Пройшовши шлях від обивательського діагнозу «божевільний», до визначення «геніальний», утвердився в історії як Никифор, якого і без прізвища знає весь світ. Мав принаймні сімнадцять імен, під якими фігурував у мистецтвознавчих книжках: «Никифор з Криниці», «Никифор Криницький», «Ян Криницький», «Матейко з Криниці», «Майстер з Криниці», «Лемко Никифор».

Як художника Никифора (лемко Н. Дровняк) світ відкрив 1932 року, коли в Парижі в галереї Леона Марселя експонувалася його виставка із двохсот малюнків. Цей захід організував Львівський народний музей імені Т. Шевченка. Митець-самоук був визнаний одним з найцікавіших з-поміж майже сорока своїх колег. Польський художник Єжи Вольф опублікував нарис «Маляр наївного реалізму в Польщі» («Аркада», 1938), і від того часу кілька десятків років Никифор був у центрі уваги і митців, і глядачів, яких захоплювала його самобутня творчість. Потім були виставки у Польщі. Але справжню славу митцю принесло експонування його робіт у Парижі 1959 року. Відтоді творчість Никифора набула світової популярності. За право вважати його «своїм» досі сперечаються офіційні особи кількох держав.

Запрошуємо до прочитання.

Анжела Хамедюк