Дослідники сходяться на тому, що йому якимось чином вдається залишатися близьким і сучасним для нових поколінь, попри те, що вже змінилися кілька епох. У кожній новій генерації знаходяться люди, які мають Сковороду «за свого», люблять його як друга і шанують як учителя.

Пояснення цьому, може полягати у тому, що він шукав, і, можливо, знайшов відповіді на запитання, які ніколи не втратять актуальності: «Що таке щастя? І як бути щасливим? І що таке благе життя?»

Мандруючи Україною та країнами Європи, він цікавився життям, звичаями, мистецтвом, віруваннями інших народів, відображав у своїх творах враження від побаченого і почутого. Велика роль Г. Сковороди у становленні нової української літератури, він був її ідейним попередником.
Проповідь гармонії природи і світу, боротьба з бездуховністю людини і відстоювання її внутрішньої свободи, соціальний оптимізм, одержимість у ставленні до науки і праці, культ людської дружби – всі ці сторони вчення Сковороди актуальні і нині.

З нагоди цієї дати у відділі краєзнавства розгорнуто книжкову виставку «Світ ловив мене, та не спіймав». На ній представлені матеріали, що розповідають про життя, світогляд та творчість великого українця, його мандрівки через Рівненщину у 1745 та 1750 роках. Тоді його шлях пролягав через Корець, Острог, Дубно, Вербу, Радивилів.

Запрошуємо до перегляду.

О. Кудіна