон для Лева – солярного символу Сонця. Пафосно, але в часи Радянського Союзу навколо компартії, як навколо Сонця, крутилося все!

Чому ж архітектор Борис Андрєєв обрав для оздоби входу саме лева? Яка ідея заволоділа розумом митця, що він мав на увазі? Бачені мною варіанти малюнків підказують, що думка архітектора все виважувала до деталей, проте лев був присутнім фактично на кожній сторінці. В кінцевому результаті левова паща так і залишилась відкритою, але із неї не б’є струмінь води, як задумувалось на початках. Відмова від глибинного змісту задуму, або його переміна, без наслідків не залишилась. Практика доводить, що перше враження, перша думка, перша ідея – правильні, або ж істинні...

Публічне місце без джерела чи фонтану не дуже приваблює люд для масових зібрань. Хіба що задля нагальної необхідності і то – ненадовго. Натомість роззявлена паща лева стала символізувати рик, вселяючи усім страх і повагу перед владою, яка ототожнювалася із «керівною і спрямовуючою рукою». Феодально-соціалізована тоталітарно-партійна диктатура мала потребу в постійному поповненні армії бійців ідеологічного фронту. Для цього їх і збиралися готувати в новозбудованій вищій партійній школі.

Щодо зовнішності самого лева митець вдався до мови символіки. Напівоб’ємне зображення частини голови в частковому обрамлені гриви означає лева, який народжується і тимчасову недосконалість. Натяк більш, ніж прозорий!!! Будь-який навчальний заклад у кінцевому результаті випускає не фахівців, а лише ...заготовки «під щось». За великим рахунком – дає базову освіту. І тільки життя довершує процес перетворення фахівців у професіоналів певного рівня...

Лев на головному корпусі вже понад півстоліття є ангелом-охоронцем «водника», хоча і призначався, як оберіг, для інших. «Інші» уже давно на звалищі історії. То ж доля знає, кого обирає, і завжди прихильна до своїх обранців!»  

 

Стадіон «Авангард»

Борис Андрєєв дуже шкодував, що не все задумане ним, втілилось так, як передбачали його проекти. Так у 1969 році на День Будівельника у Рівному відкрився міський стадіон «Авангард» на 20 тисяч глядачів, над проектом якого він працював. Частина стадіону була розміщена на місці зруйнованого палацу князів Любомирських. Під трибунами були влаштовані приміщення, які використовувалися для заняття боксом, легкою атлетикою, фехтуванням та ін. Центральна частина трибуни була виділена для гостей. Вона мала перекриття з панелей-складок з виносом 12 метрів. Але, на жаль, будівництво було проведено без врахування його зауважень, і з часом стадіон почав руйнуватися від ерозії.

 

80-ті роки XX ст. 

В 1950 роцi було завершено вiдбудову зруйнованого вiйною господарства Рівного. А 60-80-тi роки стали перiодом iнтенсивного зростанння та розбудови мiста, в результатi чого кардинально змiнилося його обличчя. Збудовано новi житловi квартали в центрi, з'явилися новi мiкрорайони. Споруджено немало закладiв освiти, науки, культури. У 60-ті роки у місті було завершено будівництво Рівненського музично-драматичного театру ім. М.Островського.

В історії міста можна виділити умовно два періода, коли місто почало по-справжньому розвиватися. Найбільш динамічно місто будувалося на початку 80-х років – почалася забудова вулиці Паризької комуни (нині Дубенська) та початок масштабної забудови північних мікрорайонів. Але це було будівництво за типовими проектами: на кожний вбудований магазин, на кожен індивідуальний об’єкт потрібно було отримати дозвіл на його розробку в Києві або Москві, інакше об’єкт не фінансувався. Були дуже великі обмеження. Підрядники не завжди були зацікавлені у розробці якихось архітектурних деталей. Було багато нормативних документів із різними заборонами. Один з них – «Об экономном использовании строительных материалов в гражданском строительстве» – особливо пресував творчу фантазію місцевих зодчих. Лиш обмеженими засобами (деякі корективи в плані, стрибки по вертикалі, трошки кольорів) вдавалося досягти певної виразності новобудов. Тільки аж у 90-х роках з’явилися творчі елементи в архітектурі.

У цей період архітектор Борис Андрєєв продовжує плідно працювати. В 1980 році, продовжуючи роботу і після виходу на пенсію, він виграє конкурси на кращі житлові та цивільні споруди. Андрєєв мав відношення до забудови вулиці Тольятті (зараз Кавказька – сторона, яка навпроти приміщення облдержадміністрації), яка була спроектована під його керівництвом. Продовжували цю справу далі архітектори  Климентина Гуменюк і Антоніна Кошицька. Борис Андрєєв разом з архітектором Гуменюк працював над проектами мікрорайону Льонокомбінату. 

 

Обласна універсальна наукова бібліотека 

У 1980 році Борис Андрєєв виграє конкурс в черговий раз. А саме – за високу якість прив'язки проекту обласної наукової бібліотеки на 500 тисяч томів по вулиці Короленка, 6. Мабуть це була остання робота архітектора.

Вже у серпні 1981 року бібліотека отримала нове чотириповерхове приміщення площею 5 тис. кв. метрів у центрі міста, завдяки чому з'явилася можливість впровадження сучасної структури обслуговування читачів. Були організовані нові відділи та сектори. Сама будівля на той час мала незвичний вигляд. Гарні й широкі сходи, високі до підлоги вікна, просторі холи, які можна було використовувати за різними призначеннями, затишні читальні зали. Окрасою будівлі були балкони і, звичайно, високий купол. Завдяки йому приміщення бібліотеки могло слугувати концертним майданчиком. Все було продумано до дрібниць, але як завжди – не все було зроблено. Напевно, на все є свої причини… Але, все ж таки, місто поповнилось ще однією стильною на той час будівлею. Багато мешканців Рівного, хто поодиноко, хто в кампанії друзів, хто з дітьми, знаходили щось цікаве і нове для себе. Що й казати, в певному сенсі центр міста дійсно став приємним місцем відпочинку рівнян.

 

І на завершення… 

Борис Андрєєв прожив 90 з лишком років. Його не стало у 1999 році. Все своє життя він присвятив нашому чудовому місту – не лише містобудуванню, а й вихованню молодих проектувальників, архітекторів.

За своє довге життя архітектор зібрав цікавий домашній архів. Зібраний ним матеріал стосується не лише життя окремої людини. Архів Андрєєва – це ціла епоха в історії нашого краю. Переданий сьогодні на зберігання до обласного краєзнавчого музею, опрацьований для наукового використання, цей безцінний дар з часом сам стане історичною пам'яткою.

Шкода, що не все задумане ним втілилось так, як передбачали його проекти. Багато з них на даний момент є невідомими для широкого кола наших городян з різних причин, як і багато будівель не мають своїх авторів. Він був членом Спілки архітекторів України. У 1985 році за багатолітню творчу діяльність і активну участь у роботі Спілки архітекторів Бориса Андрєєва відзначили Почесною грамотою. Декілька років тому міська влада спромоглася (за поданням обласного осередку Спілки архітекторів України, колективу філії «Діпромісто») віддячити обдарованому зодчому, увічнивши його ім'я в одній із вулиць житлового масиву на Макарова-Павлюченка-Вербовій.

Спроектовані ним будинки були, є й будуть надалі окрасою Рівного, його візитівками. Натомість деякі місцеві чиновники, причетні до сфери будівництва та архітектури, на запитання, чому не беруть за взірець будівлі Бориса Андрєєва, розбудовуючи, наприклад, історичний центр, запитують: «А хто це такий?». Значить, ще не все зроблено як для цього  талановитого зодчого, так і для міста в цілому. Але так приємно, коли нагороди вчасно знаходять своїх героїв…

Зі статті Світлани Калько «Борис Андрєєв – рівненський архітектор, якому радянська влада забороняла «надмірності»
«Якщо архітектура – це музика, застигла у камені, то сучасне архітектурне обличчя Рівного це, швидше, какофонія. До злагодженого й гармонійного «звучання», за незначним винятком, вона не дотягує… Нині, віддане на відкуп недолугих смаків і товстих гаманців, Рівне втрачає своє обличчя. Міські керманичі, які не втомлюються розказувати, як усе красиво у Європі, готові зрівняти із землею колоритні старі вулички з такими ж самобутніми будинками, перетворивши їх на банальні проспекти з черговими «манхеттенами». І ніяк не хочуть зрозуміти, що у Європі у старовинних кварталах навіть камінчик з бруківки є недоторканним. І туристів цікавлять не торгові центри, а саме такі історичні, притаманні тільки місцевій архітектурі й неповторні за своєю красою будівлі».

 

 

 

 

Використані джерела 

Прищепа О. Вулицями старого міста / О. Прищепа. – Рівне, 1997. – 154 с.

Столярчук. Б. Й. Митці Рівненщини : енциклопед. довід. / Б. Й. Столярчук. – Вид. 2-ге, доповн. і переробл. – Рівне : О.Зень, 2011. – 386 с.

Молчанов О. П. Ровно. Історико-архітектурний нарис / О. П. Молчанов. – К. : Будівельник, 1973. – 77 с.

Сирота І. Рівнезнавство : мала ілюстр. енциклопедія / І. Сирота. – Вид. 2-ге, випр. та доповн. – Рівне : Віртуальне місто Рівне, 2008. – 115 с.

Пащук І. Рівне 1283-2003. Історико-краєзнавча хроніка / І. Пащук. – Рівне : Овід, 2006. – 170 с.

Головна книгозбірня області : історія і розвиток. – Рiвне, 1997. – 89 c. 

Радянська Ровенщина : 1939 – 1959. – Л. : Кн.-журн. вид-во, 1962 – 430 с. 

Історія міст і сіл УРСР. Ровенська область. – К. : Інститут історії Академії Наук УРСР. – 1973 – 650 с. 

Поліщук Я. Рівне. Мандрівка крізь віки : нарис історії міста Рівне / Я. Поліщук. – 1998. – 196 с. 

Храбан А. Образ міста, змальований начальником управління містобудування та архітектури / А. Храбан // 7 днів. – 2004. – 5 листоп. – С. 10. 

Дем’янов В. Професія архітектора: падіння чи сходження? / В. Дем’янов // 7 днів. – 1996. – 23 листоп. – С. 5. 

Прищепа О. Будівлі архітектора Андрєєва / О. Прищепа // Вечірнє Рівне. – 1996. – 2 листоп. – С. 10. 

Комаровський В. Молодіє наше Ровно / В. Комаровський // Червоний прапор. – 1975. – 30 серп. – С. 4. 

«Діпромісто» єднаю минуле з майбутнім // Рівне-ракурс. – 2008. – 26 черв. – С. 6.

 

Інтернет-ресурси 

Прищепа О. Будівлі архітектора Андрєєва [Електронний ресурс] / О. Прищепа // Віртуальне місто Рівне : сайт. – Режим доступу : http://www.rivne.org/history/andreev.php. – Назва з екрана. 

Калько С. Борис Андрєєв – рівненський архітектор, якому радянська влада забороняла «надмірності» [Електронний ресурс] / С. Калько // ВСЕ: Сайт чесних новин. – Режим доступу : http://vse.rv.ua/istoriya/1418453016-boris-andrieiev-rivnenskiy-arhitektor-yakomu-radyanska-vlada-zaboronyal. – Назва з екрана. 

Філіпович Є. Доля знає, кого обирає! [Електронний ресурс] /Є. Філіпович // Національний Університет Водного Господарства та Природокористування : сайт. – Режим доступу : http://nuwm.edu.ua/university/muzej/novini/dolja-znaje-kogho-obiraje. – Назва з екрана. 

Історія одного рівнянина-європейця з нансенівським паспортом Ліги націй. [Електронний ресурс] // rivne1.tv : сайт. – Режим доступу : http://rivne1.tv/Info/?id=29804. – Назва з екрана.  

Архітектура у центрі Рівного: «кольоровий шок» [Електронний ресурс] // ОГО : сайт. – Режим доступу : http://ogo.ua/articles/view/2012-07-26/34568.html. – Назва з екрана. 

Ольховик О. Олег Трофімчук: «Милуєшся Рівним – згадуєш «Діпромісто» [Електронний ресурс] / записав О. Ольховик // Рівне-ракурс : сайт. – Режим доступу : http://rakurs.rovno.ua/5257. – Назва з екрана.

Мошняга Л. Рівненський поштамт збудували ще за Польщі [Електронний ресурс] / Л. Мошняга // 7 днів : сайт. – Режим доступу : http://7d.rv.ua/2013/07/18/це-моє-місто-16/. – Назва з екрана.

Калько С. Замість рівненської каси хворих – будинок суду [Електронний ресурс] / С. Калько // ВСЕ: сайт чесних новин. – Режим доступу : http://vse.rv.ua/istoriya/1412236338-zamist-rivnenskoyi-kasi-hvorih-budinok-sudu.html. – Назва з екрана. 

Бухало О. Так було. Борис Андрєєв – рівненський архітектор [Електронний ресурс] : відео / О. Бухало // Вконтакте : сайт. – Режим доступу : http://vk.com/videos20490457?z=video20490457_140631949. – Назва з екрана. 

Бухало О. Так було. Борис Андрєєв – рівненський архітектор: ч. 2 [Електронний ресурс] : відео / О. Бухало // costarostov : сайт. – Режим доступу : http://costarostov.livejournal.com/223161.html. – Назва з екрана.

 

Олена Кудіна



Коментарі (0)



усі виставки »
#1 #2 #3 #4 #5 #6

Книжкові виставки

  • з 1 по 15 жовтня

    «Менеджмент та маркетинг туризму в Україні»

    Відділ виробничої літератури ІІІ поверх

  • з 1 по 15 жовтня

    Виставка-пересторога «Сезон грибів – обережно!»

    Відділ виробничої літератури ІІІ поверх

  • з 1 по 31 жовтня

    Рівненщина у полум’ї Української народної революції (1917–1921 рр.)

    Краєзнавчий відділ IV поверх

  • з 1 по 15 жовтня

    Виставка-інсталяція «Її величність музика». До Міжнародного дня музики

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 1 по 31 жовтня

    Вільний книгообмін «Література польською мовою»

    Відділ абонемента ІІ поверх

  • з 1 по 31 жовтня

    «Популярні аудіокниги»; «Нові надходження художньої літератури»; «Книги письменників – лауреатів літературного конкурсу «Коронація слова»; «Письменники рідного краю»; «Нова періодика для дозвілля»

    Відділ абонемента ІІ поверх

  • з 1 по 20 жовтня

    Виставка-вернісаж «Золоте сузір’я українського живопису». До Дня художника

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 1 по 31 жовтня

    «Краща книга Рівненщини» (2010–2017)

    Краєзнавчий відділ IV поверх

  • з 1 по 31 жовтня

    «Блажен, хто може горіти …». До 120-річчя від дня народження Валер’яна Поліщука, українського письменника

    Краєзнавчий відділ IV поверх

  • з 3 по 10 жовтня

    «120 років від дня народження Луї Арагона, французького письменника, критика, громадського діяча»

    Відділ іноземної л-ри ІІІ поверх

  • з 4 по 31 жовтня

    «УПА: історія нескорених»

    Краєзнавчий відділ IV поверх

  • з 10 по 31 жовтня

    «Ніколаус Арндт (1928–2016) – засновник історичного товариства «Волинь» (Німеччина)

    Краєзнавчий відділ IV поверх

  • з 12 по 19 жовтня

    Коментована книжкова виставка «Демократія у правовому суспільстві» (у рамках тижня європейської демократії)

    Читальна зала IV поверх

  • з 15 по 31 жовтня

    «Ринок землі в Україні: реалії сьогодення»

    Відділ виробничої літератури ІІІ поверх

  • з 15 по 31 жовтня

    «Імре Кальман. Зоряні часи оперети». До 135-річчя від дня народження угорського композитора

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 15 по 31 жовтня

    «Ніколо Паганіні: віртуоз, масон, скрипаль диявола». До 235 річчя від дня народження італійського скрипаля, композитора

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 15 по 31 жовтня

    Виставка-інсталяція «Її величність музика». До Міжнародного дня музики

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 15 по 31 жовтня

    «Михайло Бойчук – основоположник українського монументалізму». До 135-річчя від дня народження українського живописця

    Відділ мистецтв ІІІ поверх

  • з 26 по 30 жовтня

    Виставка-довідка до Дня Незалежності Австрії

    Відділ іноземної л-ри ІІІ поверх



    Фотогалерея