Волинь – багатоетнічний регіон. Тут з давніх давен мирно співмешкали поляки, чехи, євреї, росіяни. Хоча родом вони з інших країн, мали різні віросповідання, дотримувалися різних традицій, але рідний дім ці люди знайшли тут. Тож не дивно, що з Волинню пов’язане життя і творчість багатьох всесвітньо відомих письменників і поетів доби романтизму, яких об’єднує таке цікаве та неординарне явище, як «українська школа» в польський літературі. Літературознавці вважають, що вона стала одним із засадничих елементів національної свідомості поляків.

Поетів-романтиків, які склали «українську школу», короткий розквіт якої припав на 1831 р., об’єднувала не тільки українська тематика творів. Всі вони були з дрібних шляхетських родин, всі вони виросли в селах або малих містечках на Поділлі і Східній Волині серед українського населення і через усе життя пронесли приязні почуття до природи, народу і традицій. Всі вони романтизували стосунки з цим населенням і щиро вірили в можливість відродження Польщі за його активної підтримки. Вони з дитинства ввібрали в себе український фольклор і використовували його у своїй творчості. Можна сказати, що українська народна культура була справжнім джерелом натхнення для їхньої творчості.

Вперше термін «українська школа» в польській літературі запровадив польський прозаїк і критик Олександр Тишинський (1811–1880) у розвідці «Про школи польської поезії», вміщеній в психологічний роман «Американка в Польщі» (1837), де він писав: «Дух і стиль «української школи» відрізняються від духу і стилю школи «литовської», а ще більше від інших поезій польських. Понурість, дикість, криваві образи є улюбленою буденністю поетів «української школи». Предмети і образи «української школи» створили новий світ для польської літератури: світ татар, отаманів, козаків, чайок, українських містечок і українських річок».

До цієї «школи» мають відношення такі поети-романтики, як Юзеф Ігнацій Коженьовський (1793–1826), автор драми «Карпатські гуралі»; Северин Ґощинський (1801–1876), автор поеми «Канівський замок»; Богдан Залєський (1802–1886), автор козацьких дум і історичних пісень; Тимко Падура (1801–1871), який дебютував віршем «Козак»; Вінсент Поль (1802–1872), автор «Пісні про нашу землю» з описом українських земель; Маврицій Ґославський (1802–1834), автор поеми «Поділля» (із згадкою про Роксолану; Міхал Грабовський (1804–1868), автор творів «Коліївщина і степ» та «Пан староста Канівський»; Юліуш Словацький (1809–1849), автор поем «Мазепа» і «Беньовський»; Олександр Кароль Гроза (1807–1875), автор роману про Миколу Потоцького «Староста канівський» і його старший брат Сильвестр Венжик Гроза (1793–1849), автор багатьох творів на українську тематику: двох томів «Поезій» (1836), двох томів «Подільсько-українських повістей, взятих з дійсних образів» (1842), а також повістей «Банкрутство» (1843) і «Порядки українки» (1844); Юзеф Ігнацій Крашевський (1812–1887), автор творів з української тематики «Остап Боднарчук», «Ульяна», «Ярина», «Чата за селом» та ін.

Безпосереднє відношення до «української школи» має Антоній Мальчевський, 225 років від дня народження якого відзначалося 3 червня 2018 року. 

Постать Антонія Мальчевського – поета-романтика, представника «української школи» в польській поезії, привертає увагу донині і викликатиме, мабуть зацікавлення ще не в одного покоління дослідників його творчості. Він цікавий польським та українським літературознавцям як творець байронівського варіанту польського романтизму і як недооцінений за життя автор першої польської поетичної повісті «Марія» (1825) – невеликої поеми, що принесла йому несподівану славу після смерті і стала одним із найкращих творів епохи.

Його життя було коротким, закритим для багатьох, але надзвичайно яскравим. Постать Антонія Мальчевського до сьогодні інтригує дослідників з огляду на дуже таємничу біографію. І дійсно, не так вже й багато ми про нього знаємо…

Народився Антоній Мальчевський 3 червня 1793 року у сім’ї Констанції з роду Блешинських (пом. 1800, Дубно) та Яна Юзефа Мальчевського, генерал-лейтенанта Тарговицької конфедерації.  Місце народження дослідниками чітко не визначено. Це може бути Варшава, а може і Княгинин Дубенського району, за декілька кілометрів від Кременця. Батько поета був власником маєтків у селах  Волині – Княгинин і Ксаверівка.

Рід Мальчевських був знаним на Волині. Антоній мав молодшого рідного брата Костянтина та зведених сестру Філіпіну та старшого брата Едварда (від іншого батька – генерала Філіпа Гаумана, який був чоловіком матері з 1779 по 1792 р.), які своє дитинство провели в домі вітчима. Також Антоній був правнуком Вільгельміни Марії – незаконнонародженої дочки саксонського курфюрста Йоганна Георга IV, його бабуся Антоніна Дунін, власне, і була онукою Йоганна-Георга IV, брата польського короля Августа II Сильного. Таким чином, Антоній був нащадком Фредеріка III, короля Данії та Норвегії.

Достеменно відомо, що дитинство його проходило в родовому маєтку Княгинин. Дітей виховували іноземці, тому не дивно, що Антоній в юності краще володів французькою мовою ніж рідною. Після смерті матері у 1800 році його віддали на навчання до Кременця. Своєю блискучою освітою Мальчевський зобов’язаний Кременецькій Волинській гімназії. У різні часи у гімназії навчались відомі польські письменники – Юзеф Коженьовський, Тимко Падура, Кароль Сенкевич, Тимон Заборовський, Томаш Олізаровский, Станіслав Ворцель, скульптор Оскар Сосновський, Юліуш Словацький. Саме у Кременці беруть витоки «української школи» в польській літературі. 

Кременецька Волинська гімназія була відкрита восени 1805 року, через 10 років після переходуВолиніпід владу Росії за указом імператора Олександра в корпусах колишнього єзуїтського колегіуму.

Хоча гімназія і мала польський характер, однак для її діячів був притаманний інтерес до української проблематики.Цей навчальний заклад став значним культурно-освітнім осередком, вплив якого не обмежувався лише Волинню.

Біля його витоків стояли уродженець Волині Гуго Коллонтай (1750–1812) – відомий польський філософ-просвітник та відомий освітній, громадський діяч, автор праць з історії, права та статистики, заможний волинський землевласник Тадеуш Чацький, який у свій час написав твір «Про назву «Україна» і зародження козацтва». Для Кременецької гімназії він не шкодував власних грошей, іноді використовував для неї державні кошти, призначені для інших шкіл.

Гуго Коллонтай, якого царська влада вважала неблагонадійним, склав для гімназії навчальну програму, передав свою багату колекцію мінералів і створив тут базу для вивчення геології.

Вихованці гімназії вивчали математику, фізику, хімію, історію, логіку, географію, право, літературу, астрономію, механіку, гідравліку, городництво, фізіологію, хірургію, ветеринарію, бібліографію, мови з їх літературою (польська, французька, німецька, латина, грецька, російська), а також військово-фізичного виховання у вигляді уроків плавання, фехтування та верхової їзди.

Засновники багато зробили для того, щоб залучити у гімназію видатних викладачів з Кракова, Вільно, Варшави, Відня. За задумом головних фундаторів гімназія повинна була перетворитись у вищий навчальний заклад університетського рівня. Завдяки йому «провінційний Кременець, маловідомий раніше своїми освітніми та культурними достоїнствами, почали називати Волинськими Афінами…» (Сеніна Т. «Антоній Мальчевський. Слідами основоположника «української школи» в польській літературі до його помешкання в Кременці»).

Гімназія, завдяки чималим коштам благодійників, була відмінно укомплектована. Спеціально була придбана у Варшаві особиста бібліотека останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського. Бібліотекою опікувався відомий учений Павло Ярковський, який своєю діяльністю започаткував в Україні сучасну бібліографію. Навчальний заклад мав астрономічну обсерваторію, метеорологічну станцію і фізичний, зоологічний, мінералогічний і нумізматичний кабінети, а також ботанічний сад, закладений 1806 року відомим спеціалістом галузі садово-паркового мистецтва Діонісієм Міклером. Він нараховував близько дванадцяти тисяч рослин з усього світу.

Повний курс навчання у гімназії тривав десять років і програма мала загальноосвітній характер. Навчальні предмети поділялися на обов’язкові і факультативні. Навчання було безкоштовним. Виняток становили предмети, що входили в цикл фізичного та естетичного виховання (верхова їзда, танці, фехтування, музика, малювання тощо). Навчальний заклад був розрахований переважно на дітей дворянства Волині і Поділля, але тут навчалися діти міщан, духовенства, окремі вихідці з єврейських сімей.

Цей восьмирічний період навчання був дуже важливим і найщасливішим періодом життя для майбутнього поета. Антоній Мальчевський здобував знання у всіх можливих галузях, в тому числі і певне життєве знання. У подальшому Тадеуш Чацький був опікуном хлопця–напівсироти, а навчання Антонія у гімназії відбувалося значною мірою завдяки його родичці Юліані Скібіцькій, приятельці Чацького. Він був надзвичайно здібним і працьовитим юнаком, будучи при цьому дуже цікавим у спілкуванні.

«Проживав він у пансіоні, який утримував префект Антоній Ярковський – людина сувора і водночас справедлива, організатор школи та популяризатор культури в регіоні, ксендз, фізіократ, юрист. На думку Гуго Коллонтая, Ярковский «вважався найздібнішим серед учителів і належав до найбільш довірених людей Чацького». Через це не викликає сумніву, що й до виховання і розвитку таланту Антонія Мальчевського та опіки над ним, він також був причетним. Під його пильним наглядом формувалася творча особистість гімназиста.

Не важко було уявити, як проходило життя Мальчевського в пансіоні. Кілька хлопців в кімнаті, чорні кітелі із стоячими комірами, з-під яких проглядалася червона тканина, білі сорочки з романтичними краватками, стоси книг і зошитів на столах, підготовчий навчальний процес, розмови, що точилися про гімназійне життя, і – вікна, за якими виднівся цікавий краєвид… «Свобода», що уособлювалася з прогулянками в дворі чи на вулиці, дарувалася за успіхи у навчанні у запрограмовані дні та години… Антоній був дуже непосидющим, проте – з великою силою волі втримув себе біля книжок. Ця витримка і дала йому можливість стати згодом одним із найздібніших учнів гімназії. Олаф Крисовський (науковець із Польщі, дослідник біографії А. Мальчевського) писав: «Мальчевський цікавився як гуманітарними, так і точними предметами, але найбільше уваги присвячував не літературі, а математиці, оскільки за бажанням батька та власними уподобаннями готувався до військово-технічної кар’єри. За успіхи в навчанні після закінчення четвертого курсу він отримав срібну медаль, у перший рік другого курсу (1809) – свідоцтво старанності, а після закінчення курсу – похвальний лист (1810). У рекомендаційному листі засновника школи він представлений як «молода людина, яка має благородне серце, із найщасливішою здатністю своїм розвитком виявить користь із публічної освіти».

Все ж, відвідував «Письменницький клуб», Товариство учнів Волинського ліцею «порядного мовлення і писання», цікавився романтичними літературними і філософськими течіями, що народжувалися в Німеччині та Англії. Був тоді у житті підлітка період, коли літературне життя в уособленні так званої «української школи», подавало йому певні символічні знаки – звернути серйозну увагу на художнє слово, бо саме в ньому зріє його особливий талант. На жаль, тоді цього Антоній Мальчевський не відчував або ж не зрозумів, тому і творчістю належно не займався. Як стверджують дослідники, Антоній у літературних гуртках виконував більш споглядацьку роль, а якщо і писав, то мабуть, тільки для себе, що, можливо, через сором’язливість, і накопичувалось у власному столі». (Т. Сеніна. Антоній Мальчевський. Слідами основоположника «української школи» в польській літературі до його помешкання в Кременці).

Із достовірних джерел відомо, що будівля пансіону розміщалася по сусідству із садибою Теодора та Александри Янушевських у Кременці – діда і бабці Юліуша Словацького (по матері) і, звичайно, стежки малого Юліуша та Антонія пересікалися. Мальчевський часто бував в маєтку Янушевських, де разом з їхніми синами, Яном та Теофілем, влаштовували вечірки, ставили театралізовані сценки на взірець засідань у сеймі, інсценізували життя «давніх поляків», використовуючи для патріотичної забави старопольський одяг пана Теодора, діда Словацького.

На той момент Антоній був сиротою і не мав жодної близької родини. Його батько – генерал Ян Юзеф Мальчевський помер в 1808 році в Дубно. Останні роки він провів в самотності, покинув навіть Княгинин, розтратив рештки успадкованого майна.

Не закінчивши гімназію у 1811 році Антоній вирішив піти до війська, аби прийняти участь в Наполеонівській війні. Це були часи найгучнішої слави Наполеона і найбільш пробуджених надій у країні. Він поїхав до Варшави і в ранзі підпоручника вступив до корпусу інженерів артилерії, в надії на велику кар’єру. Під час служби в тому корпусі працював, в основному, на фортифікаційних роботах фортеці Модлін, але це не перешкоджало йому широко розважатись у Варшаві. Перші салони столиці, зачаровані його вродою і поставою, розкривали перед ним двері. Жінки займали в житті Антонія Мальчевського значне місце. Задля них він пускався в авантюри, ризикував життям, здійснював неймовірні вчинки.

Він стає частим гостем у палаці Ходкевичів, де господиня, відома своєю вродою і легковажністю, обдаровувала молодого офіцера своїми милостями. Мальчевський швидко втратив голову і ці події привели його до поєдинку з найближчим приятелем Олександром Блендовським. Авантюра, закінчена дуеллю, поранення в ногу й тривале лікування не дозволили йому взяти участь у війні так скоро, як він того прагнув.

Він сподівався, що фортуна посміхнеться йому під час походу Наполеона на Москву у 1812 році, але сталося так, що на прийомі у Ходкевичів він скочив на необ’їждженого коня, знову пошкодив поранену ногу, залишився у Варшаві і не зміг взяти участі в кампаніях на Сході, під Смоленськом, Можайськом, в переправі через Березину.

Після розгрому наполеонівської армії в Росії французькі війська пішли з фортеці Модлін. Вона була зайнята армією союзного Наполеону герцогства варшавського. Біля десяти місяців фортеця була в облозі російською армією. В оточеній фортеці перебувало 5000 жовнірів і 261 офіцер. Антоній Мальчевський був серед них як ад'ютант генерала Ксаверія Коссецького. Гарнізон витримав облогу, хоч до безпосереднього бою так і не дійшло.

Невдовзі після цих подій у 1815 році він остаточно покінчив з військовою кар’єрою і виїхав за кордон. З Польщі він поїхав разом із заміжньою жінкою – Чарторийською, що викликало небувалий скандал. Подорожували вони Європою – Франція, Італія, Англія, Швейцарія. Про наступний період його життя мало що відомо.

«Гірко перенісши у 1816 році облогу фортеці Модлін, він остаточно покінчив з військовою службою і розпочав життя романтичного поета-мандрівника. Проте, і далі, обпікаючись нещасливою закоханістю, розчаруванням у світському житті, банкрутством…» (Сеніна Т.)

Антоній Мальчевський був дуже цікавою та спортивною людиною. Саме він став восьмим туристом та першим поляком, що здійснив сходження на вершину Альп Егюїй дю Міді (3843 м), що на західному підніжжі Монблану (4 серпня 1818 року). Тож навіть Польська спілка альпіністів вважає його за свого засновника.

У Франції Антоній зацікавився впливом гіпнозу, почав його вивчати та надавати медичні послуги, сподіваючись за допомогою гіпнотичних сеансів покращити здоров’я пацієнтів та своє власне.

Відомо також, що найдовше він затримався в Італії. За переказами у Венеції він познайомився з геніальним англійським поетом Джорджем Байроном, який став символом романтизму в Європі ХІХ століття. Саме Антоній Мальчевський подарував Байронові ідею для нової поеми, пов’язаної з історією слов’янського світу. Ймовірно, мова йде про поему Д. Байрона «Мазепа». Водночас і сам Мальчевський відчув поетичне натхнення і загорівся писанням, створивши в першу чергу таку прекрасну річ, як уже згадану «Марію», що стала першою польською романтичною поемою та першим українським твором у польській літературі. Вірогідно, що поет, все ж таки, побував у Венеції, тому що, у поемі описується Венеціанський карнавал.

У 1821 року, повернувшись в Україну, Мальчевський оселився у зруйнованому батьківському маєтку. Щоб урятувати рештки майна, займався орендою. Чергові любовні стосунки, в які він з власної волі вплутався, фатально позначилися на подальшій долі поета. Так сталося, що він закохується у нервово хвору дружину свого товариша Софію Руцінську з роду Модзилевських, які жили з ним по сусідству, під час процедури лікування її гіпнозом. У 1823–1824 роках він періодично живе у Львові, де марно намагається писати та друкувати свої літературні твори.

Намагаючись позбутись відповідальності за Руцінську, у 1824 році Антоній переїжджає до Варшави. Як тільки він виїхав до Варшави, Руцінська пакує речі, покидає чоловіка та вирушає до Мальчевського. Тож йому не вдається позбутись цієї хворої жінки. Вона стає першопричиною усіх його бід. Атмосфера постійного нервового напруження та матеріальних нестатків, поведінка жінки, що змушує його жити у відірваності від колишнього середовища, невиліковна хвороба (рак) підточують його сили. Інколи він пише. Проте твори, написані  після «Марії», не збереглися.

Після кількамісячної роботи закінчує свій єдиний і останній великий поетичний твір і видає його за власний кошт у Варшаві під заголовком «Марія. Українська повість». Це було у 1825 році. Вихід поеми не приніс Антонію Мальчевському сподіваної популярності. Її зустріли байдуже, а реакція критиків і класиків була навіть певною мірою негативною – вони не зрозуміли її достоїнств. Автор не мав навіть засобів на оплату вартості друкування.

2 травня 1826 року Мальчевський у віці 33 роки помер у своєму помешканні у Варшаві по вулиці Електоральній у повному забутті та самотності. Побачивши, що він помер, хвора Софія спаковує валізи та повертається до колишнього чоловіка, позбавляючи себе клопотів, пов’язаних з похоронами.

Аби відбулось поховання, влаштували аукціонний продаж всіх його речей. «Нечисленним був гурт осіб, що становили траурний кортеж на його похороні. Не говорили тоді, що «помер великий поет». Тільки друзі оплакували друга – «геній зник невідомий, як тінь без шелесту». Як і могила, якої не знайти… У тридцять три роки – у вік надзвичайно короткий, як – і Словацький, Шопен, Байрон, Пушкін, Лермонтов, Шуберт і багато інших романтиків…» (Т. Сеніна)

Надгробок на могилі поета та його зведеної сестри знаходиться на старовинному кладовищі у Варшаві – Повонзки.

«Але його лебедина пісня не лягла із ним у могилу» (Н. Ткачова. Біографія А. Мальчевського)

Поема «Марія» була першою поетичною повістю польського романтизму, але не менш важливим є той факт, що цей твір дав початок цілій школі в польській літературі ХІХ сторіччя, яка своє натхнення знаходила в Україні.

«Нікому не нав’язую своєї думки, але гадаю, що в теперішній поетичній польський літературі немає твору, який за розмірами вкладу, стійкістю духу, чи, нарешті, умілою шикарною спритністю, справді художньої експозиції, перевершив би цю повість Мальчевського» (Маврикій Мохнацький, польський поет, публіцист, громадський діяч, теоретик польського романтизму).

«Марія» була написана під впливом української народної творчості та мальовничої природи України, зокрема, Наддніпрянщини, Волині, Поділля і Полісся. Але дії поеми відобразили реальні події. Йшлося про конфлікт між Францішком Салезим Потоцьким та його сином Станіславом Щенсним. Син одружився проти волі батька. Це 17 лютого 1771 року призвело до вбивства дружини молодшого з цієї магнатської родини – Гертруди. Про цю історію у свій час багато говорилося та писалося у тогочасній пресі. Історія дещо Шекспірівська і несе багато злочинів. Мальчевський же перемістив дію поеми в Україну 1660 року. Вона отримила назву ім’ям головної героїні – «Марія». Мальчевський писав літературний, а не історичний твір, і був надто талановитим поетом, аби не усвідомлювати, що більш точне відтворення подій сімейного конфлікту не послужило б поемі на користь.

У присвяті до «Ясновельможного Юліана Нємцевича» (польський драматург, повістяр, поет, мемуарист, громадський та політичний діяч) Антоній Мальчевський пише: «Не знайдете в моїх віршах тієї привабливості, якої умієте надавати своїм, мої думки, тоскні й одноманітні, як наші поля, позначені лише темною фарбою…». І дійсно, песимізм у «Марії» тотальний. Спираючись на зразки поем Байрона і Вальтера Скотта, Антоній Мальчевський втілив фабулу в песимістичне оповідання про безсилля людини перед непізнаваним злом світу. Усі постаті поеми – трагічні… Відсутність будь–якої надії на щасливе життя – це найвиразніші психологічні риси «Марії»… В поемі також зображені сцени життя польської шляхти на Україні, ліричні картини української природи, яскраво виписані характери дійових осіб.

«Ця поема була надзвичайно популярна в Польщі, наприклад у міжвоєнний період, коли вона була у шкільній програмі, а після війни вона стала потрохи зникати і тепер це не дуже читається. Однак, це річ рідкісної краси. Щось, що написане аматором, бо він не був літератором в такому, скажімо, професійному сенсі як Словацький чи Міцкевич, чи навіть Красінський. Тобто був кимсь, хто попросту певного дня починає писати поему, і її написано такою мовою, котра до сьогодні заворожує. Це якщо йдеться про саму мову. Бо якщо сьогодні читається «Марія», то важко позбутись дивного враження від тієї мови – чогось надзвичайно захоплюючого… Тут є така чарівність і така привабливість, котра рідко трапляється у дебюті – а це був його літературний дебют…» (Марк Бєньчик, історик літератури з Інституту літературних досліджень).

Набагато пізніше цей переказ знову повторюється, але вже у творчості Юліуша Словацького у поемі «Вацлав». Як він сам каже, що «якийсь мимовільний потяг» змусив його повернутися до цієї історії і показати Україну в інших фарбах. І смерть головного героя Вацлава в ній постає зовсім в іншому світі. У своїй передмові до твору Юліуш Словацький пояснює для чого він це зробив.

Видання «Марії», у яке автор вклав власні гроші, за життя Антонія навіть не перекрило коштів на видавничі витрати. Але вже через одне десятиліття поема, прославлена Маврикієм Мохнацьким, здобула славу. Починаючи з 1833 року, коли у Львові майже одночасно з’явилися два чергові видання, поему стали досить регулярно перевидавати: траплялося два, а то й три видання на рік (як у 1857 і 1876 рр.). Неодноразово видавалась вона і у Варшаві, Петербурзі, Познані, Вроцлаві, Лондоні та інших містах Європи. До нашого часу нараховується близько 120 видань, що, без сумніву, становить свого роду рекорд і є показником великої популярності твору. Про це також свідчать численні переклади англійською, білоруською (уривки в перекладі Олександра Єльського), італійською, латиською, німецькою, російською (уривки в перекладі Івана Козлова), українською, французькою, чеською мовами та мовою есперанто.  

На сюжет поеми кілька відомих польських авторів писали музичні твори, зокрема: Михайло Завадський, Юліуш Зарембський, Л. Гроссман, Роман Статковський. Ці твори й досі зворушують та нагадують про Антонія Мальчевського.

У перші роки Незалежності дубенчанин Микола Тимчак виготовив меморіальну дошку пам’яті Антонія Мальчевського, яку розмістили на Дубенському костелі Петра і Павла. Ще одну велику пам’ятну стелу відкрили на дзвіниці костелу.

Письменники і видавці з Рівного, Тернополя, Луцька і Варшави, представники польського консульства в Луцьку у 2008 році провели наукову конференцію, де відкривали досі не відомі широкому загалові сторінки життя і творчості Антонія Мальчевського. Скажімо, мало кому відомо, що Мальчевський був учнем батька польської драматургії Тадеуша Чацького, а той свої перші п’єси поставив саме в Дубенському палаці Любомирських.

Вважається, що його позашлюбним сином був поет, учасник листопадового повстання Август Антоній Яблоновський (бл.1815–1837), який емігрував до Америки. Ось і ще одна загадка поета, яка чекає свого підтвердження. А скільки їх ще буде під час святкування його 225 річниці з дня народження?

У 2008 році до Дубна прибуло багато гостей із Польщі. Українці і поляки Волині і Підляшшя провели наукові читання і конкурс декламаторів, відкрили меморіальну дошку на фасаді Княгининської школи, відвідали оновлену могилу матері та меморіальний знак батькові Антонія Мальчевського у Варковичах та Дубні. Членами Товариства польської культури була випущена нова поштова марка, а завдяки співпраці з Укрпоштою відбулося спецпогашення конверта з маркою пам’яті Антонія Мальчевського, де він зображений на фоні Дубенського замку.

За матеріалами конференції видано буклет «Поляк за походженням, українець – по духу», а також ілюстроване видання «Антоній Мальчевський і Дубно».

Започатковано Міжнародний конкурс польської поезії, а також конкурс читців-декламаторів імені Антонія Мальчевського. 24 березня 2018 року у приміщенні палацу князів Любомирських Державного історико-культурного заповідника міста Дубно відбувся вже XII Міжнародний конкурс польської поезії його імені, присвячений 225-ій річниці від дня народження поета. Організаторами заходу стали громадська організація «Клуб інтелектуальних жінок Дубенщини «Волинська азалія» та Дубенська міська рада.

«Його врода та дотепність, особливе почуття гумору, даровані природою, притягали до себе гімназистів і не відпускали надовго. А це могло бути і в пансіоні, і в шумних коридорах Кременецького ліцею, у «Писменницькому клубі» цього ж закладу, де не в жарт захопився колись українською тематикою: запорізьким козацтвом, героїкою селянських повстань – Коліївщиною, українською природою та переказами і піснями, а потім, разом із друзями, наслідував козаків у носіння одягу, зачісуванні чуба наперед та заплітанні косички, спадаючої на чоло. Тоді ж за ним та його хлопцями-однодумцями так і закріпилося призвісько «кременецькі чуби». В образі козака Мамая, із кобзою в руках, бравий гімназист Антоній, або ж «Антосько», як його часто називали, позував перед художником, про що свідчить літографія невідомого автора. Переповнений всілякими видумками, він був бажаним у кожній компанії. І в пам’яті тих, хто його знав, надовго залишався саме таким. Поляк від народження, українець по духу. Так говорять про нього тепер. Його життя було подібним до комети, що несподівано спалахнула над Кременцем і понеслася у невідомість, тягнучи за собою шлейф яскравого і довгого полум’я…» (Т. Сеніна)

Література про Антонія Мальчевського

Антоній Мальчевський і Дубно. – Луцьк : Ініціал, 2008. – 11 с.

Антоній Мальчевський – поляк за походженням, українець по духу : матеріали міжнар. наук. 2-ї укр.-пол. конф. присвяч. 215 річниці з дня народж. класика пол. літ. уродженця дубенської землі А. Мальчевського. – Дубно, 2008. – 40 с.

Мальчевський Антоній // Варковичі : док. та матеріали з історії / упоряд. А. А. Лозін. – Рівне : М. Дятлик. – 2013. – С. 258–260.

Мардієва А. Волинь у житті і творчості польських письменників /А. Мардієва // Волинь у житті та творчості письменників : зб. наук. праць. – Луцьк : Твердиня. – 2007. – С. 31–34.

Осіння Е. Дубенська колиска поета… / Е. Осіння // Наше дзеркало. – Дубно. – 2008. – № 35. – С. 5.

Осіння Е. Знедолений Ікар / Е. Осіння // Наше дзеркало. – Дубно. – 2013. – № 27. – С. 6.

Осіння Е. Його ім’я на культурній карті Дубенщини / Е. Осіння // Замок. – Дубно. – 2008. – № 47. – С. 14.

Осіння Е. Його життя – мов спалах блискавиці… / Е. Осіння // Наше дзеркало. – Дубно, 2008. – № 25. – С. 5.

Тарасюк Н. Шана автору твору про козаків / Н. Тарасюк // Вільне слово. – 2013. – № 45. – С. 7.

Цимбалюк Є. На 220-річчя земляки пом’янули віршами «козака за походженням, українця по духу» / Є. Цимбалюк //Вільне слово. – 2013. – № 84. – С. 2.

Цимбалюк Є. Три меморіальні дошки Антонію Мальчевському встановлено в Дубенському районі / Є. Цимбалюк // Вільне слово. – 2008. – № 90. – С. 7.

Шевчук Е. Дубенська колиска поета… / Е. Шевчук // Замок. – 2013. – № 22. – С. 6.

Шевчук Л. Класик польської літератури А. Мальчевський і Дубенщина / Л. Шевчук // Дубно і світ : Міжнар. ювілейна наук.-теорет. конф., присвячена 900-річчю м. Дубна / ред. В. Шевчук. – Дубно, 2000. – С. 10-11.

Шевчук Л. Класик польської літератури, автор поеми «Марія» А. Мальчевський і Дубенщина / Л. Шевчук // Там, де Ікви срібні хвилі плинуть… : матеріали міжнар. наук.–теорет. конф., присвяченої укр.-пол. взаєминам на Дубенщині, 17–18 верес. 2005 р. – Дубно, 2005. – С. 11–12.

Яноші В. Йому підкоривсь і поетичний Монблан / В. Янощі // Провінційка. – 2009. – №40. – С. 4.

Електронні ресурси

Сеніна Т. Антоній Мальчевський. Слідами основоположника «Української школи» в польській літературі до його помешкання в Кременці (2009) [Електронний ресурс] / Т. Сеніна // Музей Юліуша Словацького : сайт. – Режим доступу: http://mjsk.te.ua/ru/dyeyatelnost/35. – Назва з екрана.

Одарченко В. На Рівненщині відзначають річницю класика польської літератури Антонія Мальчевського [Електронний ресурс] / В. Одарченко // Радіо Свобода : сайт. – Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/1349370.html. – Назва з екрана.

Дубенщина тісно пов’язана з Польщею [Електронний ресурс] // 03656.com.ua Інформаційний портал м. Дубна : сайт. – Режим доступу: http://03656.com.ua/dubenshhina-tisno-pov-yazana-z-polshheyu/. – Назва з екрана.

Міжнародний літературний конкурс ім. Антонія Мальчевського [Електронний ресурс] // Дубенський коледж : сайт. – Режим доступу: http://www.dubnopk.com.ua/index.php/news/476-mizhnarodnyi-literaturnyi-konkurs-im-antoniia-malchevskoho. – Назва з екрана.

Антоній Мальчевський. Біографія [Електронний ресурс] // People.su : сайт. – Режим доступу: http://www.people.su/ua/70080. – Назва з екрана.

Антоній Мальчевський [Електронний ресурс] // Поезія і проза Галини Мирослави : сайт. – Режим доступу: http://poetry.in.ua/?p=902.  – Назва з екрана.  

Історія закладу (Кременецький колегіум) [Електронний ресурс] // Biomag61 : сайт. – Режим доступу: https://sites.google.com/site/biomag61/istoria-kogpa. – Назва з екрана.  

Кременець [Електронний ресурс] // Wikiwand.com : сайт. – Режим доступу: http://www.wikiwand.com/uk/Кременець. – Назва з екрана.

Меморіальні дошки міста Дубна [меморіальна дошка Мальчевському. Автор М. Тимчак] [Електронний ресурс] // Всеосвіта. Бібліотека матеріалів : сайт. – Режим доступу: https://vseosvita.ua/library/memorialni-doski-mista-dubna-4944.html/. – Назва з екрана.   

Оболончик Н. Освітні традиції Кременця [Електронний ресурс] / Н. Оболончик // Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник : сайт. – Режим доступу: http://kremdiaz.com/storinky-istorii/stezhkamy-staroho-krementsia. – Назва з екрана.  

Кралюк П. Волинь – у контексті українсько-польської культурної співпраці [Електронний ресурс] / П. Кралюк // День. Щоденна всеукраїнська газета : сайт. – Режим доступу: https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/misce-zustrichi/. – Назва з екрана.    

У Дубенському замку відбувся конкурс читців, присвячений засновнику «української школи» в польській поезії Антонію Мальчевському [Електронний ресурс] // Дубно. Державний історико-культурний заповідник : сайт. – Режим доступу: http://zamokdubno.com.ua/2016/12/21/u-dubenskomu-zamku-vidbuvsya-konkurs-chitciv-prisvyachenij-zasnovniku-ukra%D1%97nsko%D1%97-shkoli-v-polskij-poezi%D1%97-antoniyu-malchevskomu/. – Назва з екрана.

Дубенщина вшановувала пам’ять Антонія Мальчевського [Електронний ресурс] // РТБ : сайт. – Режим доступу: http://rtb.rv.ua/company/tele/news/2013/11/08/dubenshina-vshanovuvala-pamyat-antoniya-malchevsko/. – Назва з екрана.

Павличко Д. Від перекладача поеми «Вацлав» [Електронний ресурс] / Д. Павличко // Всесвіт. Український журнал іноземної літератури : сайт. – Режим доступу: http://www.vsesvit-journal.com/old/content/view/83/41//. – Назва з екрана.   

У замку відбувся XII Міжнародний конкурс польської поезії ім. Мальчевського [Електронний ресурс] // Дубно. Інформаційно-розважальний портал міста : сайт. – Режим доступу: http://dubno.in.ua/news/3393-u-zamku-vidbuvsya-xii-mizhnarodnyy-konkurs-polskoyi-poeziyi-im-malchevskoho.html. – Назва з екрана. 

Марчинський А. Українська школа в польській літературі 19 сторіччя [Електронний ресурс] / А. Марчинський // Есперанто. Польське радіо : сайт. – Режим доступу: http://www2.polskieradio.pl/eo/dokument.aspx?iid=53096. – Назва з екрана.

Собчук В. Д. Кременецький ліцей [Електронний ресурс] / В. Д. Собчук // Інститут історії України Національна Академія наук України : сайт. – Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Kremenetskii_Litsei. – Назва з екрана.

Іващук І. В. Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Т. Г. Шевченка: віхи становлення [Електронний ресурс] / І. В. Іващук // Переяслав-Хмельницький ДПУ ім. Г. Сковороди : сайт. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/10_NPE_2008/Pedagogica/29909.doc.htm. – Назва з екрана.

Про перебування відомих людей на Кременеччині [Електронний ресурс] // Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник : сайт. – Режим доступу: http://kremdiaz.com/storinky-istorii/vydatni-osoby-mista/182-pro-perebuvannia-vidomykh-liudei-na-kremenechchyni. – Назва з екрана.   

Кременецький колегіум (ліцей) [Електронний ресурс] // Тернопільщина Регіональний інформаційний портал: сайт. – Режим доступу: http://irp.te.ua/kremenets-kolegium//. – Назва  з екрана. 

Антоній Мальчевський [Електронний ресурс] // ВікіпедіЯ. Вільна енциклопедія : сайт. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Антоній_Мальчевський. – Назва з екрана.

Мальчевський А. Мария (фрагмент) Перевод М. Живова [Електронний ресурс] // rulibs.com : сайт. – Режим доступу: http://rulibs.com/ru_zar/poetry/antologiya/5/j953.html. – Назва з екрана.

Історія Польщі. Процес формування національної свідомості [Електронний ресурс] // bookwu.net : сайт. – Режим доступу: http://bookwu.net/book_storiya-polshhi_817/117_proces-formuvannya-nacionalno-svidomosti. – Назва з екрана.

Олена Кудіна