(1938 – 1998)

«Місце в історії для кожного народу

визначається одним критерієм –

розвитком культури. І тільки твори

мистецтва, що залишаються в часі,

стверджують це місце».

(К. Литвин «Доповіді із нагоди Шевченківських свят». 1995р.)

Людина приходить у світ, щоб прожити своє життя. Прожити його серед людей, стверджуючи себе вчинками, ділами і всім, що вона може створити своїми руками та розумом. Людина ж, яка має в душі поклик творити прекрасне і йде за цим покликом усе життя, не зраджуючи йому, стає художником своєї справи, стає Митцем.

Костянтину Марковичу Литвину доля відвела 60. Він прийшов у мистецтво за покликом серця у цьому нестримному плині життя, сповнений неповторної краси пейзажів рідної природи, якої не перевершить ні один митець. Увійшов у малярство непоспішно, але впевнено, поєднуючи молодечий запал з розсудливим, свідомо-осмисленим творчим процесом.

Народився 10 вересня 1938 року в селі Коліївка Макарівського району, що на Київщині. В селянській сім’ї він був наймолодшим із трьох дітей. У тій хаті, що стояла край села, він вперше взяв до рук пензля і фарби, вперше намалював квітку, поле і своє рідне село. Тут зародилася любов до малювання і залишилася з ним назавжди.

Якщо Долею накреслено людині бути художником, то художником вона й стане. У повоєнний час, добуваючи свій хліб щоденною тяжкою працею, дорослі дивилися на малюнки хлопчика як на забаву. Так, це добре, що дитина грається, малюючи. Але в житті потрібна професія, яка буде давати постійний шматок хліба. Отож після закінчення семи класів він за порадою батьків та близьких у 1953 році вступає до Київського індустріального технікуму. А в 1957 році уже як фахівець-теплотехнік за направленням їде працювати на Донбас. Потім – три роки служби в армії. Ще згодом – шоферування на київському заводі «Керамік». Тоді ж почав навчатися в ізостудії Жовтневого будинку культури. І зрозумів: не малювати він не може. Але – теж зрозумів – малювати треба вчитись, і вчитись професійно.

У 1962 році Костянтин Литвин вступає до Київського державного художнього інституту (тепер – Академія) по класу живопису (майстерня Народних художників України В. Костецького, І. Штільмана, М. Хмелька). Тут по-справжньому починає готувати себе як художник, усвідомлюючи найголовніше: художником стають лише тоді, коли знаходять свій почерк, свою манеру писати, відмінну від всіх попередніх і сучасних митців.

Минуло п’ять років навчання, п’ять років праці та набуття професійної майстерності, яку розвивати та вдосконалювати треба все життя. І в 1967 році за інститутським направленням Костянтин Литвин приїжджає в Рівне, де йому суджено створити свої основні картини, знайти себе як художника-живописця, як громадського діяча, де йому суджено стати Людиною з великої літери.

Рівне, незважаючи на свою понад 700-річну історію – місто молоде. Час не залишив визначних пам’яток архітектури і мистецтва в достатній кількості, щоб в усій повноті визначити внесок міста в загальний розвиток української культури. Територія краю протягом віків була полем битви, метою зазіхань загарбників як зі Сходу, так і Заходу. На терені Рівненщини пам’ятки архітектури збереглися тільки в Острозі, Дубно, Корці, Клевані. Це в переважній більшості фортифікаційні та культові споруди – деякі в стані руйнації, інші – перебудовані та пристосовані до використання пізнішими господарями. За таких обставин втрачені твори образотворчого мистецтва, які, звичайно ж, були невід’ємною частиною старовинної архітектури. Але, попри все, аналізуючи рідкісні зразки іконографії, виробів декоративно-ужиткового мистецтва, висновок постає незаперечний: образотворчість цього краю завжди була високого гатунку. Стилістика творів відповідає стану філософської думки своєї доби, а це в мистецтві – основна передумова якості. Особливої уваги заслуговує народне мистецтво – на Рівненщині було широко розвинене ткацтво, гончарство, художнє вишивання, різьблення по дереву. Вироби ужиткового мистецтва формували художній смак населення, в поколіннях передавали майстерність ремесел, підносили і розвивали найхарактерніші особливості мистецтва рідного краю.

Однак у повоєнні роки на Рівненщину для виконання великих художніх замовлень запрошувалися художники з тих культурних центрів, де існували художні школи в широкому спектрі. Лише в 1951 році в Рівному Товариством художників України були створені художні майстерні, які в 1963 році перейшли в підпорядкування Спілки художників України. На їх базі створюється Рівненський художньо-виробничий комбінат (РХВК) на який покладається виконання усіх видів діяльності, пов’язаної з мистецьким облаштуванням міста.

Подібна практика поширюється по усіх західноукраїнських обласних центрах, надаючи змогу випускникам спеціальних навчальних закладів республіки знайти собі практичне застосування. Забезпечення матеріальної бази дало змогу запрошувати на постійну роботу випускників художніх учбових закладів.

Отже, опинившись у подібному середовищі, кожен знаходив собі свою сферу творчої самореалізації, оскільки потрібно було налагоджувати як організаційно-фінансові, методичні зв’язки із наявними художниками міста та краю, розпочинати виставкову діяльність, так і з органами державної влади, займатися підготовкою масштабного плану художнього облаштування обласного центру. Утім, кожен мав знаходити час і для, власне, мистецької самореалізації, до якої був покликаний.

Приїхавши в Рівне, Костянтин Литвин активно включається в суспільне та творче життя колективу художників.

Його перша помітна картина – «Земля» (1968 р.). Однак, заслужений успіх автору принесла «Квітка», створена у 1970 році. Вона стає його першою творчою удачею: експонувалася на двох республіканських виставках і була закуплена міністерством культури України. «Квітка» – це яскравий зразок раннього періоду творчості митця, де пошук форми, експерименти з кольоровим і фактурним багатством об’єктів об’єднується міцним композиційним каркасом, геніальним від природи відчуттям стилю. Глибокі знання народної творчості, історії стають фундаментом великого філософського змісту для всіх картин художника.

І саме з цього часу розпочинається активна й цілеспрямована організаційно-творча діяльність Костянтина Марковича, в якій він так і не визначився до кінця життя чому надати перевагу і був однаково результативним і в творчій роботі, і в організаційно-просвітницькій.

Від часу створення у 1972 року Рівненських художньо-виробничих майстерень (РХВМ) при Львівській обласній організації Спілки художників УРСР, Костянтин Маркович обирається Головою бюро творчої групи, яку очолює до 1982 року та в період 1985-1989 рр., намагаючись реалізувати вже сформовані творчі плани і перетворюючи цей осередок на активний конгломерат митців, здатних швидко художньо наситити розпочату забудову обласного центру: вони художньо оформлюють численні установи культури, дитячі садки, медичні заклади, перші експозиції Рівненського обласного краєзнавчого музею (де К. Литвин був задіяний повною мірою), перші масштабні промислові підприємства повоєнної Рівненщини.

До кінця життя він залишається надзвичайно активною людиною як у Спілці, так і в духовному просторі Рівненщини. За його керівництва РХВМ стала помітною мистецькою структурою в краї; розширилася практика її художніх експонувань: традиційними стали зональні, обласні, персональні, групові, виставки народних майстрів, учнів художньої школи, митців з інших міст (Луцьк, Львів, Відін (Болгарія), пересувні виставки Спілки художників УРСР та Міністерства культури України, зросла її матеріально-технічна база. Все це й спричинило до створення на її базі Рівненської обласної організації Спілки художників УРСР (РООСХУ).

У 1986 році він – делегат VIII з’їзду художників України; у 1989 році, коли ситуація в країні починає змінюватися майже щоденно – делегат VI Пленуму Спілки художників України; у 1991 році – делегат Першого установчого з’їзду Спілки художників України (усі – в м. Києві). У 1992 році – делегат від України на VIII позачерговому з’їзді Спілки художників СНД (м. Москва).

Громадська діяльність залишає все менше часу на підготовку власних художніх експонувань, утім, не зменшує часу, призначеного для роботи за мольбертом і кількості власних вартісних творів.

Вир життя, однак, дозволяє організувати 1983 року першу і останню прижиттєву персональну виставку його творів у м. Львові. Майже відразу, як підтвердження його професіоналізму, в 1984 році К. Литвина обирають членом Спілки художників СРСР і з цього часу ним розпочинається розробка масштабних художніх проектів. Монументальні твори цієї доби переконливо відбивають широкий спектр тогочасного життя.

На хвилі національно-культурного піднесення, коли посилився інтерес до національно-культурної спадщини (1989 року), він розробляє концепцію і проект пам’ятника Пересопницькому Євангелію в селі Пересопниця та виконує творчі ескізи й малюнки до зображення на камені, відтворені сьогодні на цьому першому пам’ятному знаку у с. Пересопниця.

Паралельно з громадською діяльністю, Костянтин Маркович виконує низку художніх робіт: «У полі», «Життя повертається» (1974 р.), «Мир спасенний» (1975 р.), «Шевченко і Щепкін у Петербурзі» (1979 р.), «Башта. Острог» (1981 р.). Однаково майстерно працює і в жанрі ліричного пейзажу, свідченням чого є: «Полум’я осені» (1973 р.), «Вечір Полісся» (1977 р.), «Вишня» (1979 р.), «Перша зелень» (1980 р.), «Карпатський етюд. Думка» (1996 р.), і виробничої проблематики: «Рівне будується» (1974 р.), «Будівництво Рівненської АЕС», «Хлібороби» (1977 р.), «Зміна» (1981 р.), «Доярка Прокопчук К. В.» (два варіанти), «Весна. Посівна» (1982 р.), «Портрет голови агрофірми «Зоря» В. А. Плютинського» (1990 р.) та ін.

Є в його доробку і монументальні твори, виконані у дусі доби соцреалізму, утім із високою художньою майстерністю. Це – настінні розписи: «Рівненський хімічний комбінат» (актова зала вищого профтехучилища хіміків № 10 у м. Рівне, 1984 р., левкас, темпера, 290x460), розписи у вестибюлі Товариства сприяння обороні України (м. Рівне, Мототрек, 1985 р.), «Материнство» (пологовий Будинок, м. Рівне, 1989 р.), «Молодість» – спортивна зала Рівненської ЗОШ № 28 та школи у м. Корці, настінні розписи в столовій ПТУ м. Корець та смт Здовбиця, дитячому садку мікрорайону Ювілейний м. Рівне тощо. Загалом таких робіт є 10.

Народжений напередодні світових воєнних потрясінь, він упродовж життя не полишає розробку цієї теми. Адже проблематика війни для тих, кого вона зачепила, залишається з ними, як правило, назавжди: «Визволення» (1972 р.), «Хліб війни» (1973 р.), «Партизанський рейд» (1977 р.), «Літо. 1941 р.» (1982 р.), «Із полів війни» (1985 р.), «Переправа. Маки» (1992 р.), «Колоски. 1945 р.», «Повернення» (1995 р.) – висвітлюється нам його кутом бачення цієї нелюдської форми розв’язання політичних конфліктів.

У той же час, постійно займаючись організаційно-творчими питаннями в області, Костянтин Маркович все більше переймається пошаною до сьогодення і славного минулого краю, у якому він продовжує жити і працювати. Це помітно й на низці наступних його полотен: «Башта» (1981 р.), «Дорогою на Острог» (1988 р.), «Засвіт встали козаченьки» (1993 р.), «Острозька академія. Друкарня» (1995 р.), «Костянтин Острозький» (1994 р.). А любов до української природи, краси Поліського краю і його людей «приводить його до вершин пейзажного жанру та натюрморту». Такими роботами є: «Натюрморт з яблуками і тюльпанами» (1980 р.), «Садок вишневий коло хати. Зона» (1990 р.) (із знаком чорнобильської перестороги), «Полудень», «Проміння ранку», «Натюрморт з апельсинами» (1993 р.), «Забута дорога» (1995 р.), «Полісся» (1996 р.), «Тепла осінь», «Каштани» (1997 р.), «Після грози», «Різдвяна ніч» (1998 р.) та ін.

Навіть побіжний перелік його творів засвідчує, що він і надалі залишається майстром пейзажного жанру, адже 78 замальовок, виконаних переважно олійними фарбами з достатньо промовистими назвами («Вечір на ставку», «Хмарний день», «Рання осінь» тощо), це засвідчують. Утім, перше враження, що залишається від споглядання переважної більшості його картин – активна пульсація ритму. Тому зображення значної частини полотен неначе набігає на глядача, незалежно від того, куди спрямовується рух сюжетних ліній на полотні. Це досить помітно в його різнопланових творах: «Засвіт встали козаченьки», написаної 1989 року, або «Переправа. Маки» (1992 р.). І в, здавалося б, далеких від емоційної напруги «Осіння думка» (1996 р.) чи «Карпатський етюд. Думка» (1996 р.). Відчувається, що художник постійно зображував напругу власного життя, ритм якого постійно прискорювався.

На останнє десятиліття його життя припадає чимало знакових кроків у культурній площині Рівненщини. Він – голова правління Рівненської обласної організації СХУ (1990-1998 рр.); учасник І установчого з’їзду художників СНД (1992 р.), на якому накреслювалися нові шляхи розвитку сучасного образотворення; учасник багатьох республіканських, Всесоюзних і міжнародних художніх виставок, проведених у Запоріжжі, Києві, Луцьку, Рівному, Львові, Москві, Мінську.

Загалом його експонування охоплюють 4 Всесоюзних: ВДНГ СРСР, м. Москва, 1971 р. («Квітка»); Центральний Будинок художників м. Москва, 1980 р. («Площа В. І. Леніна»); Центральний Будинок художників, м. Москва, 1982–1983 рр. («Зміна», «Весна. Посівна») виставки; та посмертної, проведеної у м. Мінську, 2001 р. («Зосередженість»), а також 24 республіканських та чимало інших презентацій регіонального й місцевого рівнів.

Тоді ж розпочинаються його громадська діяльність, спрямована на підготовку до відкриття в місті Художнього музею. Адже місто Рівне залишається єдиним обласним центром України що не має й досі власного художнього музею, який й би став не лише осередком концентрації художніх пам’яток, давав змогу художникам об’єднатися навколо цієї художньої структури та став би місцем творчого спілкування, а й виявився б центром науково-дослідної, мистецтвознавчої діяльності, виступав би своєрідним координатором художньої праці й освіти в краї, позаяк мережа початкової художньої освіти є достатньо розмаїтою, як і достатньо міцною поступово стає вища і середня спеціальна її ланка.

За пропаганду народної творчості краю він відзначається почесним званням Лауреата обласної літературно-мистецької премії ім. Бориса Тена (1987 р.), згодом висувається на присудження почесного державного звання «Заслужений художник України» (1997 р.).

Однак 15 вересня 1998 року після тяжкої хвороби Костянтин Маркович Литвин пішов із життя, залишивши по собі досить об’ємну спадщину: 133 картини, 87 пейзажів (54 з яких виконані на полотні та 34 – на картоні олійними фарбами), 277 етюдів й 3 картини-пейзажі, 10 монументальних творів.

Творчість митця за змістом його робіт можна розділити на три теми, які хвилювали його протягом усього життя: тема війни, яка припала на дитинство і якнайглибше запала у душу, історичне минуле українського народу, чарівна природа Полісся. Він відходить від суворого стилю, звертається до відкритого живопису, в якому спрацьовують колір, форма і емоційне уявлення.

Митець згорів, як свічка, у творчій, громадській та викладацькій роботі. В неспокої життя.

Як данина пам’яті за несвоєчасне визнання його прижиттєвої творчості, майже відразу було проведено декілька його персональних експонувань: посмертних виставок (м. Рівне, 1998 р., зала Спілки художників, м. Луцьк (Художній музей) та м. Київ – Центральний Будинок художника; 1999 р.), що мали значний мистецький розголос вже тому, що експонувалася там значна кількість творів: 120 – у м. Рівне (одночасно в обласному краєзнавчому музеї, Залі мистецтв обласної бібліотеки та виставковій залі Спілки художників України), 47 картин – у Центральному Будинку художника (м. Київ) та Художньому музеї м. Луцьк – 43 художніх полотна.

А десять років по тому, у 2008 році, в м. Рівне експонувалася ще одна персональна художня виставка, присвячена його пам’яті, що відбулася з нагоди 70-річчя від дня народження та відкриття меморіальної дошки на будинку № 2-а по вул. 16 Липня, де він жив і працював.

Костянтин Литвин присвятив мистецтву все своє життя й залишив рівнянам неймовірно цінний творчий спадок – унікальні картини, на багатьох з яких зображена природа рідної Рівненщини. Саме тому, перша у Рівному премія у галузі образотворчого мистецтва ім. Георгія Косміаді була віддана йому – Костянтину Марковичу Литвину (посмертно). Його кандидатуру висунула Рівненська обласна організація Національної спілки художників України. Диплом лауреата, нагрудний знак та грошову винагороду отримала дружина художника – Валентина Литвин. На вручення премії спеціально з Німеччини приїхала дочка видатного Георгія Косміаді – Надія.

Як свідчать матеріали сімейного архіву художника, залишилося про нього й чимало згадок, опублікованих інтерв’ю та коментарів стосовно окремих його художніх робіт у місцевій періодиці Рівненщини, де також експонувалися репродукції багатьох його картин.

Твори Костянтина Марковича Литвина зберігаються сьогодні в приватних колекціях окремих країн, Міністерстві культури України, Рівненському обласному краєзнавчому музеї, Картинній галереї м. Луцька, Сарненському історико-етнографічному музеї, Картинній галереї села Бабин Гощанського району, що на Рівненщині, Корецькому районному історико-краєзнавчому музеї, а також у багатьох навчальних, лікувальних, культурно-освітніх та адміністративних закладах нашого міста, нагадуючи всім, хто розуміє мистецтво, про минулу славу краю, його людей, економічний та культурний потенціал Волині, сторінки її славної і почасти трагічної історії.

Є його картини і в іноземних зібраннях, зокрема – компанії «Самгаз», розташованій у м. Мілан (Італія), штаб-квартирі компанії «Форд», штат Каліфорнія (США), де вони, здається, мають переважно фінансову цінність та, мабуть, нагадують відвідувачам і господарям про специфічну країну – Україну. 

(За матеріалами С. Виткалова, Б. Столярчука, О. Литвина)

Література про життя і творчість Костянтина Литвина

Басараба В. Світ Костянтина Литвина / В. Басарба // Вільне слово. – 1999. – 29 верес.

Берегова Н. Енергія полотен Костянтина Литвина / Н. Берегова // Льонокомбінат. – 2013. – 13 верес. – С. 9.

Береза Ю. З очима сонця... : [у виставковій залі обласної організації Національної спілки художників України відкрилася виставка художніх полотен відомого живописця з Рівного Костянтина Литвина, з нагоди 75-річчя від дня народження] / Ю. Береза // Вісті Рівненщини. – 2013. – 13 верес. – С. 15.

Виткалов С. «Відомий та невідомий Костянтин Литвин [1938-1998] : художня виставка в галереї «Євро-Арт» / С. Виткалов // Мистецькі грані. – 2013. – № 1. – С. 20.

Виткалов С. Волинське образотворення крізь призму спадщини Костянтина Литвина / С. Виткалов // Виткалов С. В. Культурно-мистецька Україна в регіональних вимірах: митці, художні колективи та організатори культурно-мистецького життя краю : монографія / С. В. Виткалов. – Рівне : Дятлик М. С., 2014. – С. 32-52.

Виткалов С. В. Голова Рівненської обласної спілки художників (1990-1998 рр.) Національної спілки художників України Костянтин Маркович Литвин (1938-1998 рр.) (живописець) / С. В. Виткалов // Виткалов С. В. Рівненщина: культурно-мистецький потенціал в парадигмах сучасності : монографія / С. В. Виткалов. – Рівне : ДМ, 2012. – С. 372-383.

Виткалов С. Литвин представ глибоким ліриком / С. Виткалов // Літопис Заходу. – 2013. – 3 січ. – С. 12.

Виткалов С. Невідомі роботи Литвина : [про виставку рівненського художника К. Литвина в галереї єврепейського живопису «Євро-Арт»] / С. Виткалов // Рівне-Ракурс. – 2013. – 10 січ. – С. 13.

Виткалов С. Невідомі твори відомого художника : [у виставковій залі обласного відділення Національної спілки художників України відбулася презентація творів митця, колишнього голови спілки художників Костянтина Литвина (1938-1998 рр.)] / С. Виткалов // Рівненський репортер. – Рівне, 2013. – 19 верес. – С. 13.

Виткалов В. Г. Незабутні постаті волинського образотворення: К. Литвин (1938-1998) : [про життя і творчість рівненського художника К. М. Литвина. Вперше подана інформація, яка включає повний каталог його творів, участь у виставках різних рівнів, тематичне розмаїття картин] / В. Г. Виткалов, С. В. Виткалов // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку : зб. наук. праць / Рівнен. держ. гуманітар. ун-т ; гол. ред. В. Г. Виткалов. – Рівне : РДГУ, 2011. – С. 291-303.

Вулицю назвали іменем художника : [у житловому масиві Рівного «Червоні гори» відтепер буде вулиця рівненського художника Констянтина Литвина] // Сім днів. – 2013. – 3 жовт. – С. 2.

Донька Косміаді вручала нагороди та згадувала старе місто [Рівне] : [про перебування у Рівному доньки відомого у місті художника та архітектора Георгія Косміаді Надії, яка була присутня при врученні першої художньої премії імені Георгія Косміаді. Нагороду вручили родині рівненського художника Костянтина Литвина посмертно] // Рівне вечірнє. – 2013. – 2 квіт. – С. 3.

Іванюк Л. Вулицю назвали на честь художника : [у житловому масиві «Червоні гори» м. Рівного з'явилася вулиця імені Костянтина Литвина – живописця, педагога] / Л. Іванюк // Сім днів – 2013. – 1 серп. – С. 2.

К. М. Литвин // Художники Прикарпаття : альбом. – Київ, 1989. – С. 70-71.

Косміаді Н. «Моя душа залишилась у Рівному» : [розповідь Надії Косміаді про місто Рівне у 1930-х роках, яка прилетіла до Рівного, щоб вручити родині художника Констянтина Литвина першу в історії нашого міста премію в галузі образотворчого мистецтва – премію її батька Георгія Косміаді] / Н. Косміаді // Сім днів. – 2013. – 11 квіт. – С. 12.

Костюк Л. Живопис Костянтина Литвина (1938-1998) у форматі 3D / Л. Костюк // Мистецькі грані. – 2013. – № 8. – С. 8-9.

Кравчук Є. Лауреат першої премії Косміаді вже відомий / Є. Кравчук // Сім днів. – 2013. – 21 берез. – С. 13.

Лауреат премії Косміаді отримає 5 тисяч : [лауреатом мистецької премії імені Георгія Косміаді став нині уже покійний Костянтин Литвин, з 1990-1998 рр. – голова правління Рівненської обласної організації Національної спілки художників України] // Рівне-Ракурс. – 2013. – 21 берез. – С. 2.

Литвин К. Рівненська обласна організація національної спілки художників України. – Рівне, 2008. – С. 23.

Литвин Костянтин Маркович // Художники Рівненщини : альманах РОО НСХУ. – Рівне, 2008. – С. 3, 88-89.

Литвин О. Світ, що залишився нам : [про художника Костянтина Марковича Литвина, який з 1967 р. жив і працював в Рівному] / О. Литвин // Погорина – Рiвне : Азалiя, 1999. – Вип. 3. – С. 48-50.

Лукашевич Т. С. Литвин Костянтин Маркович / Т. С. Лукашевич // Енциклопедія сучасної України. Т. 17 : Лег-Лощ. – Київ, 2016. – С. 278-279.

Мисько Е. Обрії оновленого краю / Е. Мисько // Образотворче мистецтво. – 1979. – № 6. – С. 6-12.

Міська мистецька премія імені Георгія Косміаді : інформ. дайджест : [буклет]. Вип. 1 / Рівнен. централіз. бібліот. система, ЦМБ ім. В. Г. Короленка ; уклад. Л. Ткач ; відп. за вип. В. Гупалюк. – Рівне, 2014. – 7 с. – (Найвищі відзнаки Рівного).

Островский Г. Корни и крона / Г. Островский, А. Попов. – Львов, 1989. – С. 122-123, 127, 154, 160.

Подкладкин А. Художники – селу / А. Подкладкин // Творчество. – 1983. – № 5. – С. 2.

Премію Косміаді присудили Литвину // Рівне вечірнє. – 2013. – 21 берез. – С. 15.

Рибенко Л. Незрадливе служіння мистецтву / Л. Рибенко // Погорина. – 2002. – Вип. 4. – С. 100-101.

Столярчук Б. Зона болю Констянтина Литвина / Б. Столярчук // Столярчук Б. Пам'ятні імена : статті і дослідження / Б.Столярчук. – Рівне, 2003. – С. 58-61.

Столярчук Б. Й. Литвин Костянтин Маркович / Б. Й. Столярчук // Столярчук Б. Й. Митці Рівненщини : енцикл. довід. / Б. Й. Столярчук – Рівне, 2011. – С. 183.

Тимченко Т. Українські музеї сьогодні і вчора / Т. Тимченко // Образотворче мистецтво. – 1998. – № 2. – С. 42-44.

Цимбалюк Є. Першу премію імені Косміаді художнику [Костянтину Литвину] присвоїли посмертно / Є. Цимбалюк // Вільне слово. – 2013. – 26 берез. – С. 4.

Шморгун Є. Те, що гріє душу : уривок із автобіографічного роману «Між дощем і дощем» / Є. Шморгун // «…І пітьма не здолала його» / Є. Шморгун. – Рівне, 2011. – С. 133-157.

Інтернет-ресурси

Білоконенко Д. Творчість «відомого та невідомого» Костянтина Литвина представили у Рівному [Електронний ресурс] / Д. Білоконенко, А. Лаговський // Телеканал «РІВНЕ 1» – перший місцевий! : сайт. – Режим доступу: http://rivne1.tv/Info/?id=20910. – Назва з екрана.

Лірник О. У Рівному буде вулиця Литвина [Електронний ресурс] / О. Лірник // ОГО : сайт. – Режим доступу: http://ogo.ua/articles/view/2013-10-13/43814.html. – Назва з екрана.

Мельничук О. Першою мистецькою премією Рівного відзначили Литвина [Електронний ресурс] / О. Мельничук // ОГО : сайт. – Режим доступу: http://ogo.ua/articles/view/2013-03-24/39115.html. – Назва з екрана.

Назарчук М. Перша мистецька премія імені Георгія Косміаді знайшла свого переможця [Електронний ресурс] / М. Назарчук // ЧаРівне : сайт. – Режим доступу: http://charivne.info/rivne-news/persha-mistetska-premiya-imeni-georgiya-kosmiadi-znayshla-svogo-peremojtsya. – Назва з екрана.

Вперше у Рівному обрали лауреата мистецької премії імені Георгія Косміаді [Електронний ресурс] // Сфера ТВ : сайт. – Режим доступу: http://sfera-tv.com.ua/index.php?m=news&d=view&nid=15297. – Назва з екрана.

У Рівному буде вулиця Литвина [Електронний ресурс] // Рівне вечірнє : сайт. – Режим доступу: https://rivnepost.rv.ua/lenta/46553. – Назва з екрана.

Ровенский художник Литвин Константин Маркович [Электронный ресурс] // Соцреализм. Киевский Клуб Коллекционеров : сайт. – Режим доступа: https://socrealizm.com.ua/gallery/artist/litvin-km-1938. – Название с экрана.

Лукашевич Т. С. Литвин Костянтин Маркович [Електронний ресурс] / Т. С. Лукашевич // Енциклопедія сучасної України : сайт. – Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=55076. – Назва з екрана.

Жужельська О. Премія Косміаді [Електронний ресурс] / О. Жужельська, Я. Катеринчик // РТБ : сайт. – Режим доступу: http://rtb.rv.ua/company/tele/news/2013/03/14/3962/. – Назва з екрана.

Первым лауреатом художественной премии имени Георгия Космиади стал ривненский художник Константин Литвин (посмертно) [Электронный ресурс] // В час пик : сайт. – Режим доступа: http://vchaspik.ua/ukraina/121703pervym-laureatom-hudozhestvennoy-premii-imeni-georgiya-kosmiadi-stal-rivnenskiy. – Название с экрана.  

Анжела Хамедюк